Ухвала суду № 70007660, 26.10.2017, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 133/2505/13-к

Провадження №11/772/6/2017

Категорія: крим.

Головуючий у суді 1-ї інстанції: Воронюк В. А.

Доповідач : Нешик Р. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2017 року м. Вінниця

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Вінницької області у складі:

Головуючого - судді: Нешик Р.І.

суддів: Нагорянка Є.П., Дедик В.П.

прокурора: Кузьміна С.В.

потерпілого: ОСОБА_2

адвокатів: Любарського С.М., Сягайла М.Ф.

засудженого: ОСОБА_5

розглянула 26 жовтня 2017 року у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційні скарги прокурора, потерпілого ОСОБА_2, адвокатів Любарського Л.В., Стягайло М.Ф. в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Козятинського міскрайонного суду Вінницької області від 16 червня 2016 року, яким

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Сарацинці, Погребищенського району, Вінницької області, проживаючого по АДРЕСА_1, в силу ст. 89 КК України раніше не судимого;

засуджено за ч.1 ст.115 КК України до 8 років позбавлення волі.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України ОСОБА_5 зараховано у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення з 24 січня 2012 року по 26.02.2014 із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Вирішено питання із речовими доказами, судовими витратами та цивільним позовом по справі.

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_5 засуджений, згідно вироку суду, за те, що він 24 січня 2012 року о 18 годині 35 хвилин в с. Саражинці, Погребищенського району, Вінницької області в приміщенні житлового будинку громадянина ОСОБА_8, розташованого по АДРЕСА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_8 розпивали спиртні напої в одні із кімнат будинку. Продукти харчування різали кухонним ножем, який лежав на краю стола. В цей час до будинку зайшов потерпілий ОСОБА_11, і між ним та ОСОБА_5, виникла суперечка із-за того, що ОСОБА_11, 21.01.2012 побив підсудного і той написав з цього приводу заяву в правоохоронні органи.

ОСОБА_11, перебуваючи в стані сильного алкогольного сп'яніння, знаходячись напроти сидячого на стільці ОСОБА_5, наніс останньому удар ногою в пах, в ділянку зовнішніх статевих органів. Підсудний встав, а ОСОБА_11, повторно наніс ОСОБА_5, удар ногою в груди, в ділянку передньої черевної стінки, чим спричинив підсудному легкі тілесні ушкодження у вигляді синців. Від отриманих тілесних ушкоджень підсудний ОСОБА_5 зігнувся та будучи за це ображеним на ОСОБА_11, та перебуваючи в нетверезому стані, вчинив дії, які явно неспівмірні з небезпечністю вчиненого на нього посягання і явно не відповідають обстановці захисту, що склалася, усвідомлюючи протиправність своїх дій та настання негативних наслідків, схватив кухонний ніж, який лежав поряд на столі, і допускаючи можливість будь-якої шкоди, в тому числі й смерті, яка фактично настала, умисно наніс ним удар в область живота потерпілого ОСОБА_11, чим спричинив останньому колото-різане поранення живота з ушкодженням черевного відділу аорти, що ускладнилось гострою масивною крововтратою, яке є тяжким тілесним ушкодженням за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння, та стоїть у причинному зв'язку зі смертю потерпілого. Після чого підсудний з місця пригоди зник. Від отриманих тілесних ушкоджень потерпілий ОСОБА_11, помер на місці вчинення злочину.

В апеляції потерпілого ОСОБА_2 зі змінами, ставиться питання про скасування вироку суду і повернення справи на додаткове розслідування, посилаючись на неповноту судового слідства, що виразилася у недопитані свідків ОСОБА_10, ОСОБА_9 і ОСОБА_12 та не встановлення точного часу вбивства сина та, що судом були допущені істотні порушення вимог КПК - кримінальна справа розглядалася одноособово, йому не надали слово в судових дебатах, а також в діях засудженого міститься більш тяжкий склад злочину, за частиною 2 статті 115 Кримінального кодексу України та за статтею 135 Кримінального кодексу України.

Апеляція прокурора містить прохання про скасування вироку суду відносно засудженого із-за м'якості призначеного покарання та просили ухвалити свій вирок із призначенням покарання у виді 12 років позбавлення волі.

Адвокати засудженого Любарський С.М. і Стягайло М.Ф. просили скасувати вирок суду і закрити кримінальну справу посилаючись, що мав місце казус, оскільки із боку потерпілого мало місце реальне посягання на життя ОСОБА_5 від чого останній захищався та в процесі захисту ОСОБА_11 сам наштовхнувся на ніж, в результаті чого поранився. Невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінальної справи та істотні порушення норм КПК на думку адвокатів є підставою до скасування вироку.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду; пояснення прокурора, потерпілого, які підтримали доводи поданих ними апеляцій, заперечили проти задоволення апеляційних скарг адвокатів; пояснення адвокатів Любарського С.М., Стягайла М.Ф., засудженого ОСОБА_5, які просили задовільнити доводи їхніх апеляційних скарг; виступи їх всіх в судових дебатах в підтримання висловлених ними позицій, дослідивши доводи всіх поданих апеляцій та перевіривши матеріали кримінальної справи, колегія суддів дійшла висновку про зміну вироку суду в порядку статті 365 Кримінального процесуального кодексу України в редакції 1960 року із наступних підстав.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини злочину, проте, дав неналежну юридичну оцінку скоєному, невірно кваліфікував дії винного за частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу України.

Безспірно було встановлено, що потерпілий перебуваючи в сильному стані алкогольного сп'яніння, без запрошення зайшов до будинку де перебував ОСОБА_5 в гостях у знайомого. Між ОСОБА_11 і засудженим виникла суперечка із-за того, що ОСОБА_5 написав заяву до міліції про побиття його ОСОБА_11 21 лютого 2012 року.

Знаходячись навпроти засудженого, ОСОБА_11 спочатку вдарив його ногою в пах, в ділянку статевих органів, а потім, ногою в груди в ділянку черевної стінки чим спричинив йому синці.

Після чого ОСОБА_5 схопив із столу ніж, яким різали продукти харчування та вдарив ним потерпілого в живіт, спричинивши колото-різане поранення черевного відділу аорти, що ускладнилось масивною кровотечею, від чого настала смерть.

Із одного боку, суд визнав, що із боку ОСОБА_11 буле реально суспільно небезпечне посягання на здоров'я ОСОБА_5, який вчинив дії, які не співрозмірні захисту вчиненого на нього посягання, а із іншого боку кваліфікував такі дії, як навмисне вбивство потерпілого.

Існування таких взаємно виключаючих висновків в судовому рішенні неможливе.

Із аналізу встановлених доказів слідує, що завдаючи удар ножем потерпілому в живіт, ОСОБА_5 захищав себе від наявного протиправного і суспільно небезпечного посягання із боку ОСОБА_11, але застосував таку зброю і заподіяв таку шкоду, яка явно не відповідала небезпечності посягання та обстановці злочину тобто, вчинив умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони.

Про наявність суспільно небезпечного посягання стверджували допитані у справі свідки, засуджений, що було також підтверджено висновками судово-медичної експертизи про наявність у ОСОБА_5 тілесних ушкоджень, саме у тих місцях, на які він вказував у своїх поясненнях.

За поясненнями свідків ОСОБА_8, ОСОБА_13, ОСОБА_9 - ОСОБА_11 ще за місяць до скоєного побив засудженого, а ОСОБА_10, яка була у близьких стосунках із потерпілим, підтвердила, що потерпілий завжди ображав засудженого.

Підтвердженням зазначеного є постанова про відмову в порушенні кримінальні справи відносно ОСОБА_11 по факту побиття.

Із пояснень засудженого також в день скоєного після заподіяних йому двох ударів потерпілий продовжував наступати на нього із кулаками.

Суд виключив лише намагання ОСОБА_11 застосувати до нього ніж, проте зазначені обставини, що потерпілий не зупинився, не вийшов, а продовжував наступати спростовані не були.

Доводи апеляції прокурора, із посиланням на покази свідка ОСОБА_14, що за рік не поступало скарг на потерпілого не спростовує покази допитаних свідків про агресивність потерпілого після вживання спиртного.

Як слідує із правових позицій Верховного Суду України, викладених у своїх постановах по конкретних справах, в тому числі від 17.12.2015, право кожної особи на необхідну оборону закріплене в ст.36 КК України є важливою гарантією реалізації конституційного положення про те, що кожний має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань (частина 3 статті 27 Конституції України).

Особливістю злочину, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони, є специфіка його мотиву, а саме прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров'я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки у разі необхідної оборони, а й при перевищенні її меж. При цьому перевищення меж оборони може бути зумовлене й іншими мотивами, наприклад: наміром розправитися з нападником через учинений ним напад, страхом тощо. Проте існування різних мотивів не змінює того, що мотив захисту є основним стимулом, який визначає поведінку особи, яка перевищила межі необхідної оборони. Мотивація дій винного при перевищенні меж необхідної оборони має бути в основному зумовлена захистом від суспільно небезпечного посягання охоронюваних законом прав та інтересів.

Таким чином, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов'язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд мав, врахувати конкретні обставини справи, повинен був здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

У разі, коли визначальним у поведінці ОСОБА_5 було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), лише тоді дії за своїми ознаками не становили необхідну оборону, вони би розцінювались на загальних підставах та могли би кваліфікуватись за ст.115 КК України.

Таким чином, визначальним у поведінці ОСОБА_5 було відвернення нападу та бажання захистити себе від чергового продовження побиття потерпілим ОСОБА_11, а не бажання розправитись із ним чи спричинити йому шкоду.

Наявність людей у будинку не зупинило потерпілого від посягання на здоров'я ОСОБА_5, а присутні в будинку при його появі, будучи обізнані про його вдачу самі розбіглися, залишивши ОСОБА_5 на одинці із ним.

За таких обставин дії ОСОБА_5 слід кваліфікувати за ст.118 КК України - умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони.

Допитаний експерт ОСОБА_15 пояснив, що в разі неушкодження черевного відділу аорти , потерпілий із отриманим пораненням міг би жити.

ОСОБА_5 не мав медичної освіти, тому неможливо стверджувати про цілеспрямовані дії по спричиненню смерті потерпілому саме у такий спосіб.

Ні слідством, ні в суді не здобуто ніяких доказів, що вбивство ОСОБА_11 було скоєно із користі, як на те вказує батько покійного, чи в силу інших обтяжуючих покарання обставин, як не має підстав вважати, що потерпілий сам наштовхнувся на ніж, чим сам собі заподіяв смерть.

Суд в своєму вироку спростував зазначену версію, а в апеляціях захисників не міститься належних аргументів в її підтвердження.

Як слідує із матеріалів кримінальної справи, 26.02.2014 відносно ОСОБА_5 виносився обвинувальний вирок, за яким він був засуджений за ст.118 КК України до покарання у виді 2 років позбавлення волі.

Ухвалою апеляційного суду вирок скасовано лише із-за процесуальних порушень та не стояло питання про невірну кваліфікацію дій чи м'якість призначеного покарання.

Після виконаної ухвали апеляційного суду щодо допиту додаткових свідків ніяких нових або інших обставин по справі судом встановлено не було.

За таких обставин, суд всупереч вимог ч.2 ст.375 КПК України в редакції 1960 року, постановив новий вирок яким засудив ОСОБА_5 за ч.1 ст.115 КК України за більш тяжкий злочин та обрав йому більш суворе покарання чим за попереднім вироком суду, що є незаконним.

При тому, що прокурор в процесі судового розгляду (т.5 а.с.205) заперечив проти допиту свідків ОСОБА_16, ОСОБА_13, ОСОБА_12, в апеляції послався, що суд необгрунтував відмову в їх допиті чим допустив непослідовну позицію.

ОСОБА_5 звертався із клопотанням про одноособовий розгляд в місцевому суді його кримінальної справи (т.6 а.с.54). В зв'язку з чим кримінальна справа обгрунтовано розглядалася в порядку ч.2 ст.17 КПК України в редакції 1960 року.

Тому посилання потерпілого на зазначену обставину, як на порушення закону про розгляд кримінальної справи в складі 3-х суддів не приймаються апеляційним судом.

Наявні записи протоколу судового засідання спростовують доводи апеляції потерпілого та засвідчують про дотримання судом норм закону щодо надання права виступити в судових дебатах всім сторонам кримінальної справи, в тому числі і потерпілому, який після судових дебатів брав іще репліку.

На свідчення ОСОБА_10 та ОСОБА_12 суд обгрунтовано посилався у вироку, вони допитувались в суді, тому не було необхідності допитувати їх повторно.

Обставини, що стосуються місця, часу скоєного вбивства зазначені у вироку.

Тому безпідставні твердження в апеляції потерпілого, що вони судом не встановлені.

Виходячи із санкції ст.118 КК України суд призначив ОСОБА_5 максимальне покарання.

Зважаючи, що він перебував в СІЗО під час досудового і судового слідства, від його відбування ОСОБА_5 слід звільнити.

Зважаючи, що по справі не встановлено таку однобічність, неповноту і неправильність досудового і судового слідства, які би перешкоджали прийняттю законного і обґрунтованого рішення по справі у задоволенні прохання потерпілого про повернення кримінальної справи на додаткове досудове чи судове слідство слід відмовити. Ніяких істотних порушень норм КПК також судом не було допущено.

Зважаючи на вищенаведене та керуючись ст.ст.365-367 КПК України (ред. 1960 року) та п.11 Перехідних положень до діючого КПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляції прокурора, потерпілого ОСОБА_2, адвокатів Любарського Л.В., Стягайло М.Ф. в інтересах засудженого ОСОБА_5 залишити без задоволення.

В порядку ст.365 КПК України в редакції 1960 року вирок Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 16.06.2016 відносно засудженого ОСОБА_5 в частині юридичної кваліфікації його дій та міри покарання змінити.

Перекваліфікувати дії ОСОБА_5 з ч.1 ст.115 КК України на ст.118 КК України та призначити йому покарання у виді 2 років позбавлення волі.

Відповідно до ч.5 ст.72 КК України зарахувати ОСОБА_5 строк попереднього ув'язнення в строк покарання з 24.01.2012 по 26.02.2014 із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

В зв'язку із повним відбуттям покарання звільнити ОСОБА_5 від його відбування.

В решті оскаржуваний вирок суду залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку.

Судді:

Р.І. Нешик Є.П. Нагорняк В.П. Дедик

Згідно з оригіналом: