Ухвала суду № 70003744, 01.11.2017, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/1680/17 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач Суровицька Л. В.

УХВАЛА

Іменем України

01.11.2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:

головуючої судді Суровицької Л.В.,

суддів Авраменко Т.М., Кіселика С.А.,

секретар Бодопрост М.М.

за участю сторін та їх представників розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 на рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 31 травня 2017 року та на додаткове рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 25 липня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім’єю без шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

В обґрунтування позову посилався на те, що він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 з 12 червня 2009 року. Спільне життя не склалося, останні роки дружина стала до нього байдужою, виникали непорозуміння з приводу володіння та користування майном, тому шлюбні відносини вони припинили з 2013 року.

За час шлюбу ними набуто майно, яке він вважає спільною сумісною власністю, а саме: житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями по вул. Гагаріна,15 в с. Рівне Новоукраїнського району Кіровоградської області, придбаний за договором купівлі-продажу від 18 грудня 2009 року; магазин «Одягу та взуття» по вул. Дзержинського, 162/167 в с. Рівне Новоукраїнського району Кіровоградської області, придбаний у 2006 році; магазин «Одягу та взуття» по вул.Ілліча в с. Рівне Новоукраїнського району Кіровоградської області; легковий автомобіль CHANA, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1; автомобіль OPEL VIVARA, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2. З відповідачем згоди про добровільний поділ майна не досягли, тому просив суд розірвати шлюб між ним та ОСОБА_3, поділити в натурі житловий будинок по вул.Гагаріна,15 в с.Рівне Новоукраїнського району і визнати за ним та відповідачем за кожним право власності на ? частину будинку з господарськими спорудами. Визнати за ним право власності на легковий автомобіль CHANA, 2008 року випуску, а право власності ОСОБА_3 на вказаний автомобіль припинити. Визнати за ОСОБА_3 право власності на автомобіль OPEL VIVARA, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2. Визнати за ним право власності на ? частину магазину по вулиці Дзержинського 162/167 в с. Рівне Новоукраїнського району Кіровоградської області та ? частину магазину по вул.Ілліча в с.Рівне Новоукраїнського району Кіровоградської області (т.1,а.с.3-5).

В ході розгляду справи неодноразово уточнював та збільшував позовні вимоги і остаточно просив суд визнати за ним право власності на автомобіль CHANA, реєстраційний номер НОМЕР_1, ? рухомого майна у житловому будинку по вул. Гагаріна, 15 в с. Рівне Новоукраїнського району зазначеного у позовній заяві, на ? товару у магазинах с. Рівне Новоукраїнського району по вул. Ілліча та вул. Дзержинського, 162/167. Просив визнати спільними кошти в сумі 94718,85 грн., які сплачені по кредиту ПАТ КБ « ПриватБанку» за автомобіль OPEL VIVARA, 2006 р.в. та провести їх розподіл по 1/2 частині кожній із сторін (т.1,а.с. 74-75,153-156).

Ухвалами Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 17 жовтня 2016 року залишено без розгляду позов ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, про визнання права власності та поділ житлового будинку по вул. Гагаріна,15 в с. Рівне Новоукраїнського району, про поділ магазину по вул. Дзержинського, 162/167 та магазину по вул.Ілліча в с.Рівне Новоукраїнського району Кіровоградської області (т.1,а.с.171-172) .

У липні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім’єю без шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ.

В обгрунтування позову зазначала, що вони із ОСОБА_2 фактично проживали з січня 2006 року однією сім'єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, шлюб зареєстрували 12 червня 2009 року. За період спільного проживання придбали рухоме та нерухоме майно. Через погіршення стосунків сімейні відносини між ними припинені 01 лютого 2016 року. Згоди щодо поділу спільного сумісного майна не досягли, тому з урахуванням уточнених вимог, просила суд встановити факт проживання її та ОСОБА_2, як чоловіка та жінки однією сім’єю без реєстрації шлюбу, визнати спільною сумісною власністю легковий автомобіль CHANA, реєстраційний номер НОМЕР_1; 21/50 частину житлового будинку та металевий павільйон по вул. Дзержинського, 162/167 в с. Рівне Новоукраїнського району, рухоме майно у житловому будинку по вул. Гагаріна,15 с. Рівне Новоукраїнського району та розподілити між нею та ОСОБА_2 (т.1,а.с.37-41, 197-203, т.2, а.с.61-67).

Рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 31 травня 2017 року первісний та зустрічний позови задоволено частково.

Встановлено факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як чоловіка та жінки однією сім’єю без реєстрації шлюбу з січня 2006 року по 12 червня 2009 року. Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 всього майна на суму 326 820 грн..

В порядку поділу спільного сумісного майна визнано право власності ОСОБА_2 на майно на загальну суму 166070 грн., а саме на рухоме майно, що знаходиться в будинку по вул. Гагаріна,15 в с.Рівне Новоукраїнського району, на 21/100 частину житлового будинку по вул. Дзержинського,162/167 в с.Рівне Новоукраїнського району, на легковий автомобіль CHANA, реєстраційний номер НОМЕР_1.

В порядку поділу спільного сумісного майна визнано право власності ОСОБА_3 на майно на загальну суму 160 750 грн.,а саме на рухоме майно, що знаходиться у будинку по вул.Гагаріна,15 в с.Рівне Новоукраїнського району, на 21/100 частину житлового будинку та на металевий павільйон площею 72 кв.м. по вул. Дзержинського, 162/ 167 в с.Рівне Новоукраїнського району.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 5320 грн. за переотриману частину майна (т. 2 а.с. 143-151).

Додатковим рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 25 липня 2017 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання за ним права власності на ? частину товару в магазині по вул.Дзержинського 162/167 та на ? частину товару в магазині по вул. Ілліча в с.Рівне Новоукраїнського району Кіровоградської області. Відмовлено у визнанні спільним сумісним майном коштів, сплачених по кредиту за автомобіль OPEL VIVARО, 2006 року випуску та їх розподілі по ? частині кожному. Судові витрати залишено за сторонами по фактично понесеним (т. 2 а.с. 187-192).

В апеляційних скаргах ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та додаткове рішення з підстав порушення норм матеріального і процесуального права і ухвалити нове рішення про задоволення його позову і відмову в задоволенні зустрічного позову .

Просить визнати спільним сумісним майном ОСОБА_2 та ОСОБА_3 майно, придбане в період шлюбу з 12 червня 2009 року по 28 грудня 2016 року, а саме рухоме майно в будинку по вул. Гагаріна,15 в с. Рівне Новоукраїнського району, товар в магазині по вул. Дзержинського, 162/167, товар в магазині по вул.Ілліча в с.Рівне Новоукраїнського району, легковий автомобіль CHANA, 2008 року випуску, кошти, сплачені на погашення кредиту ПАТ КБ «ПриватБанк» в сумі 94718,85 грн..

Визнати за ним в порядку поділу право власності на рухоме майно в будинку 15 по вул.Гагаріна в с. Рівне Новоукраїнського району на суму 170969,42 грн., право власності на автомобіль CHANA, 2008 року випуску, вартістю 75 000 грн.. В порядку поділу майна припинити право власності ОСОБА_3 на автомобіль CHANA, 2008 року випуску. Визнати за ОСОБА_3 право власності на рухоме майно на суму 106269,42 грн., що знаходиться в будинку по вул. Гагаріна,15 в с.Рівне Новоукраїнського району Кіровоградської області. В порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю, визнати за ним та за ОСОБА_3 право власності на ? товару на суму по 352 000 грн. кожному в магазині по вул.Дзержинського 162/167 в с.Рівне Новоукраїнського району та в магазині за адресою вул .ОСОБА_4 в с.Рівне по ? частини товару на суму по 73500 грн. кожному. Визнати за ОСОБА_2 кошти, сплачені на погашення кредиту на придбання автомобіля OPEL VIVARО в сумі 30018 грн. та за ОСОБА_3 кошти, сплачені по кредиту в сумі 64700 грн..

Просить відмовити ОСОБА_3 у позові про встановлення факту проживання як чоловіка та жінки однією сім’єю без реєстрації шлюбу з січня 2006 року по 12 червня 2009 року, про визнання спільною сумісною власністю будинку та металевого павільйону по вул. Дзержинського 162/167 в с. Рівне Новоукраїнського району Кіровоградської області (т.2, а.с.156-171,197-201).

В судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_2 та його представник підтримали доводи апеляційних скарг.

Разом з тим, ОСОБА_2 уточнив, що не підтримує апеляційну скаргу щодо оскарження рішення суду в частині поділу рухомого майна, що знаходиться в будинку по вул. Гагаріна,15 в с.Рівне Новоукраїнського району, а саме двох DVD- програвачів, двох супутникових антен, шифера та велосипеда.

Пояснив, що 21/50 житлового будинку по вул. Дзержинського 162/167 в с.Рівне Новоукраїнського району, металевий павільйон, який розташований за цією ж адресою та використовується як магазин «ОСОБА_5 та взуття» придбані ним ще до укладення шлюбу та за особисті кошти. У товар, що знаходиться в магазині по вул.Дзержинського 162/167 та по вул. Ілліча в с. Рівне він також вкладав власні грошові кошти. Кредит за придбання автомобіля OPEL VIVARО погашався спільними з відповідачкою коштами.

Відповідач ОСОБА_3 та її представник заперечили проти доводів апеляційних скарг і просили рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду та додаткового рішення суду, вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з таких підстав.

Звертаючись до суду з позовом про визнання спірного майна спільною сумісною власністю та поділ майна, позивач зазначав про майно, яке було набуто в період шлюбу з ОСОБА_3.

Відповідач, звернувшись із зустрічним позовом, як на підставу для поділу майна, посилалась на те, що вони з позивачем фактично проживали разом однією сім’єю, вели спільне господарство з січня 2006 року, до реєстрації шлюбу 12 червня 2009 року придбавали спірне майно за спільні кошти.

Суд вірно встановив, що вказані правовідносини регулюються ст.74 СК України. При застосуванні цієї статті СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст. 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

За приписами ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За правилами статті 74 СК України (у редакції, чинній до 16 січня

2007 року) якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності жінки або чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Отже, проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов’язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім’єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов’язків.

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім’ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Отже, особам, які проживають однією сім’єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що з січня 2006 року сторони проживали однією сім’єю, не перебували у шлюбі між собою та з іншими особами, вели спільне господарство, мали взаємні права та обов’язки, придбали житловий будинок по вул.Дзержинського 162/167 та металевий павільйон, які встановили за цією ж адресою.

Вказані обставини підтверджені показами свідків, допитаних в суді першої інстанції – ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_10 ,ОСОБА_11, ОСОБА_12.

Суд дав правильну оцінку показам свідків, які узгоджуються між собою та є послідовними.

Свідки ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 не є родичами сторін, не є зацікавленими в розгляді справи особами. Їх покази узгоджуються з показами свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_6, підтверджені показами свідка ОСОБА_12, яка є секретарем сільської ради, не є зацікавленою особою у справі, яка особисто посвідчувала підпис ОСОБА_13 у розписці від 10 січня 2006 року про отримання грошових коштів від ОСОБА_2 та ОСОБА_14 (післяшлюбне прізвище - ОСОБА_2) за будинок по вул. Пушкіна, 53 в с.Рівне (т.1,а.с.225).

Покази свідків ОСОБА_15 – сина позивача та ОСОБА_16, який був продавцем 21/50 частини житлового будинку по вул. Дзержинського 162/167 в с. Рівне, не спростовують покази вказаних свідків зі сторони ОСОБА_3, не спростовують встановленого судом факту проживання сторін однією сім’єю без реєстрації шлюбу як чоловіка та жінки з січня 2006 року.

Довідка квартального комітету №9 від 29 серпня 2016 року про те, що ОСОБА_2 був зареєстрований по 27 травня 2008 року та проживав ІНФОРМАЦІЯ_1, не спростовує висновки суду, оскільки відповідно до положень Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», особа може мати декілька місць проживання.

Не спростовують цього факту і доводи апеляційних скарг, які не ґрунтуються на доказах.

Суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про доведеність ОСОБА_3 факту спільного проживання однією сім’єю з ОСОБА_2І без реєстрації шлюбу з січня 2006 року.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що згідно договору купівлі продажу від 26 травня 2006 року ОСОБА_16 продав, а ОСОБА_2 придбав у власність 21/50 частини житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями по вул. Дзержинського 162/167 в с. Рівне Новоукраїнського району Кіровоградської області (т.1,а.с.8).

Сторони не заперечують, що у 2008 році придбано металевий павільйон, який було встановлено по вул.Дзержинського 162/167 в с.Рівне, в якому облаштовано магазин «ОСОБА_16 та взуття».

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_3 з 2005 року зареєстрована як фізична особа-підприємець, здійснює торгівельну діяльність.

Заперечуючи проти доводів зустрічного позову ОСОБА_2 стверджував про те, що 21/50 частини житлового будинку по вул. Дзержинського, 162/167 та розміщений за цією ж адресою металевий павільйон були придбані за його особисті кошти .

За приписами ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Тягар доказування, що вказане майно не належить до спільного сумісної власності, покладається на особу, яка заперечує факт набуття майна у спільну сумісну власність.

Позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження доводів щодо набуття спірного майна за особисті грошові кошти, отримані від продажу спадкового майна чи власного будинку в м.Кіровограді, не довів, що будинок по вул.Дзержинського 162/167 та металевий павільйон (магазин), розташований за цією ж адресою були придбані за його власні кошти.

Розписка, щодо передачі грошових коштів за металевий павільйон ОСОБА_17, не свідчить про джерело набуття коштів, які були сплачені за вказаний павільйон, а підтверджує лише факт отримання коштів.

Оскільки позивач не довів в установленому законом порядку, що придбав 21/50 частини житлового будинку по ву.Дзержинського 162/167 в с.Рівне та металевий павільйон, що розташований за цією адресою лише за власні кошти, суд обґрунтовано прийшов до висновку про те що це майно є спільною сумісною власністю та підлягає поділу.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст.372 ЦК України (п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»).

Частки сторін у праві спільної сумісної власності є рівними.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не встановив вартість спірного майна, є безпідставними, такими, що не грунтуються на матеріалах справи, оскільки сторони самостійно визначили вартість майна, про що надавали пояснення в суді першої інстанції.

Доказів щодо іншої вартості спірного майна, позивачем в суді апеляційної інстанції не надано.

Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_2 щодо визнання товару в магазинах спільним сумісним майном та його поділ.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

У зв’язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя це майно не може вважатися об’єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об’єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Позивач не надав відповідно до вимог ст.10,60 ЦПК України докази того, що надавав власні кошти на придбання товару, щодо обсягу та найменування товару та не спростував доводів відповідача про те, що товар придбавався за її особисті кошти, виручені від підприємницької діяльності .

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ст.ст.58, 59 ЦПК України суд бере до уваги належні і допустимі докази.

Судом встановлено і підтверджено сторонами, що в період шлюбу ОСОБА_3 за договором лізингу було придбано автомобіль OPEL VIVARО.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу – автомобіля OPEL VIVARО, власником його є ТОВ «Автокредит плюс»(т.1,а.с.49). Кредит на час розгляду справи повністю ще не повернуто.

Згідно виписки ПАТ КБ «ПриватБанк» по рахунку 29093052947188, що відкрито на ім’я ОСОБА_3, в період з 07 червня 2014 року по 25 серпня 2016 року сплачено в рахунок погашення кредиту на придбання вказаного автомобіля 94 718,94 грн., з яких 25400 грн. – перший внесок на оплату автомобіля (т.1,а.с.147-149).

Вказаною випискою підтверджується, що вказані кошти сплачувались ОСОБА_3, згідно графіку погашення кредиту, зокрема шляхом списання з рахунку її банківської картки.

Доводи відповідача про те, що кредит сплачувався за рахунок її власних коштів від підприємницької діяльності, позивачем не спростовані та не доведено, що він надавав кошти на погашення кредиту або ж кредит сплачувався за рахунок спільних коштів.

Судом встановлено також, що вказаний автомобіль не придбавався в інтересах сім’ї, а для підприємницької діяльності ОСОБА_3, що сторони підтвердили і в суді апеляційної інстанції.

Тому, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимоги позивача про визнання за ним права на ? частину вказаних коштів.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Тому не грунтуються на законі та є безпідставними доводи скарги в частині оцінки доказів, які не є істотними та не містять посилань на докази, які б спростовували висновки суду першої інстанції, вони були предметом розгляду в судовому засіданні і їм дана належна оцінка. Надані сторонами докази оцінені судом відповідно до вимог ст.ст.10, 60, 212 ЦПК України.

Рішення суду першої інстанції в частині вирішення спору є законним і обґрунтованим, вимоги матеріального і процесуального права при розгляді справи додержано. В межах доводів апеляційної скарги підстав для його скасування або зміни не встановлено (стаття 308 ЦПК), тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишається без змін.

Керуючись ст.ст.303, 304, п.1 ч.1 ст.307, ст.ст.308, 313-315 ЦПК України колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційні скарги ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 31 травня 2017 року та додаткове рішення від 25 липня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуюча суддя Л.В.Суровицька

Судді Т.М.Авраменко

ОСОБА_18