Постанова № 70056388, 01.11.2017, Луганський окружний адміністративний суд

8.3.11

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 листопада 2017 рокуСєвєродонецькСправа № 812/795/17

Луганський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді - Шембелян В.С.,

за участю секретаря судового засідання - Олійник О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Старобільської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Луганській області про скасування податкового повідомлення-рішення форми «Ф» №17629-12 від 01.07.2016,-

ВСТАНОВИВ:

08 червня 2017 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов вказаний адміністративний, в обґрунтування якого Позивач зазначив, що він на праві спільної часткової власності володіє ? частки нежитлової будівлі загальною площею 1172,12 мІ . Зазначене нежитлове приміщення використовується виключно для обслуговування сільськогосподарської діяльності: гаражування сільськогосподарської техніки, зерносховище та інше. Зазначав, що Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року внесені зміни щодо оподаткування нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, де платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками обєктів житлової та/або нежитлової нерухомості. У звязку з наведеним Відповідачем було сформоване податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №17629-12 від 01.07.2016 за податковий період 2015 рік на загальну суму 5096,23 грн.

Вказуючи про передчасність такого рішення, посилався на те, що податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року. Позивач вважає, що застосування контролюючим органом положень Податкового кодексу України з урахуванням внесених Законом України від 28 грудня 2014 року змін та рішення з метою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року. Зазначав, що законом не було передбачено, що до рішень органів місцевого самоврядування про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не застосовуються правила ст. 12 Податкового кодексу України.

Крім того, в обґрунтування позову Позивач посилався на наявність у нього податкової пільги, передбаченої пунктом «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України. При цьому, посилаючись на положення ст. 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис», зазначав, що він є сільськогосподарським товаровиробником й належна йому на праві спільної часткової власності нежитлова будівля призначена безпосередньо для використання у сільськогосподарській діяльності, а тому не є обєктом оподаткування відповідно до пункту «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України.

Протягом розгляду справи в суді представник позивача позовні вимоги підтримала, надала пояснення аналогічні до викладених в позові.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, в письмових запереченнях (а.с.48,49) зазначив, що Відповідач під час спірних правовідносин діяв у спосіб та у межах, визначених чинним законодавством та прийняв податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №17629-12 від 01.07.2016 на підставі рішення органу місцевого самоврядування, яке не скасовано та є чинним, отже, таким, що підлягає виконанню. Застосування пільг для сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, яке належить Позивачу, рішенням Марківської селищної ради від 30.01.2015 № 56-4/2015 не передбачено.

Також представник відповідача зазначив, що Позивач є фізичною особою, що має у власності нежитлову нерухомість, у зв'язку з чим є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки не підпадає під визначення сільськогосподарський товаровиробник у розумінні п.п.14.1.235 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 69-72 КАС України, суд встановив такі обставини справи.

Позивач зареєстрований як фізична особа - підприємець, перебуває на обліку в Марківському відділенні Старобільської ОДПІ ГУ ДФС у Луганській області як платник податків, є платником єдиного податку 2 групи та здійснює господарську діяльність за напрямками вирощування зернових культур та насіння олійних культур, допоміжна діяльність у рослинництві, роздрібна торгівля з лотків і на ринках (а.с.9-11).

Судом встановлено, що Позивач на праві оренди користується земельною ділянкою за адресою: Луганська область, Марківський район, сільська рада Кабичівська, кадастровий номер:4422583300:25:013:0015 (а.с.13,14).

Позивач спільної часткової власності володіє ? частки нежитлової будівлі загальною площею 1172,12 мІ, що підтверджується відповідним Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 35268376 від 23.03.2015 та Технічним паспортом від 20.03.2007, в якому вказана нежитлова будівля зазначена як коровник (а.с., 98, 101-103).

Рішенням Марківської селищної ради Марківського району Луганської області 56 сесії 6 скликання від 30 січня 2015 року № 56-4/2015 встановлені місцеві податки на території Марківської селищної ради та ставки акцизного податку на 2015 рік. Відповідно до цього рішення встановлено ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для обєктів нежитлової нерухомості в розмірі 0,5 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня звітного року за 1 мІ бази оподаткування (а.с.6-8)

01 липня 2016 Марківським відділенням Старобільської ОДПІ ГУ ДФС у Луганській області було сформовано податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №17629-12 від 01.07.2016, за яким згідно з п.п.54.3.3, п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України та відповідно до п.п. 266.7.1, п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України було визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості» за податковий період 2015 рік на загальну суму 5096,23 грн. (а.с.12).

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення зазначене податкове повідомлення-рішення отримано Позивачем 09 серпня 2016 (а.с.50).

При вирішенні справи по суті в межах заявлених позовних вимог на підставі досліджених доказів, суд керується такими вимогами чинного законодавства.

Згідно з ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

01.01.2015 року набрав чинності Закон України № 71-VIII від 28.12.2014 року Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи.

Відповідно до п. 41.1. ст. 41 ПК України, контролюючими органами є органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізує державну податкову, державну митну політику, забезпечує формування та реалізацію державної політики з адміністрування єдиного внеску, забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями при застосуванні податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску (далі - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), його територіальні органи.

Відповідач, як контролюючий орган, приймаючи оскаржені рішення мав керуватися такими вимогами чинного законодавства.

Відповідно до п. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України, платники податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно п. 30.1, п. 30.2., п. 30.3., п. 30.8, п.п. "г" п. 30.9 ст. 30 ПК України, податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, них пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Платник податків вправі використовувати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування і протягом усього строку її дії.

Податкова пільга надається шляхом звільнення від сплати податку та збору.

Підпунктом 14.1.76 п. 14. 1 ст.14 ПК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення - землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Відповідно до положень пп.14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України, сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIVцього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Проте, згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис" визначено, що виробники сільськогосподарської продукції - юридичні особи всіх організаційно - правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності.

Суд зауважує, що визначення "сільськогосподарський товаровиробник", які містяться у пп.14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України, застосовуються виключно для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу "Спрощена система оподаткування, облік та звітність", що прямо визначено самим пп.14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України.

Таким чином, до спірних правовідносин щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки дане положення не застосовується, оскільки відноситься до розділу ХІІ "Податок на майно"

Відповідно до пп. "ж" пп. 266.2.2. п. 266.2 ст. 266 ПК України, не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Виходячи з положень Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту України від 17.08.2000 № 507, будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства включають в себе будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарської силоси та інше.

Таким чином, нежитлова будівля за адресою: вул. Леніна, 210а, смт. Марківка, Марківського району Луганської області (Марківська селищна рада), що належить Позивачу на праві спільної часткової власності, не є об'єктом оподаткування, згідно з пп. "ж" п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, оскільки використовується позивачем безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, як сільськогосподарським товаровиробником.

Суд також погоджується з доводами позивача щодо неможливості застосування ставки місцевого податку протягом бюджетного року, в якому цей податок (таку ставку) введено, оскільки це суперечить вимогам чинного законодавства.

Так, відповідно до п. 8.1 ст. 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

У статті 10 Податкового кодексу України, якою встановлено перелік місцевих податків, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (пп.10.1.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено п. 7.1 ст. 7 Податкового кодексу України. Так, відповідно до ст. 265 Податкового кодексу України (у редакції Закону України від 28.12.2014 року № 71-VIII, що діє з 01.01.2015 року), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, згідно з ПК України є місцевим податком.

Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Так, відповідно до п. 8.3 ст. 8 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення), до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Водночас, відповідно п. 4.4 ст. 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону Про місцеве самоврядування в Україні та ст. 143 Конституції України.

Отже, Верховна Рада не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.

Так, відповідно до п. 10.3 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно з п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп. 12.3.2 п.12.3 ст. 12 ПК України).

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп. 12.3.3 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

При цьому, згідно з п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 цього Кодексу.

