Ухвала суду № 70060556, 25.10.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" жовтня 2017 р. м. Київ К/800/25735/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Олендера І.Я.

розглянув в письмовому провадженні касаційну скаргу Приватного підприємства «НВК ЛТЗ» на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2014 у справі №813/7544/13-а (№876/15630/13) за позовом Приватного підприємства «ЛТЗ» до Державної податкової інспекції в Сихівському районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, -

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство «Артенерго» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Сихівському районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.09.2013 №000812210 та № 000082210.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 05.12.2013 адміністративний позов задовольнив повністю. Визнав протиправним та скасував податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області від 12.09.2013 №0000822210 та №0000812210. Стягнув з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Артенерго» в сумі 2294,00 грн. судового збору.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 23.04.2014 скасував постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05.12.2013 та прийняв нову постанову про відмову в задоволенні позову повністю.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанцій, Приватне підприємство «НВК ЛТЗ» звернулося з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 19.06.2014 прийняв її до свого провадження.

Приватне підприємство «НВК ЛТЗ» надало копію статуту, зареєстрованого 19.12.2013, згідно з яким це підприємство є правонаступником Приватного підприємства «Артенерго».

Відповідно до частини першої статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

Суд касаційної інстанції вважає за необхідне замінити позивача у справі - Приватне підприємство «Артенерго» його правонаступником - Приватним підприємством «ЛТЗ».

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Наголошує на тому, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність реальних господарських операцій між позивачем та постачальниками - ТОВ «Лідерком» та ТОВ «Укрміксі», безпідставно вказавши на відсутність товарно-транспортних накладних на перевезення продукції від постачальників на склади позивача, а також з огляду на припущення відповідача, викладені в акті перевірки, про здійснення цими постачальниками діяльності, спрямованої на надання податкової вигоди третім особам в цілях мінімізації сплати податків. Зазначає, що у справі є докази транспортування товарно-матеріальних цінностей, проведення оплати за товари. Стосовно посадових осіб контрагентів вироки відсутні.

Перевіривши наведені у скарзі доводи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Суди першої та апеляційної інстанції встановили, що Державна податкова інспекція в Сихівському районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області провела позапланову невиїзну перевірку Приватного підприємства «Артенерго» щодо нарахування податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість за господарськими операціями з ТОВ «Укрміксі» та ТОВ «Лідерком» за 2012 рік, за результатами якої склала акт від 30.08.2013 №148/23-209/35101324.

В акті перевірки зафіксовано порушення приватним підприємством:

пунктів 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 87387,5 грн., у тому числі за лютий 2012 року в сумі 13333,33 грн., за жовтень 2012 року в сумі 74054,17 грн.;

пунктів 44.1, 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 91756,9 грн., у тому числі за 1 квартал 2012 року в сумі 14000 грн., за 4 квартал 2012 року в сумі 77756,9 грн.

Відповідач вважає, що порушення зазначених норм закону полягали у неправомірному віднесенні до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та до складу податкового кредиту витрат та податку на додану вартість відповідно за операціями з придбання товарів у ТОВ «Укрміксі» та ТОВ «Лідерком», які реально сторонами не вчинялися.

На підставі акта перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення від 12.09.2013 №0000822210 про визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 87388,00 грн. за основним платежем та в сумі 43694 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та від 12.09.2013 №0000812210 про визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 91757 грн. за основним платежем та в сумі 22939 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема з витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

У статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ визначений як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

З огляду на наведені норми закону, суд касаційної інстанції зазначає, що умовами реалізації права на формування витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту є вчинення господарської операції з придбання товарів з метою використання в господарській діяльності. При цьому господарська операція має підтверджуватись первинними документами, оформленими у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Разом з тим суд наголошує, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника.

Якщо певна господарська операція не відбулася, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Документи та інші дані, що підтверджують або спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів тощо.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними оскільки позивач надав первинні документи, що підтверджують реальність господарських операцій.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що висновки, викладені в акті перевірки, щодо здійснення ТОВ «Лідерком» діяльності, спрямованої на надання податкової вигоди третім особам в цілях мінімізації сплати ними податків підтверджуються інформацією, зібраною в ході розслідування кримінальної справи №41/0279 про обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених частиною п'ятою статті 27, частиною другою статті 205, частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України, а також за фактом вчинення невстановленими особами фіктивного підприємництва з ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України. Так, в ході досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_1, діючи за попередньою змовою з невстановленими особами, переслідуючи корисливу мету, пов'язану із незаконним збагаченням, надав за винагороду послуги з мінімізації податкових зобов'язань, які підлягають сплаті до бюджету реально діючими суб'єктами господарювання, шляхом придбання низки підприємств, зокрема ТОВ «Лідерком», та перереєстрації їх на посадових осіб, які не мали наміру здійснювати підприємницьку діяльність. Щодо господарських операцій позивача з ТОВ «Укрміксі», то суд вказав на непідтвердження перевезення товару актом здавання-приймання виконаних робіт від 23.10.2012 з транспортного перевезення з огляду на відсутність в цьому акті інформації про транспортних засіб, яким здійснювалось перевезення, та на відсутність товарно-транспортної накладної.

Суд касаційної інстанції вважає, що оскаржені судові рішення ухвалені без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

З метою дослідження фактичного виконання господарських операцій необхідно аналізувати умови договорів позивача з контрагентами, а також досліджувати всі первинні бухгалтерські документи. При цьому відповідно до вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд має оцінити докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд має оцінити належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суди попередніх інстанцій належно не дослідили обставини справи щодо реальності вчинення спірних господарських операцій позивача з вказаними контрагентами. Суди не з'ясували умови відповідних договорів, специфіку господарських операцій позивача з контрагентами, умови здійснення поставки товарів, не перевірили як мала здійснюватися поставка, на кого покладено обов'язок доставки товару, як здійснювалося його транспортування, прийняття, за чий кошт, не з'ясовано питання щодо обґрунтованості господарської мети та економічної доцільності вчинення господарських операцій.

З огляду на обставини, якими відповідач обґрунтовує позицію щодо безтоварності господарських операцій та направленість взаємовідносин між позивачем та контрагентами на безпідставне формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, з метою заниження податкових зобов'язань, суди повинні були дослідити реальність операцій, доводи відповідача щодо наявності кримінальної справи щодо фіктивності підприємства-контрагента позивача, з'ясувати результат кримінальної справи щодо фіктивності підприємства - ТОВ «Лідерком».

Відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, повно і всебічно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Керуючись статтями 160, 210, 221, 222, 223, 227, 230, 231, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства «НВК ЛТЗ» задовольнити частково.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05.12.2013 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2014 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає.

Головуючий: Т.М. Шипуліна

Судді: Л.І. Бившева

Я.І. Олендер