Рішення № 70076122, 07.11.2017, Сіверськодонецький міський суд Луганської області (до 25.04.2025 - Сєверодонецький міський суд Луганської області)

Справа № 428/7930/17

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2017 року м. Сєвєродонецьк

Сєвєродонецький міський суд Луганської області в складі:

головуючого судді Бароніна Д.Б.,

за участю секретаря Бондаренко І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сєвєродонецьку цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Скат-центр» про зміну формулювання причини звільнення, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Скат-центр», в якій просив змінити формулювання звільнення, стягнути з відповідача на його користь вихідну допомогу в розмірі 21948,93 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 6003,20 грн.

В обґрунтування позову позивач вказав, що 28 серпня 2014 року він працевлаштувався на підприємство відповідача, а 07 червня 2017 року він був звільнений за власним бажанням на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін, хоча в заяві про звільнення він просив звільнити його за ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Заборгованість по виплаті заробітної плати склала 17641,42 грн., яка була погашена 30.06.2017 року.

В судове засідання позивач не зявився, проте надав суду заяву, в якій просив розглянути справу без його участі та підтримав позовні вимоги.

В судове засідання представник відповідача не зявився, про день, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, причин неявки не повідомив, заяви про розгляд справи без його участі до суду не надходило.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Позивач не заперечував проти розгляду справи за відсутності відповідача. У звязку з наведеним, суд вважає можливим слухати справу за відсутністю відповідача, а матеріали, що є у справі, достатніми для цього.

У звязку із неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до положень ч. 2 ст. 197 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

З матеріалів справи вбачається, що згідно із копією трудової книжки серія АЕ № 768097, виданої на імя ОСОБА_1, ОСОБА_1 звільнений з Товариства з обмеженою відповідальністю «Скат-центр» з 07 червня 2017 року на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін.

Відповідно до копії наказу директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Скат-центр» ОСОБА_2 «По особовому складу» № 638 від 06 червня 2017 року, ОСОБА_1, заступника начальника охорони по службі по 5 управлінню (м. Сєвєродонецьк), звільнено з роботи з 07 червня 2017 року на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін. Головному бухгалтеру наказано провести остаточний розрахунок з ОСОБА_3 виплатити йому компенсацію за невикористану відпустку за період з 28 серпня 2016 року (22 календарних днів). Підстава: заява ОСОБА_3 від 06.06.2017 року.

30 червня 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Скат-центр» виплатило позивачу суму заборгованості по заробітній платі та компенсацію за невикористану відпустку, що підтверджується розпискою позивача ОСОБА_3 на відповідному листі та випискою з банківського рахунку позивача. Позивач у позові також визнає, що повний розрахунок з ним був проведений саме 30 червня 2017 року.

Вирішуючи питання про обґрунтованість позовних вимог суд враховує наступні норми Закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Відповідно до заяви ОСОБА_3 від 06.06.2017 року на імя директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Скат-центр» ОСОБА_2, позивач чітко та недвозначно просив звільнити його 07.06.2017 року за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України. На вказаній заяві наявні погоджувальні резолюції посадових осіб підприємства ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6.

Згідно з наказом директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Скат-центр» ОСОБА_2 № 638 від 06.06.2017 року, заступника начальника охорони по службі по 5 управлінню (м. Сєвєродонецьк), ОСОБА_1 звільнено з роботи з 07 червня 2017 року на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін.

Таким чином, з матеріалів справи судом встановлено, що позивач вимагав свого звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору), однак був звільнений відповідачем з іншої підстави за п. 1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін).

Отже, в даному випадку роботодавцем самостійно змінено визначену працівником у заяві причину звільнення з роботи, на що роботавець не має права, оскільки для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам лише факт порушення працедавцем законодавства про працю, що і спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи. Істотність характеру порушень роботодавцем умов трудового законодавства та їх поважність також не можуть бути підставою для відмови працівнику у звільненні за ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Така ж правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України по справам № 6-120цс12 від 31.10.2012 року, № 6-157цс12 від 20.02.2013 року, № 6-34цс13 від 22.05.2013 року, які відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обовязковими для всіх судів України.

На думку суду, порушення роботодавцем умов трудового законодавства відносно позивача підтверджується тим, що позивач не отримував вчасно заробітної плати в повному обсязі з січня 2017 року по червень 2017 року, що підтверджується відповідними розрахунковими листками.

При цьому, суд вважає за необхідне вказати, що спір про звільнення в розумінні ст. 233 КЗпП України це спір за заявою про поновлення на роботі. Спір про зміну дати і формулювання звільнення, про оплату часу вимушеного прогулу або виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні це не спір про звільнення. Тому при зверненні до суду з такими заявами діє тримісячний строк звернення до суду.

За таких обставин, суд вважає за необхідне змінити формулювання причини звільнення позивача, яке вказане у наказі Товариства з обмеженою відповідальністю «Скат-центр» № 638 від 06.06.2017 року та в його трудовій книжці з «за угодою сторін, п. 1 ст. 36 КЗпП України» на «за власним бажанням, у звязку із невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України».

Щодо вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Скат-центр» на користь ОСОБА_3 виплати вихідної допомоги, суд вважає їх такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Здійснення розрахунків середнього заробітку визначено в Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100. Так, абзацом третім пункту 2 Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою повязана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Середньомісячна заробітна плата позивача складає 7316 грн. 31 коп. (заробітна плата за фактично відпрацьовані протягом двох місяців, що передують події звільнення, робочі дні в загальному розмірі 14632,61 грн. ділиться на два).

