Рішення № 70026010, 17.10.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03110 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,

Справа № 754/14180/16 Головуючий у 1-ій інстанції - Таран Н.Г.

Апеляційне провадження № 22-ц/796/4767/2017 Доповідач - Музичко С.Г.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня2017 року колегія суддів cудової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі :

Головуючого - Музичко С.Г.,

Суддів - Рейнарт І.М., Немировської О.В.,

при секретарі - Юрчуку С.В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 22 лютого 2017 року у цивільній справі за позовом Житлово-будівельного кооперативу «ТЕМП-7» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожиті комунальні послуги,

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожиті комунальні послуги, в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги за період з 01.01.2014 року по 01.05.2016 року з урахуванням інфляційного нарахування та трьох відсотків річних, у розмірі 16 949,00 грн., стягнути витрати на правову допомогу за складання розрахунку заборгованості та заяви про видачу судового наказу у розмірі 4 080,30 грн. та судовий збір.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 22 лютого 2017 року позов ЖБК «ТЕМП-7» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожиті комунальні послуги задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Житлово-будівельного кооперативу «ТЕМП-7» нараховані на суму боргу за спожиті житлово-комунальні послуги - індекс інфляції 9 071,55 грн. та 3 % річних в сумі 320,02 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Житлово-будівельного кооперативу «ТЕМП-7» судові витрати по справі зі сплати судового збору 1 378,00 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 4 080,30 грн.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимогпосилається на те, що розрахунок заборгованості, поданий до суду позивачем у формі таблиці, є лише відображенням односторонніх арифметичних розрахунків та не може відображати підстави для стягнення коштів. Вказує, що розрахунок інфляційної складової заборгованості по комунальним платежам містить неточності та недоліки, в ньому суттєво завищено розмір заборгованості, що призвело до стягнення надмірних сум інфляційної складової. Крім того, на її думку, станом на 01 січня 2017 року борг за житлово-комунальні послуги перед Житлово-будівельним кооперативом «ТЕМП-7» відсутній та рахується переплата.

В судовому засіданні представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В судове засідання відповідач не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та пред'явлених в суді першої інстанції вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не в повному обсязі виконує зобов'язання по сплаті комунальних послуг, незважаючи на те, що їй щомісячно направлялися квитанції по сплаті даних послуг.

Колегія суддів частково погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2016 року у прийняті заяви Житлово-будівельного кооперативу «ТЕМП-7» про видачу судового наказу за вимогою про стягнення заборгованості за спожиті житлово -комунальні послуги, боржник ОСОБА_2, було відмовлено з роз'ясненням заявнику його права на пред'явлення позову на загальних підставах (а.с. 37).

ОСОБА_2 є власником кооперативної квартири ЖБК «ТЕМП-7» - № 57, що знаходиться по АДРЕСА_1, що підтверджується копією договору купівлі-продажу квартири від 02 червня 2009 року, посвідченого Макавецькою О.П., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зар. № 1226 (а.с. 14).

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Статтею 322 ЦК України встановлено, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого позивачем, з січня 2014 року по квітень 2016 року у відповідача виникла заборгованість по сплаті за житлово-комунальні послуги в розмірі 7 557,43 грн. (а.с. 6-7).

19.12.2016 року відповідачем було сплачено заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 8 413,84 грн. (а.с. 36), тому колегія суддів вважає, що відповідачем визнано суму заборгованості, визначену позивачем при подачі позову.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так як між позивачем та відповідачем існують грошові зобов'язання, які відповідачем порушуються, тому наявна заборгованість підлягає сплаті з врахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

За відсутності оформлених договірних відносин, але в разі прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати отриманих житлово-комунальних послуг на боржника покладається відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України.

Крім того, застосування положень частини другої статті 625 ЦК України до спірних правовідносин також узгоджується із закріпленими в пункті 3 частини першої статті 96 Цивільного процесуального кодексу України нормами, відповідно до яких однією з вимог, за якими може бути видано судовий наказ, є вимога про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості.

Такі висновки також містять у постановах Верховного Суду України, які є обов'язковими для всіх судів відповідно до ст. 360-7 ЦПК України (справа 6-68цс12, 6-2023цс15).

Наведений позивачем розрахунок інфляційних втрат та трьох відсотків річних є неправильним, оскільки при визначені індексу інфляції позивач керувався роз'ясненням Вищого арбітражного суду від 12.05.1999 року «Про деякі питання, пов'язані із застосуванням індексу інфляції», що не застосовуються до даних спірних правовідносин.

Інфляційні втрати обраховуються шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості.

Твердження апеляційної скарги щодо того, що індекси інфляції розраховуються на підставі інформації, опублікованої центральним органом виконавчої влади з питань статистики у газеті «Урядовий кур'єр» є правомірними, а відтак колегія суддів приймає до уваги розрахунок індекс споживчих цін (індексу інфляції), наданий відповідачем.

Згідно із розрахунку заборгованості за житлово-комунальні послуги ОСОБА_2 з січня 2014 року по квітень 2016 року інфляційна складова становить 2 712,53 грн. (а.с. 100).

Також вірними є посилання апеляційної скарги щодо неправильності розрахунку трьох відсотків річних, наданого позивачем, оскільки у 2016 року 366 днів, замість 367 днів врахованих позивачем.

Три відсотки річних розраховуються по формулі: сума боргу х 3% х кількість днів прострочення платежу : 366 : 100.

З викладеного слідує, що суд першої інстанції, на вказані обставини уваги не звернув, а відтак прийшов до неправомірного висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача інфляційних нарахувань в розмірі 9 071,55 грн. та 3% річних у розмірі 320,02 грн. Отже, за період з січня 2014 року по травень 2016 року з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 712,53 грн. інфляційних втрат та 319,78 грн. три відсотка річних.

При цьому твердження апеляційної скарги про неправомірний розгляд справи без участі відповідача є безпідставними, оскільки ОСОБА_2 про час та місце розгляду справи повідомлялася судом першої інстанції належним чином, про що на адресу суду повернувся конверт із поштовим повідомленням, за закінченням встановленого строку зберігання (а.с. 63).

Доводи апеляційної скарги не містять обґрунтування незаконності рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу, тому відповідно до ст. 303 ЦПК України відсутні підстави для його перегляду у апеляційному порядку.

Судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини справи, не надана належна оцінка доказам та документам, наданим сторонами, не перевірено правильність нарахування індексу інфляції та трьох відсотків річних, чим порушено норми матеріального права, тому колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду підлягає зміні в частині стягнення індексу інфляції та трьох відсотків річних.

Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313-314, 316-317 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 22 лютого 2017 року змінити.

Зменшити суму, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь Житлово-будівельного кооперативу «ТЕМП-7», нараховані на суму боргу за спожиті житлово-комунальні послуги - індекс інфляції з 9 071,55 гривень до 2 712,53 гривень, трьох відсотків річних з 320,02 гривень до 319,78 гривень.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді