Рішення № 70007633, 01.11.2017, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 139/791/16-ц Провадження № 22-ц/772/2637/2017Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 23 Доповідач Зайцев А. Ю.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2017 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі:

Головуючого судді: Зайцева А.Ю.,

суддів: Панасюка О.С., Шемети Т.М.,

за участю секретаря судового засідання: Кирилюк Л.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 12.09.2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до приватного підприємства «Бонас», відділу Держгеокадастру у Мурованокуриловецькому районі Вінницької області про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, скасування їх реєстрації та зобовязання повернути земельні ділянки, -

в с т а н о в и л а :

У серпні 2016 року ОСОБА_2 звернувся у суд з позовом до приватного підприємства «Бонас» (далі ПП «Бонас»), відділу Держгеокадастру у Мурованокуриловецькому районі Вінницької області про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, скасування їх реєстрації та зобовязання повернути земельні ділянки.

Позовні вимоги мотивував тим, що ОСОБА_2 є власником двох земельних ділянок, що знаходяться на території Морозівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області, а саме: 1) земельної ділянки кадастровий номер: 0522884300:02:001:0342, площею 2,4695 га, цільове призначення якої ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджено державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЯА № 816305 від 19.10.2005 року; 2) земельної ділянки кадастровий номер: 0522884300:02:001:0340, площею 3,0327 га, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджено державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЯД № 400075 від 08.07.2008 року.

Зазначає, що він домовився зі своїми трьома дітьми, що користуватися вказаними земельними ділянками тимчасово будуть вони, в звязку з тим, що вони мають власні сімї, проживають в селі та займаються сільським господарством.

Однак, нещодавно позивачу стало відомо, що зазначені земельні ділянки, без його відома та згоди, його діти передали в оренду відповідно до договорів оренди земельних ділянок від 11.04.2011 року орендарю ПП «Бонас», строком на 15 років, при цьому не зазначивши конкретної дати. Дані договори оренди були зареєстровані у відділі Держкомзему у Мурованокуриловецькому районі Вінницької області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис 19.12.2011 року № 052280004000531 та № 052280004000436.

Зазначає, що зазначені договори він не підписував, земельні ділянки відповідачу в оренду не передавав, доручень та згоди укладати їх від його імені дітям не надавав, тому вважає дані правочини незаконними, а дані договори такі, що підлягають розірванню, а земельні ділянки поверненню йому.

Позивач вказує на те, що не укладав дані договори оренди, а тому і не отримував орендної плати в розмірі якої передбачено п. 9 Договору в грошовому еквіваленті - 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 659,60 грн.

Після ознайомлення з текстом договорів, документів, які стали підставою для укладення даних договорів оренди, ОСОБА_2 стало відомо, що вони вчиненні в порушення вимог ст. ст. 15, 22, 23 Закону України «Про оренду землі», п. 8 Постанови КМ України № 2073 «Про затвердження Порядку державної реєстрації договорів оренді землі».

ОСОБА_2 вважає, що реєстраційна служба не мала законного права проводити реєстрацію даних договорів оренди. Також позивач зазначає, що спірні договори оренди, належних йому земельних ділянок, укладалися на підставі документів, які не можуть вважатися дійсними, а саме: акт визначення меж земельної ділянки взагалі без дати, акт прийому-передачі від 11.04.2011 року, так як підписувала ці документи невідома особа.

У договорах взагалі відсутній пункт, який би передбачав умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, а тому у нього є ризик взагалі позбутися права власності на свої земельні ділянки.

Виходячи з наведеного, ОСОБА_2 просив суд визнати недійсними договори оренди б/н від 11.04.2011 року, укладеного від імені ОСОБА_2 та ПП Бонас на земельні ділянки, які належать позивачу відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯА №816305 від 19.10.2005 року, площею 2,4695 га, кадастровий номер 0522884300:02:001:0342 та державного акту серія ЯД за №400075 від 08.07.2008 року, площею 3,0327 га, кадастровий номер 0522884300:02:001:0340, розташовані на території Морозівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис 19.12.2011 року відповідно за № 052280004000531 та 052280004000436, скасувавши їх реєстрацію, зобовязавши ПП «Бонас» повернути земельні ділянки.

У вересні 2016 року ОСОБА_3 звернулася у суд з позовом до приватного підприємства «Бонас», відділу Держгеокадастру у Мурованокуриловецькому районі Вінницької області про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, скасування їх реєстрації та зобовязання повернути земельні ділянки.

Позовні вимоги мотивував тим, що ОСОБА_3 є власником двох земельних ділянок, що знаходяться на території Морозівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області, а саме: 1) земельної ділянки кадастровий номер: 0522884300:02:001:0341, площею 2,7388 га, цільове призначення якої ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджено державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЯИ №935642 від 23 лютого 2010 року; 2) земельної ділянки кадастровий номер: 0522884300:02:001:0339, площею 3,0854 га, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджено державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЯА № 816302 від 19 жовтня 2005 року.

ОСОБА_3 домовилися зі своїм чоловіком ОСОБА_2 та трьома дітьми, що користуватися вказаними земельними ділянками тимчасово будуть їхні діти, в звязку з тим, що вони мають власні сімї, проживають в селі та займаються сільським господарством.

Однак, позивачці нещодавно стало відомо, що зазначені земельні ділянки, без її відома та згоди, її діти передали в оренду відповідно до договорів оренди земельних ділянок від 11.04.2011 року орендарю ПП «Бонас», строком на 15 років, при цьому не зазначивши конкретної дати. Дані договори оренди були зареєстровані у відділі Держкомзему у Мурованокуриловецькому районі Вінницької області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис 19.12.2011 року відповідно № 052280004000435 та № 052280004000423.

Зазначає, що зазначені договори вона не підписувала, земельні ділянки відповідачу в оренду не передавала, доручень та згоди укладати їх від її імені дітям не надавала, тому вважає дані правочини незаконними, а дані договори такі, що підлягають розірванню та поверненню йому земель.

Позивач вказує на те, що не укладала дані договори оренди, а тому і не отримувала орендної плати в розмірі якої передбачено п. 9 Договору в грошовому еквіваленті 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 659,60 грн.

Після ознайомлення з текстом договорів, документів, які стали підставою для укладення даних договорів оренди, ОСОБА_3 стало відомо, що вони вчинені в порушення ст. 15, 22, 23 Закону України «Про оренду землі», п. 8 Постанови КМ України № 2073 «Про затвердження Порядку державної реєстрації договорів оренді землі».

ОСОБА_3 вважає, що реєстраційна служба не мала законного права проводити реєстрацію даних договорів оренди.

Також зазначає, що спірні договори оренди, належних їй земельних ділянок, укладалися на підставі документів, які не можуть вважатися дійсними, а саме: акт визначення меж земельної ділянки взагалі без дати, акт прийому-передачі від 11 квітня 2011 року, так як підписала ці документи невідома особа.

У договорах взагалі відсутній пункт, який би передбачав умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, а тому у неї є ризик взагалі позбутися права власності на свої земельні ділянки.

Виходячи з наведеного, ОСОБА_3 просила визнати недійсними договори оренди б/н від 11.04.2011 року між ОСОБА_3 та ПП «Бонас» на земельні ділянки, які належать ОСОБА_3 відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку ЯИ №935642 від 23.02.2010 року, площею 2,7388 га, кадастровий номер: 0522884300:02:001:0341, та відповідно до державного акту серія ЯА № 816302 від 19.10.2005 року земельної ділянки площею 3,0854 га, кадастровий номер: 0522884300:02:001:0339, які були їй надані для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовані на території Морозівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області, та зареєстровані 19.12.2011 року у відділі Держкомзему у Мурованокуриловецькому районі Вінницької області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис 19.12.2011 року відповідно № 052280004000435 та № 052280004000423, скасувавши їх реєстрацію та зобовязати ПП «Бонас» повернути ОСОБА_2 зазначені вище земельні ділянки.

Ухвалою Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 20.12.2016 року обєднано в одне провадження цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ПП «Бонас», відділу Держгеокадастру у Мурованокуриловецькому районі про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, скасуванняреєстрації та витребування земельних ділянок із цивільною справою за позовом ОСОБА_3 до ПП «Бонас», відділу Держгеокадастру у Мурованокуриловецькому районі про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, скасуванняреєстрації та витребування земельних ділянок.

Рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 12.09.2017 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у звязку зі спливом позовної давності.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просили рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити їхні позовні вимоги в повному обсязі.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно ч.ч. 1 та 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржуване рішення суду не відповідає положенням ст. ст. 213, 214 ЦПК України.

У справі встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_2 на підставі державних актів серії ЯА № 816305 та серії ЯД № 400075 є власником земельних ділянок № 354 (кадастровий номер 0522884300:02:001:0342)площею 2,4695 гата № 352 (кадастровий номер 0522884300:02:001:0340) площею 3,0327 га, що розташовані на території Морозівської сільської ради МурованокуриловецькогорайонуВінницької області.

ОСОБА_3 на підставі державних актів серії ЯИ № 935642 та серії ЯА № 816302 є власником земельних ділянок № 353 (кадастровий номер 0522884300:02:001:0341) площею 2,7388 гата № 351 (кадастровий номер 0522884300:02:001:0339) площею 3,0854 га, що розташовані на території Морозівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області.

Установлено і не заперечується сторонами, що відповідно до договорів оренди землі за 2007 рік, земельні ділянки № 354 та №351 позивачів перебували в оренді ПП «Бонас» с. Морозівка терміном на пять років (т.1 а.с.57-58, 141-142).

Також установлено, що 11.04.2011 року між ОСОБА_2 та ПП «Бонас» було укладено договори оренди землі, а саме земельних ділянок № 354 (кадастровий номер 0522884300:02:001:0342)площею 2,4695 гата № 352 (кадастровий номер 0522884300:02:001:0340) площею 3,0327 га, що розташовані на території Морозівської сільської ради МурованокуриловецькогорайонуВінницької області, строком на п'ятнадцять років.

Договори оренди землі від 11.04.2011 року були укладені також між ОСОБА_3 та ПП «Бонас», а саме земельних ділянок № 353 (кадастровий номер 0522884300:02:001:0341) площею 2,7388 гата № 351 (кадастровий номер 0522884300:02:001:0339) площею 3,0854 га, що розташовані на території Морозівської сільської ради Мурованокуриловецькогорайону Вінницької області.

Зазначені договори оренди землі від 11.04.2011 року були 19.12.2011 року зареєстровані у відділі Держкомзему у Мурованокуриловецькому районі.

Відповідно до висновку експерта № 106-П від 01.06.2017 року, підписи від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в договорах оренди землі від 11.04.2011 року, у відповідних актахвизначення меж земельної ділянки, актах прийому-передачіземельної ділянки та відомостях на видачу орендної плати за 2011-2015 роки виконані не ними, а іншими особами.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачами не доведено відповідно до положень ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України позовні вимоги. Висновок експерта судом не прийнято як доказ, оскільки він містить суперечливу інформацію про достатність наданих позивачамиматеріалів для одних висновків та їх недостатність для інших, що дає підстави сумніватися в правильності такого висновку.

Суд також виходив з того, що станом на час укладання спірних договорів оренди, вимога про обовязкову істотну умову договору оренди землі про умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки виключена і не була актуальною, а тому не може бути підставою для визнання цих договорів недійсними. Необґрунтованими суд визнав також посилання позивачів як на підставу для визнання недійсними спірних договорів оренди на відсутність плану або схеми земельних ділянок, яка передається в оренду, оскільки відсутність плану або схеми земельної ділянки як окремого документа не порушують права сторін договору, а тому не можуть також бути підставою для визнання договору недійсним.

Суд також виходив з того, що позивачами пропущено строк позовної давності на звернення у суд із даними позовами, оскільки позивачі з 2011 року достеменно знали, що їх земельні ділянки перебувають в оренді ПП «Бонас», а тому враховуючи презумпцію обовязкузнати про свій майновий стан та стан свого майна, вони зобовязані були знати про ту обставину, що ПП «Бонас» з 2011 року до даного часу орендує їх земельні ділянки, однак з даними позовами звернулися у суд у серпні та вересні 2016 року, тобто з пропуском строку позовної давності, про поновлення якого суду не заявляли. Доказів, які б свідчили, що позивачі, будучи власниками спірної земельної ділянки, не мали можливості дізнатися про порушення свого права у межах строку позовної давності, останні не навели.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду відповідно до положень ч. 1 ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду.

