Рішення № 69991577, 31.10.2017, Білопільський районний суд Сумської області

Справа № 573/2008/17

Номер провадження 2/573/760/17

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повний текст рішення)

31 жовтня 2017 року м. Білопілля

Білопільський районний суд Сумської області в складі:

головуючої судді: Свиргуненко Ю. М.,

з участю секретаря: Федорченко Г. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Білопілля заочно цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

04 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Єврокар Україна» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів. Свої вимоги позивач мотивує тим, що 27 вересня 2017 року уклав із ТОВ «Єврокар Україна» договір фінансового лізингу. Укладаючи договір мав намір придбати автомобіль моделі «LADA«XRAY» 2015 року випуску за ціною 175 000 грн. Перед укладенням договору представник відповідача повідомила про необхідність сплатити авансовий платіж у розмірі 23% вартості автомобіля та видала квитанцію на суму 25 000 грн. Після сплати вказаної суми підписав договір, з яким не мав можливості досконало ознайомитися через значний обсяг інформації, викладеної дрібним шрифтом. Водночас помітив, що у договорі зазначена модель автомобіля, відмінна від тієї, яку він мав намір придбати, а його вартість становила 232 900 грн. замість попередньо оговореної - 175 000 грн. На його зауваження з цього приводу представник відповідача запевнила, що дана інформація є формальною і необхідна лише для податкової звітності, а бажаний автомобіль він зможе отримати протягом трьох днів після підписання договору. Проте, в обумовлений термін транспортний засіб йому передано не було. Після цього, представник відповідача на звязок виходила лише декілька разів і повідомляла про складнощі в наданні автомобіля. З огляду на викладене, на підставі ст. 230 ЦК України, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» ОСОБА_1 просить визнати недійсним договір фінансового лізингу №3595 від 27 вересня 2017 року, укладений між ним та ТОВ «Єврокар Україна», стягнути з відповідача 25 000 грн. авансового внеску, сплаченого за вказаним договором, 11 грн. інфляційних витрат та 50 022 грн. подвійної реституції.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав, просив його задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечував.

Представник відповідача - ТОВ «Єврокар Україна» в судове засідання не зявився без повідомлення причин. Про час, день і місце розгляду справи повідомлений належним чином (а. с. 46).

Відповідно до ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Виходячи з викладеного вище, зважаючи на те, що в судовому засіданні позивач не заперечував проти заочного вирішення справи, суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення.

Заслухавши позивача, повно, всебічно і обєктивно дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності з точки зору належності, допустимості і взаємозвязку, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

В силу ст. 10, ст. 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачу) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості з лізингоодержувачем або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, на певний строк і за встановлену плату.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобовязується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем спеціфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються цим законом, положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Судом встановлено, що 27 вересня 2017 року між сторонами в справі укладено договір фінансового лізингу №3596, відповідно до умов якого відповідач взяв на себе зобов'язання придбати предмет лізингу транспортний засіб lada, комплектації/ модифікації 219010-011-50 з обємом двигуна 1,6 бензин, типу КПП 5 мех., приводом 4х2 вартістю станом на дату підписання договору 232 900 грн. у власність та передати предмет лізингу у користування позивачу на умовах, передбачених договором, а останній у свою чергу взяв на себе зобов'язання прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі згідно з умовами договору (а. с. 19-33).

На виконання умов даного договору позивачем, згідно квитанції №0.0.85914617.1 від 27 вересня 2017 року на рахунок ТОВ «Єврокар Україна» було сплачено 25 000 грн. авансового платежу (а. с. 16-17).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин вважається недійсним.

Крім того, відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України в п. 20 постанови від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», на відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Проте, заявляючи вимоги про визнання договору недійсним як такого, що був укладений під впливом обману, позивач не надав суду достатніх доказів того, що в момент вчинення вказаного правочину представники відповідача навмисно ввели його в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.

Тому, доводи позивача, що договір фінансового лізингу укладений відповідачем шляхом введення його в оману представниками відповідача, є безпідставним, а тому з цієї підстави договір фінансового лізингу визнанню недійсним не підлягає.

Разом з тим, статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачені самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно з якою умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Згідно з укладеним між сторонами договором лізингодавець зобов'язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу в користування майно (предмет лізингу) лізингоодержувачу, а лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати передбачені договором платежі (пункти 1.1, 1.3, 3.3.1, 3.3.2 договору).

Відповідно до п. 8.3 договору гривневий еквівалент вартості предмета лізингу, визначений на дату укладення договору, може змінюватися в разі зміни обмінного курсу долара США до гривні або в разі зміни відпускної ціни транспортного засобу у продавця.

Усі планові платежі здійснюються лізингоодержувачем відповідно до умов, визначених у додатках 1, 3 до договору фінансового лізингу. Планові платежі зараховуються лізингодавцем згідно з обмінним курсом долара США до гривні на дату фактичного зарахування платежу на рахунок лізингодавця (пункт 8.5).

Зі змісту договору також слідує, що за невиконання своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу лізингодавець не несе відповідальності, а, навпаки, отримує вигоду - штраф у розмірі 20% від розміру авансового платежу та всю суму сплаченої комісії за організацію договору (пункт 12.1 договору).

Відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Крім того, з огляду на юридичну природу договору фінансового лізингу та положення статті 692 ЦК України споживач послуг, укладаючи такий договір, має право знати обсяг своїх фінансових зобов'язань та ціну транспортного засобу, який лізингодавець передає йому в користування за плату з правом викупу. При цьому ціна предмета лізингу є істотною умовою такого договору згідно вимог статей 638, 655, 691 ЦК України.

Відповідно до пункту 10.1 лізинговим платежем є платіж, що сплачується кожного місяця лізингоодержувачем на користь лізингодавця відповідно до графіку сплати лізингових платежів (додаток №3 до договору). Кожний лізинговий періодичний платіж включає: відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування в розмірі 20% річних на залишок частини від обсягу фінансування (винагорода лізингодавця за отримане у лізинг майно); частину від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу); комісію за супроводження договору в розмірі 6%.

Зі змісту оспорюваного договору вбачається, що сторони не погодили постачальника (продавця) автомобіля, остаточно не визначили вартості предмета лізингу.

Таким чином, на момент укладення договору фінансового лізингу лізингоодержувач був позбавлений можливості ознайомитися з обсягом своїх грошових зобов'язань та графіком лізингових платежів, що свідчить про невизначеність загального обсягу грошових зобов'язань лізингоодержувача.

Згідно з п. 12.14 договору лізингу, у випадку необґрунтованої відмови від прийняття предмету лізингу, лізингодавець має право розірвати даний договір та вимагати від лізингоодержувача сплати на користь лізингодавця неустойки (штраф) у розмірі 10% від вартості предмета лізингу. Також лізингоодержувач зобовязаний компенсувати всі понесені витрати лізингодавця з реєстрації та страхування предмета лізингу. У такому випадку лізингодавець не повертає лізингоодержувачу сплачені ним на виконання даного договору кошти.

Разом з тим, зазначений пункт договору суперечить ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якою передбачено право споживача на одержання відповідної компенсації від продавця у зв'язку з розірванням або невиконанням умов договору та є несправедливим.

Крім того, достроково погасити лізингові платежі можна не раніше ніж через 12 (дванадцять) календарних місяців після підписання акта приймання-передачі предмета лізингу між лізингодавцем та лізингоодержувачем (п. 3.4.5), що свідчить також про порушення прав споживача.

Також суд відмічає, що предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Відповідно до ст. 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Відповідно до оспорюваного договору фінансового лізингу предметом лізингу є транспортний засіб lada, комплектації/модифікації 219010-011-50 з обємом двигуна 1,6 бензин, типу КПП 5 мех., приводом 4х2

Разом з тим, зі змісту заяви позивача на видачу автомобіля відповідно до умов договору фінансового лізингу №3596 від 27 вересня 2017 року вбачається, що останній мав на меті отримати у лізинг автомобіль lada VRAY, кросовер, 1.6 л, 16-кл, 5МТ luxe, темно коричневого кольору «Кашемир» (283), тобто транспортний засіб, відмінний від того, що зазначений у договорі (а. с. 27).

Таким чином, у даному випадку у суду відсутні підстави вважати, що предмет лізингу є індивідуально визначеною річчю, оскільки в договорі відсутні ознаки, які можуть бути властиві тільки йому, зокрема рік випуску, колір, номер кузова, шасі, та інше, що є порушенням вимог чинного законодавства.

Окрім того, згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Судом не встановлено наявності у відповідача ліцензії для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії), та суперечить вимогам законодавства.