Таким чином, враховуючи, що середньомісячна заробітна плата позивача на момент звільнення складала 7316 грн. 31 коп., то вихідна допомога повинна бути виплачена у розмірі: 7316 грн. 31 коп. х 3 = 21948 (двадцять одна тисяча девятсот сорок вісім) грн. 93 коп.

Згідно із абзацом 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобовязаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після предявлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

В постанові від 27 березня 2013 року по справі № 6-15цс13 Верховний Суд України дійшов висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обовязок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

В пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року зазначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у звязку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після предявлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Отже, відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини за невиплату належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Заборгованість по заробітній платі позивачу була виплачена 30.06.2017 року, при цьому позивач у день звільнення працював (перебував на роботі).

Визначаючи розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку із позивачем, суд враховує, що позивач був звільнений 07 червня 2017 року, тобто в день, коли він знаходився на роботі і оплата за який була нарахована йому при звільненні, у звязку із чим розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку із позивачем має обчислюватися з дня, наступного за днем звільнення позивача, що відповідає положенням ст. 116 КЗпП України. Такий висновок суду обґрунтовується тим, що затримка розрахунку при звільненні починається не в день звільнення, а в день, наступний за днем звільнення, адже день звільнення є робочим днем і оплачується в загальному порядку.

Отже, розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку із позивачем має обчислюватися з 08 червня 2017 року по 30 червня 2017 року (день повного погашення заборгованості з виплати заробітної плати).

Здійснення розрахунків середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначено в Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100. Так, абзацом третім пункту 2 Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою повязана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).

Аналогічна позиція щодо розрахунку розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку викладена у постанові Верховного Суду України від 21.01.2015 року по справі № 6-195цс134.

Середньоденна заробітна плата позивача складає 375 грн. 20 коп. (заробітна плата за фактично відпрацьовані протягом двох місяців, що передують події звільнення, робочі дні в загальному розмірі 14632,61 грн. ділиться на число відпрацьованих годин за два вищевказаних місяці в кількості 39 днів).

Затримка розрахунку відповідача перед позивачем за період з 08 червня 2017 року по 30 червня 2017 року складає 16 робочих днів (із урахуванням святкових днів).

16 робочих днів за час затримки розрахунку відповідача перед позивачем при звільненні слід помножити на середньоденну заробітну плату позивача в сумі 375 грн. 20 коп., що складе 6003 грн. 20 коп.

Із змісту п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 року вбачається, що справляння та сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обовязком роботодавця та працівника, а отже суд визначає суму до стягнення без утримання цього податку й інших обовязкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Таким чином, з відповідача на користь позивача слід стягнути суму середнього заробітку за весь час затримки по день повного розрахунку, визначену без утримання податків й інших обовязкових платежів, в розмірі 6003 грн. 20 коп.

При цьому суд звертає увагу, що Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за певних обставин, зокрема в разі подальшого працевлаштування позивача або в разі отримання допомоги по безробіттю.

Посилання на пункт 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» будуть помилковими, оскільки викладені в ньому розяснення були зроблені з урахуванням вимог закону, зокрема частини третьої статті 117 КЗпП України, яку виключено на підставі Закону України №3248-15 від 20 грудня 2005 року.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року по справі № 6-511цс16.

Стосовно застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд зазначає наступне.

Право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у звязку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року по справі № 6-113цс16 та від 13 березня 2017 року по справі № 6-259цс17.

У спірних правовідносинах відсутній спір між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення. Також, судом не приймалося рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Суд також бере до уваги, що відповідачем протягом тривалого часу не було вчинено жодних дій для виплати вихідної допомоги перед позивачу та зміни формулювання причини його звільнення, тобто характер порушення трудових прав позивача з боку відповідача в даному випадку є свідомим, тривалим та не містить ознак наявності у роботодавця волі щодо відновлення порушених трудових прав працівника.

Також суд зазначає, що застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є саме правом, а не обовязком суду.

Отже, суд не вбачає підстав для застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Таким чином, факти, викладені позивачем у позовній заяві в обґрунтування позовних вимог знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, є достовірними та обґрунтованими, підтверджені письмовими доказами, сумніву у суду не викликають, а тому суд вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд у відповідності до ст. 88 ЦПК України вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму судового збору в розмірі 1920 грн. 00 коп.

Суд не вбачає підстав для звернення рішення до негайного виконання в частині стягнення середнього заробітку на користь позивача в межах одного місяця, адже п. 2 ч. 1 ст. 367 ЦПК України стосується лише випадків стягнення заробітної плати, а не середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який не входить до структури заробітної плати.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 208, 209, 212-215, 224-226 294 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Скат-центр» про зміну формулювання причини звільнення, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні задовольнити.

Змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з Товариства з обмеженою відповідальністю «Скат-центр» з «за угодою сторін п. 1 ст. 36 КЗпП України», яке вказане у наказі Товариства з обмеженою відповідальністю «Скат-центр» № 638 від 06 червня 2017 року та в трудовій книжці ОСОБА_1, на «за власним бажанням, у звязку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Скат-центр» (код ЄДРПОУ 37716181) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, вихідну допомогу у розмірі 21948 (двадцять одна тисяча девятсот сорок вісім) грн. 93 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Скат-центр» (код ЄДРПОУ 37716181) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08 червня 2017 року по 30 червня 2017 року в сумі 6003 (шість тисяч три) грн. 20 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Скат-центр» (код ЄДРПОУ 37716181) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, суму судового збору в розмірі 1920 (одна тисяча девятсот двадцять) грн. 00 коп.

Копію заочного рішення надіслати відповідачу.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному суді Луганської області через Сєвєродонецький міський суд шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Суддя Д.Б. Баронін