Зокрема, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову як по суті так і у звязку з пропуском строку позовної давності, що є незаконним, на що звертав увагу Пленум Верховного Суду України у розясненнях, викладених у п. 11 постанови № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Дослідивши вимоги позову і докази в їх обґрунтування наявні в матеріалах справи, колегія суддів вважає, що оспорювані договори підлягають визнанню недійсними відповідно до ст. 203, 215 ЦК України з тих підстав, що вони укладені не позивачами - власниками земельних ділянок, а іншими особами.

Судова колегія вважає, що позивачами відповідно до положень ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України доведено позовні вимоги, оскільки відповідно до висновку експерта № 106-П від 01.06.2017 року, підписи від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в договорах оренди землі від 11.04.2011 року, у відповідних актахвизначення меж земельної ділянки, актах прийому-передачі земельної ділянки та відомостях на видачу орендної плати за 2011-2015 роки виконані не ними, а іншими особами.

Заперечуючи проти позовних вимог та оспорюючи висновок експерта ПП «Бонас» не надано суду відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України доказів на спростування зазначеного висновку, не заявлялося клопотання про призначення повторної експертизи, а тому судова колегія вважає даний доказ належним та допустимим.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Частиною 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). У ч. 1 цієї ж статті зазначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.

У разі не підписання договору особою, зазначеною в ньому як сторона, за умови підтвердження цього факту належними доказами, при встановленні, що нею не вчинялись дії, спрямовані на виникнення відповідних правовідносин, такий договір за позовом цієї особи (або іншої заінтересованої особи) може бути визнаний недійсним у звязку з невідповідністю його вимогам ч. 3 і 5 ст. 203 ЦК України, а саме: волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За таких обставин позовні вимоги в частині визнання недійсними договорів оренди від 11.04.2011 року та зобовязання відповідача повернути земельні ділянки судова колегія вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог про скасування державної реєстрації договорів оренди, судова колегія вважає, що вони задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року № 1952-ІV (із змінами і доповненнями) (далі Закон № 1952-ІV).

Згідно з ч. 2 ст.26 Закону № 1952-ІV у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 1 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Отже, визнання недійсними спірних договорів оренди землі є підставою для скасування запису про їх державну реєстрації. З огляду на зазначене, суд не може підміняти державний орган, який здійснює реєстрацію, приймаючи замість нього рішення про скасування такої реєстрації.

Пленум Верховного Суду України у розясненнях, викладених у абз 5 п. 10 постанови від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» розяснив судам, що рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (статті 19, 27 Закону України від 01.07.2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»).

Досліджуючи питання строку позовної давності, колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції про його пропуск позивачами помилковим, оскільки такий висновок суперечить нормам матеріального і процесуального права та спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У справі встановлено, що позивачі дізналися про порушення свого права, тобто про наявність спірних договорів оренди землі лише у 2016 році коли звернулися до відповідача та отримали копії оспорюваних договорів та ознайомилися з їх змістом, що в розумінні ч. 1 ст. 261 ЦК України є моментом початку перебігу строку позовної давності.

Та обставина, що позивачі будучи власниками земельних ділянок, можливо отримували орендну плату від ПП «Бонус» за користування земельною ділянкою, про що зазначає відповідач та суд у рішенні, а тому мали обєктивну можливість дізнатися про спірні договори оренди, судова колегія вважає безпідставними, адже отримування орендної плати не є безспірним доказом того, що позивачам було відомо про укладені від їх імені саме оспорювані договори оренди землі від 11.04.2011 року.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 22.04.2015 року у справі № 6-48цс15, яка згідно з ст.360-7 ЦПК України має враховуватися судами.

Судова колегія зазначає, що початок перебігу позовної давності у даній справі має визначатись з часу коли позивачі дізналася або повинні була дізнатися саме про наявність оспорюваних договорів оренди землі від 11.04.2011 року, які були укладені від їх імені та підписані іншою (іншими) особою (особами) та які (кожний окремо) містять 43 пункти певних умов, в тому числі зобовязальних щодо них, а не про факт користування їх земельними ділянками іншою особою. Позивачі повязують порушення їх прав саме з фактом дізнання про існування договорів оренди і їх змістом, які вони не укладали та про які дізналися у 2016 році, а не з фактом користування відповідачем їх земельними ділянками, що також було підтверджено в ході апеляційного розгляду справи. В той же час, закон повязує початок перебігу строку позовної давності з моменту коли особа довідалася або могла довідатися саме про порушення її права.

Таким чином, позивачами доведено, а відповідачем не спростовано, що про укладені без відома і волі власників земельних ділянок, договори оренди і їх зміст, які порушують права позивачів, їм стало відомо після отримання і ознайомлення з договорами, тобто в межах строку позовної давності.

Відповідно до ч. 5 ст. 88 ЦПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

У звязку з чим, з ПП «Бонас» слід стягнути в рівних частинах на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 судові витрати, а саме : 1102,40 грн. судового збору за подання позову, тобто по 551,20 грн. кожному (т.1 а.с. 1, 96).; 2425,28 грн. за подання апеляційної скарги, тобто по 1212,64 грн. кожному (т.2 а.с. 143, 157-158); 5042,88 грн. витрати по оплаті експертизи, тобто по 2701,44 грн. кожному (т.1 а.с. 196, 208, 209), а також 2000 грн. витрат на правову допомогу адвоката.

Керуючись ст.ст.88, 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 12.09.2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до приватного підприємства «Бонас», відділу Держгеокадастру у Мурованокуриловецькому районі Вінницької області про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, скасування їх реєстрації та зобовязання повернути земельні ділянки скасувати та ухвалити нове.

Позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до приватного підприємства «Бонас», відділу Держгеокадастру у Мурованокуриловецькому районі Вінницької області про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, зобовязання їх повернути задовольнити.

Визнати недійсним договір оренди землі б/н від 11.04.2011 року, укладений між ОСОБА_2 та приватним підприємством «Бонас», який зареєстрований у відділі Держгеокадастру у Мурованокуриловецькому районі Вінницької області 19.12.2011 року за № 052280004000531, зобовязавши приватне підприємство «Бонас» повернути земельну ділянку, яка належить ОСОБА_2 відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯА №816305 від 19.10.2005 року, площею 2,4695 га, кадастровий номер 0522884300:02:001:0342, розташованої на території Морозівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області, ОСОБА_2.

Визнати недійсним договір оренди землі б/н від 11.04.2011 року, укладений між ОСОБА_2 та приватним підприємством «Бонас», який зареєстрований у відділі Держгеокадастру у Мурованокуриловецькому районі Вінницької області 19.12.2011 року за № 052280004000436, зобовязавши приватне підприємство «Бонас» повернути земельну ділянку, яка належить ОСОБА_2 відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯД за №400075 від 08.07.2008 року, площею 3,0327 га, кадастровий номер 0522884300:02:001:0340, розташованої на території Морозівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області, ОСОБА_2.

Визнати недійсним договір оренди землі б/н від 11.04.2011 року, укладений між ОСОБА_3 та приватним підприємством «Бонас», який зареєстрований у відділі Держгеокадастру у Мурованокуриловецькому районі Вінницької області 19.12.2011 року за № 052280004000435, зобовязавши приватне підприємство «Бонас» повернути земельну ділянку, яка належить ОСОБА_3 відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯИ № 935642 від 23.02.2010 року, площею 2,7388 га, кадастровий номер 0522884300:02:001:0341, розташованої на території Морозівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області, ОСОБА_3.

Визнати недійсним договір оренди землі б/н від 11.04.2011 року, укладений між ОСОБА_3 та приватним підприємством «Бонас», який зареєстрований у відділі Держгеокадастру у Мурованокуриловецькому районі Вінницької області 19.12.2011 року за № 052280004000423, зобовязавши приватне підприємство «Бонас» повернути земельну ділянку, яка належить ОСОБА_3 відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯА № 816302 від 19.10.2005 року, площею 3,0854 га, кадастровий номер 0522884300:02:001:0339, розташованої на території Морозівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області, ОСОБА_3.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про скасування державної реєстрації договорів оренди відмовити.

Стягнути з приватного підприємства «Бонас» в рівних частинах на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 10570 гривень 56 копійок, тобто по 5285 гривень 28 копійок кожному.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Підпис А. Ю. Зайцев

Судді: Підпис О. С. Панасюк

ОСОБА_4 Шемета

Згідно з оригіналом

Головуючий А. Ю. Зайцев