Ухвала суду № 70002841, 26.10.2017, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

26 жовтня 2017 рокусправа № 808/2519/16

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді:Дурасової Ю.В.

суддів: Божко Л.А. Лукманової О.М.

за участю секретаря судового засідання:Сонник А.В.

представника позивача: ОСОБА_1,

представника відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Запорізькій області

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 травня 2017 року

у справі за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Мелітопольмеблі" до Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 16 травня 2017 року позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Мелітопольської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області від 11.08.2016 №0000141401 та №0000161401, та №0000151401 в частині донарахованого грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість в розмірі 630364,50 грн. (основний платіж 420243 грн., штраф 210215,50 грн.).

Постанова суду першої інстанції обґрунтована тим, що матеріалами справи підтверджена реальність господарських операцій позивача з контрагентом ПП «Муксун», тому застосування до позивача штрафних санкцій за завищення відємного значення податку на додану вартість за 2014 рік є безпідставним; матеріалами справи також спростовується висновок податкового органу про завищення позивачем показника по р.2150 Звіту про фінансові результати за 1 квартал 2016 року спростовуються.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем (Мелітопольською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС в Запорізькій області) подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що перевіркою встановлено продаж продукції за ціною нижче собівартості, нереальність господарських операцій позивача з контрагентом ПП та «Муксун», а також завищення витрат.

У судовому засіданні представник відповідача (ОСОБА_2В.) підтримав доводи апеляційної скарги, просить апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та в задоволенні позову відмовити. Надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі.

Представник позивача (ОСОБА_1І.) у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін. Суду пояснив, що доказами підтверджено, що висновок податкового органу про продаж продукції за ціною нижче собівартості є хибним; доведена реальність господарських операцій позивача з контрагентом ПП та «Муксун», та відсутні докази про завищення позивачем витрат.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ТДВ Мелітопольмеблі створене шляхом реорганізації ЗАТ Мелітопольмеблі, зареєстровано 05.01.1994 відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію №11011450000002958, перебуває на податковому обліку в Мелітопольській ОДПІ, є платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва №200009729 від 14.11.2011. Здійснює діяльність з виробництва меблів для офісів і підприємств торгівлі, виробництво інших меблів, роздрібної торгівлі меблями, освітлювальним приладдям та іншими товарами для дому в спеціалізованих магазинах, оптова торгівля меблями, килимами й освітлюваним приладдям.

У період 06.06.2016 по 19.07.2016 фахівцями Мелітопольської ОДПІ проведено виїзну планову документальну перевірку ТДВ Мелітопольмеблі з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 по 31.03.2016, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.03.2016, за результатами якої складений акт №1394/08-32-14-01/05486579 від 26.07.2016 (далі ОСОБА_3 перевірки, а.с.24-51 т.1).

Згідно з висновками ОСОБА_3 перевірки встановлено, крім іншого, такі порушення:

-п.135.4 ст.135, п.138.1, п.138.2. ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, п. 8 ПсБО 15 Дохід дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, інших активів), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 587668,00 грн. в т.ч. за 2014 р. на суму 535211,00 грн., за 2015 р. на суму 15803,00 грн., за 1 квартал 2016 р. на суму 36654,00 грн.;

-п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, абз. 2 п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.3 ст.198, п.200.1, п.200.2, п.200.4 ст. 200 ПК України, в результаті чого:

-завищено суму відємного значення різниці між сумою податкових зобовязань та сумою податкового кредиту податку на додану вартість у сумі 301406,00 грн., в т.ч. за лютий 2014 р. на суму 85556,00 грн., за березень 2014 р. на суму 8176,00 грн., за квітень 2014 р. на суму 90888,00 грн., за травень 2014 р. на суму 67127,00 грн.

-занижено суму позитивного значення різниці між сумою податкових зобовязань та сумою податкового кредиту податку на додану вартість у сумі 428262 грн. в тому числі: за січень 2015 р. на суму 49164 грн., за лютий 2015 р. на суму 68812 грн., за березень 2015 р. на суму 124879 грн., за квітень 2015 р. на суму 49825 грн., за травень 2015 р. на суму 46703 грн., за червень 2015 р. на суму 18220 грн., за липень 2015 р. на суму 5397 грн., за жовтень 2015 р. на суму 7602 грн., за грудень 2015 р. на суму 23521 грн., за січень 2016 р. на суму 31582 грн., за лютий 2016 р. на суму 2557 грн.

На підставі висновків ОСОБА_3 перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0000141401 від 11.08.2016 про збільшення суми грошового зобовязання за платежем податок на прибуток в розмірі 730 634,25 грн., в тому числі за основним платежем 587 668,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 142 966,25 грн. (а.с.19 т.1).

- №0000151401 від 11.08.2016 про збільшення суми грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість в розмірі 642 393 грн., в тому числі за основним платежем 428 262 грн., за фінансовими штрафними санкціями 214 131 грн. (а.с.20 т.1).

- №0000161401 від 11.08.2016, яким зменшено розмір відємного значення суми податку на додану вартість на суму 301406 грн. та на підставі п.41 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 30140,60 грн. за платежем податок на додану вартість. (а.с.21 т.1).

Позивач частково погодився з грошовим зобовязанням, визначеним контролюючим органом податковим повідомленням-рішенням №0000151401 від 11.08.2016 на суму 8019 грн. за основним платежем та 4009,50 грн. за штрафними (фінансовими санкціями), а саме: щодо встановленого порушення п.п.198.1, 198.3 ст.198 ПК України щодо задвоєння суми податкового кредиту внаслідок повторного включення сум податку на додану вартість по податковим накладним, отриманим від ПП Віларт, ТОВ ТД Ірікос, ТОВ ВБ Мелітопольські друкарні, ДП Придніпровська залізниця, ПП Інтербуд 2008 (а.с.32 т.4).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції до даних правовідносин правильно застосував норми Податкового кодексу України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Щодо питання порядку проведення перевірки.

Матеріалами справи підтверджено, що виїзну планову документальну перевірку ТДВ Мелітопольмеблі з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 по 31.03.2016, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.03.2016 проведено відповідно до плану-графіку проведення документальних планових перевірок платників податків на ІІ квартал 2016 року, затвердженого Головою Державної фіскальної служби України 31.03.2016.

При цьому, в день початку перевірки 06.06.2016 посадові особи відповідача, яким доручено проведення перевірки, замість службових посвідчень предявили направлення на проведення перевірки та довідки про їх приналежність до посадових осіб органів Державної фіскальної служби України. Зазначені обставини сторонами не заперечуються.

Слід зазначити, що норми ПК України встановлюють обовязковість наявності службового посвідчення, за умови відсутності якого посадові особи не мають повноважень та права на здійснення перевірки. Водночас, відсутність службових посвідчень не може бути обумовлена процесами реорганізації органів Державної фіскальної служби України, у звязку з чим на підставі Наказу ДФС України від 23 жовтня 2014 року № 207 Про службові посвідчення працівників органів Державної фіскальної служби. При цьому, наслідком відсутності службових посвідчень є недопущення відповідних посадових осіб до перевірки. Натомість, фактичний допуск до перевірки дозволив податковому органу провести перевірку, тому предметом розгляду даної справи може бути лише суть виявлених контролюючим органом порушень податкового законодавства.

Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, у тому числі податку на прибуток та податку на додану вартість, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, врегульовані ПК України.

Відповідно до п.77.6 ст.77 ПК України допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної планової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.

Пунктом 81.1 ст.81 ПК України визначено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу;

копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника та скріплення печаткою контролюючого органу;

службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Таким чином, нормами ПК України передбачено, що предявлення службового посвідчення є складовою обовязкових умов, виконання яких надає право посадовій особі контролюючого органу приступити до проведення перевірки платника податків.

У разі недотримання працівниками контролюючого органу порядку призначення виїзної перевірки, умов та порядку допуску до перевірки, платник вправі не допустити посадових (службових) осіб органу державної фіскальної служби до проведення документальної виїзної перевірки, а таке право закріплено абзацом другим пункту 81.1 статті 81 ПК України.

Враховуючи, що посадові особи відповідача, які прибули для проведення документальної планової виїзної перевірки позивача, не мали службових посвідчень, позивач міг скористатись правом, передбаченим абзацом другим пункту 81.1 статті 81 ПК України, та не допустити вказаних осіб до проведення перевірки.

Разом з тим, позивач, не зважаючи на відсутність службових посвідчень, фактично допустив посадових осіб контролюючого органу до перевірки, і така перевірка була проведена. Допуск до документальної виїзної планової перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при її призначенні та/або проведенні. Тобто якщо на час вирішення спору за результатами проведеної документальної планової виїзної перевірки посадових осіб контролюючого органу було допущено до перевірки, а перевірку вже проведено, правові наслідки непредявлення посадовими особами контролюючого органу службових посвідчень є вичерпаними, а такі процедурні порушення не можуть мати вплив на правові наслідки виявлених порушень платником податкового законодавства.

Отже, належним способом захисту порушеного права в даному випадку буде оскарження рішень контролюючого органу, прийнятих за результатами проведеної документальної планової виїзної перевірки.

Щодо питання реалізації продукції нижче собівартості.

За результатами проведеної перевірки контролюючим органом встановлено порушення позивачем п.135.4 ст.135 ПК України, п. 8 ПсБО 15 Дохід, а також п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, абз. 2 п.188.1 ст.188 ПК України внаслідок реалізації продукції власного виробництва за ціною нижче собівартості.

Так, в акті перевірки зазначено, що за даними бухгалтерського обліку підприємства:

- дохід від реалізації готової продукції складав за січень 2014 року 1307311,00 грн., за грудень 2014 року 2830172,00 грн., що відображено в бухгалтерському обліку проводками: дебет балансового рахунку 701 Дохід від реалізації готової продукції - кредит балансового рахунку 791 Результат операційної діяльності.

- собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) за 2014 рік склала за січень 2014 року 1400722,00 грн., за грудень 2014 року 2892197,00 грн. Витрати на придбання матеріалів та сировини, згідно бухгалтерського обліку ТДВ Мелітопольмеблі дані операції відображені: дебет балансового рахунку 901 Собівартість реалізованої продукції - кредит балансового рахунку 26 Готова продукція , (дебет балансового рахунку 26 Готова продукція) - кредит балансового рахунку 23 Виробництво, (дебет балансового рахунку 23 Виробництво - кредит балансового рахунку 20 Запаси, (дебет балансового рахунку 20 Запаси - кредит балансового рахунку 631 Розрахунки з постачальниками та підрядниками).

Згідно щомісячних звітів, щодо списання сировини та матеріалів для виготовлення меблів, норм списання сировини та матеріалів на одиницю продукції, первинних документів на придбання сировини, матеріалів та пакувальної тари встановлено заниження доходів за 2014 рік на загальну суму 155 437,00 грн. (а.с.27-28 т.1).

Крім того, в акті перевірки зазначено, що за даними бухгалтерського обліку підприємства:

- дохід від реалізації готової продукції складав за грудень 2015 року 4087796, 00 грн., за січень 2016 року 1321922,00 грн., за лютий 2016 року 2001115,00 грн., що відображено в бухгалтерському обліку проводками: дебет балансового рахунку 701 Дохід від реалізації готової продукції - кредит балансового рахунку 791 Результат операційної діяльності;

- собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) за грудень 2015 року складає 4175589,00 грн., за січень 2016 року 1479829,00 грн., за лютий 2016 року в сумі 2013899,00 грн. Витрати на придбання матеріалів та сировини, згідно бухгалтерського обліку ТДВ Мелітопольмеблі дані операції відображені: дебет балансового рахунку 901 Собівартість реалізованої продукції - кредит балансового рахунку 26 Готова продукція , (дебет балансового рахунку 26 Готова продукція) - кредит балансового рахунку 23 Виробництво, (дебет балансового рахунку 23 Виробництво - кредит балансового рахунку 20 Запаси, (дебет балансового рахунку 20 Запаси - кредит балансового рахунку 631 Розрахунки з постачальниками та підрядниками).

Згідно щомісячних звітів, щодо списання сировини та матеріалів для виготовлення меблів, норм списання сировини та матеріалів на одиницю продукції, первинних документів на придбання сировини, матеріалів та пакувальної тари встановлено заниження доходів на загальну суму 258485 грн., в т.ч. за 2015 рік на суму 87793 грн., за 1 квартал 2016 року на суму 170692 грн. (а.с.28-30- т.1).

Враховуючи наведене, контролюючий орган констатує порушення позивачем п.135.4 ст.135 ПК України та п. 8 ПсБО 15 Дохід, оскільки вважає, що позивачем занижено дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку при реалізації готової продукції нижче собівартості, та як наслідок занижено обєкт оподаткування податком на прибуток підприємств.

Крім того, вважає, що вказане порушення вплинуло на показники податкової звітності з податку на додану вартість в частині визначення податкових зобовязань на загальну суму 82785,00 грн., у тому числі за січень 2014 року на суму 18682,00 грн., за грудень 2014 року на суму 12405 грн., за грудень 2015 року на суму 17559 грн., за січень 2016 року на суму 31582 грн., за лютий 2016 року на суму 2557 грн.

Відповідно до п.135.4. ст.135 ПК України (в редакції до 01.01.2015), дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань.

У подальшому стаття 135 ПК України зазнала змін, та починаючи з 01.01.2015 має лише один пункт 135.1 такого змісту:

135.1. Базою оподаткування є грошове вираження обєкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Отже, посилання контролюючого органу на порушення позивачем вимог п.135.4. ст.135 ПК України за період з 01.01.2015 по 31.03.2016 не ґрунтується на положеннях чинного законодавства, а тому є безпідставним та необґрунтованим.

Відповідно до п.185.1 ст.185 ПК України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно з п.187.1 ст.187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до абз. 1 та 2 п.188.1 ст.188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обовязкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого звязку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - субєктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у звязку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобовязань.

Таким чином, до даної норми до складових договірної вартості товарів, у тому числі самостійно виготовлених, включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків як компенсація їх вартості, безвідносно до собівартості.

У подальшому норма абз. 2 п.188.1 ст. 188 ПК України зазнала змін та з 01.01.2015 набула такої редакції:

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче їх собівартості, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком:

товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню;

газу, який постачається для потреб населення.

Таким чином, база оподаткування податком на додану вартість обчислюється виходячи з договірної (контрактної) вартості самостійно виготовленого товару, але не нижче його собівартості.

Крім того, з 13.08.2015 положення абз. 1 п.188.1 ст.188 ПК України набрали чинності у такій редакції: База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

У подальшому, з 01.01.2016 норми абз.1 та 2 п.188.1 ст188 ПК України викладені у новій редакції:

База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком:

товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню;

газу, який постачається для потреб населення.

Тобто, база оподаткування податком на додану вартість при реалізації самостійно виготовлених товарів обраховується в залежності від звичайної ціни таких товарів.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідно до нормативно-правового регулювання база оподаткування податком на додану вартість операцій з реалізації самостійно виготовлених товарів була поставлена у залежність від собівартості таких товарів та не могла бути меншою собівартості лише у період з 01.01.2015 по 31.12.2015.

В інші періоди діяльності позивача, які перевірені контролюючим органом, чинне законодавство такого взаємозвязку не встановлювало.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації визначаються Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку (далі ПсБО).

Відповідно до п. 8 ПсБО 15 Дохід дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, інших активів) визнається в разі наявності всіх наведених нижче умов:

покупцеві передані ризики й вигоди, пов'язані з правом власності на продукцію (товар, інший актив);

підприємство не здійснює надалі управління та контроль за реалізованою продукцією (товарами, іншими активами);

сума доходу (виручка) може бути достовірно визначена;

є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигод підприємства, а витрати, пов'язані з цією операцією, можуть бути достовірно визначені.

Згідно з п.6 ПсБО 9 Запаси для цілей бухгалтерського обліку запаси включають готову продукцію, що виготовлена на підприємстві, в установі, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом.

Придбані (отримані) або вироблені запаси зараховуються на баланс підприємства/установи за первісною вартістю відповідно до п. 8 ПсБО 9 Запаси.

Пунктом 10 ПсБО 9 Запаси визначено, що первісною вартістю запасів, що виготовляються власними силами підприємства, визнається їхня виробнича собівартість, яка визначається за ПсБО16 Витрати.

Відповідно до п.11 ПсБО 16 Витрати собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Отже, виробнича собівартість реалізованої продукції є складовою загальної собівартості.

Відповідно до наданих до матеріалів справи Калькуляцій собівартості виробу структура собівартості включає в себе витрати на сировину та матеріали, сушку, паливо, електричну енергію, основну заробітну плату, загальновиробничі витрати, прямі витрати на виробництво, а також з урахуванням адміністративних витрат та витрат на збут обрахована повна собівартість виробу. (а.с.142-163 т.3).

Відповідно до даних бухгалтерського обліку підприємства виробнича собівартість склала: у січні 2014 року 1306722,54 грн., у грудні 2014 року- 2829197,22 грн., у січні 2015 року 2648067,07 грн., у грудні 2015 року 4085589,44 грн., у січні 2016 року 1319829,48 грн., у лютому 2016 року 2000899,18 грн., що не перевищує дохід від реалізації готової продукції за даними бухгалтерського обліку підприємства у вказані періоди.

Таким чином, висновки контролюючого органу про реалізацію позивачем у перевіряємому періоді продукції власного виробництва за ціною нижче собівартості спростовуються наданими до матеріалів справи доказами.

