Ухвала суду № 70016329, 03.02.2017, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/12271/16-к

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" лютого 2017 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі трьох професійних суддів:

головуючого судді Бірси О.В.,

суддів Гаврилової О.В., Катющенко В.П.,

секретаря судових засідань Ярмак І.В.,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора Молованюка А.В.,

захисника Бродської К.О.,

обвинуваченого ОСОБА_3,

розглянувши в залі суду в м. Києві у відкритому підготовчому судовому засіданні кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25.07.2016 за № 42016000000001909 за обвинуваченням ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України,

в с т а н о в и в :

У провадження суду обвинувальний акт з реєстром матеріалів досудового розслідування у даному кримінальному провадженні надійшов 10.11.2016.

Ухвалою суду від 17.11.2016 у провадженні було призначено підготовче судове засідання на розгляд у якому винесено питання регламентовані ст.ст. 314-316 КПК України.

Прокурор вважав за можливе призначити кримінальне провадження до судового розгляду, оскільки обвинувальний акт складений із дотриманням вимог ст. 291 КПК України, підстав для закриття провадження, внесення подання про визначення підсудності немає.

Сторона захисту заявила клопотання про повернення обвинувального акта прокурору так, як він не відповідає вимогам ч. 2 ст. 291 КПК України, з огляду на те, що сам акт було вручено стороні захисту поза межами строку досудового розслідування не уповноваженими на те особами.

У акті вказано, що ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, що є порушенням вимог ст. 62 Конституції України та вимог презумпції невинуватості.

Також захист вказує на те, що було порушено вимоги ст. 290 КПК України так, як не надано їм доступ до речових доказів.

Суд, заслухавши думку учасників кримінального провадження, вивчивши обвинувальний акт, вважає, що справа підлягає призначенню до судового розгляду, з наступних підстав.

Дане кримінальне провадження підсудне Дніпровському районному суду м. Києва.

Підстав для закриття чи зупинення кримінального провадження в підготовчому судовому засіданні не встановлено.

Обвинувальний акт складено у відповідності до вимог кримінального процесуального законодавства, при його затвердженні прокурором дотримані вимоги закону.

Щодо доводів сторони захисту про його не відповідність вимогам ч. 2 ст. 291 КПК України, з огляду на те, що сам акт було вручено стороні захисту поза межами строку досудового розслідування не уповноваженими на те особами, то вони є безпідставними так, як у цій ситуації, акт вручався стороні захисту після його повернення прокурору за судовим рішенням у порядку ст. 314 КПК України, а не вперше.

У той час, як положення зазначеного Кодексу не передбачають поновлення строків досудового розслідування після повернення обвинувального акту судом для усунення недоліків у порядку вищевказаної статті Кодексу.

Так, сторона обвинувачення має лише усунути зазначені судом недоліки вручити відповінді документи стороні захисту та направити матеріали до суду.

У цьому випадку, вказані в ухвалі суду про повернення обвинувального акту недоліки було усунуто.

В частині доводів захисту про порушення презумпції невинуваті при складі обвинувального акту, то вони є надуманими з огляду на таке.

У Рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.2008 року в справі «Хужин та інші проти Росії», Суд чітко зазначає про важливість дотримання презумпції невинуватості вказує на помилки правоохоронних органів при тлумаченні цього поняття, зазначаючи наступне: «…Суд нагадує, що положення §2 статті 6 Конвенції спрямоване на те, щоби убезпечити обвинувачену особу від порушень її права на справедливий процес упередженими твердженнями, що тісно пов'язані з розглядом її справи в суді. Презумпція невинуватості, закріплена в §2 статті 6, є одним із елементів справедливого судового розгляду, про який зазначається у §1 статті 6 Конвенції (AllenetdeRibemontv. France, §35). Цей принцип забороняє формування передчасної позиції …, в якій би відображалася думка про те, що особа, обвинувачена у вчиненні злочину, є винуватою ще до того, коли її вина буда доведена відповідно до закону (Minelliv. Switzerland). Разом з тим, ця вимога стосується й висловлювань … про перебіг розслідування кримінальної справи, якщо такі твердження спонукають громадськість повірити у винуватість обвинуваченої особи та впливають на оцінку фактів даної справи компетентним судом (AllenetdeRibemont, §41; Daktarasv.Lithuania, §§41-43; Butkeviciusv. Lithuania, §49). Суд чітко дотримується тієї позиції, що презумпція невинуватості порушується у випадку, коли … твердження посадової особи стосовно обвинуваченого відображає думку про те, що вона є винуватою, тоді як її вина не була попередньо доведена відповідно до закону. Навіть за відсутності формальної думки про винуватість особи, достатньо, аби були певні підстави вважати, що … посадова особа ставиться до обвинуваченого як до винуватого у вчиненні злочину. Вагоме розрізнення має проводитись між твердженнями про те, що особа лише підозрюється у вчиненні певного злочину, і відвертим визнанням того, що особа його вчинила. Суд неодноразово наголошував на важливості вибору слів у твердженнях посадових осіб про обвинуваченого (Bohmerv. Germany, §§54, 56; Nestakv. Slovakia, §§88-89)….».

Крім того аналогічне трактування поняття презумпції невинуватості міститься в Рішенні Європейського суду з прав людини від 10.12.2009 року (остаточне 10.03.2010 року, п.п. 81-87) в справі «Шагін проти України», яке звучить наступним чином: «…Суд повторює, що принцип презумпції невинуватості, закріплений у пункті 2 статті 6 Конвенції, є одним з аспектів права на справедливий судовий розгляд кримінальної справи, гарантованого пунктом 1 статті 6 (див. рішення у справі "Альне де Рібемон проти Франції" (Allenet de Ribemont v. France) від 10 лютого 1995 року, п. 35, серія A, N 308). Цей принцип не лише забороняє передчасне висловлення думки самим судом про те, що особа, "яку обвинувачено у вчиненні злочину", є винною, тоді як це ще не доведено відповідно до закону, а й поширюється на заяви, що їх роблять інші державні посадові особи стосовно проваджень, що тривають, у кримінальних справах і які спонукають громадськість до думки про вину підозрюваного та визначають наперед оцінку фактів компетентним судовим органом (див. висновки з відповідної практики Суду, наприклад, в рішенні у справі "Хужин та інші проти Росії" (Khuzhin and Others v. Russia), N 13470/02, п. 93, від 23 жовтня 2008 року). Достатньо мати - навіть за відсутності будь-якого формального висновку - певні підстави припускати, що відповідна посадова особа вважає обвинуваченого винним (див. рішення у справі "Бьомер проти Німеччини" (Bohmer v. Germany), N 37568/97, п. 54, від 3 жовтня 2002 року). У цьому зв'язку Суд наголосив на тому, як важливо державним посадовим особам добирати слова, оприлюднюючи свої заяви ще до судового розгляду справи, порушеної проти особи, та визнання її винною в тому чи іншому злочині (див. рішення у справі "Дактарас проти Литви" (Daktaras v. Lithuania), N 42095/98, п. 41, ECHR 2000-X). Таким чином, слід принципово розрізняти повідомлення про те, що когось лише підозрюють у вчиненні злочину, та чітку заяву, зроблену за відсутності остаточного вироку, про те, що особа вчинила злочин (див. рішення у справі "Ісмоїлов та інші проти Росії" (Ismoilov and Others v. Russia), N 2947/06, п. 166, від 24 квітня 2008 року). Чи порушує заява державної посадової особи принцип презумпції невинуватості - слід визначати в контексті конкретних обставин, за яких було зроблено таку заяву (див. згадане вище рішення у справі Дактараса (Dektaras), п. 43). Крім того, з'ясовуючи, чи становить оскаржувана заява державної посадової особи порушення пункту 2 статті 6, Суд не надає вирішальної ваги характерові чи результатам подальшого судового процесу. Наприклад, Суд визнав наявність порушення пункту 2 статті 6 Конвенції навіть у кримінальних справах, у яких національні суди закрили провадження у зв'язку із закінченням строку давності, заявника виправдали, а вирішувати питання вини взагалі не було потреби (див. згадане вище рішення у справі Альне де Рібемона (Allenet de Ribemont), п. 35). Суд наголошує, що пункт 2 статті 6 Конвенції не може завадити відповідним органам інформувати громадськість про перебіг розслідування в кримінальних справах, адже це суперечило б праву на свободу вираження поглядів, проголошеному статтею 10 Конвенції. Однак він зобов'язує робити це з усією необхідною обережністю та обачністю, щоб дотримати принцип презумпції невинуватості (див. згадане вище рішення у справі Альне де Рібемона (Allenet de Ribemont), п. 38). Водночас слідчі та правоохоронні органи не несуть відповідальності за дії засобів масової інформації (див. рішення у справі "Ю.Б. та інші проти Туреччини" (Y.B. and Others v. Turkey), NN 48173/99 і 48319/99, п. 48, від 28 жовтня 2004 року). Повертаючись до обставин справи, що розглядається, Суд зауважує, що деякі високі посадові особи прокуратури, міліції та податкової адміністрації зробили заяви стосовно порушеної проти заявника кримінальної справи на самому початку провадження та в контексті, не пов'язаному з ним, а саме - на прес-конференції, організованій прокуратурою м. Києва. Оцінюючи зміст оскаржуваних заяв, Суд, за відсутності пояснень Уряду, може спиратися лише на низку публікацій у пресі, оскільки не має у своєму розпорядженні ані стенограми згаданої вище прес-конференції, ані прес-релізів, які, можливо, були видані організаторами. Щоб уникнути помилкового прийняття журналістських інтерпретацій за автентичні слова відповідних посадових осіб державних органів, Суд обмежиться оцінкою заяви першого заступника прокурора Києва В.С, яку однаково процитували три різні газети (див. пункти 34, 36 і 37 вище). Її зміст такий: "За нашими підрахунками, усього за виконання "замовлень" кілери одержали від Шагіна близько 100 тисяч доларів.... Фактичним керівником цієї групи був Шагін. Його розпорядження [вбивати] мали систематичний характер". На думку Суду, зазначена заява свідчить про те, що той, хто її озвучив, вважав установленим фактом те, що заявник замовляв і оплачував убивства, хоч єдине, у чому він був не таким упевненим,- це точна сума, сплачена за вбивства. Отже, ця заява, яку було зроблено задовго до складання обвинувального висновку у справі заявника, стосовно винуватості заявника у вчиненні злочинів, по-перше, спонукала громадськість до думки про його вину і, по-друге, визначала наперед оцінку фактів відповідним судовим органом. Таким чином, мало місце порушення пункту 2 статті 6 Конвенції.

Зокрема, у справі Шагіна ЄСПЛ було встановлено, що було здійснено ниску дій, які обумовили порушення презумпції невинуватості, а саме наступні дії: прес-конференцію 10 травня 2000 року та висвітлення її в засобах масової інформації (10 травня 2000 року, одразу після затримання заявника як підозрюваного у кримінальній справі, прокуратура м. Києва організувала прес-конференцію, яку широко висвітлювали засоби масової інформації);. 12 травня 2000 року в щоденній газеті "Сегодня" було опубліковано статтю під заголовком "У столиці заарештовано банду кілерів" ("Прокурор Києва Ю.Г, його перший заступник В.Ш. та перший заступник начальника столичної міліції розповіли [журналістам] про арешт чотирнадцяти членів банди, яка орудувала в місті з 1997 року. ...Як основний замовник, за твердженням правоохоронців, підозрюється директор однієї зі структур "Топ-Сервісу" ОСОБА_4. Його обвинувачують у восьми "замовленнях", включно із замовленнями вбивства... За виконання злочинів Шагін передав спільникам близько 100 000 доларів готівкою... Прокурор Києва акцентував увагу на тому, що "замовлені" посадові особи переслідувалися бандитами виключно за те, що сумлінно виконували службові обов'язки; … 18 травня 2000 року в щотижневій газеті "Юридическая практика" було опубліковано статтю під заголовком "Презумпція невинуватості по-українськи", де наведено такі слова прокурора м. Києва Ю.Г: "Кілери свідчать, що Шагін замовив кілька замахів на вбивство"; "Ці злочини можна вважати розкритими, хоча слідство ще триває".

Однак, у даному випадку, не було встановлено того, що слідчий або прокурор, як посадові особи, здійснювали у певних колах (прес-конференції), зокрема публікації у ЗМІ висловлювання про перебіг розслідування кримінального провадження, які б спонукали громадськість повірити у винуватість ОСОБА_3 та впливали б на оцінку фактів даної справи компетентним судом, або ж оприлюднювали свої заяви проти нього, в яких визнавали його винним в тому чи іншому злочині.

Доказів того, що у друкованих засобах масової інформації, або ж на телебаченні були репортажі в яких було констатовано винуватість ОСОБА_3 у вчиненні певних злочинів на підставі заяв певних посадових осіб у судовому засіданні стороною захисту не надано.

В свою чергу, обвинувальний акт не є висловлюванням посадової особи, або ж заявою, а являється документом, в якому, відповідно до вимог КПК України, серед іншого, викладається формування обвинувачення, правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого саме обвинувачена особа шляхом безпосереднього вчинення того чи іншого злочину.

Апріорі, в обвинувальному акті не можуть висуватися припущення він має містити відомості про чітку констатацію відомостей передбачених ч. 2 ст. 291 КПК України.

Вказана позицію, цілком і повністю кореспондується з вищезазначеною практикою ЄСПЛ, адже у вказаних його рішеннях мало місце саме порушення презумпції невинуватості через зроблені заяви посадовими особами у ЗМІ, у зв'язку з чим доводи сторони захисту про порушення презумпції невинуватості у даній ситуації є надуманими.

Щодо доводів про ненадання доступу до речових доказів, то дана підстава ст. 291 КПК України, як передумова повернення обвинувального акту взагалі не передбачена.

Тобто, стороною захисту, у супереч положень ст.ст. 22, 26, 91, 92 КПК України, у підготовчому судовому засіданні, не було надано, у відповідності до норм ст. ст. 85, 86 КПК України, належних та допустимих доказів, які б безумовно свідчили про те, що обвинувальний акт, у даному провадженні, суперечить положенням КПК України, а викладені безпосередні підстави повернення до переліку регламентованого п.п. 1-9 ч. 2 ст. 291 КПК України не віднесені, а тому в задоволенні клопотання слід відмовити.

Також, у підготовчому судовому засіданні, відповідно до положень ч. 2 ст. 318, п. п. 19, 25, 26 ч. 1 ст. 3 КПК України, судом визначено коло осіб з боку обвинувачення та захисту, які братимуть участь у судовому розгляді, зокрема з огляду на положення ст.ст. 2, 22, 26 вказаного Кодексу підлягає до задоволення клопотання прокурора про виклик свідків ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_21, ОСОБА_6, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_20, ОСОБА_19 для їх допиту з метою зясування питання наявності чи відсутності у провадженні обставин визначених ст. 91 того ж Кодексу.

Серед іншого, зазначене судове засідання, з урахуванням принципу гласності та відкритості судового провадження, слід проводити відкрито, обмеження щодо цього, передбачені ч. 2 ст. 27 КПК України, відсутні.

При визначенні строку проведення судового розгляду суд враховує положення ст. 28 КПК України в частині того, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки, а обвинувачення в найкоротший строк стало предметом судового розгляду.

Підстав для вирішення питань повзяаних із запобіжним заходом відносно обвинуваченого немає з огляду на відсутність таких клопотань у учасників процесу.

Керуючись ст. ст. 314-318, 369-372, 376 КПК України, суд

п о с т а н о в и в :

У задоволенні клопотання захисника про повернення обвинувального акта прокурору - відмовити.

Призначити кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25.07.2016 за № 42016000000001909 за обвинуваченням ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України до розгляду у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва за адресою: м. Київ, вул. І. Сергієнка, 3, каб. 40 на 07 лютого 2017 року о 13 годині 45 хвилин.

Клопотання прокурора про допит свідків ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_21, ОСОБА_6, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_20, ОСОБА_19 - задовольнити.

У судове засідання викликати сторін кримінального провадження (ч. 2 ст. 318, п. п. 19, 25, 26 ч. 1 ст. 3 КПК України).

Ухвала окремому оскарженню не підлягає. Заперечення проти неї можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою статті 392 Кримінального процесуального Кодексу України.

Визначити час проголошення повного тексту ухвали - 09:01 год. 08.02.2017.

Головуючий суддя: О.В. Бірса

Суддя: О.В. Гаврилова

Суддя: В.П. Катющенко