Рішення № 7004913, 02.12.2009, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" грудня 2009 р. Справа № 12/327/09

за позовом :Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, ідент. номер НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1,54015)

до відповідачів:

1. Миколаївської міської ради, ( 54027, м.Миколаїв, вул.. Адміральська,20, код ЄДРПОУ 26565573)

2. Управління містобудування та архітектури виконкому Миколаївської міської ради (54027, м.Миколаїв, вул. Адміральська, 20, код ЄДРПОУ 02498754)

про : визнання права власності на самочинно прибудовані нежитлові приміщення

Суддя Семенов А.К.

Представники:

Від позивача, ОСОБА_3, довіреність № б/н від 30.07.09;

Від I - го відповідача, Сакара Ю.В., довіреність № 1020/209/14/22 від 15.04.09;

Від II- го відповідача, не з"явився;

СУТЬ СПОРУ: підприємцем ОСОБА_1 предявлено позов до Миколаївської міської ради та Управління містобудування та архітектури виконкому Миколаївської міської ради про визнання права власності на новозбудовану побутову споруду (Літера Ж-1) - 56,9 кв. м., прибудовані приміщення: літера а-1 до адміністративно- виробничого корпусу (Літера А-2) - 71,5 кв. м., літера в-1 до складу (Літера В-1) - 6 кв. м., літера д-1 до ангару (Літера Д-1) - 6 кв. м., розташованих по вул. Новозаводська, буд. 16, у м. Миколаєві.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач без належно затвердженого проекту та дозволу на будівництво здійснив будівництво нерухомого майна (прибудов), а тому згідно ст. 376 ЦК України, суд може визнати за ним право власності.

Представник першого відповідача в усній формі в судовому засіданні 02.12.2009 р. проти задоволення позову заперечує.

Другий відповідач, повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, в судове засідання не зявився, свого представника не направив, відзив на позовну заяву не надав.

Справу, відповідно до ст. 75 ГПК України, розглянуто за наявними матеріалами.

Згідно з вимогами ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 02.12.09 року за згодою представників сторін оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши учасників судового процесу, господарський суд,

встановив:

Позивач являється власником громадського будинку №16 по вул.. Новозаводська у м. Миколаєві та земельної ділянки площею 4804 кв. м., про що свідчать свідоцтво про право власності від 25.03.2005 р., витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №6854304 від 29.03.2005 р., Державний акт про право власності на земельну ділянку, Серія МК №09692825 від 26.10.2004 р.

В порушення статей 24, 29 Закону України “Про планування і забудову територій” без отримання дозволу відповідних служб та затвердженого проекту в 2008 році позивачем здійснено самовільне будівництво споруди (Літера Ж-1) - 56,9 кв. м., прибудованих приміщень: літера а-1 до адміністративно- виробничого корпусу (Літера А-2) - 71,5 кв. м., літера в-1 до складу (Літера В-1) - 6 кв. м., літера д-1 до ангару (Літера Д-1) - 6 кв. м., розташованих по вул. Новозаводська, буд. 16, у м. Миколаєві.

Зазначене підтверджується довідкою КП ММБТІ №718 від 12.03.2008 р. та інвентаризаційною справою №23088.

Як свідчать матеріали справи, самовільно здійснене будівництво нежитлових обєктів виконано при додержанні відповідних санітарних, пожежних, будівельних та інших вимог.

Проте, відповідно до статті 24 Закону України "Про планування і забудову територій" фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами дозвіл на будівництво об'єкта містобудування. За правилами частини 4 названої статті Закону у разі прийняття сільською, селищною чи міською радою рішення про надання земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності для розміщення об'єкта містобудування в порядку, визначеному земельним законодавством, зазначене рішення одночасно є дозволом на будівництво цього об'єкта.

Відповідно до статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно та у разі, якщо самочинне будівництво не порушує права інших осіб.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 року №1243 "Про Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів" прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації закінчених будівництвом об'єктів. За результатами роботи державної приймальної комісії складається акт про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта.

Ухвалою суду від 07.11.2009 р. зобовязано позивача надати:

- докази невизнання або оспорювання права власності відповідачами;

- докази того, що самочинне будівництво не порушує права інших осіб;

- акт готовності об`єкта до експлуатації;

- акт про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту.

Проте, витребувані документи та докази позивачем не надані.

Відповідач -1 проти позову заперечує.

Позивачем не доведено, що він звертався до відповідачів з клопотанням про:

-надання дозволу на здійснення будівництва спірних обєктів нерухомості;

- оформлення права власності на спірні обєкти нерухомості;

Відповідно до ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ч. 2 ст.21 ГПК України позивачами є перелічені в ст.. 1 ГПК України субєкти, що подали позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

В силу ст. 2 ГПК України, господарський суд порушує провадження у справі за позовами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій України" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, юридичні особи та громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Так, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.

Отже, лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Відповідно до ст.ст. 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання шляхом звернення до суду. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Лист Управління містобудування та архітектури виконкому Миколаївської міської ради за №17-4036 від 05.09.2009 р., який міститься в матеріалах справи (ас. 31), свідчить лише про те, що відповідач-2 погоджує технічну можливість оформлення побудованих новобудов.

Отже, позивачем не доведено, що у нього виникло право на звернення до господарського суду з позовом до Миколаївської міської ради та Управління містобудування та архітектури виконкому Миколаївської міської ради про визнання права власності на вказане нерухоме майно.

Відсутність права на позов у матеріальному розумінні тягне за собою ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

За таких обставин, суд вважає, що в позовні слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд,-

В И Р І Ш И В :

У задоволені позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Суддя