Крім того, судом також не встановлені відомості про внесення ТОВ «Єврокар Україна» до реєстру осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги, який веде Національна комісія , що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Крім того, відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Тобто, виходячи з аналізу норм чинного законодавства, договір лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно зі ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Вказане стверджується і правовою позицією Верховного Суду України в постанові від 18 січня 2017 року у справі №6-648цс16, який відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Отже, враховуючи зазначені вище норми цивільного законодавства, оскільки договір фінансового лізингу містить несправедливі умови відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», не спрямований на настання правових наслідків зі сторони відповідача щодо купівлі для позивача автомобіля та передачі йому придбаного транспортного засобу, предмет договору фінансового лізингу є не конкретизованим, при укладенні договору не дотримано положення законодавства щодо нотаріального посвідчення договору та відсутність у відповідача ліцензії на здійснення фінансових послуг, суд приходить до висновку про задоволення позову та визнання договору фінансового лізингу недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача сплачених останнім грошових коштів у розмірі 25 000 грн.

Разом з цим суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ «Єврокар Україна» інфляційних витрат у сумі 11 грн. не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та три відсотки річних за весь час прострочення.

Судом встановлено, що предметом оспорюваного договору фінансового лізингу є транспортний засіб, який відповідно до умов цього договору відповідач повинен передати позивачу в користування протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати останнім на рахунок ТОВ «Єврокар Україна» комісії за організацію договору, авансового платежу та комісії за передачу предмету лізингу. Наведене вище свідчить про те, що за умовами договору фінансового лізингу, який є предметом спору, у відповідача відсутні грошові зобовязання перед позивачем.

Наведене вище свідчить про відсутність у суду підстав для застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України і стягнення з відповідача 11 грн. інфляційних витрат, які до того ж у своєму позові ОСОБА_1 обрахував як три відсотки річних та сплутав при цьому поняття інфляційних витрат та трьох відсотків річних, які за своєю правовою природою є різними.

Вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ «Єврокар Україна» подвійної реституції у сумі 50 022 грн. задоволенню не підлягають, враховуючи наведені вище висновки суду про відсутність підстав для застосування положень ст. 230 ЦК України та визнання договору фінансового лізингу недійсним внаслідок обману.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сплачений останнім при зверненні до суду з даним позовом судовий збір у розмірі 640 грн. (а. с. 1).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 184, 203, 215, 216, 220, 230, 227, 638, 655, 691, 692, 806, 808 ЦК України, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 1, 2, 6 Законом України «Про фінансовий лізинг», ст. ст. 4, 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», п. 20 постанови пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст. 3, 10, 57, 60, 88, 169, 209, 212-215, 223, 224-233 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів задовольнити частково.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу №3596 від 27 вересня 2017 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» та ОСОБА_1.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» на користь ОСОБА_1 25 000 (двадцять пять тисяч) гривень 00 копійок авансового внеску за договором №3596 від 27 вересня 2017 року.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» на користь ОСОБА_1 640 (шістсот сорок) гривень 00 копійок. судових витрат.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Сумської області через Білопільський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Заява про перегляд заочного рішення може бути подана відповідачем до Білопільського районного суду протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Сумської області через Білопільський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Суддя:

Справа № 573/2008/17

Номер провадження 2/573/760/17

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(вступна і резолютивна частина)

31 жовтня 2017 року м. Білопілля

Білопільський районний суд Сумської області в складі:

головуючої судді: Свиргуненко Ю. М.,

з участю секретаря: Федорченко Г. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Білопілля заочно цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Зважаючи на складність справи, для складання повного тексту рішення необхідний тривалий час, а тому суд вирішив проголосити його вступну та резолютивну частину.

Повний текст рішення буде виготовлений протягом пяти днів з дня проголошення вступної і резолютивної частини рішення.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 209, 212-215 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів задовольнити частково.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу №3596 від 27 вересня 2017 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» та ОСОБА_1.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» на користь ОСОБА_1 25 000 (двадцять пять тисяч) гривень 00 копійок авансового внеску за договором №3596 від 27 вересня 2017 року.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» на користь ОСОБА_1 640 (шістсот сорок) гривень 00 копійок. судових витрат.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Сумської області через Білопільський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Заява про перегляд заочного рішення може бути подана відповідачем до Білопільського районного суду протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Сумської області через Білопільський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Суддя: