Ухвала суду № 70006199, 02.11.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2017 рокуЛьвів№ 876/9606/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Коваля Р.Й., Судової-Хомюк Н.М.,

за участю секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та Головного управління ДФС у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Волинській області, з участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, - ОСОБА_4, Володимир-Волинської міської ради Волинської області, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

10 липня 2017 року позивачі - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 звернулись до суду із позовом до відповідача - Головного управління ДФС у Львівській області, з участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4, Володимир-Волинської міської ради Волинської області,у якому просили визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення форми «ф» від 24.05.2017 №5012679-1301 та від 29.05.2017 № 5012678-301, якими визначено суму грошового зобовязання ОСОБА_1 за платежем орендна плата з фізичних осіб в розмірі 40066,35 грн, визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «ф» від 24.05.2017 №5013123-1301, яким визначено суму податкового зобовязання ОСОБА_3 за платежем орендна плата з фізичних осіб в розмірі 14532,56 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначають, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянк , а обєктом оподаткування земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови орендної плати встановлюється у договорів оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

30 вересня 2008 року між Володимир-Волинською міською радою та ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_3 було укладено договір оренди землі, відповідно до якого Орендодавець надав у строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення землі промисловості на підставі рішення Воложимир-Волинської міської ради №27/12 від 20.08.2008, яка знаходиться у м. Володимирі-Волинському по вул.Олександра Олеся, 4, загальною площею 7206 кв.м. Відповідно до п.8 Договору оренди землі, договір укладено на 2 роки до 29 вересня 2008 року. Додатковою угодою №1 від 06.10.2010 термін дії договору подовжено до 07.10.2015. Пунктом 9 Договору визначено розмір орендної плати 3% від грошової оцінки землі, що становить 11027, 40 грн на рік (щомісячно 918,85 грн). В грудні 2011 року змінено розмір орендної плати та встановлено в розмірі 22979,93 грн (щомісячно 1914,99 грн).

Позивачами було довірено ОСОБА_4 право сплати платежів та підписання документів. За 2014-2015 роки ОСОБА_4 подано податкові декларації з плати за землю. Прийняття декларацій підтверджується квитанціями №2 від 19.02.2015 та 27.02.2014. Орендна плата за 2014-2015 роки ОСОБА_4 сплачена в повному обсязі.

Таким чином, враховуючи повну сплату орендної плати за орендовану позивачами земельну ділянку, відсутність договору оренди, узгодженої сторонами договору розміру орендної плати за 2016-2017 роки, податкові повідомлення рішення є протиправними.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2017 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Волинській області від 29 травня 2017 року №5012678-301 в частині визначення ОСОБА_1 суми податкового зобов'язання по орендній платі з фізичних осіб в розмірі 11823,83 грн (одинадцять тисяч вісімсот двадцять три грн 83 коп.). В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постанова мотивована тим, що позивач зобов'язаний нараховувати та сплачувати земельний податок на загальних підставах з моменту набуття права власності на нерухоме майно до моменту припинення цього права. За вказаних обставин також безпідставні твердження позивачів про відсутність підпису на договорі оренди, оскільки основною умовою для сплати земельного податку є факт володіння нерухомим майном та фактичне використання земельної ділянки, на якій воно знаходиться.

Водночас відповідно до частини другої статті 20 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Стаття 654 ЦК України передбачає розірвання договору в тій самій формі, що передбачена для його укладення.

Таким чином, для цілей регулювання земельних відносин виникнення права оренди земельної ділянки та припинення цього права пов'язане із фактом державної реєстрації відповідного договору (припинення цього договору).

Однак, податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки як обов'язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні особи. Наведене означає і відсутність обов'язкової реєстрації факту розірвання, припинення договору оренди землі для встановлення обставин щодо припинення податкового обов'язку платника.

Враховуючи пріоритетність застосування спеціальних норм Податкового кодексу України перед іншими нормами законодавства у регулюванні податкових правовідносин, суд дійшов висновку, що недотримання норм земельного законодавства щодо реєстрації права оренди земельної ділянки (набуття і припинення цього права) не може бути підставою для звільнення землекористувача від плати за землю. При цьому, орендна плата є платежем за фактичне використання земельної ділянки, на якій знаходяться об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності землекористувача.

Об'єктом оподаткування в силу вимог ПК України є земельна ділянка, а тому факт надходження платежу до бюджету у вигляді сплати земельного податку є виконанням податкового обов'язку щодо сплати податку незалежно від того, ким проведена така сплата.

Судом дослідженими в судовому засіданні доказами встановлено, що ОСОБА_4 як фізична особа-підприємець у 2014 та 2015 роках подавав до Володимир-Волинської ОДПІ податкові декларації з плати за землю, у яких декларував податкові зобов'язання зі сплати орендної плати, в тому числі: за земельну ділянку по вул.Олеся,4 площею 7206 кв.м в сумі 22979,93 грн та 22066,77 грн відповідно, вказані суми податку були останнім сплачені до бюджету.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку про безпідставність нарахування позивачу ОСОБА_1 згідно з податковим повідомленням-рішенням від 29.05.2017 №5012678-1301 суми податкового зобов'язання за платежем: орендна плата з фізичних осіб за 2014 рік в розмірі 4468,32 грн та за 2015 рік - 7355,51 грн, що становить його частку в податковому зобов'язанні, розділеному на трьох співорендарів, оскільки вказане податкове зобов'язання сплачене ОСОБА_4 в повному обсязі.

Водночас податкові повідомлення-рішення від 24.05.2015 №5012679-1301 та 5013123-1301, якими ОСОБА_1 та ОСОБА_3 визначено суму орендної плати за 2017 рік в розмірі 14532,56 грн кожному, як і податкове повідомлення-рішення від 29.05.2017 №5012678-1301 в частині визначення ОСОБА_1 суми орендної плати за 2016 рік в розмірі 13709,96 грн прийняті правомірно, а тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та Головне управління ДФС у Волинській області оскаржили його в апеляційному порядку. Вважають, що оскаржувана постанова прийнята з неповним зясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційних скаргахз.

Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, зокрема зазначає, що право оренди земельної ділянки припинено у жовтні 2015 року, зобовязання по сплаті орендної плати за користування земельною ділянкою до вказаної дати ОСОБА_1 виконано в повному обсязі. За період з 08 жовтня 2015 року обовязок щодо сплати ОСОБА_1 орендної плати пов'язаний із фактичним використанням земельної ділянки площею, що відповідає частині належній йому приміщення та прибудинковій території. Водночас представник позивача вказує на те, що вказану земельну ділянку ОСОБА_1 не використовував у спірний період в господарській діяльності та, покликаючись на висновок ВАСУ, викладений у постанові від 26.02.2014 у справі №К/800/63541/13. зазначає, що така земельна ділянка не може виступати обєктом оподаткування земельного податку чи орендної плати за землі державної чи комунальної власності.

Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати оскаржувану постанову в частині задоволення позову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги контролюючий орган, покликаючись на ст. 31 Закону України «Про оренду землі», зазначає, що договір оренди землі припиняється, зокрема в разі закінчення строку, на який його було укладено. При цьому ч.1 ст.34 цього Закону визначено, що у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобовязаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця. Тобто, на думку податкового органу, акт приймання-передачі є документом, що підтверджує повернення земельної ділянки орендодавцю після припинення договору оренди землі. У разі припинення або розірвання договору оренди землі державної (комунальної) власності орендар повинен сплатити орендну плату за фактичний період перебування землі у користуванні у поточному році, тобто до дати повернення земельної ділянки орендодавцю (відповідному органу виконавчої влади), що підтверджується актом приймання-передачі земельної ділянки. У разі, якщо орендар продовжує користуватись земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк та на тих самих умовах, які були передбачені договором. Отже, якщо після закінчення строку дії договору оренди платник не передав земельну ділянку орендодавцю за актом приймання-передачі, продовжує нею користуватись та не отримав письмового заперечення від орендодавця щодо використання такої ділянки, то до поновлення дії договору оренди такий має сплачувати орендну плату відповідно до умов попереднього договору оренди землі.

Також відповідач не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що факт надходження платежу до бюджету у вигляді сплати земельного податку є виконанням обовязку щодо сплати податку незалежно від того, ким проведена така сплата, оскільки орендна плата з фізичних осіб у 2014 року в розмірі 4468,32 грн та у 2015 році в розмірі 7355,51 грн сплачена ОСОБА_4 в повному обсязі.

Зазначає, що згідно ст.286 ПК України за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб пропорційно належній частці кожної ооби якщо будівля перебуває у спільній частковій власності. Оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є платниками орендної плати за земельну ділянку, в яких відкриті облікові картки кожного згідно Аналітичної системи «Податковий Блок», кожен з них повинен сплачувати орендну плату за землю пропорційно належній йому частці. Натомість оплата проведена ОСОБА_4 на підставі усної домовленості.

Заслухавши суддю-доповідача,представника позивача, представника відповідача, обговоривши доводи апеляційних скарг, пояснення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що у задоволенні апеляційних скарг слід відмовити з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що Головним управлінням ДФС у Волинській області на підставі пп.54.3.3 п.54.3 ст.54 та п.286.5 ст.286 Податкового кодексу України винесено податкові повідомлення-рішення: від 24.05.2017 №5012679-1301, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем: орендна плата з фізичних осіб за 2017 рік в розмірі 14532,56 грн; від 29.05.2017 №5012678-1301, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем: орендна плата з фізичних осіб за 2014 рік в розмірі 4468,32 грн, за 2015 рік - 7355,51 грн, за 2016 рік - 13709,96 грн, всього - 25533,79 грн; від 24.05.2017 №5013123-1301, яким ОСОБА_3 визначено суму податкового зобов'язання за платежем: орендна плата з фізичних осіб за 2017 рік в розмірі 14532,56 грн (т. 1 а.с.6-8).

Крім того, судом встановлено, що 15.05.2017 ГУ ДФС у Волинській області винесено податкове повідомлення-рішення №07/0321301 про визначення суми податкового зобов'язання за платежем: орендна плата з фізичних осіб за 2014 рік в розмірі 7659,98 грн, за 2015 рік - 7355,51 грн, за 2016 рік - 13709,96 грн, всього 28725,45 грн, яке ОСОБА_3 не оскаржується (т.1 а.с.92).

Підставою для винесення зазначених податкових повідомлень-рішень став лист Володимир-Волинської міської ради №505/1.27/2-17 від 13.03.2017 (т.1 а.с.58-59), адресований Володимир-Волинській ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області, у якому зазначено, що земельна ділянка площею 7206 кв.м за адресою: м.Володимир-Волинський, вул. Олександра Олеся, 4, знаходиться в користуванні ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_3 Договір оренди землі від 07.10.2008 №0408079-129 земельної ділянки площею 7206 кв.м за адресою: м.Володимир-Волинський, вул. Олександра Олеся, 4, для обслуговування виробничих приміщень закінчився 07.10.2015. Рішенням сесії №4/19 від 25.12.2015 поновлено договір оренди землі терміном на 5 років. В п'ятиденний термін після прийняття рішення проект договору оренди землі разом з витягом з рішення були передані в ЦНАП для подальшого підписання та державної реєстрації згідно ст.ст.125, 126 Земельного кодексу України. Договір оренди землі підписаний, проте право оренди земельної ділянки не зареєстровано. Інформація щодо договору оренди міститься в переліку орендарів, який щорічно надсилається згідно п.1 ст.288 ПК України. Згідно інформації ОДПІ від 27.01.2016 №46/13-03-16-13-05 орендну плату за землю не сплачують з 07.10.2015.

Не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями форми «ф» від 24.05.2017 №5012679-1301 та від 29.05.2017 № 5012678-301, якими ОСОБА_1 визначено суму грошового зобовязання за платежем орендна плата з фізичних осіб в розмірі 40066,35 грн, податковим повідомлення-рішенням форми «ф» від 24.05.2017 №5013123-1301, яким ОСОБА_3 визначено суму податкового зобовязання за платежем орендна плата з фізичних осіб в розмірі 14532,56 грн, позивачі звернулись до суду з метою захисту своїх порушених прав.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі статтею 92 Конституції України виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Нормами Земельного кодексу України (ст.206) та Закону України «Про оренду землі» (ст. 1) визначено, що користування землею в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України (далі - ПК України) цей Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп. 265.1.3. п.265.1 ст.265 ПК України, плата за землю входить до складу податку на майно.

В розумінні пп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 ПК України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Згідно з п. 269.1 ст. 269 ПК України платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

В розумінні пп. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 ПК України землекористувачами є юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Отже, ПК України визначив обов'язок й орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Відповідно до пп. 270.1.1 п. 270.1 ст.270 ПК України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Пунктом 287.1 статті 287 ПК України визначено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Статтею 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено перехід права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду.

Зокрема ч.1 та ч.2 цієї статті встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду фізичними або юридичними особами, які не можуть мати у власності земельних ділянок, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда, на умовах оренди (ч. 5 ст. 120 Земельного кодексу України).

Зазначена норма кореспондує положенням частини третьої статті 7 Закону України від 06.10.1998 №161-ХІV «Про оренду землі», згідно якої до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

За правилами п. 287.6 ст. 287 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

При цьому, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», як це встановлено статтями 125 і 126 Земельного кодексу України.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_4, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є власниками в рівних частках (по 1/3) приміщення станції технічного обслуговування автомобілів площею 1902 кв.м - «Б-2» за адресою: вул.Луцька (вул.Газопровід), буд. 158 згідно договору купівлі-продажу від 09.11.2007, що підтверджується витягом з Державного реєстру права власності на нерухоме майно (т. 1 а.с.105).

Рішенням сесії Володимир-Волинської міської ради №27/12 від 20.08.2008 затверджено проект землеустрою земельною ділянки площею 7206 кв.м за адресою: м.Володимир-Волинський, вул. Олександра Олеся, 4, та надано згоду на укладання договору оренди землі із ОСОБА_4, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (т. 1 а.с.101-102). Площа земельної ділянки погоджена землекористувачами, про що свідчать їх підписи на картографічній схемі земельної ділянки (т. 1 а.с.103).

Відповідно до умов укладеного 30.09.2008 між Володимир-Волинською міською радою (Орендодавець) та ОСОБА_4, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (Орендарі) договору оренди землі, орендарі прийняли в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі промисловості, яка знаходиться за адресою: м.Володимир-Волинський, вул. Олександра Олеся, 4, загальною площею 7206 кв.м, в тому числі: 1976 кв.м - капітальна одноповерхова, 157 кв.м - під тимчасовими спорудами, 5073 кв.м - під проїздами, проходами, площадками, на земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна, приміщення, яке належить орендарям на праві власності. Договір укладено на 2 роки (т.1 а.с.106-107).

Даний договір пройшов державну реєстрацію, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 07.10.2008 №040807900129. Земельна ділянка передана Орендарям за актом приймання-передачі від 07.10.2008 (т. 1 а.с.108).

На підставі заяви ОСОБА_4, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 рішенням сесії Володимир-Волинської міської ради №46/12 від 29.09.2010 їм продовжено термін користування земельною ділянкою на 5 років (т.1 а.с.111-112), про що укладено додаткову угоду №1 від 06.10.2010 до договору оренди землі від 07.10.2008, зареєстрованого в реєстрі за №040807900129 (т. 1 а.с.118).

При цьому ж матеріалами справи підтверджується та обставина, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 згідно з нотаріально засвідченою довіреністю від 01.03.2010 уповноважили ОСОБА_4 представляти їхні інтереси, зокрема, в органах державної та виконавчої влади при вирішенні питань, пов'язаних з виготовленням технічної документації, проекту реконструкції, технічним обслуговуванням та управлінням належним на праві спільної часткової власності приміщенням станції технічного обслуговування автомобілів площею 1902 кв.м, що розташоване за адресою: вул. Луцька, 158 (т.1 а.с.119). Строк дії довіреності закінчився 26.02.2013.

25.12.2015 ОСОБА_4 подано міському голові м.Володимир-Волинський заяву про поновлення договору оренди земельної ділянки площею 7206 кв.м за адресою: вул. О.Олеся, 4, шляхом укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди землі строком на 5 років. Вказана заява підписана ОСОБА_4 також і від імені позивачів (т.1 а.с.122).

Пунктом 1 Рішенням сесії Володимир-Волинської міської ради від 24.12.2015 №4/19 поновлено договір оренди землі, укладений із ОСОБА_4, ОСОБА_1 та ОСОБА_3, строком на 5 років шляхом укладення нового договору від 25.12.2015, який підписаний ОСОБА_4

При цьому підписи позивачів на договорі відсутні, вказаний договір не пройшов державну реєстрацію згідно із Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», що на думку похивачів вказує на відсутність у них обов»язку зі сплати орендної плати за користування землею ( т.1 а.с.123-127).

Слід зазначити, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 продовжують володіти по 1/3 часткою майна кожен, яке знаходиться на земельній ділянці за адресою: м.Володимир-Волинський, вул.Олександра Олеся, 4, та є землекористувачами в розумінні пп. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 ПК України, а тому є носіями обовязку щодо сплати орендної плати.

Водночас покликання ОСОБА_1 на те, що зазначеною земельною ділянкою він не користувався в господарській діяльності, апеляційний суд не бере до уваги.

Так, правовий механізм переходу прав на землю, пов'язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 ЗК України.

Виходячи зі змісту зазначеної статті, норма щодо переходу права на земельну ділянку у разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебувала у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.

Як слідує із положень статті 120 ЗК України, виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.

Водночас за змістом статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Зважаючи на ці положення, новий власник земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов'язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом України у постанові від 12 квітня 2017 року у справі № 922/5468/14, а відповідно до ч.1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

У справі, що розглядається, позивачі, набувши право власності на об'єкти нерухомості, розташовані на спірній земельній ділянці, належним чином не оформили правовідносин щодо користування земельною ділянкою.

Таким чином, із часу виникнення права власності на нерухоме майно у позивачів виник й обов'язок укласти та зареєструвати відповідний договір щодо користування спірною земельною ділянкою.

Відповідно до п. 286.6 ст. 286 ПК України за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом. За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.

З аналізу наведеної норми слідує, що покликання позивачів про нарахування їм орендної плати у розмірі, що не відповідає площі належного їм приміщення є безпідставними. Нарахування податку за земельну ділянку, на якій розташована належна позивачам на праві приватної власності будівля, з урахуванням прибудинкової території передбачено умовами укладеного між Володимир-Волинською міською радою та орендарями, позивачами в тому числі, договору оренди землі від 30.09.2008, Водночас позивачі до орендодавця з вимогою зменшення розміру орендованої земельної ділянки не звертались.

Крім того, з наданих відповідачем розрахунків нарахування орендної плати ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 встановлено, що нормативна грошова оцінка землі становить 765997,8 грн, що відповідає розміру, визначену договором оренди землі від 30.09.2008 з урахуванням внесених у грудні 2011 року змін в п. 5 Договору Додатковою угодою №2.

Відповідно до ст.31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Статтею 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Згідно з ч. 1 ст. 34 Закону України «Про оренду землі» у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

Позивачі не спростовують факту користування нерухомим майном, в тому числі і земельними ділянками, а лише вказують відсутність обов'язку сплати земельного податку у зв'язку із неукладенням договорів оренди.

Однак, на час виникнення спірних правовідносин відповідно до п.287.6 ст.287 ПК України позивачі зобов'язані нараховувати та сплачувати земельний податок на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Таким чином, незважаючи на те, що позивачі не зареєстрували право власності чи користування земельною ділянкою під належними їм на праві власності обєктами нерухомості, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у п.5.2 ст.5 цього Кодексу, обов'язок зі сплати земельного податку виник у них з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України в ухвалі від 07 липня 2015 року (справі №826/12388/13-а).

Пунктом 288.1 ст.288 ПК України встановлено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний орган державної податкової служби про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території; може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Підпункт 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України визначає обовязок платника податків сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу (абз.1 п 286.5 ст. 286 ПК України).

Так, судом встановлено, що ОСОБА_4 як фізична особа-підприємець у 2014 та 2015 роках подавав до Володимир-Волинської ОДПІ податкові декларації з плати за землю, у яких декларував податкові зобов'язання зі сплати орендної плати, в тому числі за земельну ділянку за адресою вул.Олександра Олеся, 4, площею 7206 кв.м в сумі 22979,93 грн та 22066,77 грн відповідно.

Факт сплати орендної плати ОСОБА_4 за вказану земельну ділянку також підтверджується відповідними платіжними дорученнями (т.1 а.с.12-26, 65-80), зворотнім боком облікової картки платника податків по орендній платі (т.1 а.с.161-179) та не заперечується відповідачем.

Аналізуючи вищенаведені правові норми та фактичні обставини справи, колегія дійшла висновку про безпідставність покликань відповідача на те, що саме ОСОБА_1 та ОСОБА_3 повинні самостійно сплачувати орендну плату пропорційно належній частці. Оскільки відповідно до вимог Податкового кодексу України обєктом оподаткування земельним податком є земельна ділянка, сплата за користування якою є виконанням у 2014-2015 роках обовязку орендарями ОСОБА_1 та ОСОБА_3 щодо сплати земельного податку у формі орендної плати.

Таким чином, податкове повідомлення-ріщення форми «ф» від 29 травня 2017 року №5012678-301 в частині визначення ОСОБА_1 суми податкового зобов'язання по орендній платі з фізичних осіб за податковий період 2014 рік та 2015 рік в розмірі 11823,83 грн є протиправним та в цій частині підлягає скасуванню.

Водночас визначення ОСОБА_1 податкового зобовязання по орендній платі з фізичних осіб за 2016 рік та визначення позивачам податкового зобовязання по орендній платі з фізичних осіб за 2017 рік прийняті правомірно, а тому позовні вимоги про скасування податкових повідомлень-рішень від 24.05.2015 року №5012679-1301 про визначення ОСОБА_1 суми податкового зобовязання за платежем орендна плата з фізичних осіб за податковий період 2017 рік, від 24.05.2017 №5013123-1301 про визначення ОСОБА_3 суми податкового зобовязання за платежем орендна плата з фізичних осіб за податковий період 2017 рік та податкового повідомлення-рішення від 29.05.2017 №5012678-1301 в частині визначення ОСОБА_1 суми орендної плати за 2016 рік задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини першої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Керуючись частиною 3 ст.160, ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та Головного управління ДФС у Волинській області залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2017 року у справі № 803/850/17 без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя ОСОБА_5 судді ОСОБА_6 ОСОБА_7

Ухвала складена в повному обсязі 03.11.2017.