Постанова № 70009988, 19.10.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 жовтня 2017 року № 826/993/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Аблова Є.В.,

при секретарі судового засідання Борсуковська А.О.,

за участю сторін:

представника позивача - Лисиці С.В.,

представника відповідача - Макаревич О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАНЕТ ТЕЛЕКОМ»

до Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «ЛАНЕТ ТЕЛЕКОМ» (далі - позивач) з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.01.2017 року №0012615141 та від 02.11.2016 року №5362615141.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити з підстав протиправності спірних податкових повідомлень-рішень.

В обґрунтування заявлених позовних вимог вказав на те, що висновки акту перевірки, на підставі якого податковим органом прийнято спірні податкові повідомлення-рішення, викладені без повного дослідження первинних документів, що підтверджують фінансово-господарську діяльність позивача за перевірений період.

Зазначив, що формування позивачем податкового кредиту, витрат та нарахування амортизації відбулося на підставі належним чином складених первинних бухгалтерських документів, які не в повній мірі взяті до уваги перевіряючими при проведенні перевірки та нарахуванні зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, вказавши на їх безпідставність.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

У період з 29.08.2016 року по 26.09.2016 року, на підставі статей 20, 77, 82 Податкового кодексу України (далі - ПК України), відповідно до наказу Головного управління ДФС України у м.Києві від 27.07.2016 року №4575 та плану-графіку проведення перевірок суб'єктів господарювання, проведена планова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 22.08.2014 року по 30.06.2016 року. валютного та іншого законодавства за період з 22.08.2014 року по 30.06.2016 року, відповідно до затвердженого плану перевірки, наведеного у додатку №1 до акту перевірки, за результатами якої податковим органом складено акт від 05.08.2016 року №228/10/26-15-14-01-13, яким встановлено порушення позивачем підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, підпункту 138.3.1, підпункту 138.3.2 пункту 138.3, пункту 138.8, пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 144.3 статті 144 ПК України (в редакції до 01.01.2015 року), підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України (в редакції з 01.01.2015 року), статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 19.07.1999 року №996-ХІV, пункту 2.7 Положення "Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року. пункту 6, пункту 11, пункту 12, пункту 14, пункту 19 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства юстиції України, у результаті чого позивачем у перевіряємому періоді, занижено податок на прибуток на 164 783,00 грн. у тому числі за 2014 рік на 18 834,00 грн. та за 2015 рік на 145 949,00 грн.; пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 ПК України, пункту 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", статті 1, пункту 2.1 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, у результаті чого занижено податок на додану вартість у тому числі по періодах: за січень 2015 року на суму 1 291 369,00 грн., за лютий 2015 року - 161 923,00 грн., за березень 2015 року - 120 360,00 грн., за квітень 2015 року - 403 432,00 грн., за травень 2015 року - 500,00 грн., за червень 2015 року - 500,00 грн.

За результатами проведеної перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 02.11.2016 року №5362615141, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 2 472 605,00 грн., з яких 1 978 084,00 грн. за основним платежем, 494 521,00 грн. штрафні (фінансові) санкції та №5342615141, яким визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 169 492,00 грн., з яких 164 783,00 грн. за основним платежем та 4 709,00 грн. штрафні (фінансові) санкції та №5352615141, яким зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 31 784,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до контролюючого органу зі скаргою від 18.11.2016 року, за розглядом якої відповідач скасував податкові повідомлення-рішення від 02.11.2016 року №5342615141 та №5352615141 у часині визначення скаржнику податку на прибуток і зменшення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток по операціях за період 2015 рік, І квартал 2016 року, півріччя 2016 року щодо яких підтверджено здійснення оплати скаржником грошовими коштами на користь ТОВ "НВК "РОМСАТ", ТОВ "НЕТ-ТЕХНОЛОДЖИ" і не встановлено наявність дебіторської заборгованості за 2015 рік, І квартал 2016 року, півріччя 2016 року, та у відповідній частині штрафні санкції. В іншій частині зазначені податкові повідомлення-рішення та податкове повідомлення-рішення від 02.11.2016 року №5362615141 залишено без змін.

За результатами адміністративного узгодження вказаних податкових повідомлень-рішень також відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.01.2017 року №0012615141, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 36 691,00 грн., з яких 31 982,00 грн. за основним платежем та 4 709,00 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями від 03.01.2017 року №0012615141 та від 02.11.2016 року №5362615141, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Як вбачається з матеріалів справи, фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 1 973 084,00 грн., сплаченої у ціні придбаних товарів (робіт, послуг) ТОВ "НВК "РОМСАТ" та ТОВ "НЕТ-ТЕХНОЛОДЖИ", а також включення до витрат підприємства амортизаційних витрат, які, на думку податкового органу, мають бути включені до складу невиробничих основних засобів. Також податковий орган вважає, що до витрат на збут позивача безпідставно включено витрати на транспортні послуги ТОВ "НВК "РОМСАТ".

