Рішення № 7005187, 08.12.2009, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08.12.2009 Справа № 4/234-ПН-09

Господарський суд Херсонської області у складі судді Ємленінової З.І. при секретарі Сокуренко Л.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Української православної церкви парафія Свято-Успенського

кафедрального Собору в м. Херсоні

до відповідача-1 відкритого акціонерного товариства "Херсонські комбайни"

м. Херсон

до відповідача-2 Фонду державного майна України

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів –Херсонська обласна державна адміністрація м. Херсон

про визнання права власності

за участю представників сторін:

від позивача - настоятель Собору Федоров О.В. , адвокат Мокіна І.В.

від відповідача-1 - начальник юридичного відділу Волкова С.Г.

від відповідача-2 - не з'явився

від 3-ї особи - спеціаліст Афанасьєв О.В.

                                                  в с т а н о в и в:

          Позивач звернувся з позовною заявою, якою просить визнати за ним право власності на розташовану в м.Херсоні по вул.Леніна № 5 на земельній ділянці площею 5785кв.м будівлю Собору з надвірними та господарськими спорудами і комунікаціями, а саме: Собор літ. “А”, “А-1”; недільна школа та склади літ. “Б”; навіс літ. “Ж”; просфорна, різниця, бухгалтерія літ. “З”; склад будівельних матеріалів літ. “К”; склад літ. “Л”; туалет літ. “М”; вольєр літ. “Н”; приходський дім літ. “Е”; навіс літ “О”; будівля охорони літ. “П”, огорожа № 1, 2, 3, 5.

          Підставою позовних вимог позивач зазначив ст. 328, 334, 344, 392 ЦК України, посилаючись на те, що майно Собору знаходиться в його користуванні з 1993року та утримується за рахунок коштів Собору, передавалося йому відповідно до охоронного договору від 03.08.1993року на підставі розпорядження Херсонської облдержадміністрації від 04.06.1993року № 185. В наступному факт передачі було підтверджено також і ВАТ "Херсонські комбайни", про що підписано акти прийому-передачі від 17.08.1993року та від 28.08.2000року. Але зареєструвати за собою право власності у встановленому законом порядку позивач не може у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на нерухоме майно. Позивач зазначає, що набув право власності на встановлених законом підставах, але відповідач-1 не надав відповіді на його лист від 22.01.2009року, а третя особа рекомендувала звернутися до суду, тому він змушений був звернутися до суду з цим позовом.

          Відповідач-1 посилається на те, що він не був власником майна Собору на момент його передачі позивачу, а лише виконував волю власника - Фонду державного майна України щодо передачі позивачу культової споруди відповідно до п. 15.5 плану приватизації державного майна виробничого об'єднання "Херсонський комбайновий завод ім. Г.І. Петровського".

Ним заявлено клопотання про залучення до участі у справі в якості відповідача Фонду державного майна України, як власника майна, яке передавалося позивачу при приватизації державного майна виробничого об'єднання "Херсонський комбайновий завод ім. Г.І. Петровського".

Ухвалою від 26.11.2009року суд задовольнив клопотання відповідача і залучив до участі у справі, як відповідача-2, Фонд державного майна України.

Відповідач-2 в засідання суду свого представника не направив і відзиву на позов станом на день розгляду справи не надіслав з невідомих причин, незважаючи на те, що був повідомлений про час і місце розгляду справи в порядку, встановленому пунктом 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002року №75 (з подальшими змінами).

Доказів, які б свідчили про неотримання відповідачем-2 ухвали господарського суду від 26.11.2009року, до господарського суду не надходило, отже відповідача-2 було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи.

Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від відповідача -2 щодо відкладення розгляду справи до суду не надійшло. Подальше ж відкладення розгляду справи призведе до затягування судового процесу і є порушенням приписів статті 22 ГПК України, зокрема, стосовно обов’язку сторін добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони.

За таких підстав клопотання відповідача-1 про відкладення розгляду справи у зв'язку з неявкою в засідання представника відповідача-2 судом відхиляється, а справа відповідно до ст. 75 ГПК України розглядається по суті заявлених позовних вимог за наявними в ній доказами.

          Третя особа проти позовних вимог не заперечує, посилаючись на те, що відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" культові будівлі і майно, які відносяться до державної власності, підлягають передачі організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійним організаціям безоплатно за рішеннями обласних державних адміністрацій. На виконання зазначеного Закону та Указу Президента України від 04.03.1992року № 125 "Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна" облдержадміністрацією 04.06.1993року прийнято розпорядження № 185, яким погоджено пропозицію виконавчого комітету Херсонської міської ради про передачу в безоплатне користування громаді Української Православної церкви культової будівлі Свято-Успенського кафедрального Собору в м. Херсоні по вул. Леніна 5. В наступному балансоутримувачем - ВАТ "Херсонські комбайни" майно Собору було передано Свято-Успенському кафедральному Собору, але правовстановлюючі документи, які мають юридичне значення, на сьогодні у позивача відсутні, що змушує його звернутися до суду.

          Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані до справи докази, заслухавши представників сторін, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню в урахуванням наступного.

          Порядок повернення релігійним організаціям культового майна, регулюється Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23.04.1991року №987-ХП, Указом Президента України від 04.03.1992року №125 «Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна», розпорядженням Президента України від 22.06.1994року №53/94-рп «Про повернення релігійним організаціям культового майна».

          Відповідно до пункту 4 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.02.1996року №02-5/109 «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (з відповідними змінами та доповненнями) під культовими будівлями та майном слід розуміти будівлі і речі, спеціально призначені для задоволення релігійних потреб громадян.

          Як свідчать матеріали справи та довідка Державного архіву Херсонської області від 03.08.1998року №04-1/110, в 1786році, за ініціативи купців та міщан м.Херсона було розпочато будівництво храму Успенія Богородиці. Будівництво Храму закінчилося через 12 років після початку будівництва - в 1798році. 14 серпня (за старим стилем) 1798року Храм було освячено і він почав діяти.

На протязі 30 років Успенський Храм був парафіяльною церквою, а з 1828року став міським Собором. У 1859-1861роки Собор був капітально відремонтований, а навкруги Соборної садиби збудовано залізну огорожу. У 1867 році у Південно-Східному куті огорожі збудовано двоповерховий кам'яний будинок для священників. У 1896 році збудовано одноповерховий будинок читальні-бібліотеки і аудиторії релігійно-моральних читань.

В наданих до матеріалів справи копіях архівних документів, а саме – «Формулярних списках церковнослужителей губернского города Херсона Успенской церкви за 1884год» мається запис щодо наявного в церві нерухомого майна, в тому числі і церковних будівель та споруд.

За рішенням Херсонського окружного адмінвідділу від 18.11.1926року будівля Херсонського Успенського кафедрального Собору з усіма приміщеннями, необхідними для обслуговування, були передані в користування релігійній общині Собору.

Але відповідно до витягу з протоколу №44/437 засідання секретаріату ВУЦВК від 21.02.1930 року (м.Харків) було задоволено клопотання НКВС і дозволено закрити молитовні, щоб використовувати їх для культурно-освітніх потреб, в тому числі і Успенський Собор в м.Херсоні, а в приміщеннях Собору було облаштовано спортивний клуб. В період з 1941 по 1945 роки в Соборі було відновлено богослужіння, але потім він знову використовувався як Палац спорту.

          Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" культові будівлі і майно, які відносяться до державної власності, підлягали передачі організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або поверненню у власність релігійним організаціям безоплатно за рішеннями обласних державних адміністрацій.

На виконання зазначеного Закону та пункту 3 Указу Президента України від 04.03.1992року № 125 "Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна" Херсонською облдержадміністрацією 04.06.1993року прийнято розпорядження № 185, яким погоджено пропозицію виконавчого комітету Херсонської міської ради про передачу в безоплатне користування громаді Української Православної церкви культової будівлі Свято-Успенського Кафедрального Собору в м. Херсоні по вул. Леніна 5.

