Постанова № 70057022, 30.10.2017, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2017 року справа № 823/1469/17

м. Черкаси

11 год. 40 хв.

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гараня С.М.,

секретаря Гордієнка Ю.П.,

за участю:

представника відповідача ОСОБА_1 ОДПІ ГУ ДФС у Черкаській області ОСОБА_2 (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся в Черкаський окружний адміністративний суд з вищезазначеним позовом до ОСОБА_1 ОДПІ ГУ ДФС у Черкаській області, в якому просить визнати протиправними та скасувати:

-податкове повідомлення рішення від 24.06.2016 № 164-13;

-податкове повідомлення рішення від 24.06.2016 № 165-13;

-податкове повідомлення рішення від 30.06.2016 № 559-13;

-податкове повідомлення рішення від 30.06.2016 № 560-13;

-податкове повідомлення рішення від 30.06.2016 № 561-13

-податкове повідомлення рішення від 30.06.2016 № 562-13.

В обґрунтування вимог зазначено, що спірні податкові зобовязання встановлені відповідачем на підставі рішення ОСОБА_1 міської ради від 30.01.2015 № 3.1-66/6 «Про місцеві податки і збори», яким затверджено ставки місцевих податків та зборів за відповідний рік та на визначеній території, зокрема, ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Позивач наголосив, що ОСОБА_1 міська рада в порушення п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України, а також ч.5 ст.12 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» не приймала і не могла прийняти, а також офіційно оприлюднити до 15.07.2014 відповідне рішення, в звязку з чим останнє, у відповідності до ст.57 Конституції України є нечинним, а отже прийняті ОСОБА_1 ОДПІ Головного управління ДФС у Черкаській області оскаржувані рішення є безпідставними та такими, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства, в звязку з чим підлягають скасуванню.

Представник позивача до зали судового засідання не прибув натомість заявив клопотання про розгляд справи за його відсутності, на підставі наявних матеріалів.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову ОСОБА_3 заперечив повністю з підстав, викладених у запереченні, та просив суд залишити його без задоволення. Додатково наголосив, що на час прийняття оскаржуваних ППР рішення ОСОБА_1 міської ради від 30.01.2015 № 3.1-66/6 «Про місцеві податки і збори» ніким не оскаржувалося та скасовано не було, а тому у відповідності до ст.144 Конституції України було обовязковим до виконання на відповідній території. Оскільки ст.19 Конституції України передбачений обовязок органів державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, то оскаржувані рішення, якими ОСОБА_3 визначено суму податкових зобовязань за платежем податок на нерухоме майно, відмінний від земельної ділянки є правомірним, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Суд встановив, що у відповідності до довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна від 02.08.2017 № 93498547 ОСОБА_3 є власником обєктів нежитлової нерухомості загальною площею 5 745,7 кв.м.

На підставі п.п.54.3.3 п.54.3 ст.54, п.п.266.7.2 п.266.7 ст.266 ПК України ОСОБА_1 ОДПІ ГУ ДФС у Черкаській області були прийняті ППР про визначення позивачеві сум податкового зобовязання за 2015 по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки: від 24.06.2016 № 164-13 на суму 119,03грн.; від 24.06.2016 № 165-13 на суму 1 544,42грн.; від 30.06.2016 № 559-13 на суму 13 831,61грн.; від 30.06.2016 № 560-13 на суму 1 260,63грн.; від 30.06.2016 № 561-13 на суму 9 798,20грн. та від 30.06.2016 № 562-13 на суму 4 129,02грн.

Вважаючи оскаржувані рішення протиправнимм та такимм, що прийняті з порушенням норм чинного законодавства, ОСОБА_3 звернувся з відповідним позовом до суду за захистом порушених прав та інтересів зі сторони субєкта владних повноважень.

Вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного.

Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України (надалі ПК України) та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» №71-VIII від 28.12.2014, набрав чинності 01.01.2015, яким внесено зміни щодо оподаткування нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки.

Підпунктом 266.1.1 п.266.1 ст.266 ПК України передбачено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з п.п.266.2.1 п.266.2 ст.266 ПК України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Відповідно до п.п.266.6.1 п.266.6 ст.266 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Згідно з п.п.266.7.2 п.266.7 ст.266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Згідно з п.п.266.5.1 п.266.5 ст.266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує два відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України 01 січня 2015 року, власники об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості є платниками податку нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки.

