Ухвала суду № 70031269, 30.10.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 452/2467/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Карнасевич Г.І.

Провадження № 22-ц/783/5250/17 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

Категорія: 54

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2017 року м. Львів

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі: головуючого судді: Ванівського О.М.,

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,

при секретарі: Цапові П.М.,

без участі сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою Комунального закладу «Самбірська центральна районна лікарня» на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 29 травня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Комунального закладу «Самбірська центральна районна лікарня» про визнання незаконним та скасування наказів про звільнення, про пониження в категорії, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,-

в с т а н о в и л а:

Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 29 травня 2017 року позов задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_2 строк на оскарження: рішення атестаційної комісії працівників бухгалтерії комунального закладу Самбірська центральна районна лікарня від 30.03.2016 року, винесеного у формі протоколу, та наказу №132 від 20.04.2016 року по комунальному закладу Самбірська центральна районна лікарня (ідентифікаційний код юридичної особи 01997461) «Про атестацію працівників бухгалтерії» в частині присвоєння ОСОБА_2 «спеціаліста II категорії».

Визнано незаконним та скасувати рішення атестаційної комісії працівників бухгалтерії комунального закладу Самбірська центральна районна лікарня від 30.03.2016 року, прийнятого у формі протоколу, в частині присвоєння ОСОБА_2 «спеціаліста II категорії».

Скасовано наказ № 132 від 20.04.2016 року по комунальному закладу Самбірська центральна районна лікарня (ідентифікаційний код юридичної особи 01997461) «Про атестацію працівників бухгалтерії» в частині присвоєння ОСОБА_2 «спеціаліста II категорії».

Поновлено ОСОБА_2 строк на звернення до суду з приводу оскарження наказу № 245-к від 17.08.2016 року по комунальному закладу Самбірська центральна районна лікарня (ідентифікаційний код юридичної особи 01997461) про припинення трудового договору з ОСОБА_2 та звільнення її з займаної посади з 17.08.2016 року.

Скасовано наказ № 245-к від 17.08.2016 року по комунальному закладу Самбірська центральна районна лікарня (ідентифікаційний код юридичної особи 01997461) про припинення трудового договору з ОСОБА_2 та звільнення її з займаної посади з 17.08.2016 року.

Скасовано наказ № 277-к від 12.09.2016 року по комунальному закладу Самбірська центральна районна лікарня (ідентифікаційний код юридичної особи 01997461) про припинення трудового договору з ОСОБА_2 та звільнення її з займаної посади з 12.09.2016р.

Поновлено ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на посаді спеціаліста І категорії централізованої бухгалтерії комунального закладу Самбірська центральна районна лікарня (ідентифікаційний код юридичної особи 01997461) з 17.08.2016 року.

Стягнуто з Комунального закладу Самбірської центральної районної лікарні (ідентифікаційний код юридичної особи 01997461) в користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 19 470 (дев'ятнадцять тисяч чотириста сімдесят) грн. 90 копійок з відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів і зборів, а також судовий збір в дохід держави в сумі 640, 00 грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення в частині поновлення на роботі та присудження виплати середнього заробітку за один місяць в сумі 2 290 (дві тисячі двісті дев'яносто) грн. 05 копійок допущено до негайного виконання.

Рішення суду оскаржив головний лікар Комунального закладу «Самбірська центральна районна лікарня» - Скірин С.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суперечить вимогам чинного трудового законодавства, судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвели до неправильного її вирішення. Вважає, що роботодавцем не було порушено встановленої законодавством процедури звільнення, та дотримано усі дії розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу передбачені ст. 40 КЗпП України. Звертає увагу, що позивачка пропустила встановлені процесуальні строки, згідно ч.1 ст. 72 ЦПК України, про визнання незаконним протоколу атестації працівників бухгалтерії КЗ Самбірської ЦРЛ від 30.03.2016р., в частині присвоєння ОСОБА_2 «спеціаліст ІІ категорії» та скасування наказу №132 від 20.04.2016 року по КЗ Самбірська ЦРЛ «Про атестацію працівників бухгалтерії» в частині присвоєння ОСОБА_2 «спеціаліста ІІ категорії», заявлені 02 грудня 2016 року. Вказує, що позивач належних доказів в обгрунтування своїх вимог суду не надав, а тому не довів ті обставини, на які посилався.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог позивачу ОСОБА_2.

Сторони, будучи належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, до суду не з'явилися, що відповідно до вимог ст.305 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи у їх відсутність.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Положеннями ст. 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їхнє підтвердження; які правовідносини сторін випливають зі встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України, ч.1ст.16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 4 ЦПК України закріплено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до положень ст. ст. 11,15 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

На підставі ст. ст. 10, 60, 61 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Обставини визнані сторонами, не підлягають доказуванню. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно положень ст. ст. 57, 64 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які що мають значення для вирішення справи. Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі.

Відповідно до ч.ч. 1, 7 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Стаття 2 КЗпП України передбачає, що право громадян на працю - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно зі ст. ст. 2-1, 5-1 КЗпП України держава забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_2 з 01.02.2005 року працювала на посаді спеціаліста І-ої категорії централізованої бухгалтерії КЗ «Самбірська ЦРЛ».

30.03.2016 року було проведено атестацію працівників централізованої бухгалтерії, на підставі якої прийнято рішення понизити ОСОБА_2 у категорії (відповідно з 1 - ї категорії на 11-ту категорію). Підставою для прийняття такого рішення послужила відсутність навиків користування ЕОМ, що було встановлено її безпосереднім керівником - головним бухгалтером Гречмак М.М. під час проведення такої атестації, на підставі якого був виданий наказ КЗ Самбірської ЦРЛ № 132 «Про атестацію працівників бухгалтерії» від 20.04.2016 року.

Як було встановлено судом першої інстанції, атестація була проведена з грубим порушенням ч. ч. 1, 2, 4, 6. 8, 9, 12 Закону - 4312 - VІ щодо визначення категорії працівників, які підлягають атестації, періодичності її проведення, графіку, повідомлення кожної особи, що атестується, та порядку проведення такої у відповідності до затвердженого роботодавцем Положення про проведення атестації, яке у роботодавця відсутнє. В склад атестаційної комісії входила безпосередній керівник позивачки - головний бухгалтер, на підставі заданого нею єдиного запитання атестованій особі щодо уміння користуватися ЕОМ, без урахування оцінки професійного рівня та кваліфікації працівника, за ознаками, що безпосередньо не пов'язані з виконуваною роботою, її було понижено в категорії, замість прийняти рішення щодо відповідності або невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі.

Жодна характеристика відносно позивачки не складалось. Професійний рівень та кваліфікація не провірялась, що підтверджується протоколом засідання комісії, який не відповідає вимогам Типової інструкції з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року №1242 ( зі змінами, внесеними згідно з Постановами КМ N 75 ( 75-2013-п ) від 04.02.2013 року, N 249 ( 249-2014-п ) від 09.07.2014 року, N 484 ( 484-2014-п ) від 23.09.2014 року, N 874 ( 874-2015-п ) від 21.10.2015 року. При пониженні позивачки у категорії не було взято до уваги, що стаж її роботи - 39 років, з них на посаді спеціаліста 1-ої категорії централізованої бухгалтерії у відповідача вона пропрацювала з 01.02.2005 року, за високі показники в роботі неодноразово заохочувалась, про що свідчать записи, вчинені в її трудовій книжці, зокрема, за 2012 рік, хоча у зазначений період вона також не володіла навиками роботи на ЕОМ, а відтак пониження її в категорії суперечить її продуктивності праці.

Рішення комісії позивачці не було доведено протягом трьох днів після його прийняття до відома. На підставі даного рішення, прийнятого з грубим порушенням згаданого Закону, у відповідності до наказу № 132 від 20.04.2016 року позивачку незаконно понижено в категорії, хоча рішення комісії носить рекомендаційний характер, остання не наділена правом понижувати працівника в категорії, висновки атестаційної комісії щодо кваліфікації працівника підлягають оцінці в сукупності з іншими доказами у справі. В даному випадку такі висновки суперечать, а не доповнюють інших доказів щодо продуктивності праці позивачки.

