Рішення № 69988568, 31.10.2017, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області у складі:

Головуючого: судді: Кривчун Т.О.

Суддів: Бондаревської С.М., Пилипчук Л.І.

секретар: Філоненко О.В.

за участю: позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 30 серпня 2017 року

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2017 року ОСОБА_2 звернулася до місцевого суду з вказаним позовом до ОСОБА_3, посилаючись на те, що 02 березня 2015 року з вини відповідача, якого постановою суду притягнуто до адміністративної відповідальності заст.124 КУпАП, сталась дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої було пошкоджено транспортний засіб Мітсубіші лансер, д.н.з. НОМЕР_1, за кермом якого перебувала позивач.

Зазначає, що вимушена була провести відновлювальний ремонт ТЗ за власні кошти, що склало 20029,00 грн.

Вказує, що Полтавським обласним управлінням «Української пожежно-страхової компанії», де відповідач застрахував свою цивільно-правову відповідальність, заподіяну шкоду відшкодовано частково, в розмірі 11048,00 грн.

При цьому, оскільки вартість відновлювального ремонту належного їй транспортного засобу перевищила розмір страхового відшкодування, прохала стягнути з відповідача різницю між ними в сумі 8980,05 грн.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 30 серпня 2017 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди. завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відмовлено.

В апеляційному порядку рішення місцевого суду оскаржила позивач з підстав його невідповідності нормам матеріального та процесуального права, з урахуванням чого просила його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції не було досліджено, що правовідносини між позивачем та відповідачем є деліктними, оскільки виникли із спричиненої шкоди, а тому не припинились після виплати ОСОБА_2 страхового відшкодування. Також стверджує, що договірне та деліктне зобов’язання не виключають одне одного.

Окрім того, зазначає про помилковість висновку місцевого суду стосовно того, що розмір вартості відновлювального ремонту автомобіля був встановлений рішенням апеляційного суду Полтавської області від 22.02.2016 року, оскільки даним рішенням визначено суму страхового відшкодування (11048,95 грн.), яка стягнута з ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія».

У поданих до суду письмових запереченнях на апеляційну скаргу відповідач вказує, що рішенням апеляційного суду Полтавської області від 22.12.2015 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 28.09.2016 року, встановлено, що сума збитків, які підлягають страховому відшкодуванню в повному обсязі вже встановлена та складає 11048,95 грн., а тому посилання апелянта на ст.1198 ЦК України є невірним.

Зауважує, що, оскільки шкода, завдана майну ОСОБА_2, не перевищила максимально можливий розмір виплати по страхуванню, то ст.1198 ЦК України не може бути застосована до даних правовідносин.

З урахуванням наведеного прохав у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення місцевого суду залишити без змін.

У судовому засіданні позивач доводи апеляційної скарги підтримала та прохала її задовольнити.

Відповідач апеляційну скаргу не визнав, прохав її відхилити, а рішення місцевого суду залишити без змін.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

У відповідності до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Як убачається з матеріалів справи, постановою судді Полтавського районного суду Полтавської області від 13 березня 2015 року (справа №545/720/15-п), яка вступила в законну силу, встановлено, що у зв’яку з ДТП, яке відбулася 02 березня 2015 року в м. Полтава по вул. Жовтневій, за участю автомобіля НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_2 та автомобіля ВАЗ-21053, державний номер НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_3, останнього (відповідача по даній справі) визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КпАП України та накладено стягнення у вигляді штрафу в сумі 340,00 грн. на користь держави. Зазначеною постановою встановлено обставини дорожньо-транспортної пригоди та отримання автомобілями механічних пошкоджень саме в результаті вказаної пригоди (а.с.14)

Рішенням Київського районного суду м . Полтави від 22.12.2015 року позов ОСОБА_2 до ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія», третя особа: ОСОБА_3. про стягнення страхового відшкодування задоволено, стягнуто з ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_2 суму страхового відшкодування в розмірі 20029,00 грн. та 487,00 грн. судового збору, а всього 20516,20 грн. (а.с.52).

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 22.02.2016 року змінено рішення Київського районного суду м . Полтави від 22.12.2015 року, а саме зменшено розмір стягнутої з ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_2 суми страхового відшкодування з 20029,00 грн. до 11048,95 грн. та, відповідно, зменшено загальний розмір стягнутої суми, з урахуванням суми судового збору, до 11536,15 грн. (а.с.56-58).

Вказане рішення апеляційного суду Полтавської області від 22.02.2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.09.2016 року залишено без змін (а.с.53-55).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог місцевий суд виходив із того, що, оскільки шкода, завдана майну позивача, не перевищила максимально можливий розмір виплати по страхуванню (50000,00 грн.), то ст.1194 ЦК України не може бути застосована при розгляді даної справи, а тому посилання ОСОБА_4 на дану правову норму є помилковим.

Проте, такий висновок суду не відповідає встановленим по справі обставинам та не ґрунтується на законі, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдану майну фізичної або юридичної особи, відшкодовуються в повному обсязі особою, яка її завдала.

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди.

Разом із тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.

Матеріалами справи встановлено та не заперечується сторонами, що, згідно рішення апеляційного суду Полтавської області від 22.02.2016 року, ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» сплатила позивачу ОСОБА_5 суму страхового відшкодування в розмірі 11048,95 грн..

Проте, згідно Акту №Y-00001592 від 27.06.2015 року здачі-приймання (надання послуг) по ремонту та рахунку-фактури №Y-00000558 від 10.03.2015 року виконаних ТОВ «Інтеравто-Полтава» робіт, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу позивача ОСОБА_6 лансер, державний номер д.н.з. НОМЕР_1,становить 20029,00 грн. (а.с.19-20). Вказана сума згідно чеків від 17.06.2015 року та 27.06.2015 року була повністю оплачена позивачем (а.с.21).

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП, породжує деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника (в договірному зобов'язанні ним є страховик).

Разом із тим зазначені зобов'язання не виключають одне одного. Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, у якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, унаслідок якої завдано шкоди, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов'язково припиняє деліктне зобов'язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов'язаною. При цьому, потерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов'язаний виконати обов'язок зі здійснення страхового відшкодування.

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (частина друга статті 14 цього Кодексу).

З огляду на наведене, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов'язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні.

Таким чином, потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань - деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції стосовно того що, оскільки шкода, завдана майну позивача не перевищила максимально можливий розмір виплати по страхуванню (50000,00 грн.), то ст.1194 ЦК України не може бути застосована при розгляді даної справи, безпідставним при наявності законодавчо визначеного, абсолютного права особи на відшкодування завданої їй шкоди.

Матеріалами справи встановлено, що, страховиком ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» було виконано взяті на себе зобов’язання, при цьому заподіяна позивачу шкода недоплачена в повному розмірі, а саме в сумі 8980,05 (20029,00-11048,095) грн., що становить різницю між фактичними витратами на відновлювальний ремонт пошкодженого автомобіля та виплаченим страховим відшкодуванням, а тому вона підлягає стягненню із заподіювача шкоди, оскільки одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не припинив деліктне зобов'язання, так як в даному випадку страхового відшкодування недостатньо для повного покриття шкоди, а тому особа, яка завдала шкоди, залишається зобов'язаною.

Зважаючи на це, колегія суддів приходить до висновку, що заподіяна позивачу недоплачена шкода становить 8980,05 грн., яка і підлягає стягненню із ОСОБА_3 у визначеному розмірі.

Твердження стосовно того, що сума вартості відновлювального ремонту автомобіля НОМЕР_4 складає 11048,95 грн., як визначено рішенням апеляційного суду Полтавської області від 22.02.2016 року, а рахунок-фактура ТОВ «Інтеравто-Полтава» від 10.03.2015 року на суму 20029,00 грн. є неналежним доказом, на думку колегії суддів є безпідставним, оскільки в цьому рішенні суду надавалась оцінка рахунку-фактурі від 10.03.2015 року як доказу для наявності підстав стягнення страхового відшкодування, натомість, у даній справі вирішується питання стягнення з відповідача різниці між виплаченим страховим відшкодуванням в сумі 11048,95 грн. та фактичними витратами на відновлювальний ремонт пошкодженого автомобіля, які були реально понесені ОСОБА_2 в розмірі 20029,00 грн. та підтверджується чеками від 17.06.2015 року та 27.06.2015 року (а.с.21).

З урахуванням наведеного доводи апеляційної скарги є слушними та такими, що заслуговують на увагу.

Відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 за подачу позовної заяви було сплачено 640,00 грн. (а.с.1) та за подачу апеляційної скарги – 704,00 грн. (а.с.89, 102).

Таким чином до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір у розмірі 1344,00 грн.

Згідно з п.2 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

У відповідності до п.п.3.4 ч.1 ст.309 ЦПК України підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Керуючись ст.303, п.2 ч.1 ст.307, п.п.3,4 ч.1 ст.309, ст.ст.316,317,319 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, – задовольнити.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 30 серпня 2017 року, – скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 8980,05 (вісім тисяч дев’ятсот вісімдесят гривень 05 коп.) грн. матеріальних збитків.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2судовий збір у розмірі 1344,00 (одну тисячу триста сорок чотири гривні 00 коп.) грн.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

ГОЛОВУЮЧИЙ: /підпис/ ОСОБА_1

СУДДІ: /підпис/ ОСОБА_7

/підпис/ ОСОБА_8

ЗГІДНО:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області ОСОБА_1