Ухвала суду № 70037592, 06.11.2017, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа №127/18507/17

Провадження №1-в/127/627/17

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2017 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі:

головуючого судді Каленяка Р.А.

при секретарі Тронт М.О.,

за участю:

прокурора Озерського Е.Е.,

захисника ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця клопотання засудженого:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, українця, громадянина України, засудженого:

- 24 листопада 2003 року апеляційним судом Харківської області за п.7 ч.2 ст.115, ч.2 ст.15 п.п.1,7 ч.2 ст.115, 70 КК України до довічного позбавлення волі,

про заміну призначеного йому покарання на інший вид максимального покарання у виді 15 років позбавлення волі та відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, завданої діями та бездіяльністю органів державної влади при здійсненні своїх повноважень та призначеного кримінального покарання (довічного позбавлення волі),-

В С Т А Н О В И В:

Засуджений ОСОБА_2 звернувся до суду з клопотанням про заміну йому виду покарання призначеного за вироком апеляційного суду Харківської області від 24 листопада 2003 року за п.7 ч.2 ст.115, ч.2 ст.15 п.п.1,7 ч.2 ст.115, 70 КК України у вигляді довічного позбавлення волі на більш мякий вид покарання у вигляді 15 років позбавлення волі.

ОСОБА_2 в своєму клопотання зазначив, що нормами українського законодавства не передбачено механізму перегляду призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі та дострокового звільнення осіб, які відбувають такий вид покарання як довічне позбавлення волі, звертаючись до міжнародної судової практики та «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», вмотивовуючи, що це порушує положення ст.3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (1950 р.), норми ст.28 Конституції України. Також зазначив, що йому було завдано моральну шкоду призначеним покаранням у виді довічного позбавлення волі, та діями та бездіяльністю органів державної влади при здійсненні своїх повноважень.

Захисник засудженого адвокат ОСОБА_1 клопотання свого підзахисного підтримав, просив суд його задовольнити з підстав, викладених в клопотанні.

Прокурор Озерський Е.Е. заперечив проти задоволення клопотання засудженого ОСОБА_2, просив відмовити в його задоволенні з підстав його необґрунтованості та відсутності правових підстав для задоволення вказаного клопотання.

Заслухавши пояснення захисника, думку прокурора, дослідивши матеріали особової справи, суд приходить до наступного висновку.

Вироком судової колегії в кримінальних справах апеляційного суду Харківської області від 24 листопада 2003 року ОСОБА_2В визнаний винним п.7 ч.2 ст.115, ч.2 ст.15 п.п.1,7 ч.2 ст.115, 70 КК України та засуджений до довічного позбавлення волі.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 26.01.2011 року зазначено, що новий вид кримінального покарання, запроваджений Законом № 1483-ІІІ, довічне позбавлення волі є менш суворим видом покарання порівняно із смертною карою. Цей висновок Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що при застосуванні довічного позбавлення волі забезпечується невідємне право на життя людини, яка вчинила особливо тяжкий злочин; у санкціях статей, що передбачали покарання за особливо тяжкі злочини, у тому числі умисні вбивства, вчинювані за обтяжуючих обставин, замість смертної кари встановлено довічне позбавлення волі як найбільш суворий вид покарання у переліку кримінальних покарань поряд із позбавленням волі на максимальний строк до пятнадцяти років; засудженому до довічного позбавлення волі передбачена можливість заміни цього покарання актом помилування на позбавлення волі на певний строк.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визнав, що заміна судами смертної кари на довічне позбавлення волі, встановлене новим кримінальним законом, а не на позбавлення волі строком на пятнадцять років, що як альтернативне смертній карі покарання було передбачено законом під час вчинення злочинів, не є порушенням статті 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (рішення у справах Алакрам Хумматов проти Азербайджану від 18 травня 2006 року, заяви № 9852/03, № 13413/04, Ткачов проти України від 13 грудня 2007 року, заява № 39458/02).

Посилання засудженого ОСОБА_2 на порушення ст.3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке розтлумачене в рішенні Європейського суду з прав людини від 09 липня 2013 року у справі «Вінтер та інші проти Сполученого Королівства Великобританії» (заяви № 66069/09, 130/10 та 3896/10) у частині необхідності з боку держави передбачення можливості та механізму умовно-дострокового звільнення засудженого до довічного позбавлення волі, суд вважає необґрунтованим, оскільки ч. 1 ст. 87 КК України передбачено можливість здійснення Президентом України помилування стосовно індивідуально визначеної особи. Згідно ч. 2 ст. 87 КК України актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років.

Таким чином, Кримінальним Кодексом України передбачено можливість заміни покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким покаранням шляхом помилування засудженого, що у повній мірі відповідає вимогам «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та практиці Європейського суду з прав людини.

Законодавством України не передбачена можливість перегляду судом першої інстанції вироків, які набули законної сили з підстав виникнення після набрання вироком законної сили обставин, що помякшують покарання засудженого, окрім як на підставі ст. 74 КК України, в разі усунення законом караності діяння, призначення засудженому міри покарання, що перевищує санкцію нового закону.

За таких обставин, а також враховуючи, що вироком судової колегії в кримінальних справах апеляційного суду Харківської області від 24 листопада 2003 року ОСОБА_2В визнаний винним п.7 ч.2 ст.115, ч.2 ст.15 п.п.1,7 ч.2 ст.115, 70 КК України та засуджений до довічного позбавлення волі, тобто судом було враховано усі обставини, які мають значення для справи та міри призначеного покарання, яка визнана справедливою, а тому суд приходить до переконання про неможливість задоволення клопотання засудженого ОСОБА_2 про фактично перегляд вироку апеляційного суду Харківської області від 24 листопада 2003 року та відповідно до ч.1 ст. 69 КК України заміни покарання у вигляді довічного позбавлення волі ОСОБА_2 на більш мяке з зазначених в його клопотанні підстав.

Крім того, відповідно до ст. 154 КВК України, стосовно засудженого, щодо якого відповідно до статей 81, 82 Кримінального кодексу України може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміна невідбутої частини покарання більш м'яким, орган або установа виконання покарань надсилає подання до суду у порядку, встановленому кримінально-процесуальним законодавством. Адміністрація органу або установи виконання покарань після відбуття засудженим установленої Кримінальним кодексом України частини строку покарання зобов'язана в місячний термін розглянути питання щодо можливості представлення його до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або до заміни невідбутої частини покарання більш м'яким.

Відповідно до розясненнь п.3 та п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 26.04.2002 року Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш мяким, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміна невідбутої частини покарання більш мяким щодо осіб, які засуджені до довічного позбавлення волі не застосовується.

Виходячи із загальних засад відшкодування моральної шкоди, на підставі п.2 ч.2 ст.1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, якщо шкода була завдана фізичній особі внаслідок її незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» від 31.03.1995 року п.3 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до п.4 та ст.119 ЦПК у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Засуджений ОСОБА_2 не подав позовної заяви, відповідно до вимог чинного законодавства, а тому його вимоги задоволенню не підлягають.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до переконання, що клопотання ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст.370, 371, 372, 537, 539 КПК України, ст.1167 ЦК України,суд -

У Х В А Л И В :

В задоволенні клопотання ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, українця, громадянина України, засудженого 24 листопада 2003 року апеляційним судом Харківської області за п.7 ч.2 ст.115, ч.2 ст.15 п.п.1,7 ч.2 ст.115, 70 КК України до довічного позбавлення волі, про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на максимальний термін покарання позбавлення волі у виді 15 років та відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, завданої діями та бездіяльністю органів державної влади при здійсненні своїх повноважень та призначеного кримінального покарання (довічного позбавлення волі) відмовити.

На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Вінницької області протягом семи днів з дня її оголошення, а засудженим ОСОБА_3. з часу отримання копії ухвали.

Суддя: