Постанова № 70095581, 31.10.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2017 року Справа № 910/23830/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Катеринчук Л.Й. (головуючого), Поліщука В.Ю., Ткаченко Н.Г.розглянувши касаційну скаргу ПАТ "Українська залізниця"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 29.06.2017у справі Господарського суду № 910/23830/16 міста Києваза позовомЗаступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Данилівської сільської ради Менського району Чернігівської області доПАТ "Українська залізниця"за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Державної екологічної інспекції у Чернігівській областіпростягнення 146 337, 25 грн.за участю в судовому засіданні прокурора Генеральної прокуратури України Гудименко Ю.В. (посвідчення №014715 від 21.01.2013),

В С Т А Н О В И В :

у грудні 2016 Заступник прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Данилівської сільської ради Менського району Чернігівської області (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ "Українська залізниця" (далі - відповідача) про стягнення 146 337, 25 грн. збитків, завданих державі незаконною рубкою дерев на підставі статей 19, 63, 64, 86, 93, 105, 107 Лісового кодексу України (далі - ЛК України), статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статей 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища"; стягнути з відповідача на користь Прокуратури Чернігівської області 2 195, 06 грн. в рахунок повернення сплаченого судового збору (том 1, а.с. 7 - 33).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.12.2016 порушено провадження у справі та прийнято позовну заяву до розгляду у судовому засіданні на 06.02.2017; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державну екологічну інспекцію у Чернігівській області (том 1, а.с. 1 - 2).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2017 розгляд справи відкладено на 27.02.2017 (том 1, а.с. 105 - 106).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.02.2017 (суддя Плотницька Н.Б.) у задоволенні позову відмовлено з огляду на недоведення позивачем наявності в діях відповідача, як постійного лісокористувача, складу лісопорушення, зважаючи на обставини незаконної рубки лісу невстановленими особами та вжиття відповідачем негайних заходів реагування за наслідками виявлення самовільної рубки 19 дерев дуба на підвідомчій йому ділянці лісу шляхом повідомлення правоохоронного органу, до повноважень якого належить затримання правопорушників (том 1, а.с. 147 - 158).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції від 27.02.2017 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, мотивуючи порушенням місцевим господарським судом положень чинного законодавства України про охорону лісів та неповнотою дослідження обставин справи на предмет доведення позивачем належними та достатніми доказами факту незаконної рубки дерев на ділянці лісу, охорону якої повинен забезпечувати відповідач як постійний лісокористувач, а, відтак, нести матеріальну відповідальність за збитки, завдані незаконною рубкою дерев на підконтрольній йому території лісу невстановленими особами.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2017 (колегія суддів у складі: головуючого судді - Отрюха Б.В., суддів: Тищенко А.І., Михальської Ю.Б.) апеляційну скаргу позивача задоволено, рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2017 скасовано та прийнято нове рішення, яким задоволено позовні вимоги та стягнено з відповідача 146 337, 25 грн. шкоди, завданої навколишньому природному середовищу, шляхом їх перерахування одержувачам: 43 901, 17 грн. до спеціального фонду Державного бюджету України; 29 267, 45 грн. до спеціального фонду Чернігівського обласного бюджету; 73 168, 63 грн. на користь фонду охорони навколишнього природного середовища Данилівської сільської ради Менського району Чернігівської області, про що видати наказ; стягнено з відповідача на користь Прокуратури Чернігівської області 2 195, 06 грн. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви та 2 414, 57 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги, про що видати наказ (том 1, а.с. 225 - 229).

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову апеляційного суду від 29.06.2017, а рішення суду першої інстанції від 27.02.2017 залишити в силі, обґрунтовуючи порушенням апеляційним судом положень статей 13, 119, 142 Конституції України, статей 1, 4, 7, 9, 19, 63, 64, 66, 86, 89, 94, 105, 107 ЛК України, статей 22, 322, 1166, 1172 ЦК України, статей 15, 20, 41, 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 23 Закону України "Про Національну поліцію", статей 32, 33, 43, 77, 104 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Відповідач доводить відсутність в його діях такого елемента складу лісового правопорушення як протиправна поведінка заподіювача шкоди (збитків) лісовому фонду України, оскільки незаконну рубку лісових насаджень здійснено невстановленими особами, а положеннями чинного законодавства про охорону навколишнього середовища не передбачено такого складу лісопорушення як незабезпечення лісокористувачем охорони та збереження лісу від незаконних рубок третіми особами; зазначене в цілому виключає можливість застосування до відповідача відповідальності у вигляді відшкодування збитків, завданих державі незаконною рубкою невстановленими особами 19 дерев дуба на ділянці лісу, постійним користувачем якої є відповідач.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2017 на предмет повноти встановлених обставин справи та правильності їх юридичної оцінки, перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, вислухавши прокурора Генеральної прокуратури України Гудименко Ю.В., дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Статтями 5, 40 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено, що ліс, як природний ресурс загальнодержавного значення, підлягає державній охороні і регулюванню використання на території України. Використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов'язкових екологічних вимог.

Відповідно до статті 9 ЛК України, у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об'єктів комунальної власності в установленому законом порядку. Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.

Згідно з частиною 2 статті 19 ЛК України, обов'язок забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вжиття інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримання правил і норм використання лісових ресурсів покладено на постійних лісокористувачів.

Положеннями статті 63 ЛК України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 64 ЛК України, підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів від незаконних рубок та інших пошкоджень.

Статтею 69 ЛК України передбачено, що спеціальне використання лісових ресурсів, яким в силу статті 67 ЛК України є заготівля деревини, на виділеній лісовій ділянці проводиться за спеціальним дозволом - лісорубним квитком або лісовим квитком, що видається безоплатно.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 105 ЛК України, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Статтею 107 ЛК України передбачено, що підприємства, установи, організації зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.

Відтак, при вирішенні спорів щодо відшкодування збитків, завданих порушенням вимог лісового законодавства у випадках встановлення контролюючими органами при проведенні перевірок дотримання природоохоронного законодавства на підвідомчій лісовому господарству території факту правопорушення, вчиненого невстановленими особами, судам необхідно виходити з того, що обов'язки із забезпечення охорони та захисту лісових насаджень, дотримання правил і норм використання лісових ресурсів відповідно до статті 19 ЛК України покладено на постійних лісокористувачів.

Згідно з частиною 1 статті 33 та частиною 2 статті 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частиною 1 статті 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, спір у даній справі виник у зв'язку з виявленням факту самовільної рубки 19 дерев дуба черещатого-сироростучого об'ємом 24,22 куб.м. на перегоні Мена-Низківка 67пк10-68пк9 з лівої сторони від колії, що знаходиться в межах земельної ділянки, розташованої на території Данилівської сільської ради Менського району Чернігівської області, що передана відповідачу на праві постійного користування.

Судами встановлено, що в межах підприємства-відповідача - ПАТ "Українська залізниця" створено відокремлений підрозділ "Бахмацька дистанція захисних лісонасаджень", на який покладено обов'язок з ведення робіт по належному утриманню, охороні, збереженню лісонасаджень, проведення заходів щодо збереження лісонасаджень від самовільних рубок та інших лісопорушень.

Отже, відповідач є постійним лісокористувачем, на якого законом покладено обов'язок з охорони лісонасаджень на підконтрольній йому території лісу від незаконних рубок.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 28.10.2016 Виробничим підрозділом "Бахмацька дистанція захисних лісонасаджень" Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" складено акт огляду місця вчинення порушення лісового законодавства, відповідно до якого виявлено факт незаконної порубки невстановленими особами 19 дерев дуба черещатого-сироростучого на перегоні Мена-Низківка квартал 9 виділ 183, 18, 67 кв. пікет 10-68 км пікет 9 ліва сторона колії (том 1, а.с. 16).

Судами встановлено, що до чергової частини Менського ВП ГУНП в Чернігівській області з відокремленого підрозділу Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" Бахмацької дистанції захисних лісонасаджень надійшло повідомлення за вих. №40 від 28.10.2016 про те, що лісовою охороною "Бахмацької дистанції захисних лісонасаджень" на перегоні Мена-Низківка 67пк10-68пк9 з лівої сторони від колії було виявлено самовільну незаконну рубку 19 дерев дуба черещатого-сироростучого об'ємом 24,22 куб.м.

Суди встановили, що за фактом вчиненої невідомими особами незаконної порубки на ділянці лісу, яка перебуває в постійному користуванні відповідача, 29.10.2016 до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне правопорушення за ознаками статті 246 Кримінального кодексу України, однак, осіб, винних у вчиненні кримінального правопорушення, не встановлено.

Звертаючись до місцевого господарського суду з позовом в інтересах Данилівської сільської ради Менського району Чернігівської області, прокурор зазначив, що відповідач в порушення вимог екологічного законодавства України не забезпечив охорону та збереження лісу, розташованого в межах смуги відведення залізниць, а саме в захисних насадженнях на перегоні Мена-Низківка квартал 9 виділ 183, 185, 67 кв. пікет 10-68 км пікет 9 ліва сторона колії, у зв'язку з чим третіми особами здійснено незаконну рубку лісу, що завдало державі збитків в розмірі 146 337, 25 грн., відшкодування яких в силу статей 105, 107 ЛК України має бути покладено на відповідача як постійного лісокористувача.

Відмовляючи в позові, місцевий господарський суд виходив з того, що позовні вимоги обґрунтовано невжиттям відповідачем належних заходів щодо охорони та збереження лісових насаджень на ділянці лісу, наданій йому в постійне користування органом місцевого самоврядування, за умов відсутності в чинному законодавстві України такого складу лісового правопорушення, а, відтак, і підстав для відповідальності відповідача як постійного користувача за неналежне здійснення контролю за збереженням лісу.

При цьому, судом першої інстанції не встановлено обставин вчинення працівниками відповідача активних дій із самовільної рубки дерев на території лісу, яка підвідомча відповідачу-лісокористувачу. Зазначене, на думку суду першої інстанції, виключає можливість стягнення з відповідача збитків, завданих державі незаконною рубкою лісу третіми особами (працівниками відповідача) на спірній земельній ділянці.

Місцевий господарський суд зазначив, що позивачем не визначено про конкретні заходи з охорони лісу, невжиття яких відповідачем, як постійним лісокористувачем, мало наслідком незаконну вирубку лісових насаджень третіми особами, а також про те, що обов'язки із забезпечення охорони та захисту лісів в Україні покладено не лише на лісокористувачів, а й на державну лісову охорону, яка має статус правоохоронного органу.

Також, судом першої інстанції встановлено обставини здійснення відповідачем негайного реагування на факт самовільної вирубки 19 дерев дуба черещатого-сироростучого об'ємом 24,22 куб.м. на спірній ділянці лісу шляхом повідомлення правоохоронного органу про виявлене лісопорушення та відхилено, як необґрунтовані, доводи позивача про невжиття відповідачем заходів щодо перешкоджання третім особам у незаконній рубці дерев з огляду на відсутність в нього обов'язку із здійснення активних дій по затриманню правопорушників чи перешкоджанню їм у вчиненні правопорушення.

Апеляційний суд, переглядаючи справу в повному обсязі, не погодився з оцінкою судом першої інстанції доказів у справі, скасував прийняте ним рішення від 27.02.2017 та виніс нове рішення про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача 146 337, 25 грн. збитків, завданих державі самовільною рубкою лісових насаджень на землях лісового фонду України, з огляду на таке.

Апеляційний суд виходив з того, що відповідач - ПАТ "Українська залізниця" є постійним лісокористувачем земельної ділянки, на якій виявлено факт незаконної вирубки лісових насаджень невстановленими особами, а, відтак, повинен нести цивільно-правову відповідальність за завдані державі збитки в розмірі 146 337, 25 грн. в силу положень статей 19, 64, 86, 105, 107 ЛК України, так як вина відповідача полягає у незабезпеченні належної охорони та захисту ділянки лісу, на якій мало місце самовільне вирубування дерев.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що обставини виявлення працівником підприємства-відповідача факту незаконної рубки лісу невстановленими особами на ввіреній території та повідомлення про таке правопорушення правоохоронний орган, не звільняє відповідача, як постійного лісокористувача, від цивільної відповідальності за вчинене лісопорушення, свідчить про невжиття відповідачем достатніх заходів з охорони та захисту лісових насаджень на підконтрольній йому ділянці лісу, попередження самовільної рубки лісу третіми особами та неналежний контроль за збереженням ввірених відповідачу лісових масивів.

Колегія суддів касаційного суду, переглядаючи справу в межах предмета касаційного оскарження, погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про задоволення позову, вважає їх такими, що зроблені за умов повноти дослідження обставин справи, а доводи відповідача про неналежну оцінку апеляційним судом обставин справи на предмет відсутності в його діях складу лісопорушення, а, відтак, і підстав для застосування до нього відповідальності за збитки, завдані державі внаслідок незаконної рубки дерев невстановленими особами на ділянці лісу, яка перебуває в постійному користуванні відповідача, з посиланням на докази, прийняті до уваги та спростовані апеляційним судом, зводяться до намагання переконати касаційний суд здійснити переоцінку доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції відповідно до статті 1117 ГПК України, а отже, такі доводи є необґрунтованими.

При цьому, колегія суддів касаційного суду зазначає, що положеннями статей 19, 63, 64 ЛК України обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних порубок дерев. Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.

З огляду на таке, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2017 про задоволення позовних вимог прокурора в інтересах Данилівської сільської ради Менського району Чернігівської області про стягнення 146 337, 25 грн. збитків, завданих державі внаслідок самовільної рубки дерев невстановленими особами на спірній ділянці лісу, з відповідача, як постійного користувача, який несе деліктну відповідальність за незаконну рубку лісових насаджень на підвідомчій йому території лісового фонду, прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому правові підстави для її скасування відсутні.

На підставі викладеного та керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ПАТ "Українська залізниця" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2017 у справі №910/23830/16 залишити без змін.

Головуючий Л.Й. Катеринчук

Судді В.Ю. Поліщук

Н.Г. Ткаченко