Разом з тим, надаючи правову оцінку законності оскаржуваних податкових повідомлень-рішення, суд виходить з наступного.

Відповідно до п.8.1 ст.8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки немає у переліку загальнодержавних податків та зборів (ст.9 ПК України), а відповідно до п. 9.4 ст. 9 ПК України установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

У ст.10 ПК України, якою встановлено перелік місцевих податків, податок нерухоме майно, відмінний від земельної ділянки прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (пп.10.1.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено п.7.1 ст.7 ПК України.

Так, відповідно до ст.265 ПК України (у редакції Закону України від 28.12.2014 року № 71-VIII, що діє з 01.01.2015), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, податок на нерухоме майно, відмінний від земельної ділянки згідно з ПК України є місцевим податком.

Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Так, відповідно до п.8.3 ст.8 ПК України (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення), до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Водночас, відповідно п.4.4 ст.4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки) віднесено ПК України до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п.24 ч.1 ст.26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст.143 Конституції України.

Отже, Верховна Рада не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.

Так, відповідно до п.10.3 ст.10 ПК України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно п.12.3 ст.12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп.12.3.1 п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України).

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп.12.3.2 п.12.3 ст. 2 ПК України).

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп.12.3.3 п.12.3 ст.12 ПК України).

При цьому, згідно з п.12.5 ст.12 ПК України, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 цього кодексу.

Відповідно пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Таким чином, місцеві ради згідно вимог ПК України мають обов'язково встановити (своїм рішенням) податок на нерухоме майно, відмінний від земельної ділянки а також встановити його розмір. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Згідно ст.3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Отже, 2015 рік - це плановий період, а 2016 рік - бюджетний.

Виходячи з наведених вище норм Кодексу, нові податки практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати принаймні в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15.07.2014 рішення про встановлення таких податків і зборів (Закон України № 71-VIII ухвалений 28.12.2014, тобто після 15.07.2014, тому застосування податковим органом положень ПК України, з урахуванням внесених вказаним Законом змін може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року).

У той же час, п.п.12.3.5 п.12.3 ст. 12 ПК України встановлено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Суд також зазначає, що основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.

Принципи, проголошені у ст.4 ПК України повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.

Так, серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 ПК України).

Відповідно до п.56.21 ст.56 ПК України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

У свою чергу, принцип стабільності закріплений у пп.4.1.9 п.4.1 ст.4 ПК України має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.

Так, згідно вказаної норми зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року

За наведених обставин та особливостей правового регулювання, суд дійшов висновку, що застосування контролюючим органом положень ст.266 ПК України з метою реалізації податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки не може мати місце у 2015 році, в звязку з чим оскаржувані ОСОБА_3 рішення контролюючого органу є нечинними та підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 та 2 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач не довів, що під час вчинення дій з приводу яких подано позов, він діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, а тому вимоги ОСОБА_3 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 159 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ОСОБА_1 обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області від 24.06.2016 № 164-13, яким ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) визначено податкове зобовязання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік у сумі 119,03грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ОСОБА_1 обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області від 24.06.2016 № 165-13, яким ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) визначено податкове зобовязання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік у сумі 1 544,42грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ОСОБА_1 обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області від 30.06.2016 № 559-13, яким ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) визначено податкове зобовязання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік у сумі 13 831,61грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ОСОБА_1 обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області від 30.06.2016 № 560-13, яким ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) визначено податкове зобовязання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік у сумі 1 260,63грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ОСОБА_1 обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області від 30.06.2016 № 561-13, яким ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) визначено податкове зобовязання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік у сумі 9 798,20грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ОСОБА_1 обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області від 30.06.2016 № 562-13, яким ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) визначено податкове зобовязання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік у сумі 4 129,02грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_1 обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області (ідентифікаційний код 39625054) на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) сплачений ним судовий збір, за подання даного позову, в розмірі 640 (шістсот сорок) грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги яка подається до Київського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя С.М. Гарань

постанова виготовлена в повному обсязі 06.11.2017