Постанова № 70056960, 31.10.2017, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код 34390710

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

31 жовтня 2017 р. справа № 820/3541/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Старосєльцевої О.В.,

за участю секретаря судового засідання - Цабеки К.Є.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представників відповідача - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Головного управління ДФС у Харківській області до Приватної фірми "Променерго" про підтвердження обгрунтованості умовного адміністративного арешту майна та накладення арешту, -

встановив:

Субєкт владних повноважень, Головне управління Державної фіскальної служби у Харківській області у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги: 1) підтвердити обґрунтованість умовного адміністративного арешту майна Приватної фірми "Променерго" (30357156), застосованого на підставі рішення заступника начальника Головного управління ДФС у Харківській області від 17.08.2017; 2) накласти арешт на кошти, які перебувають на рахунках Приватної фірми "Променерго", відкритих в банківських установах, шляхом зупинення видаткових операцій на таких рахунках.

Аргументуючи заявлені вимоги зазначив, що платник податків допустив неналежне виконання податкового обовязку при здійсненні контролю за податковою дисципліною, створивши перешкоди у проведенні перевірки у спосіб не допуску працівників контролюючого органу. Вказана обставина є визначеною законом підставою для накладення арешту на кошти платника у банківській установі. Посилаючись на викладені міркування, представник позивача просив суд постановити рішення про задоволення заявлених вимог.

Відповідач, Приватна фірма "Променерго" з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що недопуск працівників контролюючого органу до перевірки є правомірним, наказ про призначення спірної перевірки оскаржений до суду. Посилаючись на викладені міркування, представник відповідача просив суд постановити рішення про залишення позову без задоволення.

Суд, вивчивши доводи позову, заперечень проти позову, заслухавши представників сторін, виконавши вимоги процесуального закону стосовно збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, зясувавши обставини спірних правовідносин, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, котрі врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

За матеріалами справи судом встановлено, що ГУ ДФС у Харківській області 13.07.2017р. за №3177 було видано наказ про проведення документальної планової перевірки ПФ "Променерго" (ідентифікаційний код - 30357156) за період діяльності з 01.01.2014 по 31.03.2017р. Документальну планову перевірку ПФ "Променерго" провести з 28.07.2017 року тривалістю 10 робочих днів.

Оглянувши вказаний наказ, суд відмічає відсутність явних та очевидних дефектів у цьому рішення суб'єкта владних повноважень як за формою, так і за змістом.

Внесення перевірки платника податків до плану-графіку підтверджується долученим до справи витягом (а.с.9).

Обставини сповіщення платника податків про призначену планову перевірку підтверджуються повідомленням від 13.07.2017р. за №488, котре 17.07.2017р. було направлено за податковою адресою платника податків у розумінні ст.45 Податкового кодексу України, одержано платником 20.07.2017р., а відтак, вважається доказом належного листуванням між контролюючим органом та платником податків за правилами ст.42 Податкового кодексу України.

Суд відмічає, що за приписами абз.2 п.77.4 ст.77 Податкового кодексу України право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

Отже, законодавець запровадив дві рівнозначні умови набуття контролюючим органом підстави для практичної реалізації функції контролю за додержанням податкової дисципліни у спосіб проведення планової перевірки, а саме: 1) вручення платнику податків повідомлення та копії наказу не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення перевірки, 2) надіслання платнику податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення копії наказу та повідомлення про перевірку не пізніше ніж за 10 днів до для проведення перевірки.

Таким чином, дата фактичного отримання платником податків згаданого вище поштового відправлення згідно з законом не має жодного юридичного значення для набуття контролюючим органом приводу до реалізації повноваження контролю.

28.07.2017р. працівниками позивача було складено акт про неможливість розпочати перевірку.

При цьому акт викладений у друкованій формі, а місцем складання зазначена адреса: Харківська область, місто Мерефа, вул.Горького, буд.187-Г.

З приводу даного акту суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України терорган ДФС України як орган державної виконавчої влади повинен діяти виключно на підставах, у межах повноважень та спосіб, визначених законом.

Проте, ані положеннями Податкового кодексу України, ані положеннями інших актів законодавства з питань податкової справи контролюючим органам не надано повноважень на складання при проведенні виїзних перевірок будь-яких документів (окрім акту перевірки чи довідки перевірки) поза місцем податкової адреси платника.

Разом з тим, до матеріалів справи контролюючим органом не подано належних та допустимих у розумінні ст.70 КАС України доказів наявності у працівників Головного управління ресурсів для складання згаданого акту друкарським способом за податковою адресою платника податків з одночасним присвоєнням реєстраційного номеру за внутрішнім документообігом ГУ ДФС України.

03.08.2017 року ГУ ДФС у Харківській області видано наказ №3754 "Про внесення змін до наказу ГУ ДФС у Харківській області від 13.07.2017 року №3177 "Про проведення перевірки ПФ "Променерго"(податковий номер 30357156), яким внесено зміни до п.2 наказу в частині дати початку проведення перевірки, а саме: викладено п.2 наказу у такій редакції: "Документальну планову виїзну перевірку ПФ "Променерго" провести з 14.08.2017 року тривалістю 10 робочих днів.

Копію цього наказу платник податків одержав 04.08.2017р., що узгоджується з вимогами п.77.4 ст.77 Податкового кодексу України.

10.08.2017р. на працівників Головного управління ДФС України у Харківській області були виписані направлення на перевірку за №№5632,5633.

14.08.2017р. працівниками ГУ ДФС у Харківській області було складено акт "Про неможливість розпочати перевірку ПФ "Променерго".

Цей акт також складено друкарським способом, за місцем податкової адреси платника податків, з проставленням реєстраційного номеру за внутрішнім документообігом ГУ ДФС України.

15.08.2017р. працівниками позивача було складено акт про відмову у допуску до проведення документальної планової виїзної перевірки.

Суд відзначає, що означений акт відмови також складено друкарським способом, за місцем податкової адреси платника податків, з присвоєнням реєстраційного номеру за внутрішнім документообігом ГУ ДФС України, хоча такого порядку дій контролюючого органу закон не передбачає.

16.08.2017р. ГУ ДФС у Харківській області стосовно ПФ "Променерго" було прийнято рішення Про застування умовного адміністративного арешту майна платника податків.

З приводу даного рішення суд зазначає, що приписами ст.94 Податкового кодексу України чітко розмежовано повноваження на накладення арешту на майно платника податків між судом та контролюючим органом, а саме: відносно коштів на рахунках таке повноваження надано законодавцем виключно суду, а відносно іншого майна таке повноваження закріплено законодавцем за контролюючим органом з подальшим підтвердженням у судовому порядку.

При цьому, законом чітко і однозначно передбачено, що за однією і тією ж підставою (як фактичною, так і юридичною) рішення про адміністративний арешт може бути прийнято як судом, так і контролюючим органом.

Будь-яких згадок про існування загальної процедури адміністративного арешту платника податків, коли прийняття судом рішення про адміністративний арешт майна платника податків зумовлено або фактом попереднього прийняття цього рішення контролюючим органом, або фактом чинності такого рішення закон не містить.

Таким чином, обставини прийняття контролюючим органом власного рішення про арешт майна платника податків та його подальшої юридичної долі не впливають на розвязання судом спору про накладення арешту на кошти платника податків, позаяк висвітлюють перебіг подій по суміжній паралельно (одночасно) триваючій процедурі, які не перетинаються між собою.

Водночас з цим, суд звертає увагу, що законом визначений строк дії власного рішення контролюючого органу про застосування адміністративного арешту майна платника податків - 96 годин (п.94.10 ст.94, п.94.19.1 ст.94 Податкового кодексу України,).

У спірних правовідносинах такий строк збіг ще до моменту звернення контролюючого органу до суду - 17.08.2017р.

Таким чином, юридична дія власного рішення контролюючого органу про застосування арешту майна платника податків у спірних правовідносинах припинена, а відтак, не може бути відновлена за будь-яких умов, адже за своїм характером та правовим змістом строк у 96 годин є присікальним і поновленню чи продовженню не підлягає.

Окрім того, суд зважає, що вимога позивача про підтвердження обгрунтованості застосованого контролюючим органом арешту майна платника податків грунтується на рішенні від 17.08.2017р., якого до справи не подано.

Натомість у справі наявне відповідне рішення від 16.08.2017р., але контролюючим органом не заявлено вимоги про підтвердження обгрунтованості адміністративного арешту майна платника податків, застосованого саме цим рішенням.

Суд також враховує, що рішенням від 16.08.2017р. позивач застосував адміністративний арешт майна відносно Приватної фірми "Променерго", а до суду заявив вимогу про підтвердження обгрунтованості адміністративного арешту, застосованого стосовно Приватного підприємства "Променерго".

Сукупність встановлених судом обставин, виключає наявність правових підстав для задоволення вимоги контролюючого органу про підтвердження обгрунтованості адміністративного арешту майна платника податків.

Розглядаючи спір, суд також зазначає, що правовідносини з приводу виконання податкового обовязку унормовані приписами Податкового кодексу України, стаття 94 якого присвячена регламентуванню випадків застосування адміністративного арешту майна платника податків та арешту коштів платника податків на рахунках у банку.

Так, згідно з п.п. 94.2.3 ст.94 Податкового кодексу України арешт майна може бути застосовано, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

У розумінні ст.ст.77, 81, 82 Податкового кодексу України під законними підставами для проведення планової виїзної документальної перевірки є: 1) план - графік документальних перевірок, до якого включений конкретний платник податків та який має бути оприлюднений на офіційному сайті ДФС України (це правило підлягає застосуванню до плану графіку планових перевірок на поточний 2018 рік); 2) наказ керівника (заступника керівника, уповноваженої особи контролюючого органу) про призначення перевірки; 3) доведення до відома платника податків факту прийняття рішення про призначення перевірки або шляхом вручення службовій (посадовій) особі платника податку чи представнику платника податків копії наказу та письмового повідомлення не пізніше ніж за 10 календарних днів до початку перевірки, або шляхом направлення копії наказу та письмового повідомлення засобами поштового звязку рекомендованим листом з повідомленням про вручення за податковою адресою не пізніше ніж за 10 календарних днів до початку перевірки; 4) предявлення (або попереднє направлення) платнику податків направлення на проведення перевірки; 5) предявлення (або попереднє направлення) платнику податків копії наказу про призначення перевірки; 6) предявлення платнику податків службових посвідчень працівників контролюючого органу, котрі прибули за податковою адресою платника податків для проведення перевірки; 7) знаходження події перевірки у часових межах визначеного строку тривалості (як основного, так і продовженого).

Суд зауважує, що зі змісту наведених норм Податкового кодексу України чітко і безумовно слідує, що законодавець встановив правило, згідно з яким лише дефекти в зовнішньому оформленні наказу про призначення перевірки, повідомлення про проведення перевірки, направлення на проведення перевірки є підставою для вчинення платником податків недопуску до проведення перевірки.

Водночас з цим, незгода платника податків з правовими підставами прийняття чи видання згаданих документів не віднесена законодавцем до підстав не допуску контролюючого органу до проведення перевірки.

Це правило цілком узгоджується з приписами ст..ст.8, 19, 129 Конституції України, ст..2, 17 КАС України, в силу яких компетенцією на перевірку правової суті цих документів наділений виключно суд.

Положення Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, приписи якого з 01.01.2017р. поширюються на правовідносини у сфері податкової справи, суті викладених вище висновків не змінюють.

Суд також відмічає, що навіть оскарження платником податків до суду наказу про призначення перевірки (рівно як і дій з проведення перевірки, чи рішення відносно плану - графіку перевірок) за змістом норм Податкового кодексу України, КАС України не спричиняють зупинення юридичної дії такого рішення контролюючого органу, за винятком вжиття адміністративним судом заходів забезпечення адміністративного позову у порядку ст.ст.117, 118 КАС України.

Таким чином, владні приписи наказу про призначення перевірки є обовязковими для платника податків навіть і у випадку подання відповідного позову до адміністративного суду.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.69, 70, 86 КАС України, суд доходить висновку про неможливість достовірного підтвердження актом від 15.08.2017р. за №2115/20-40-14-01-08/30357156 обставин вчиненого платником податків недопуску працівників контролюючого органу до перевірки 15.08.2017р., позаяк відповідний акт складений друкарським способом, за місцем податкової адреси платника податків, з одночасним присвоєнням та відображенням реєстраційного номеру документу за внутрішнім документообігом ГУ ДФС у Харківській області.

Суд змушений констатувати, що обставини відображення у надрукованому акті прізвища директора платника податків, проставлення у надрукованому акті печатки платника податків, підпис надрукованого акту керівником платника ставлять під сумнів дійсну неможливість розпочати перевірку та справжність відмови платника від перевірки.

Вирішуючи спір, суд вкотре звертає увагу субєкта владних повноважень, що відповідно до ст.106 КАС України саме у тексті позову має бути викладено зміст заявлених контролюючим органом вимог.

З огляду на положення ст.ст.6, 8, 19, 129 Конституції України орган судової влади не здатен (і не повинен) допускати підміну собою субєкта владних повноважень при реалізації ним конкретної управлінської функції.

Більше того у спірних правовідносинах, беручи до уваги їх характер і зміст, така підміна матиме невідворотнім наслідком порушення прав та інтересів платника податків у той час як ч.1 ст.2 КАС України їх захист визначено законодавцем як єдине завдання адміністративного суду.

Між тим, у позові контролюючий орган не наводить жодного з рахунків платника податків, відносно якого просить суд накласти арешт.

До позову контролюючим органом було приєднано аркуш паперу формату А-4 з найменуванням "Дані про банківські рахунки".

Оскільки вказаний письмовий документ не містить жодного підпису компетентної особи контролюючого органу, не має реєстраційного номера, то суд не знаходить підстав для визнання цього аркушу паперу належним та допустимим у розумінні ст.70 КАС України доказом по справі.

Окрім того, суд звертає увагу позивача, що одним з перелічених рахунків є рахунок, відкритий у системі електронного адміністрування податку на додану вартість.

Приписами розділу V Податкового кодексу України, норми якого регламентують правовідносини з приводу справляння податку на додану вартість, не передбачено можливості накладення арешту на такий рахунок.

При цьому, суд наголошує, що за змістом норм розділу V Податкового кодексу України арешт коштів на такому рахунку однозначно спричинить неминучу та нездоланну ніякими засобами неможливість виконання особою обовязків платника податку на додану вартість.

Відповідно до п.6.3 ст.6 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в України порядок відкриття банками рахунків та їх режими визначаються Національним банком України. Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом - власником рахунка.

Постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003р. №492 затверджена Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах (зареєстрована в Міністерстві юстиції України 21,12.2003р. за №1172/8493; далі за текстом - Інструкція №492).

Згідно з п.1.8 Інструкції №492 банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки.

Поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Пунктом 1.18 Інструкції №492 указано, що у разі відкриття поточного рахунку клієнту в його заяві уповноважений працівник банку зазначає дату відкриття та номер рахунку. На заяві клієнта мають бути зазначені підписи одного з керівників банку або уповноваженої ним особи, на якого (яку) згідно з внутрішніми положеннями банку покладено обов'язок приймати рішення про відкриття поточних рахунків клієнтів, а також уповноважених осіб (особи) банку, які (яка) відповідно до внутрішніх положень банку здійснюють перевірку на достовірність і відповідність чинному законодавству документів та копій документів, що подаються клієнтом, а також контролюють правильність присвоєння номера рахунку клієнта та його відповідність внутрішньому плану рахунків банку.

З наведеного слідує, що кожен рахунок платника податків в установі банку має свій унікальний номер, який ідентифікує саме цей рахунок з поміж усіх інших.

За правилом ч.1 ст.59 Закону України Про банки і банківську діяльність що арешт на майно або кошти банку, що знаходяться на його рахунках, арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, здійснюються виключно за постановою державного виконавця, приватного виконавця чи рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, встановленому законом. Зняття арешту з майна та коштів здійснюється за постановою державного виконавця, приватного виконавця або за рішенням суду.

Аналізуючи положення наведених норм права, суд доходить висновку, що у порядку ст.94 Податкового кодексу України арешт може бути накладений виключно на діючий та конкретно ідентифікований рахунок платника податків у банківській установі.

Інший варіант тлумачення змісту викладених норм права, на думку суду, неможливий, позаяк матиме наслідком накладення арешту на неконкретизовану кількість рахунків платника податків без урахування правового статусу та призначення конкретного рахунку.

Неконкретизувавши у тексті позову перелік діючих рахунків платника податків, на які субєкт владних повноважень просить накласти арешт, контролюючий орган унеможливив задоволення позову у цій частині.

Наостанок суд зауважує, що посилаючись на ст.94 Податкового кодексу України позивач заявив вимогу про накладення арешту на кошти у банківських установах шляхом зупинення видаткових операцій, але положення цієї статті кодексу не передбачають застосування такої процедури як зупинення видаткових операцій.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Оскільки судовим розглядом встановлено факт порушення заявленою суб'єктом владних повноважень вимогою прав та інтересів платника податків, то позов має бути залишений без задоволення.

Керуючись ст.ст.8, 19, 129 Конституції України, ст..7-11, ст.ст. 158 - 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

У задоволенні адміністративного позову Головного управління ДФС у Харківській області до Приватної фірми "Променерго" про підтвердження обгрунтованості умовного адміністративного арешту майна та накладення арешту - відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 06.11.2017 року.

Суддя Старосєльцева О.В.