Оскільки підставою для видачі наказу №132 від 20.04.2016 року про пониження позивачки у категорії послужило саме рішення атестаційної комісії, проведеної з грубим порушенням Закону 4312 - VІ, без урахування інших критеріїв (безперервний стаж роботи, продуктивність праці, заохочення по роботі), яке носить рекомендаційний характер, а тому суд вірно встановив, що позовні вимоги в частині визнання незаконним рішення атестаційної комісії, оформлене у вигляді протоколу, та визнання незаконним і скасування прийнятого на підставі цього рішення наказу і його скасування підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачкою пропущено строк звернення до суду, передбачений ст. 72 ЦПК України є необґрунтованими, оскільки позивачка в установленому законом порядку не була ознайомлена ні з рішенням атестаційної комісії, ні з даним наказом, у зв'язку з чим з поважних причин пропустила строк звернення до суду на його оскарження.

Крім того, безпідставними є доводи апелянта щодо порушення строків оскарження результатів атестації, оскільки такі повинні були бути прописані в Положенні, яке затверджується роботодавцем (ст.11 Закону №4312), однак такого Положення не існує; документи про результати проведення атестації ОСОБА_2 вручені не були і з їх змістом позивач змогла ознайомитися тільки після подачі їх до суду.

Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.06.2016 року роботодавцем позивачку було повідомлено про майбутнє вивільнення, про що вручено повідомлення від 23.05.2016 року, з якого убачається, що на виконання п.6 протоколу голови Львівської ОДА № 47/0/7-16 від 02.03.2016 року і п.1 доручення голови Самбірської РДА № 1 від 22.02.2016 року «Про вжиття невідкладних заходів щодо оптимізації видатків на утримання медичних установ, що фінансуються з районного бюджету», наказу комунального закладу КЗ «Самбірської ЦРЛ» від 25.03.2016 року №12 «Про приведення штатної чисельності працівників централізованої бухгалтерії КЗ «Самбірська ЦРЛ» у відповідності до наказу Міністерства охорони здоров'я (надалі - МОЗ) № 33 від 23.02.2000 року «Про штатні нормативи та типові штати З0З» та у зв'язку з передачею у спільну власність територіальних громад сіл, селища та міст Самбірського району медичних закладів, здійснюється скорочення 4,5 ставки спеціаліста централізованої бухгалтерії, у зв'язку з чим вона підлягає скороченню з роботи по п.1 ст.40 КЗпП України. На даний момент відсутні вакантні посади, які б могли бути їй запропоновані, чим дотримано вимоги ч.1 ст. 49 КЗпП України.

17.08.2016 року роботодавцем був виданий наказ № 245-к по КЗ «Самбірська ЦРЛ» від 17.08.2016 року, відповідно до якого позивачку було звільнено із займаної посади з 17.08.2016 року у зв'язку зі скороченням штату (п.1 ст.40 КЗпП України), під час перебування її на лікарняному (у непрацездатному стані) з 17.08.2016 року по 26.08.2016 року, що стверджується листком непрацездатності № 357042, виданим роботодавцем, та суперечить вимогам ч. 3 ст. 40 КЗпП України, оскільки відповідно до ч.3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Крім того, порядок такого звільнення роботодавцем було грубо порушено і проявилось ще в тому, що при звільненні роботодавцем не враховано вимог ст. 42 КЗпП України не було її переважне право залишення на роботі, а саме безперервний стаж роботи позивачки на даній посаді, її кваліфікація та продуктивність праці.

Також була відсутня згода профспілкової організації, членом якої являється позивачка, на її звільнення, чим роботодавцем було проігноровано вимоги ст. 43 КЗпП України.

Оскільки звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України допускається лише в тому випадку, якщо працівника неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу, а пропозиція щодо зайняття іншої посади, виконання іншої роботи має надійти працівникові одночасно із попередженням про звільнення, тобто за 2 два місяці до запланованого звільнення, відтак суд вірно не взяв до уваги посилання сторони відповідача на правомірність незапропонування позивачці при її звільненні посади сестри - господині травматологічного відділення, трудові обов'язки якої визначені представленою роботодавцем посадовою інструкцією, затвердженою головним лікарем КЗ «Самбірська ЦРЛ», діючою станом на теперішній час, у зв'язку з інвалідністю позивачки, згідно якої їй протипоказана важка фізична праця, оскільки згідно таких обов'язків виконання роботи, пов'язаної з фізичним навантаженням, не передбачено. Крім того, таку придатність виконувати зазначені обов'язки можна встановити лише фахова лікарська комісія.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільняється, працював.

Оскільки обов'язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом ч. 3 ст. 492 КЗпП України, роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Саме до такого розуміння цих норм зводяться правові висновки Верховного Суду України, викладені в постановах від: 1 квітня 2015 року справі № 6-40цс15, 1 липня 2015 року у справі № 6-491цс15, 25 травня 2016 року у справі № 6-3048цс15, які відповідно до вимог ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для усіх судів України.

На переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийшов правильного висновку про те, що відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що позивачці у строки, встановлені 49-2 КЗпП України, було запропоновано інші вакантні посади, при цьому, що такі, на час попередження її про звільнення були наявні.

Окрім цього судом було встановлено, що позивачку не було ознайомлено з наказами по КЗ «Самбірська ЦРЛ» від 25.03.2016 року № 112 «Про приведення штатної чисельності працівників КЗ «Самбірська ЦРЛ» у відповідність до Наказу МОЗ №33 від 23.02.2000 року «Про штатні нормативи та типові штати З0З», а також з наказом № 245-к від 17.08.2016 року, відповідно до якого припинено трудовий договір та її було звільнено.

У зв'язку з перебуванням позивачки на лікарняному повторно, 12.09.2016 року, згідно наказу № 277-к від 12.09.2016 року вдруге, без урахування її стажу на даній посаді, кваліфікації та продуктивності праці, без з'ясування, чи користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі, без відсутності пропозиції переводу на іншу вакантну посаду в КЗ «Самбірська ЦРЛ», при тому, що такі посади були і на момент звільнення, без згоди профспілкової організації, членом якої вона являється, на її звільнення, без урахування її важкого сімейного становища, її було звільнено із займаної посади з 12.09.2016 року у зв'язку зі скороченням штату за п.1 ст.40 КЗпП України», тобто, фактично змінено дату вивільнення, чим не було дотримано вимог ст. ст.42, 43, 49-2 КЗпП України.

Оскільки у справах про поновлення на роботі обов'язок доказування законності звільнення, в тому числі дотримання процедури звільнення, покладено на роботодавця, як на більш сильну і захищену сторону у цих правовідносинах, відтак колегія суддів приходить до висновку, що апелянтом не надано належних та допустимих доказів законності звільнення ОСОБА_2 із займаної посади.

У правових позиціях, які викладені у постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року (справа № 6-33 цс 14), зазначено, що закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235 та статті 240 КЗпП України, а відтак, встановивши, що звільнення позивача відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при ухваленні рішення про поновлення на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Суд першої інстанції вірно розрахував середній заробіток за час вимушеного прогулу і стягнув такий в користь позивача, середній заробіток за час вимушеного прогулу, який суд розрахував, виходячи з положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, згідно з яким середньоденна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата. І оскільки у зв'язку з незаконним звільненням ОСОБА_2 допустила вимушений прогул з 12.09.2016 року по 29.05.2017 року в кількості 178 робочих днів, проте, наказом №128 - к від 13.05.2016 року, знято надбавки до посадового окладу з працівників закладів охорони здоров'я в розмірі 25 %, в тому числі і з ОСОБА_2, а відтак сума, яка підлягає відшкодуванню за час вимушеного прогулу становить 19 470, 90 грн. заборгованості за час вимушеного прогулу, що спростовує доводи апелянта про невірний розрахунок та стягнення з КЗ «Львівська обласна клінічна лікарня» на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано поновив позивача на роботі, як таку, що звільнена з порушенням процедури, та стягнув на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки такі є вірними та відповідають нормам як матеріального, так і процесуального права, ґрунтуються на повному та всебічному дослідженні поданих суду доказів.

З висновками суду слід погодитись, оскільки ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України. Підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 29 травня 2017 року відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 307, 308, 313, п.1 ч.1 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

апеляційну скаргу Комунального закладу «Самбірська центральна районна лікарня» - відхилити.

Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 29 травня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: О.М.Ванівський

Судді: Р.П. Цяцяк

Н.О. Шеремета