          В наступному відповідно до п. 15.5 плану приватизації державного майна виробничого об'єднання "Херсонський комбайновий завод ім. Г.І. Петровського" будівля Собору з господарськими будівлями, спорудами та комунікаціями, розташованими на земельній ділянці 5785кв.м. була передана балансоутримувачем - ВАТ «Херсонські комбайни», Свято-Успенському Кафедральному Собору, про що свідчить акт прийому-передачі від 17.08.1993року, а також підтверджено в наступному актом прийому-передачі від 28.08.2000року.

Слід зазначити, що статтею 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», а також відповідно до Указу Президента України від 04.03.1992року № 125 "Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна" передбачено як безоплатна передача в користування, так і повернення у власність релігійним організаціям культових будівель і майна за рішеннями державних адміністрацій.

Указом Президента України від 22.03.2002 року “Про невідкладні заходи щодо остаточного подолання негативних наслідків тоталітарної політики колишнього Союзу РСР стосовно релігії та відновлення порушених прав церкві і релігійних організацій” знову звертається увага на відновлення прав церков та релігійних організацій, які були порушені тоталітарною політикою колишнього Союзу РСР стосовно релігії та опрацювання механізмів подолання негативних наслідків такої політики і повернення їм колишніх культових будівель, іншого церковного майна ( у тому числі приміщень), що перебувають у державній власності і використовуються не за призначенням.

Відповідно до статей 17, 18 вищезазначеного Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» кожна релігійна організація (парафія, церква) є власником майна, придбаного, або створеного ними за рахунок власних коштів, пожертвуваного громадянами, організаціями або переданого державою, а також придбаного на інших підставах, передбачених законом.

Матеріалами справи підтверджується, що спірна культова будівля та інші споруди Свято-Успенського Собору споруджувалися за кошти парафіян. До моменту їх вилучення та розміщення в них Палацу спорту, використовувалися за призначенням Свято-Успенським Кафедральним Собором для здійснення богослужіння, релігійних обрядів, церемоній і процесій та утримувалися за власний рахунок позивача.

03.08.1993року між Головним управлінням архітектури, містобудування та захисту історичного середовища, відділом релігії та Херсонською Таврійською Єпархією укладено охоронний договір відповідно до якого в безоплатне користування Свято-Успенського Собору передано будівлі, споруди та прилеглу до них територію по вул.Леніна №5 в м.Херсоні з метою використання їх під культову споруду - Свято-Успенський Собор.

Вищезазначене свідчить про те, що будівництво Собору здійснювалося за кошти парафіян з 1786 по 1798 роки і з цього часу та до 1930 року будівлі Собору використовувалися для здіснення релігійних потреб громадян. З 1930 року в приміщеннях Собору розміщено Палац спорту, а з 1993 року позивач знову відкрито володіє та користується поверненим йому державою на передбачених законом підставах майном Собору для здійснення своєї статутної діяльності, а також вкладає власні кошти для проведення ремонтно-реставраційних робіт, поліпшення стану та утримання будівель і споруд Собору.

Виходячи із аналізу вищезазначених норм, суд прийшов до висновку про те, що в 1993році, переданням будівель та споруд позивачу, було поновлено його право власності та безоплатно повернено у власність релігійній організації культові будівлі, споруди і майно, яке з 1930року було у неї вилучено і використовувалося не за призначенням.

Таким чином, відповідно до статті 328 ЦК України позивач набув право власності на розташовану в м.Херсоні по вул.Леніна № 5 на земельній ділянці площею 5785кв.м будівлю Собору з надвірними та господарськими спорудами і комунікаціями, а саме: Собор літ. “А”, “А-1”; недільна школа та склади літ. “Б”; навіс літ. “Ж”; просфорна, різниця, бухгалтерія літ. “З”; склад будівельних матеріалів літ. “К”; склад літ. “Л”; туалет літ. “М”; вольєр літ. “Н”; приходський дім літ. “Е”; навіс літ “О”; будівля охорони літ. “П”, огорожа № 1, 2, 3, 5 на підставах які не заборонені законом і згідно зі статтями 316, 317 ЦК України він здійснює право власності за своєю волею незалежно від волі інших осіб.

Матеріалами справи підтверджується, що Херсонським державним бюро технічної інвентаризації виготовлено позивачу технічну документацію на спірне майно, але у зв'язку з тим, що при передачі майна балансоутримувачем не було зазначено на яких правах воно передається позивачу, він не може оформити документи на право власності .

Позивач звернувся до відповідача-1 з листом від 22.01.2009року, яким просив повідомити, чи визнається його право власності на культову будівлю та майно, розташоване в м.Херсоні по вул. Леніна №5, але його звернення залишене без задоволення. В засіданні суду представник відповідача-1 посилався на те, що позивач не надав документів, які підтверджують його право власності, а ним виконано вказівки Фонду державного майна України та передано позивачу спірне майно за актом прийому-передачі.

Але слід зазначити, що ні в плані приватизації, ні в актах приймання-передачі не зазначено на яких правах майно Собору передається позивачу.

Із листа Фонду державного майна України від 13.09.1994року №427 вбачається, що відповідач-2 не має заперечень щодо передачі раніше належного позивачу майна приміщень, розташованих по вул. Леніна № 5 в м.Херсоні, але знову ж таки не зазначається, на яких саме правах.

Херсонська ж обласна державна адміністрація листом від 31.07.2006року №521-23/2939-16/343 також не наводить заперечень щодо передачі позивачу культових будівель та споруд, але рекомендує йому звернутися до суду з позовом про визнання права власності .

У відповідності до положень ст. 392 ЦК України власник може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право.

Потреба в цьому захисті виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника підлягає сумніву або не визнається іншими особами. Метою звернення з таким позовом є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна, або отримання документа, що посвідчує його право власності. Відповідачем у позові про визнання права власності є особа, яка оспорює право власності на майно, або особа, яка хоч і не оспорює це право, але і не визнає його.

З огляду на зазначене, суд вважає належним суб'єктивний склад сторін господарського процесу, якими право власності позивача піддається сумніву у зв'язку з чим виникає невизначеність відносин щодо права власності позивача на майно і захистити своє право відповідно до ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України він може тільки шляхом звернення з позовом про визнання за ним цього права.

Матеріалами справи встановлено наявність у позивача доказів, що підтверджують його право власності на вищезазначене майно, але реалізувати своє право користування, володіння та розпорядження нерухомим майном у повному обсязі він не може, через невизначеність відносин щодо права власності та невизнанням його з боку відповідачів.

За таких підстав, відповідно до статті 392 ЦК України позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України відносяться на відповідача-1.

В засіданні за згодою представників позивача, відповідача-1 та третьої особи оголошувалася вступна та резолютивна частина рішення.

          На підставі вищезазначених норм права, керуючись ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд          

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати за Українською православною церквою парафія Свято-Успенського Кафедрального Собору м. Херсон вул.Леніна, 5 ідентифікаційний код 25827516 (інші реквізити суду невідомі) право власності на розташовану в м.Херсоні по вул.Леніна № 5 на земельній ділянці площею 5785кв.м будівлю Собору з надвірними та господарськими спорудами і комунікаціями, а саме: Собор літ. “А”, “А-1”; недільна школа та склади літ. “Б”; навіс літ. “Ж”; просфорна, різниця, бухгалтерія літ. “З”; склад будівельних матеріалів літ. “К”; склад літ. “Л”; туалет літ. “М”; вольєр літ. “Н”; приходський дім літ. “Е”; навіс літ “О”; будівля охорони літ. “П”, огорожа № 1, 2, 3, 5.

3. Стягнути з відкритого акціонерного товариства "Херсонські комбайни" м. Херсон вул.Тираспільська, 1 ідентифікаційний код 05780362 (інші реквізити суду невідомі) на користь Української православної церкви парафія Свято-Успенського Кафедрального Собору м. Херсон вул.Леніна, 5 ідентифікаційний код 25827516 (інші реквізити суду невідомі) - 85грн.00коп. витрат по сплаті державного мита та 236грн.00коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя З.І. Ємленінова

                                                                                Рішення оформлено відповідно до

                                                                      ст.84 ГПК України і підписано 09.12.2009року