Рішення № 69960754, 05.05.2017, Фортечний районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Кіровський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 404/1479/15-ц

Номер провадження 2/404/31/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2017 року Кіровський районний суд м. Кіровограда у складі:

головуючого – судді Галагана О.В.,

при секретарі – Туровської О.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ПАТ «УкрСиббанк» про захист прав споживачів, визнання недійсним кредитного та іпотечного договорів, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з вище вказаним позовом, яким просила:

- визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту № 11389620000 від 01.09.2008 року, укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1;

- визнати недійсним іпотечний договір від 01.09.2008 р., зареєстрований в реєстрі за № 3428, укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1;

- зупинити ПАТ «УкрСиббанк» нарахування пені, відсотків, штрафних санкцій за кредитного договору № 11389620000 від 01.09.2008 року, укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1;

- виключити з реєстру обтяжень та заборони відчуження запис про обтяження та заборону відчуження нерухомого майна за іпотечним договором від 01.09.2008 р., а саме: квартиру за адресою – вул. Героїв Сталінграда, 26, к. 1, кв. 72 у м. Кіровограді;

- зобов’язати ПАТ «УкрСиббанк» повернути ОСОБА_1 у натурі все, що вона отримала на виконання угод за договором по наданню споживчого кредиту № 11389620000 від 01.09.2008 року, укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 та іпотечним договором від 01.09.2008 р., зареєстрованого в реєстрі за № 3428.

Позов обґрунтовує тим, що у 2008 році між нею та відповідачем укладено кредитний договір № 11389620000, за умовами якого банк зобов’язався надати позичальнику кредитні кошти в іноземній валюті, в сумі 28000, 00 дол. США, а позичальник зобов’язався прийняти належним чином, використовувати і повернути банку кредитні кошти та сплатити сплату за кредит у порядку та на умовах, зазначених у договорі.

Проте, всупереч вимогам законодавства України у вищевказаному кредитному договорі не зазначено, що відповідач є уповноваженим банком на здійснення валютних операцій відповідно до ст.ст. 11, 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та п. 6 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Станом на 01.09.2008 року АКІБ «УкрСиббанк» не був уповноваженим банком з надання кредиту готівкою іноземною валютою фізичних осіб.

Відтак, оспорюваний кредитний договір відповідно до ст.ст. 203, 215, 227 ЦК України є недійсним. В кредитному договорі не зазначено, що відповідач є уповноваженим банком на здійснення валютних операцій. Всупереч вимогам п. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 80, 91, 92 ЦК України, ст. 11 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» позивачу при підписанні кредитного договору № 11389620000 від 01.09.2008 року відповідачем не було надано інформації про особу кредитодавця, його правоздатність та дієздатність. Таким чином, відповідачем було допущено істотне порушення прав позивача, як споживача фінансових послуг, через невиконання банком вимог закону щодо надання повної, своєчасної та достовірної інформації про послугу, що є предметом договору, у зв’язку з чим позивач був позбавлений можливості належним чином оцінити властивості такої послуги та можливі негативні для нього наслідки, що можуть настати внаслідок її отримання. Крім того, сукупна вартість договорів у гривні на момент підписання споживачем оспорюваного договору не була повідомлена і також вона не має уявлення про цю істотну умову договору на даний момент.

Графік платежів був наданий банківськими установами і складений у іноземній валюті, але в ньому не видано, скільки споживач повинен платити у гривнях. Цей графік також не враховує суму страхових платежів, банківських комісій, при придбанні споживачем валюти на погашення кредиту тощо. Тобто остаточна ціна споживчого кредиту залишається для споживача невідомою. Не надано було інформації споживачам щодо податкового режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживачі мають право, або відомості про те, у кого вони можуть одержати відповідну інформацію. Вимога надати споживачам переваги та недоліки запропонованої схеми кредитування не виконана взагалі. Ці факти є прикладом нечесної та агресивної підприємницької практики, коли споживачів вводять в оману стосовно істотних умов договору, п.п. п. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів». Також, згідно п. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві. Щодо клопотання представника відповідача про застосування строку позовної давності, вказали, що строк не пропущено оскільки позивач дізнався про порушення своїх прав лише у 2015році.

