Ухвала суду № 70002309, 31.10.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Русанової В.Б.

Суддів: Бартош Н.С. , Курило Л.В.

за участю секретаря судового засідання Дудка О. А.

позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Дудник В. І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 07.08.2017р. по справі № 816/943/17

за позовом ОСОБА_1

до Державної фіскальної служби України , Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області

про стягнення середнього заробітку,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнень просив стягнути з ГУ ДФС у Полтавській області середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 16.11.2016 року.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 07.08.2017р. задоволено адміністративний позов.

Стягнуто з Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення в розмірі 31251,60 грн. з відповідним відрахуванням обов'язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.

Головне управління Державної фіскальної служби у Полтавській області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення суду і прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник посилається на неповне з'ясування обставин справи, не врахування доводів відповідача щодо вжиття заходів для виконання судового рішення в частині поновлення позивача на посаді, недотримання судом першої інстанції приписів ст. 7, 11, 70, 79, 86 КАС України.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.

Позивач в судовому засіданні заперечував проти вимог апеляційної скарги, вважав рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги відповідно до ст. 195 КАС України, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, ОСОБА_1 поновлено на посаді першого заступника начальника ГУ ДФС в Полтавській області з 27.02.2016 року згідно постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 15.11.2016 року у справі №816364/16, яка в цій частині набрала законної сили.

Постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 15.11.2016 року у справі №816364/16 в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з розрахунку за один місяць допущена до негайного виконання (а.с.7-28).

Судом першої інстанції встановлено та визнано відповідачем, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 15.11.2016 року у справі №816364/16 в частині поновлення позивача на посаді не виконана.

Враховуючи не виконання судового рішення в частині поновлення на посаді позивач звернувся до суду з позовом про виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, починаючи з 16.11.2016 року по день постановлення рішення.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виходячи з такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 ст. 30 Закону України "Про державну службу" державна служба особи може бути припинена, як з підстав, визначених цим законом, так і за загальними підставами, визначеними Кодексом законів про працю України.

Статтею 3 КЗпП України встановлено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (ч.2 ст.235 Кодексу законів про працю України).

Статтею 236 КЗпП встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Зазначена вище стаття КЗпП не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, в цьому випадку - пред'явлення рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитися на роботі.

Відповідно до частини першої статті 255 КАС постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Частиною другою статті 257 КАС встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

При цьому пунктом 3 частини першої статті 256 КАС передбачено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Частиною четвертою статті 257 КАС законодавець обумовив питання примусового виконання судових рішень у порядку, встановленому Законом України N 1404 "Про виконавче провадження" (далі - Закон N1404). Цим підкреслюється винятковість саме примусового виконання рішення адміністративного суду.

Відповідно до статті 5 Закону N 1404 примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби.

Отже, правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, в тому числі постанов судів про поновлення на посадах у відносинах публічної служби, які набрали законної сили, що і є підставою для негайного їх виконання. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. Зокрема, зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.

З огляду на зазначене доводи апеляційної скарги щодо не надання позивачем доказів звернення до виконавчої служби з приводу відкриття виконавчого провадження по виконанню постанови суду про поновлення на роботі є необгрунтованими.

Колегія суддів зазначає, що рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Судом встановлено та визнано відповідачем, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 15.11.2016р. в частині поновлення на посаді позивача не виконана, наказ про поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника ГУ ДФС в Полтавській області не видано до робочого місця не допущено.

За таких обставин вірними є висновки суду першої інстанції про встановлення факту затримки виконання відповідачем постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 15.11.2016 у справі №816/364/16.

Доводи апеляційної скарги щодо вчинення відповідачем дій по виконанню судового рішення в частині поновлення, а саме звернення до суду з заявою про роз'яснення судового рішення, направлення заяви позивача до Державної фіскальної служби України, оскільки посади, на яку поновлено позивача на час розгляду справи в штатному розпису не має, проте відповіді не отримано, що. на думку апелянта, свідчить про поважність причин не виконання судового рішення, колегія суддів вважає необґрунтованими, тому як зазначені обставини не звільняють відповідача від обов'язку виконати судове рішення в частині поновлення.

Судом першої інстанції відповідно до пункту 2,8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 визначено середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу в розмірі 31251,60 грн , за період затримки виконання вказаної постанови суду, а саме з 16.11.2016 року по 07.08.2017 року. Розмір середнього заробітку за який його стягнуто відповідачем в апеляційній скарзі не оскаржується.

Доводи апеляційної скарги , що судом не вірно визначено період затримки, а саме з 16.11.2016р. по 07.08.2017р., оскільки станом на 07.08.2017р. позивача не поновлено на посаді, колегія суддів вважає помилковими, оскільки судом не може бути вирішено спір на майбутнє, а тому зазначення судом кінцевої дати періоду затримки датою винесення судового рішення є вірним.

В силу приписів ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: …; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); … .

Таким чином, вказана правова норма визначає критерії для оцінювання дій, бездіяльності та рішень суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, а тому суб'єкти владних повноважень повинні враховувати ці критерії-принципи, приймаючи будь-яке рішення та вчиняючи будь-які дії. А оскільки дотримання всіх критеріїв свідчить про якість та природу прийнятих рішень та вчинених дій, то недотримання хоча б одного з них тягне наслідком визнання їх протиправними та необґрунтованими.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано доказів на спростування висновків суду та правомірності невиконання судового рішення в частині поновлення на посаді.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для зміни або скасування постанови суду.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 07.08.2017р. по справі № 816/943/17 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлений 03.11.2017 р.