Згідно з пп. 12.3.4 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Таким чином, місцеві ради за Податковим кодексом України мають встановити (відповідним рішенням місцевої ради) податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період).

Контролюючий же орган має самостійно визначати, чи підлягають застосуванню норми відповідних рішень органу місцевого самоврядування для нарахвання та стягнення податку в певному податковому періоді, враховуючи вимоги пп. 12.3.4 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України. Тому аргументи відповідача, що вони мали нараховувати та стягувати транспортний податок на підставі чинного рішення місцевої ради та обовязково його виконувати, не є слушними та не грунтуються на вимогах чинного законодавства.

Згідно зі статтею 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Отже, 2015 - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.

Тобто, виходячи з наведених вище норм Кодексу, новий місцевий податок, що встановлений в 2015 році, не може бути визнаний обов'язковим до сплати принаймні в 2015 році, адже місцева ради не приймала і не могла прийняти та офіційно оприлюднити рішення про встановлення такого податку до 15 липня 2014 року.

Тому рішення Марківської селищної ради від 30 січня 2015 року №56-4/2015 не підлягало застосуванню Відповідачем для нарахування та стягнення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки раніше початку 2016 року, отже воно є неналежним доказом відповідно до вимог ч.1 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України на підтвердження наявності підстав для прийняття оскаржених рішень відповідачем.

Враховуючи зазначені вище норми законодавства, що регулюють питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище положень нормативно-правових актів, є наявним також висновок щодо неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків у спірному випадку.

Основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.

Принципи, проголошені у статті 4 Податкового кодексу України повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.

Так, серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (пп. 4.1.4 п.4.1 статті 4 ПК України).

Відповідно до п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

У свою чергу, принцип стабільності закріплений у пп. 4.1.9 п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.

Так, згідно з вказаною нормою зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

За наведених обставин та особливостей правового регулювання, є наявним висновок, що застосування контролюючим органом положень статті 266 ПК України з метою оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки не може мати місце у 2015 році на підставі рішення Марківської селищної ради Марківського району Луганської області від 30 січня 2015 року № 56-4/2015.

В іншому випадку, таке застосування не відповідало б положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

У спірних правовідносинах суд застосує рішення Європейського суду з прав людини у справах Серков проти України (заява №39766/05), Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.

Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, суд дійшов висновку про протиправність визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі встановлених судом обставин справи наявним є висновок суду, що Відповідач як суб'єкт владних повноважень не мав правомірних підстав для прийняття оскаржуваного рішення. Відтак, позовна вимога про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення рішення форми "Ф" № 17629-12 від 01.07.2016 є обґрунтованою і підлягає задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав стороною у справі.

Позивачем при зверненні до адміністративного суду за квитанцією від 30.05.2017 № 1 сплачено судовий збір у розмірі 640 грн, тому ця сума підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень.

Відповідно до ч.3 ст. 4 Закону України Про судовий збір за подання позову немайнового характеру фізичною особою встановлена ставка 0,4 розміру мінімальної заробітної плати, що складає 640,00 грн. Тому на користь Позивача підлягає стягненню з Відповідача сума судового збору у розмірі 640,00 грн. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 8-14, 17, 18, 71, 72, 94, 158-163, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Старобільської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Луганській області про скасування податкового повідомлення-рішення форми «Ф» №17629-12 від 01.07.2016 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Марківського відділення Старобільської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Луганській області № 17629-12 від 01.07.2016 року на суму 5096,23 грн (пять тисяч девяносто шість грн. 23 коп.).

Стягнути з Старобільської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Луганській області (ЄДРПОУ 39890405, адреса: вул. Харківська, 6, м. Старобільськ, Луганська область, 92703) на користь ОСОБА_1 (ід. номер НОМЕР_1, адреса: вул. Кірова, буд. 57, смт. Марківка, Марківський район, Луганська область, 92400) судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень у розмірі 640,00 грн. (шістсот сорок грн. 00 коп.).

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до суду апеляційної інстанції

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови складено та підписано 06 листопада 2017 року.

Суддя ОСОБА_2