Так, перевіркою відображених у рядку 06.2 Декларації "Витрати на збут" показників за період з 22.08.2014 року по 31.12.2014 року у загальній сумі 5 000,00 грн., встановлено що на формування показників мало вплив відображення витрат на транспортні послуги.

Судом встановлено, між позивачем (відправник) та ТОВ "НВК "РОМСАТ" (перевізник) було укладено договір перевезення вантажів від 01.10.2014 року №0110/14-Е, за умовами якого перевізник зобов'язався доставити довірений відправником вантаж з місця відправлення, яким є м.Київ, проспект Перемоги, 67, до пункту призначення, що зазначається відправником у відповідних товарно-транспортних документах. та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (вантажоодержувачеві). а відправник зобов'язався сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (п.1.1 договору).

На виконання умов зазначеного договору ТОВ "НВК "РОМСАТ" складено для позивача акти про надання послуг з перевезення вантажів за період 2014-2015 роки на загальну суму 27 000,00 грн. (у тому числі ПДВ - 4 500,00 грн.), а саме: від 03.11.2014 року №1028024, від 28.11.2014 року №1128049, від 31.12.2014 року №1231021, від 30.01.2015 року №130036, від 27.02.2015 року №228005, від 31.03.2015 року №331056, від 30.04.2015 року №430006, від 29.05.2015 року №529002, від 30.06.2015 року №630002.

Крім того, на виконання вказаних послуг контрагентом позивача виписані податкові накладні.

Разом з тим, за висновками податкового органу позивачем на підтвердження реальності вчинення вказаних господарських відносин не надано товарно-транспортні накладні, наявність яких передбачена умовами договору на перевезення №0110/14-Е від 01.10.2014 року, на виконання якого виписані зазначені акти про надання послуг з перевезення вантажів та податкові накладні.

З матеріалів справи вбачається, що в бухгалтерському обліку зазначені операції відображені проводками:

Д-т 84, 6442 К-т 631

Д-т 93 К-т 84

У податковому обліку підприємства зазначені витрати на перевезення відображені у складі витрат на збут у розмірі 20 000,00 грн., у тому числі за 2014 рік - 5 000,00 грн. та за 2015 рік - 15 000,00 грн. та сума податку на додану вартість у розмірі 4 500,00 включена до складу податкового кредиту.

Крім того, за період з 22.08.2014 року по 31.12.2014 року позивачем задекларовано амортизаційні відрахування у розмірі 2 436 537,00 грн.

Перевіркою повноти визначення амортизаційних відрахувань за період з 22.08.2014 року по 31.12.2014 року встановлено їх завищення на 99 635,00 грн.

За висновками податкового органу, викладеними в акті перевірки, позивач нарахував та включив до складу собівартості реалізованих послуг амортизацію основних засобів, що не використовувались підприємством для провадження господарської діяльності, що призвело до завищення амортизаційних відрахувань на 99 635,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивач є оператором телекомунікації і включений до реєстру операторів та включений до реєстру операторів та провайдерів, який веде НКРЗІ http://www.nkrzi.gov.ua.

Основною діяльністю позивача, як оператора телекомунікації, є отримання та експлуатація телекомунікаційних мереж.

Відтак витратна частина діяльності підприємства спрямована на створення та експлуатацію телекомунікаційних мереж.

Перелік основних засобів підприємства, який обліковується на аналітичному рахунку 10 "Основні засоби", містить виключно телекомунікаційне обладнання. Все обладнання є власністю підприємства і використовується в господарській діяльності, відповідно до пункту 14.1.36 Податкового кодексу України.

При цьому, облік витрат підприємства, щодо придбання основних засобів, здійснюється підприємством за правилами ПСБО 7 "Основні засоби". а нарахування амортизаційних витрат починається виключно після введення відповідного обладнання в експлуатацію.

За висновками відповідача. низка телекомунікаційного обладнання (розміщеного в Тернопільській області). яке включає волоконно-оптичні мережі зв'язку, відноситься до невиробничих основних засобів, та амортизаційні витрати на них мають бути виключені з витрат підприємства.

Судом встановлено, основні засоби, про які йдеться в акті перевірки податкового органу, введені в експлуатацію на підставі відповідних актів, копії яких наявні в матеріалах справи, та являють собою організаційну частину всієї телекомунікаційної мережі позивача.

Крім того, як свідчать матеріали справи на підставі наказу директора позивача ОСОБА_3 від 01.10.2015 року №01/10/2015-001 "На проведення інвентаризації товарно-матеріальних цінностей ТОВ "ЛАНЕТ-ТЕЛЕКОМ" з перевіркою їх наявності", комісією у складі: голови комісії - провідного інженера ОСОБА_4, членів комісії - провідного інженера ОСОБА_5, проводилась інвентаризація товарно-матеріальних цінностей станом на 30.10.2015 року на складі за адресою: м.Київ, пр.Визволителів, 15. За результатами інвентаризації розбіжностей між даними бухгалтерського обліку та фактичними залишками не виявлено.

Також проведеною перевіркою відображених у рядку 10.1 Декларації "придбання товарів, що підлягають оподаткуванню за ставкою 20 % та нульовою ставкою" показників за період з 01.10.2014 року по 31.12.2014 року в сумі 3 115 958,00 грн. та за період з 01.01.2016 року по 30.06.2016 року в сумі 6 963 069,00 грн. встановлено завищення задекларованих платником показників на 2 297 284,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем (покупець) та ТОВ "НВК "РОМСАТ" (продавець) було укладено договір поставки від 26.01.2015 року №260115, за умовами якого продавець зобов'язався продати покупцю обладнання та матеріали, кількість, перелік та комплектність якого передбачені в Специфікації, що є невід'ємною частиною цього договору. Покупець зобов'язався купити, тобто прийняти у власність та своєчасно оплатити вартість товару за умовами договору.

На підтвердження фактичного виконання умов вказаного договору, продавцем виписано позивачу податкові та видаткові накладні на поставку протягом 2015 року матеріалів (КПВ-ВП (100) 2х2х0,50, кабель UTP, Кат.5е, ПВХ, 2 пари, білий, коробка (305м) та КПВ-ВП (350м) 4х2х0,50, кабель UTP, Кат.5е, ПВХ, 4 пари, білий, коробка (305 м)) на загальну суму 11 189 227,15 грн., у тому числі ПДВ - 1 864 871,19 грн.

Податковим органом на рахунок ТОВ "НВК "РОМСАТ" перераховано грошові кошти у розмірі 3 324 541,00 грн., у тому числі ПДВ - 554 090,24 грн. та відступлено право вимоги по оплаті за товар на загальну вартість зазначених матеріалів у розмірі 7 864 685,70 грн., у тому числі ПДВ - 1 310 780,95 грн.

Вказане не заперечується податковим органом та відображено в акті перевірки (а.с. 22, том 1).

Позивачем суми податку на додану вартість у розмірі 1 864 871,19 грн. включено до складу податкового кредиту у рядку 10.1 Декларації з податку на додану вартість за 2015 рік, а саме: у січні 2015 року на суму 1 683 942,57 грн., у лютому 2015 року на суму 161 423,08 грн., у березні 2015 року на суму 45 986,64 грн., у квітні 2015 року на суму 292 718,90 грн. та у рядку 16 "Коригування податкового кредиту за попередні звітні періоди. ПДВ" за січень 2015 року на суму "-" 319 200,00 грн.

За висновками податкового органу з наданих до перевірки позивачем документів не вбачається, яким чином поставлявся придбаний товар на склади позивача, чим транспортувався, а відтак відсутні первинні документи на підтвердження транспортування придбаного товару.

Так, відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України передбачено, що не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України).

Згідно з пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-Х11 (далі - Закон № 996) визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закон № 996 господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами ПК України.

Досліджуючи надані позивачем первинні документи, акт-то договори, податкові накладні, видаткові накладні акти, в їх сукупності, якими позивач підтверджує виконання договорів з контрагентами, містять всі обов'язкові реквізити, що передбачені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в розумінні вказаного Закону є первинними, такими, що в повній мірі підтверджують здійснення відповідних господарських операцій, фактичний рух активів та зміни у майновому стані позивача.

Доводи податкового органу про завищення позивачем амортизаційних витрат спростовуються наявними в матеріалах справи наказом на проведення інвентаризації, інвентаризаційними описами

Слід також зазначити, що Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14 жовтня 1997 року, визначено такий документ як товарно-транспортна накладна та подорожній лист. При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортних накладних. Факт відсутності у підприємства товарно-транспортних накладних на поставлений товар або наявність в таких накладних певних недоліків при наявності інших документів, які підтверджують факт його передачі покупцю, не є безумовною підставою, яка позбавляє підприємство права віднести витрати з придбання цього товару до складу валових витрат та до податкового кредиту.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що доставка товару здійснювалась постачальником - ТОВ "НВК "РОМСАТ", який на момент виконання спірних господарських відносин, володів 26-ма транспортними засобами та надавав послуги з перевезення.

Відтак, доводи податкового органу про те, що відсутність товарно-транспортних накладних є свідченням нереальності вчинюваних позивачем господарських взаємовідносин з вказаними контрагентами є безпідставними.

Щодо висновку відповідача про відсутність назви виробника товарів у первинних документах, як підстави для їх невизнання доказом фактичного виконання договірних відносин, то така інформація міститься в сертифікатах відповідності, які надавалися позивачем податковому органу разом із запереченнями на акт перевірки.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

У той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

З огляду на викладене, суд вбачає наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАНЕТ ТЕЛЕКОМ» задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення головного управління ДФС у м.Києві від 03.01.2017 року №0012615141.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення головного управління ДФС у м.Києві від 02.11.2016 року №5362615141

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАНЕТ ТЕЛЕКОМ» сплачений судовий збір у розмірі 37 639,45 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві.

Постанова, відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії постанови за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Є.В. Аблов