Враховуючи наведене, твердження відповідача про порушення позивачем норм п.135.4 ст.135 ПК України, п. 8 ПсБО 15 Дохід, а також п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, абз. 2 п.188.1 ст.188 ПК України є необґрунтованим.

Щодо питання взаємовідносин з ПП Муксун.

За результатами проведеної перевірки контролюючим органом встановлено порушення позивачем вимог п.138.1, п.138.2. ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, а також п.198.1, п.198.3 ст.198 ПК України у звязку з впливом на формування показників податкової звітності господарських взаємовідносин позивача з контрагентом ПП Муксун, діяльність якого за наявною у контролюючого органу інформацією має ознаки нереальності фінансово-господарських операцій.

Так, в акті перевірки відповідач зазначає про наявність податкової інформації ДПІ у Жовтневому районі м.Дніпропетровська від 20.05.2015 року № 14454/7/04-63-22-04-17 по ПП Муксун щодо не підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.01.2014 по 30.06.2014 та з 01.02.2015 по 30.04.2015.

Крім того, вказує на те, що з метою вручення листа про надання інформації було здійснено вихід на податкову адресу ПП Муксун та встановлено відсутність підприємства та його посадових осіб за податковою адресою, про що складено податкову інформацію від 17.03.2015 року № 5135/7/04-63-22-04/14 про неможливість проведення перевірки ПП Муксун щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.07.2014 по 31.12.2014, згідно яких не встановлено реальність здійснення господарської діяльності як з придбання так і продажу ТМЦ та складено акт про місце незнаходження підприємства за податковою адресою.

Податковий орган посилається на те, що при проведенні аналізу наявної інформації, матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших документів встановлено, що за період з 01.01.2014 по 31.12.2014 на ПП Муксун відсутні необхідні умови для досягнення результатів підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності трудових, матеріальних ресурсів, виробничих потужностей, транспортних засобів, складських приміщень, оборотних коштів, виробничих активів, що на думку контролюючого органу ставить під сумнів факт здійснення субєктом господарювання господарської діяльності та свідчить про те, що діяльність ПП Муксун має ознаки нереальності здійснення фінансово-господарських операцій, з метою штучного формування витрат та податкового кредиту, не має реального товарного характеру.

Крім того податковий орган посилається на те, що до перевірки не надано товарно-транспортні накладні щодо транспортування придбаних у ПП Муксун товарно-матеріальних цінностей.

З цих підстав, на думку контролюючого органу, позивач протиправно сформував показники податкової звітності з урахуванням господарських операцій з ПП Муксун, що внаслідок завищення собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) встановлені порушення призвели до завищення суми витрат, що враховуються при визначенні обєкта оподаткування за 2014 рік на загальну суму 2817956 грн., заниження податку на прибуток підприємств за 2014 рік на суму 535211 грн.

Вищезазначеними обставинами відповідач також обґрунтовує висновок про завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 337458 грн., у тому числі лютий 2014 року 85556 грн., березень 2014 року 57835 грн., квітень 2014 року 90888 грн., травень 2014 року 67127 грн., червень 2014 року 36052 грн. (а.с.31-34, 46-48 т.1).

Надаючи оцінку виявленим порушенням, суд першої інстанції зазначив, що відповідно до пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п.138.1 ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 п.138.1 ст.138 ПК України встановлено, що витрати операційної діяльності включають:

собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку;

витрати банківських установ.

Відповідно до п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пп.139.1.9 п.139.12 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі Закон №996).

Відповідно до статті 1 Закону №996 первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно із частинами першою та другою ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі ст.1 Закону № 996 господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, на підставі якого формуються показники податкової звітності, у тому числі й щодо податку на прибуток підприємств.

Згідно з пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Статтею 198 ПК України встановлено підстави, за яких у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит; визначено умови, дату, час та порядок його формування; визначено права і обов'язки платників податку в цій сфері податкових правовідносин; підстави, що унеможливлюють віднесення сплаченого (нарахованого) податку до податкового кредиту.

Так, відповідно до пп. а п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з абз.1 п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст.198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду

За змістом пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Верховним Судом України висловлено правову позицію, відповідно до якої право на формування податкових вигод виникає у покупця за наявності сукупності обставин та підстав, однією із яких є ділова мета, яка відповідно до пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначається як розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (постанова Верховного Суду України від 14.03.2017 у справі №826/20366/13-а).

Матеріалами справи підтверджено, що між позивачем (Покупець) та ПП Муксун (Постачальник) укладено договір постачання № 1/0214 від 01.02.2014, за умовами якого Продавець зобовязується постачати Покупцю матеріали, сировину, напівфабрикати, обладнання та будь-які інші товари для виробництва меблів, будівельні матеріали та інші господарські та промислові товари, у асортименті та кількості згідно товарних накладних.

Договором передбачено, що ціна товару оговорюється на кожне окреме постачання і вказується в товарній накладній. Покупець проводить повну оплату вартості партії отриманого товару згідно виписаних Продавцем документів, на розрахунковий рахунок Продавця. Сума договору дорівнює сумам всіх товарних накладних, за якими відвантажується товар на протягом дії цього договору (а.с.113 т.1).

Відповідно до Специфікацій до договору постачання № 1/0214 від 01.02.2014 за період з 01.02.2014 по 31.10.2014 позивачем у ПП Муксун придбані комплекти деталей для столу, комплекти деталей для стільців, гвинти меблеві, петлі, гвинти-шурупи, гайки, стяжки меблеві (а.с.114-128), що узгоджується з видами господарської діяльності позивача.

На підтвердження виконання умов договору до матеріалів справи надано копії видаткових накладних (а.с.139-214 т.1). Також надано акт приймання товару по кількості і якості, складеного у звязку з постачанням товару неналежної якості (а.с.129-130 т.1).

Транспортування придбаного товару здійснювалось за рахунок постачальника ПП Муксон на підставі укладеного з фізичною особою-підприємцем Гандабурою Ю,М. договору на надання послуг по перевезенню вантажу автомобільним транспортом №2/2014 від 01.02.2014 (а.с.132-135 т.1, а.с.44-46 т.2).

Оплата придбаного товару здійснена у безготівковій формі, що підтверджується копіями наданих до матеріалів справи платіжних доручень (а.с.31-63 т.4).

На підтвердження отримання придбаного товару до матеріалів справи надано копію реєстру виданих довіреностей за 2014 рік, з якого встановлено видачу довіреностей на отримання товару від ПП Муксун (а.с. 64-79 т.4).

Придбаний товар оприбуткований позивачем на складі підприємства, що підтверджується наданими до матеріалів справи копіями прибуткових ордерів типової міжвідомчої форми № М-4 (а.с.3-41 т.2).

За даними операціями ПП Муксун виписано податкові накладні (а.с.215-250 т.1, 1-29 т.4), які відображені позивачем у додатку 5 Розшифровки податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів до податкових декларацій з податку на додану вартість за лютий жовтень 2014 року. Будь-яких порушень щодо оформлення податкових накладних контролюючим органом не встановлено, зауваження до змісту та форми зазначених документів відсутні, що не заперечується відповідачем і в акті перевірки. Податкові накладні видані особою, яка на час здійснення господарських операцій зареєстрована суб'єктом підприємницької діяльності, платником податку на додану вартість, та внесені до Єдиного реєстру податкових накладних, що відповідачем не заперечується.

У бухгалтерському обліку позивача операції по взаємовідносинам з ПП Муксун відображені наступними бухгалтерськими проводками:

Дт 281 Товари на складі Кт 631 Розрахунки з вітчизняними покупцями

Дт 641 Розрахунки за податками Кт 631 Розрахунки з вітчизняними постачальниками

Дт 631 Розрахунки з вітчизняними постачальниками Кт 331 Поточні рахунки в національній валюті .

Отримані від ПП Муксун товарно-матеріальні цінності згідно лімітно-заборних відомостей (а.с.59-156 т.2) передані до виробничого цеху та використані при виробництві меблів, що підтверджується місячними виробничими звітами про витрати сировини, полуфабрикатів та основних матеріалів (а.с.3-122, 3).

Таким чином, дослідивши надані до матеріалів справи копії первинних документів, з урахуванням співвідношення вчинених господарських операцій з видами господарської діяльності позивача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в результаті господарських операцій з ПП Муксун у позивача відбулись зміни в структурі активів, зобовязань та у власному капіталі.

Щодо посилань відповідача на відсутність товарно-транспортних накладних, суд зазначає, що Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 (далі Правила №363) визначаються права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів Замовників.

Відповідно до глави I Правил № 363 товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно пп.11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби) й печаткою або штампом передається Перевізнику.

Отже, правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише визначають права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи, обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Стосовно посилань контролюючого органу на відсутність у контрагента позивача потужностей для здійснення операцій, суд першої інстанції правильно зазначив, що відповідно до вимог чинного законодавства контрагент позивача має право на залучення до виконання умов договору третіх осіб. Крім того, на переконання суду, враховуючи зміст господарської операції укладеної з позивачем, ПП Муксун не мало необхідності у великій кількості робітників або наявності спеціальної техніки для виконання умов господарських операцій.

На думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції правильно віизначився щодо не прийняття посилання контролюючого органу на наявну податкову інформацію ДПІ у Жовтневому районі м.Дніпропетровська від 20.05.2015 року № 14454/7/04-63-22-04-17 та від 17.03.2015 року № 5135/7/04-63-22-04/14, та правильно зазначив, що в силу закону отримання контролюючим органом податкової інформації, яка свідчить про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє контролюючий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, оскільки така податкова інформація, у тому числі акт перевірки або акт про неможливість проведення зустрічної звірки, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджує обставини фактичної дійсності.

Крім того, згідно з п.86.1 ст.86 ПК України, п.п.3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №727 від 20.08.2015, акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючи органи.

Згідно з п.5 Порядку №727 факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших субєктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Отже, контролюючий орган може встановити наявність або відсутність порушень платником податків вимог податкового, валютного та іншого законодавства виключно за наслідками дослідження первинних документів такого платника податків, тому посилання податкового органу на інформацію щодо контрагента позивача, що не має для нього правових наслідків, не може вважатись доказом у розумінні ст.69 КАС України.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги відсутність законодавчо встановленого обовязку платника податків щодо перевірки походження товару, який ним придбається, та зазначає, що при дослідженні факту здійснення господарських операцій, які стали підставою для формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість платника податків, необхідно оцінювати відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку. Відносини ж між учасниками попередніх ланок постачання товарів не можуть мати безпосереднього впливу на встановлення факту реальності господарської операції, вчиненої між конкретними контрагентами. В разі наявності у органу державної фіскальної служби інформації щодо порушення податкового законодавства окремим платником податків, негативні юридичні наслідки таких дій повинні застосовуватися саме до цієї особи.

Згідно зі ст.1 Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 року, Україна визнала джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обовязковим для правозастосування органами правосуддя.

У п. 38 рішення Європейського суду з прав людини від 9 січня 2007 року у справі Інтерсплав проти України (заява №803/02, INTERSPLAV проти України) зазначено, що на думку суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Колегія суддів апеляційної інстанції також бере до уваги, що матеріали справи не містять доказів наявності обвинувального вироку відносно посадових (службових) осіб ПП Муксун щодо фіктивної підприємницької діяльності або рішення суду про визнання укладених з цим підприємством угод недійсними.

При цьому, матеріали справи містять копію постанови старшого слідчого першого відділу кримінальних розслідувань СУ ФР Мелітопольської ОДПІ про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №332015080280000020 від 14.05.2015 щодо службових осіб ТДВ Мелітопольмеблі за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.212 Кримінального кодексу України, шляхом завищення податкового кредиту та витрат по безтоварним операціям з підприємствами з ознаками фіктивності, у тому числі ПП Муксун, у звязку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення на підставі п.2 ч.1 ст.284 Кримінального процесуального кодексу України.

Отже, відповідно до змісту вказаної постанови, у ході досудового розслідування не здобуто даних, які б підтверджували безтоварність операцій, проведених між ТДВ Мелітопольмеблі та визначеними контрагентами, у тому числі, ПП Муксун за період з 01.12.2011 по 31.10.2014. (а.с.96-97 т.1).

На думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції також правильно визначився з неприйняттям посилання контролюючого органу на наявність кримінального провадження стосовно посадових (службових) осіб ПП Муксун за ознаками злочину, передбаченого ст. 205 ККУ.

По-перше, вказані обставини не відображені в ОСОБА_3 перевірки як підстава для висновків про нереальність господарських операцій між позивачем та ПП Муксун, з огляду на що вони не могли мати вплив на прийняте контролюючим органом рішення. Крім того, з урахуванням загального принципу презумпції невинуватості особи, сам факт наявності зареєстрованого кримінального провадження щодо посадових осіб контрагента не може тягнути негативні юридичні наслідки для платника.

По-друге, вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 травня 2015 року у справі №201/6097/15-к, який набрав законної сили 30.06.2015 року, директора ПП Муксун ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.212 Кримінального кодексу України.

Зазначеним вироком встановлено, що у період часу з 01.04.2014 по 11.11.2014 директор ПП Муксун ухилився від сплати податку на додану вартість на загальну суму 754872,49 грн. шляхом внесення до податкової звітності ПП Муксун неправдивих відомостей про операції з підприємствами ПП Базис ОПТ, ПП ІН-Тегро, ПП Тера строй Д (а.с.134-140, т.5).

Будь-яких обставин, які б свідчили про невідповідність вимогам чинного законодавства господарських операцій між ПП Муксун та позивачем у вказаний період даним вироком не встановлено.

Таким чином, висновки контролюючого органу про нереальність господарських операцій між позивачем та ПП Муксун спростовуються наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що твердження контролюючого органу про порушення позивачем вимог п.138.1, п.138.2. ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, а також п.198.1, п.198.3 ст.198 ПК України є необґрунтованими.

Щодо застосування штрафних санкцій за встановлення факту завищення відємного значення податку на додану вартість за 2014 рік.

Так, перевіркою встановлено завищення від'ємного значення податку на додану вартість за лютий-травень 2014 року на загальну суму 301406 грн. з підстав завищення податкового кредиту внаслідок виключення складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП Муксун, у звязку з чим до позивача на підставі п.41 підрозділу 2 розділу XX ПК України застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 10% від встановленої суми завищення від'ємного значення 30140,60 грн.

Слід зазначити, що відповідно до п.41 підрозділу 2 розділу XX ПК України у разі якщо контролюючий орган під час перевірки встановлює факт завищення платником податку від'ємного значення сум податку на додану вартість, яке залишилося непогашеним станом на 1 липня 2015 року в податковій звітності з податку на додану вартість, що призвело до завищення суми податку, на яку платник має право зареєструвати податкові накладні / розрахунки коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, визначеної пунктом 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу, до такого платника податку, крім штрафів, передбачених статтею 123 цього Кодексу, застосовується штраф у розмірі 10 відсотків суми завищення такого від'ємного значення.

Для цілей цього пункту до від'ємного значення належить від'ємне значення сум податку на додану вартість, що залишилося непогашеним станом на 1 липня 2015 року, що обліковується в податковій звітності з податку на додану вартість.

Отже зазначений штраф застосовується до платників податку на додану вартість за неправомірне збільшення реєстраційної суми за рахунок завищення від'ємного значення податку, яке залишилось непогашеним станом на 1 липня 2015 року та відображене платником у відповідній звітності.

Відповідно до декларації з податку на додану вартість за червень 2015 року підприємство задекларувало суму відємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у розмірі 12999 грн. (з урахуванням уточненого розрахунку), що є меншим, ніж визначений контролюючим органом штраф.

Крім того, до матеріалів справи не надано доказів наявності рішень контролюючого органу, суду чи будь-яких інших рішень, якими було встановлено факт відображення позивачем у податковій звітності з податку на додану вартість станом на 01.07.2015 завищення відємного значення податку.

Враховуючи наведене, а також з урахуванням попередніх висновків суду про хибність позиції контролюючого органу щодо нереальності господарських операцій позивача з ПП Муксун,застосування до позивача штрафних санкції за встановлення факту завищення відємного значення податку на додану вартість за 2014 рік є безпідставним.

Щодо завищення показника по р.2150 Звіту про фінансові результати за 1 квартал 2016 року.

Під час проведення перевірки контролюючим органом встановлено завищення показника по р.2150 Звіту про фінансові результати за 1 квартал 2016 р. на 32942 грн.

Так, в ОСОБА_3 перевірки зазначено, що відповідно до Звіту про фінансовий результат за 1 квартал 2016 року у рядку 2150 (витрати на збуд) підприємством самостійно визначена сума 124 000 грн. У той же час відповідно до Головної книги за 1 квартал 2016 року витрати на збуд ( рах.93) склали 91058 грн.

Разом з тим, позивачем надано до матеріалів справи витяг з Головної книги підприємства за І квартал 2016 року по рахунку 9, відповідно до даних якої витрати на збут у І кварталі 2016 року складають 124 057, 66 грн., що відповідає сумі, визначеній у фінансовій звітності (а.с.118-119, т.5, а.с.142-158, т.5).

Враховуючи наведене, висновки контролюючого органу про завищення позивачем показника по р.2150 Звіту про фінансові результати за 1 квартал 2016 року спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

Керуючись п.1 ч.1 ст.198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Запорізькій області залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 травня 2017 року залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів відповідно до ст. 212 та ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий:Ю.В. Дурасова

Суддя:Л.А. Божко

Суддя:О.М. Лукманова