Представник відповідача просила відмовити в задоволенні позовних вимог посилаючись на надані письмові заперечення (т. 1 а.с. 38-45, т.3 а.с.38-49, 88-90, 110). В запереченнях зазначено, що банк в повному обсязі виконав свої зобов’язання за кредитним договором, перерахував кредитні кошти у розмірі 28000,00 дол. США на поточний рахунок позичальника. Факт перерахування кредитних коштів в іноземній валюті, передбаченій умовами Договору, позичальник не заперечує.

У відповідності до п.п. 1.1.1.-1.1.3. кредитного договору – підписуючи цей договір, позичальник погоджується з викладеною у Правилах (договірних умовах) споживчого кредитування позичальників АКІБ «УкрСиббанк», затверджених рішенням Продуктово-тарифного комітету АКІБ «УкрСиббанк» (протокол № 243 від 21.08.2008 року) з усіма змінами та доповненнями пропозицією банку надати позичальнику споживчий кредит, на умовах встановлених у цьому договорі і Правилах. Правила після підписання договору стають його невід’ємною частиною. Підписуючи цей договір сторони підтверджують, що досягли згоди за всіма істотними умовами договору, які викладені в цьому договорі та Правилах. Договір вважається укладеним, коли банк, як сторона, яка одержала пропозицію клієнта укласти кредитний договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у заяві (ч. 2 ст. 640 ЦК України), а тому посилання позивача у своїй позовній заяві на те, що договір укладений між ним та банком не відповідає вимогам чинного законодавства України, а саме банк ввів в оману, не надав інформації в письмовій формі, передбаченої нормами чинного законодавства є безпідставними та необґрунтованими.

Позивач отримала усю необхідні, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про кредит, вартість всіх супутніх послуг, що забезпечило можливість його свідомого і правильного вибору. Крім того, банк вважає, що в разі не згоди з умовами кредитного договору позичальник міг скористатися своїм правом, визначеним ч. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якого споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Таким правом позивач не скористалася, а тому, відповідно, погодилася зі всіма його умовами, про що також свідчить часткове виконання договору.

Також, банк отримав від Національного банку України банківську ліцензію № 75 на право здійснювати банківські операції, в тому числі щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, та письмовий Дозвіл № 75-2 від 19.11.2002 року на право здійснювати операції з валютними цінностями, що є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», тому використання банком і позичальником іноземної валюти як засобу платежу за кредитним договором відповідає вимогам чинного законодавства.

Щодо визнання іпотечного договору недійсним, то позивачем не наведено жодної підстави, з приводу визнання такого договору недійсним. В той час як договір укладено в письмовій формі, договір є нотаріально посвідченим, укладений в реальне настання правових наслідків, що обумовлені нею. Особи, що укладали договір мали необхідний об’єм цивільної дієздатності, воля учасників угоди на її укладення була вільна. Разом з тим, відповідач вважає, що позивачем пропущено трирічний строк звернення до суду, а тому просить застосувати строки позовної давності та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Також, під час розгляду справи представник відповідача подав заяву про застосування до виниклих правовідносин строк позовної давності (т.3 а.с.85-86).

Суд заслухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч.ч. 1-3 ст. 6 ЦК України визначено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов’язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Положення ч.ч. 1, 2 і 3 цієї статті застосовуються і до односторонніх правочинів.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України та ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», який змінив назву на Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» та ОСОБА_2, яка змінила прізвище на «Бондаренко» (свідоцтво про шлюб серії 1-ОЛ № 055020 від 24.09.2011 року, т. 1 а.с. 14) 01.09.2008 року укладено договір про надання споживчого кредиту з Правилами № 11389620000 (т. 1 а.с. 9).

Відповідно до п.п. 1.1.1.-1.1.3. кредитного договору, підписуючи цей договір, позичальник погоджується з викладеною у Правилах (договірних умовах) споживчого кредитування позичальників АКІБ «УкрСиббанк», затверджених рішенням Продуктово-тарифного комітету АКІБ «УкрСиббанк» (Протокол № 243 від 21.08.2008 року) із усіма змінами і доповненнями (далі - Правила) пропозицією банку надати позичальнику споживчий кредит, на умовах, встановлених у цьому договорі та Правилах. Правила після підписання сторонами договору, стають його невід’ємною частиною. Підписуючи договір, сторони підтверджують, що досягли згоди за усіма умовами договору. які викладені в цьому договорі та Правилах. Підписи сторін під цим договором вважаються одночасно підписами під Правилами, при цьому після підписання сторонами цього договору, Правила не підлягають додатковому підписанню сторонами і вступають в силу для сторін одночасно з підписанням цього договору.

Згідно п. 1.2.1. кредитного договору сума кредиту складає 28000,00 дол. США. вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 135693,60 грн. за курсом НБУ на день укладання.

Відповідно до п. 1.1. Правил (т. 1 а.с. 56-62) банк зобов’язується надати позичальнику, а позичальник зобов’язується прийняти , належним чином використовувати і повернути банку кредитну кошти (кредит) в сумі, встановленій договором та сплатити плату за кредит в порядку і на умовах, визначених договором.

Позичальник має право отримувати кредит у формі одного траншу або декількох траншів, загальна сума якого(-их) не може перевищувати розміру суми кредиту, зазначеного в Договорі.

Пунктом 1.2.2. кредитного договору визначено, що кредит надається у вигляді одного траншу в розмірі суми кредиту, зазначеному в п. 1.2.1. Договору.

Відповідно до п. 1.2.6. кредитного договору цільове призначення кредиту – для особистих потреб позичальника, а саме: для купівлі квартири.

Схема погашення кредиту – звичайна (п. 1.2.7. кредитного договору).

Так, пунктом 1.2.2.1. Правил визначено, що за умови встановлення в договорі звичайної схеми погашення кредиту: позичальник зобов’язаний повернути кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту згідно Додатку № 1 до договору.

Згідно п. 1.2.8. кредитного договору терміни повернення кредиту встановлені в Графіку погашення кредиту, згідно з додатком № 1 до Договору (т. 1 а.с. 10-12). Кінцевий термін остаточного повного погашення кредитної заборгованості: 31.08.2029 року, при цьому згідно умов договору може бути встановлено інший термін повернення кредиту.

Згідно п. 1.2.9. кредитного договору за користування кредитними коштами процентна ставка встановлюється у розмірі 12,50% річних.

У п. 1.3.1. Правил сторони погоджуються, що згідно з умовами Правил, може бути встановлений інший розмір процентної ставки, при цьому додаткова угода до договору не укладається.

За користування кредитними коштами понад встановлений договором термін встановлюється процентна ставка у подвійному розмірі від ставки, що діє для строкової суми основного боргу на дату виникнення такого прострочення. Такий розмір процентної ставки застосовується до всієї простроченої суми основного боргу позичальника за договором.

Нарахування процентної ставки у подвійному розмірі на прострочену суму осиного боргу починається з дати виникнення прострочення, а саме з наступного дня після дня несплати або не повної сплати платежу встановленого у Договорі. Проценти нараховуються на прострочену суму основного боргу за встановленою ставкою у подвійному розмірі до моменту погашення такої заборгованості.

Відповідно до п. 1.3.2. Правил, нарахування процентів за договором, за винятком випадку застосування ануїтетної схеми погашення кредиту, здійснюється щомісяця, в останній робочий день поточного місяця, методом «факт/360» відповідно до вимог чинного законодавства України.

Строк сплати процентів з 01 по 25 число кожного місяця, наступного за тим, за яким банком були нараховані такі проценти (п. 1.2.10. кредитного договору).

Додатками до оспорюваного кредитного договору є: додаток № 1 Графік погашення кредиту (т. 1 а.с. 10-12); додаток № 2 Графік платежів. визначення сукупної вартості кредиту (т. 1 а.с. 50-55) та додаток № 3 Тарифи банку (т. 1 а.с. 55).

В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором, між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 01.09.2008 року укладено договір поруки № 226644 (т. 1 а.с. 193-194).

Також, 01.09.2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 украдено договір поруки № 226643 (т. 1 а.с. 196 на звороті - 197).

Відповідно до п. 1.1. договорів поруки, поручителі зобов’язалися перед кредитором відповідати за виконання позичальником усіх його зобов’язань перед кредитором, що виникли з договору про надання споживчого кредиту № 11389620000 від 01.09.2008 року, укладеного між кредитором та боржником, існуючих в теперішній час, і тих, що можуть виникнути в майбутньому.

Згідно п. 1.3. договорів поруки, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, за всіма зобов’язаннями останнього за Основним договором, включаючи повернення основної суми боргу, сплату процентів, комісій, відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій, передбачених умовами Основного договору.

Відповідальність поручителя і боржника є солідарною (п. 1.4. договорів поруки).

Крім того, в забезпечення виконання зобов’язань за Основним договором між АКІБ «УкрСиббанк» (Іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (Іпотекодавець) 01.09.2008 року укладено іпотечний договір, який посвідчений ОСОБА_5, приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу за реєстровим № 3428 (т. 1 а.с. 200-202).

За умовами п. 1.1. іпотечного договору, іпотекодавець передає в іпотеку іпотеко держателю нерухоме майно – квартиру, що є власністю іпотекодавця (предмет іпотеки) та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до п. 5.1. іпотечного договору, цей договір підлягає нотаріальному посвідченню і діє з моменту такого посвідчення до повного виконання зобов’язань за договором(и), що обумовлюють основне зобов’язання.

Згідно розділу 3 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених Постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, зазначивши таке: значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку; перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов'язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо; перелік і розмір інших фінансових зобов'язань споживача, які виникають на користь третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами кредитного договору (страхові платежі під час страхування предмета застави, життя та працездатності споживача, розмір зборів до Пенсійного фонду України, комісії під час купівлі-продажу іноземної валюти для погашення кредиту та процентів за користування ним, біржові збори, послуги реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо) (п. 3.1).

В п. 3.2. вищевказаних Правил зазначено, що кредитний договір мас містити графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до цих Правил. У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом.

Згідно п. 3.3. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, банки зобов'язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним., вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також: зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді:

а) реальної процентної ставки (у процентах річних), яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту. Розрахунок значення реальної процентної ставки здійснюється з використанням формули (наведена в правилах):

б) абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), розрахунок якого здійснюється шляхом підсумовування всіх платежів (проценти за користування кредитом, усі платежі за супутні послуги, пов'язані з наданням кредиту, його обслуговуванням і погашенням), здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту.

У разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору: попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач; надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним (п. 3.8.).

У Додатку до "Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту" (затверджених Постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 р.) надається зразок таблиці "Визначення сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки", у якій вказується які саме дані повинні бути вказані у таблиці та роз'яснення щодо її заповнення.

За правилами ч. 2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (чинної на час виникнення спірних правовідносин) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов’язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов’язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов’язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

У разі ненадання зазначеної інформації суб’єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену ст.ст. 15 і 23 цього Закону.

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачає визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Відповідно до положень вказаної статті, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про установлення обов’язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору.

За змістом ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Згідно роз'яснень, викладених у п. 19 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Верховний Суд України у справах № 6-69цс14 та 6-202цс15 зазначив, що особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

Як визначено у рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі № 15-рп/2011, держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим, споживачу, як правило, об’єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (ч. 1 ст. 634 ЦК України). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб’єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів.

За змістом Директиви 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року (далі – Директива) про кредитні угоди для споживачів важливим для забезпечення довіри споживачів є пропонування ринком достатнього ступеня їх захисту. При цьому в зазначеній Директиві відповідні права споживачів регламентуються на доконтрактній стадії, а також на стадії виконання кредитної угоди.

Зокрема в п. 22 Директиви визначено, що Держави – члени ЄС повинні мати право приймати або вводити в дію національні положення, які забороняють кредитору вимагати від споживача відповідно до кредитного договору відкривати рахунок у банку, або укладати договір у відношенні іншої додаткової послуги, або виконувати платежі або сплачувати комісію для таких банківських рахунків або інших додаткових послуг. У Державах – членах ЄС, в яких подібні комбіновані пропозиції дозволені, споживачі повинні бути проінформовані до закінчення строку дії кредитного договору про будь-які додаткові послуги, які є обов’язковими для кредиту, який може бути отриманий одночасно або відповідно до умов ринку. Платежі, які підлягають оплаті у зв’язку з цими додатковими послугами, повинні бути включені в загальний розмір кредиту, або, якщо розмір цих платежів не може бути визначений раніше, споживачі повинні отримати достатню інформацію про наявні платежі на попередній стадії укладення договору. Кредитор має бути обізнаний про платежі на додаткові послуги, коли він сам пропонує їх споживачу або діє від імені третьої особи, якщо ціна цього залежить від конкретних особливостей або матеріального становища споживача.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Частиною 1 ст. 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Так, за клопотанням представника позивача, ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18.12.2015 року (т. 2 а.с. 169-170) призначено у справі судово-економічну експертизу, проведення якої доручено експерту Київської незалежної судово-експертної установи.

Згідно висновку експерта № 1807 від 08.07.2016 року (т. 2 а.с. 228-249) Київської незалежної судово-експертної установи встановлено наступне:

1. За даними п. 1.2.9. договору про надання споживчого кредиту з Правилами № 11389620000 від 01.09.2008 р. процентна ставка за користування кредитом становить 12,50% річних. В додатку №2 «Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту» (Т.1 а.с.189-192) до договору №11389620000 від 01.09.2008р. зазначено, що реальна процентна ставка становить 13,44%, абсолютне значення подорожчання кредиту становить 37263,83 дол. США;

В межах наявних матеріалів встановлено (докладно див. дослідну частину та Додаток 1 експертизи):

- реальна процентна ставка на момент укладення договору про надання споживчого кредиту з Правилами № 11389620000 від 01.09.2008р. складає 14,46% та є вищою від визначених договором реальної процентної ставки та процентів за користування кредитом;

- абсолютне значення подорожчання кредиту за договором про надання споживчого кредиту з Правилами № 11389620000 від 01.09.2008 р., складає 40238,71 дол. США та є вищим від абсолютного значення подорожчання кредиту, наведеного у додатку № 2 до договору;

2. В межах наявних матеріалів, щомісячні платежі (в т.ч. заборгованість за кредитом, процентами за користування кредитом, комісією, страховими та інших платежів), виходячи з базових умов передбачених на момент укладення договору про надання споживчого кредиту з Правилами № 11389620000 від 01.09.2008 р., складають: від 102,12 дол. США до 500,56 дол. США;

3. Кредитні кошти за договором № 11389620000 від 01.09.2008 р., надійшли позичальнику з рахунку № НОМЕР_1. Зазначений рахунок не передбачено використовувати для операцій з надання кредиту.

В матеріалах справи відсутні первинні документи та документи бухгалтерського обліку, які відображають операцій ПАТ «УкрСиббанк» щодо нарахування відсотків за користування кредитом за договором № 11389620000 від 01.09.2008 р.

В межах наявних матеріалів, оформлення надання кредиту в т.ч. відображення інформації про умови кредитування у додатку № 2 «Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту» (Т.1 а.с.189-192), не узгоджується з «Правилами надання банками * України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» (затверджено Постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 р.) та Закону України «Про захист прав споживачів».

4. В наявних матеріалах справи, відсутнє Положення про кредитування Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», а вимоги Постанови Правління Національного банку України № 168 від 10.05.2007 р. «Про затвердження правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» (зареєстрована в Міністерстві юстиції України за № 541/13808 від 25.05.2007 р.) за своїм змістом не передбачають методів нарахування процентів.

Представником відповідача подано до суду письмове заперечення щодо висновку експерта (т. 3 а.с. 38-43), в яких зазначено, що для проведення судово-економічної експертизи експерт отримав у повному обсязі судову справу разом з усіма доводами, запереченнями, додатками, на які в обґрунтування правової позиції посилався АТ «УкрСиббанк». При цьому у наданому суду висновку експерт посилався на відсутність в матеріалах справи судової справи: положення про кредитування АКІБ «УкрСиббанк», хоча даний документ був наданий в матеріали справи за заявою відповідача № 159-912-юр від 13.05.2008 року (на виконання ухвали суду від 19.10.2015 року), а саме: Наказ № 495 від 13.05.2008 року Про затвердження процедури прийняття рішень про кредитування клієнтів індивідуального бізнесу АКІБ «УкрСиббанк», затвердженого Рішенням КК ВУ, згідно протоколу № 34/13 від 06.05.2008 року з Додатком № 2 до наказу.

Щодо відсутності в матеріалах справи первинних бухгалтерських документів бухгалтерського обліку, які відображають нарахування процентів за користування кредитом – з таким твердженням відповідач не може погодитися, оскільки матеріали справи містять банківські виписки (інформацію про рух коштів по рахунку № 262051964824000) залучену до справи за заявою відповідача.

Крім того, сторони дійшли згоди на підставі яких документів банк, як сторона зобов’язання має довести наявність заборгованості позичальника за кредитним договором. Матеріали справи містять даний перелік документів (розрахунок заборгованості/виписка по рахункам щодо нарахування та погашення сум) і висновок судового експерта щодо відсутності в матеріалах справи первинних бухгалтерських документів не відповідає дійсності.

Проте, заперечення представника відповідача спростовуються самим змістом кредитного договору та даними, встановленими судовим експертом під час складання висновку експерта № 1807 від 08.07.2016 року.

Таким чином, доводи позивача про те, що під час укладення договору, банк приховав від позичальника повну та об’єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту та вказав в угоді занижені значення показників суттєвих умов договору, чим фактично ввів позичальника в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, знайшли своє підтвердження.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02.12.2015 року у справі № 6-1341цс15.

Щодо твердження позивача про відсутність у банку права на час укладення оспорюваного договору здійснювати діяльність з надання кредитів в іноземній валюті спростовується наступним.

Згідно ч. 2 ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. з ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до п. з ч. 1 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Закон України «Про банки і банківську діяльність» не містить приписів, які б забороняли банкам надавати кредити в іноземній валюті або регламентували умови кредитування в іноземній валюті.

Таким чином, чинним законодавством України, не встановлено жодного обмеження щодо валюти кредиту і відповідно відсутнє посилання на те, що грошові кошти (кредит) надаються тільки у грошовій одиниці України – гривні.

За змістом ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», на здійснення валютних операцій Національний банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Статтями 47 та 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначають операції банків із розміщенням залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Отже, банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з наданням кредитів в іноземній валюті (генеральної ліцензії).

Відповідно до п. 5.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року за № 275 письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України Про систему валютного регулювання і валютного контролю від 19.02.1993 року за № 15-93.

Відповідно до п. 2.3. вищевказаного Положення за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями по залученню та розміщенню іноземної валюти на валютному ринку України. Оскільки АКІБ «УкрСиббанк» було отримано банківську ліцензію № 75 (т. 1 а.с. 79) та дозвіл Національного банку України № 75-2 (т. 1 а.с. 80) на здійснення операцій з валютними цінностями, то, відповідно, банк має право здійснювати операції щодо розміщення іноземної валюти.

Згідно з п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Національного банку України від 14.11.2004 року № 483, використання іноземної валюти на території України платежу як засобу без ліцензії дозволяється якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк.

Як роз'яснено п.14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавств при вирішення спорів, що виникають з кредитних правовідносин», при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048 - 1052, 1054 - 1055), статті 18 - 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Зокрема, кредитний договір обов'язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз'яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний) або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити виходячи з норм чинного законодавства (статті536, 638, 1056-1 ЦК).

Положеннями ч. 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

При цьому, відповідно до вимог ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в постанові від 11 вересня 2013 р. у справі № 6-40 цс 13 дійшла до висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по - перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3 , ч. 3 ст. 509 ЦК України); по - друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по - третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.(ч. 2 ст. 548 ЦК України ).

Відтак,враховуючи викладене, визнаючи недійсним договір про надання споживчого кредиту № 11389620000 від 01.09.2008 року, суд приходить до висновку, що договір щодо забезпечення вказаного кредитного договору, а саме: іпотечний договір від 01.09.2008 року також є недійсним.

Щодо заявлених позовних вимог про зупинення ПАТ «УкрСиббанк» нарахування пені, відсотків, штрафних санкцій за кредитного договору № 11389620000 від 01.09.2008 року, укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1, виключення з реєстру обтяжень та заборон відчуження запис про обтяження та заборону відчуження нерухомого майна за іпотечним договором, то вказані вимоги задоволенню не підлягають, оскільки визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки має своїм наслідком припинення нарахування будь-яких оплат за спірним кредитним договором та має своїм наслідком виключення відомостей про обтяження та заборону відчуження предмета іпотеки за даними відповідних реєстрів.

Також, не підлягають задоволенню заява ПАТ «УкрСиббанк» щодо застосування наслідків недійсності правочин, передбачені ч. 1 ст. 216, ст.. 1057-1 ЦК України (т. 3 а.с. 71-72), оскільки визначити конкретні суми, сплачені як кредитором, так і позичальником у суду немає можливості, з огляду на виявлені розбіжності у розмірі наданого кредиту та сплати відсотків за користування кредитом та відсутності здійснення розрахунку сплачених сум.

Відповідно до ч. 1 ст. 1057-1 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі визнання недійсним кредитного договору, суд за заявою сторони в обов’язковому порядку застосовує наслідки недійсності правочину, передбачені ст. 216 цього Кодексу, та визначає грошову суму, яка має бути повернута кредитодавцю.

Визнаючи недійсним кредитний договір, у якому виконання зобов’язання позичальника забезпечено заставою майна позичальника або поручителя, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на таке майно.

Відповідно до ч. 3 ст. 1057-1 Цивільного кодексу України зазначено, що арешт на майно підлягає зняттю, якщо протягом 30 днів з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання недійсним кредитного договору кошти у розмірі, визначеному судом, будуть повернуті кредитодавцю. Якщо у зазначений строк зобов’язання повернути кошти не виконано, кредитодавець має право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на арештоване майно.

Більш того, частина 5 ст. 1057-1 ЦК України визначаючи недійсним договорів застави, який забезпечував виконання зобов’язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави. Такий арешт підлягає зняттю після виконання зобов’язання повернути кредитодавцю кошти за кредитним договором, а у разі визнання кредитного договору недійсним – після виконання зобов’язання повернути кредитодавцю кошти в розмірі, визначеного судом відповідно до частини першої цієї статті.

Раніше, питання правових наслідків недійсності правочину, було вже врегульовано. Частина 1 ст. 216 ЦК України передбачає "У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування”. До прийняття цього закону позичальник у разі визнання не дійсним кредитного договору повертав банку всю суму кредиту.

При цьому, відповідно до ч. 1 II розділу закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов’язань» зазначено, що він набуває чинності з наступного дня його опублікування, тобто з 04 листопада 2012 року. Більш того, відповідно до ч. 1 ст. 5 Цивільного кодексу України зазначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт, цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Таким чином, застосовувати правові наслідки недійсності правочинів у тому порядку, який визначає положення ст. 1057-1 Цивільного кодексу України можливо тільки до тих правовідносин, які виникли на підставі договору, який був укладений після набрання чинності цієї статі, тобто після 04 листопада 2012 року.

Відтак оскільки кредитний договір укладений у 2008році норма ст. 1057-1 ЦК України до застосування не підлягає. Крім того дана норма не підлягає задоволенню, ще із тих підстав, що системного аналізу ст. 1057-1 ЦК України вбачається, що арешт на майно накладається лише у випадку, якщо суд визначає, що позичальник повинен повернути кредитодавцю певну суму.

З додаткових пояснень представника банку (т.3 а.с.110) та змісту кредитного договору вбачається, що позивач від банку отримав 28 000 доларів США, а сплатив йому 32468,93 доларів США, отже позивачем було сплачено банку більше ніж отриману від нього суму. Тому, навіть за наявності відповідних підстав суд мав би підстави накласти арешт на належну позивачу квартиру (предмет іпотеки) тільки у тому випадку, якщо б позивач повинен був повернути банку більшу суму ніж банк позивачу.

Відповідно до ст. 216 Цивілного кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину (ч.2 ст. 216 ЦК). Позивачем не заявлено застосування правових наслідків недійсності кредитного договору, відповідно до ст. 216 ЦК України суд, обґрунтовуючи вимоги позивач посилався на ст. 217 ЦК України, та сторонами у справі були надана різна інформація стосовно сплачених коштів на виконання умов кредитного договору, та не була надана інформація з приводу суми сплачених коштів за укладання іпотечного договору.

Щодо заяви ПАТ «УкрСиббанк» про застосування строків позовної давності (т. 3 а.с. 71-72) слід зазначити таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України).

Разом з тим, із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч. 2 ст. 251 та ч. 2 ст. 252 ЦК України).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За роз'ясненнями, наданими у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Вказані правові позиції взаємоузгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду України, висловленими в постанові від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-169цс14, у справі № 6-154цс15 від 30 вересня 2015 року, 6-48цс15 від 22 квітня 2015 року.

Як вбачається з матеріалів справи, спірний кредитний договір було укладено між сторонами 01.09.2008 року. При цьому, в обґрунтування вимог про застосування строків позовної давності, ПАТ «УкрСиббанк» посилається на те, що підписавши кредитний договір позичальник погодився з його умовами та останні були йому відомі станом на день укладення кредитного договору. В той же час, судом достовірно було встановлено, що під час укладення кредитного договору позичальнику не було надано повної інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, а про вказані порушення позичальник дізнався лише в 2015 році, після чого звернувся до суду за захистом своїх прав. За таких обставин, судом встановлено, що позовні вимоги заявлені позивачем з дотримання строку позовної давності.

Згідно ст. 88 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню на користь позивача понесені і документально підтверджені судові витрати, а саме: на користь ОСОБА_1 9243 грн. 60 коп. витрат на оплату судово-економічної експертизи.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212-218, 293 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ПАТ «УкрСиббанк» про захист прав споживачів, визнання недійсним кредитного та іпотечного договорів – задовольнити частково.

Визнати недійсним Кредитний договір № 11389620000 від 01.09.2008 року укладений між АКІБ «УкрСиббанк», нині ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 з моменту його укладення.

Визнати недійсним Іпотечний договір від 01.09.2008 року укладений між АКІБ «УкрСиббанк», нині ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 з моменту його укладення.

В порядку розподілу судових витрат стягнути зПАТ «УкрСиббанк»на користь ОСОБА_1судові витрати в сумі 9243 грн. 60 коп.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Кіровоградської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Кіровського О. В. Галаган

районного суду

м.Кіровограда