Постанова № 69950895, 26.10.2017, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

308/13472/16-а

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.10.2017 місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі головуючого судді Дергачової Н.В., при секретарі судового засідання Коціпак З.П., за участю позивачів: ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а також їх представника ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгороді адміністративний позов першого позивача - ОСОБА_1 та другого позивача - ОСОБА_2 до першого відповідача Ужгородської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4, про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Перший позивач - ОСОБА_1 та другий позивач - ОСОБА_2 звернули суду із адміністративним позовом до першого відповідача Ужгородської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4, про визнання протиправним та скасування рішення, за яким просять суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Ужгородської міськради від 30 серпня 2016 року № 359 «Про надання та відмову у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» в частині надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з подальшою передачею у власність площею 0,0019 га для будівництва індивідуальних гаражів по вулиці Корзо, 13 громадянину ОСОБА_4.

В обґрунтування позову позивач зазначив наступне.

Рішенням Ужгородської міськради від 30.08.2016 року № 359 «Про надання та відмову у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» ОСОБА_4 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з подальшою передачею у власність площею 0,0019 га для будівництва індивідуальних гаражів по вулиці Корзо, 13.

Вищевказане рішення прийняте з порушенням вимог чинного законодавства, що тягне за собою наслідки у вигляді його скасування.

Позивачі вважають, що рішенням міськради мала бути відмова у наданні дозволу на розробку проекту ОСОБА_4, так як підставою для відмови є невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

По-перше, на земельній ділянці, на яку ОСОБА_4 просить дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо її відведення, не має жодного нерухомого обєкту під який би могла виділятися земля. Більше того, рухомий обєкт металевий гараж, який закріплений за ОСОБА_4, знаходиться частково на земельній ділянці, яка є у приватній власності позивачів (спільна сумісна з чоловіком ОСОБА_2П.), що в даному випадку безпосередньо впливає на її права.

Аргументи ОСОБА_4., що він користується даним гаражем не відповідають дійсності, оскільки до гаражу немає доступу для цільового призначення вже багато років, він знаходиться в занедбаному стані, до звернення ОСОБА_4, з позовом про скасування державного акту позивачів про право власності на землю та всіх відповідних рішень їм взагалі не було відомо про користувача гаража.

Другий важливий момент, що в місці де планується будівництво капітального гаражу (і де зараз знаходиться металевий) проходить каналізація двору № 13, каналізаційний люк знаходиться під гаражем ОСОБА_4, що становить пряму санітарно-епідеміологічну загрозу у разі виникнення необхідності здійснення певних робіт, тобто будівництво гаражу тут неможливе.

У разі часткового перенесення гаражу з метою відступу від ділянки позивачів гараж потрібно перенести на дорогу на 70 см., чим буде зменшено прохід до будинку № 13 і, як результат, порушено генплан забудови міста.

Тобто, будівництво гаражу суперечить нормам ДБН, містобудівній документації та санітарно-епідеміологічним нормам.

В порушення вимог будівельних норм, гараж ОСОБА_4, знаходиться в житловому масиві, на віддалі 3 м. від вікон АДРЕСА_1 по вул. Корзо, що, на думку позивачів, є неприпустимим. Таке розміщення гаража приводить до того, що атмосферні опади з гаража стікають на їх земельну ділянку. Таким чином, внаслідок незаконного розміщення гаража, на належній їм на праві приватної власності, має місце обмеження їх прав, що завдає позивачам матеріальних та моральних збитків.

В судове засідання не прибув представник відповідача - Ужгородської міської ради, будь яких заяв від нього до початку розгляду справи до суду не надходило.

Третя особа позов не визнала з підстав зазначених у письмових запереченнях. У судове засідання 26.10.2017 року не прибула, причини неприбуття суду не повідомила. Через канцелярію суду подала заяви про зупинення провадження у справі на стадії судових дебатів, які судом не розглядалися, оскільки не підлягають розгляду судом на цій стадії судового розгляду.

Заслухавши позивачів та їх представника, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступних висновків.

Щодо підсудності цієї категорії справ місцевому загальному суду як адміністративному суду суд зазначає наступне.

Як зазначено у п. 12 Постанови пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Вищого адміністративного суду України від 14 лютого 2014 року № 2, від 15 травня 2014 року № 6, від 22 травня 2015 року № 6, з аналізу норм статті 26 Закону N 280/97-ВР, статті 6 Закону України від 9 квітня 1999 року N 586-XIV "Про місцеві державні адміністрації", частини першої статті 116 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року N 2768-III випливає, що управління та розпорядження державним і комунальним майном є організаційно-правовою діяльністю суб'єктів владних повноважень - органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які здійснюють її шляхом прийняття актів з дотриманням встановленої процедури.

Відповідно до положень статей 13, 14 Конституції України, статей 177, 181, 324, глави 30 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року N 435-IV, статті 148 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року N 436-IV власниками землі є держава, ОСОБА_5 Крим та територіальні громади. Конституційний Суд України в Рішенні від 1 квітня 2010 року N 10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17 КАС України вирішив, що органи місцевого самоврядування у земельних відносинах з громадянами та юридичними особами, в тому числі щодо вирішення питань розпорядження, передачі у власність, у користування земельних ділянок, а також їх вилучення, виступають виключно як суб'єкти владних повноважень.

Земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності, належать до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Відповідно до статті 69 Закону України від 16 жовтня 1996 року N 422/96-ВР "Про Конституційний Суд України" рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.

З огляду на викладене за ухвалою від 07.06.2017 року у цій справі судом було відмовлено у задоволенні заяви третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4 про закриття провадження у цій справі.

Що ж стосується суті спору, судом встановлено наступне.

Як вбачається із наданих суду доказів, а саме із державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЗК № 048367 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,0245 га, розташованої за адресою: м. Ужгород, вул. Корзо, 11/13, на підставі рішення І сесії ІV скликання Ужгородської міської ради від 28.02.2006 року № 845.

За п. 2.32 рішення Ужгородської міської ради VI сесії VII скликання від 30 серпня 2016 року № 359 «Про надання та відмову у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» було надано дозвіл на розробку проектів відведення земельних ділянок з подальшою передачею їх у власність: гр. ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,0019 га для будівництва індивідуальних гаражів по вул. Корзо, 13.

Відповідно до листа Управління архітектури та містобудування Ужгородської міської ради від 2013 року металевий гараж, який знаходиться у користуванні гр. ОСОБА_4 по вул. Корзо, 11, частково розташований на земельній ділянці гр. ОСОБА_1

Згідно викопіровки з плану міста по вул. Корзо, 11/13, наданої позивачами, під гаражем гр. ОСОБА_4 проходить каналізація.

Як вбачається із листа Комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно каналізаційного господарства міста Ужгорода» від 28.04.2017 року № 541 у звязку із проходженням самопливної дворової каналізації через зазначену земельну ділянку, проектом землеустрою мають бути визначені межі охоронної зони каналізації, на якій заборонено будівництво капітальних споруд. На час видачі довідки до цього підприємства із заявкою про видачу технічних умов на обєкт будівництва на вказаній ділянці не зверталися, проект не погоджувався.

Як вбачається із наданих суду доказів та Єдиного державного реєстру судових рішень, за рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26.12.2011 року було задоволено позов ОСОБА_4 до виконавчого комітету Ужгородської міської ради та Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода» про визнання права власності на гараж та зобовязання провести його реєстрацію; визнано за ОСОБА_4 право власності на гараж, що розташований в місті Ужгороді по вул. Корзо, 13, який раніше належав ОСОБА_6; зобовязано Комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода» провести реєстрацію права власності ОСОБА_4 на гараж, що розташований в місті Ужгороді по вул. Корзо, 13, який раніше належав ОСОБА_6

За рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 14.02.2017 року у справі № 712/2-7143/2011 було апеляційнускаргуОСОБА_1 задоволено частково, рішення Ужгородського міськрайонного суду від 26 грудня 2011 року в частині зобовязання КП «Бюро технічної інвентаризації м. Ужгород» провести реєстрацію права власності на гараж, що розташований у м. Ужгороді по вул. Корзо, 13, який раніше належав ОСОБА_6 скасовано і в цій частині позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено. В решті рішення суду залишено без змін.

При цьому апеляційною інстанцією було зазначено наступне.

Рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради № 126 від 24 липня 1996 року на ОСОБА_4 дозволено переоформити гараж, розташований по вул. Корзо, 13 в м. Ужгороді, який раніше належав ОСОБА_6 У звязку з придбанням гаражу позивач сплатив відповідні платежі і після чого впродовж 15 років користується даним гаражем.

Факт придбання позивачем гаражу від ОСОБА_6 і користування таким сторонами не оспорюється.

Згідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

З матеріалів справи вбачається, що гараж, який знаходиться в м. Ужгороді, по вул. Корзо, 13 є металевим збірним гаражем, що стверджується рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради № 259 від 27.06.1983 року і такий частково знаходиться на земельній ділянці, ОСОБА_1, що не заперечується сторонами.

У відповідності до ч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також обєкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Спірний металевий гараж є тимчасовою спорудою, не має капітального фундаменту і не є нерухомістю, а тому не підлягає державній реєстрації у відповідності до ст. 182 ЦК України.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції у частині зобовязання КП «Бюро технічної інвентаризації м. Ужгород» провести реєстрацію права власності на гараж, що розташований у м. Ужгород пор вул. Корзо, 13 який раніше належав ОСОБА_6 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у цій частині відповідно до п.п. 1,3,4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, яким у позові ОСОБА_4 в цій частині слід відмовити із вищезазначених підстав.

Оскільки, у відповідності до ст. 328 ЦК України, ОСОБА_4 право власності набув на підставі, що не заборонені законом та набув правомірно, а тому рішення суду першої інстанції про визнання права власності на вищезазначений гараж слід залишити без змін.

Разом з тим, визнання права власності на гараж за позивачем не перешкоджає власнику земельної ділянки ОСОБА_1 у разі порушення її прав щодо користування земельною ділянкою звернутися в суд із позовом про усунення перешкод у її користуванні.

Суду також надано рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.11.2014 року у справі № 712/15848/12 за яким судом було позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, Ужгородської міської рада третя особа - Управління держземагенства в Ужгородському p-ні та Реєстраційна служба Ужгородського міськрайонного управління юстиції про визнання недійсним п. 5 рішення Ужгородської міської ради, визнання недійсним та скасування державного акту, на право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації акту , відновлення попереднього стану земельної, ділянки та визнання законним користувачем земельної ділянки, - задоволено.

Визнано недійсним пункт 5 рішення № 845 від 28 лютого 2006 року Ужгородської міськради І сесії ІV скликання про передачу у приватну власність г-ці ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,025 га по вул. Корзо. 11/13.

Визнано недійсним та скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку пл. 0,025 га по вул. Корзо 11/13 в м. Ужгород, серії ЗК № 048867, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 2110100000-0106070000310, виданий г-ці ОСОБА_1.

Зобов'язано реєстраційну службу Ужгородського міськрайонного управління юстиції скасувати державну реєстрацію державного акту на праві власності на земельну ділянку площею 0,025 га по вул.. Корзо 11/13 в м. Ужгород, серії ЗК № 048867, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 2110100000-0106070000310 виданого гp-ці ОСОБА_1, шляхом скасування відповідного запису в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі.

Зобов'язано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відновити в попередній стан земельної ділянки шляхом демонтування забору й насаджень, та не чинити ОСОБА_4 перешкод у користуванні земельною ділянкою на якій розташований належний ОСОБА_4 гараж по вул. Корзо, 13 в м. Ужгород.

Визнано ОСОБА_4 законним користувачем земельної ділянки, на якій розташований належний йому на праві приватної власності гараж по вул. Корзо 13 в м. Ужгород., в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок, передбачених ст. 121 ЗК України.

Відмовлено в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 та Ужгородської міської ради, тертя особа ОСОБА_2 про скасування рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради № 126 від 24.07.1996 року та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

Відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4, треті особи - ОСОБА_1, Ужгородська міська рада, Відділ Держкомзему в м. Ужгород, про скасування рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради № 126 від 24.07.1996 року, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та відшкодування моральної шкоди.

За рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 04.03.2015 року було апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 листопада 2014 року в частині задоволення первісного позову ОСОБА_4 скасовано. Ухвалене в цій частині нове рішення, яким у вимогах ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, Ужгородської міської ради, 3-х осіб Управління Держземагенства в Ужгородському районі Закарпатської області, Реєстраційної служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції про визнання недійсним рішення Ужгородської міської ради, визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, зобовязання вчинити певні дії та визнання законним користувачем земельної ділянки відмовлено. У решті рішення суду залишити без змін.

При цьому апеляційною інстанцією було встановлено наступне.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради народних депутатів № 126 від 24 липня 1996 року ОСОБА_4 дозволено переоформити на себе гараж по вул. Корзо,13 в м. Ужгороді, який раніше належав ОСОБА_3 В.В. Згідно витягу про Державну реєстрацію прав КП «Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода» Ужгородської міської ради Закарпатської області від 25.01.2012 року, за ОСОБА_4 в цілому зареєстровано право приватної власності на вказаний гараж на підставі рішення Ужгородського міськрайонного суду від 26.12.2011 року.

Отже судом встановлено, що з 1996 року ОСОБА_4 набув права користування вказаним гаражем, а у січні 2012 року став його власником.

Посилання суду першої інстанції на те, що при переході до ОСОБА_4 права користування на вказаний гараж до нього перейшло і право користування земельною ділянкою, на якій він розташований, є помилковим з огляду на наступне.

Так, відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 року №7, - при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 р., згідно з положеннями чинної до цієї дати статті 30 ЗК України до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі про відчуження.

Однак, ОСОБА_4 права користування вказаним гаражем набув не на підставі цивільно-правової угоди, а на підставі рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради народних депутатів №126 від 24 липня 1996 року, що виключає застосування положень статті 30 ЗК України (в редакції 1990 року) до даних правовідносин.

Крім цього, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження набуття ОСОБА_4 права користування земельною ділянкою, на якій розташований гараж, у спосіб передбачений Земельним кодексом України в редакції, чинній на час набуття ним права користування вказаним гаражем.

Таким чином, суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що ОСОБА_4 є належним користувачем земельної ділянки, на якій розташований гараж.

Також судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі рішення 1 сесії 1У скликання Ужгородської міської ради від 28.02.2006 року № 845 передано у власність земельну ділянку площею 0,025 га. для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в м.Ужгороді, вул. Корзо,11/13, та видано їй державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЗК №048867 від 03.04.2006 року.

Визнаючи недійсним п.5 рішення №845 від 28 лютого 2006 року Ужгородської міської ради 1 сесії 1У скликання про передачу у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,025 га. по вул. Корзо,11/13, та визнаючи незаконним і скасовуючи виданий ОСОБА_1 державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,025 га. по вул. Корзо,11/13 в м.Ужгороді, серії ЗК №048867 від 03 квітня 2006 року, - суд першої інстанції виходив із того, що вказаний державний акт ОСОБА_1 виготовлено з порушенням вимог земельного законодавства, так як не було погоджено межі земельної ділянки із ОСОБА_4, який є користувачем земельної ділянки на якій розташований гараж.

Проте, колегія суддів із висновком суду першої інстанції погодитись не може, оскільки ОСОБА_4 у встановленому законом порядку не набув права користування земельною ділянкою на якій розташований належний йому гараж, він не є мешканцем будинку №13 по вул. Корзо в м. Ужгороді, де розташований цей гараж, так як проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1, там же проживав і на час переоформлення на нього вказаного гаражу, а тому він не є суміжним землекористувачем з яким необхідно погоджувати межі земельної ділянки. На час приватизації ОСОБА_1 земельної ділянки у 2006 році ОСОБА_4 був лише користувачем гаражу і права користування на земельну ділянку під ним не набув. А тому суд першої інстанції помилково дійшов висновку про визнання недійсним рішення Ужгородської міської ради та про визнання незаконним і скасування виданого ОСОБА_1 державного акту.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Фотознімки гаражу судом не приймаються до уваги у якості доказів, оскільки зйомка була проведена 04.09.2015 року, без привязки до місцевості, тому із них неможливо достовірно встановити будь які фактичні обставини.

Протоколом засідання комісії з вирішення земельних спорів щодо меж земельних ділянок та додержання добросусідства від 11.05.2017 року № 21 було вирішено за згодою ОСОБА_1 рекомендувати заявнику гр. ОСОБА_4 звернутися до ТзОВ «Терра Капітал» щоб переробити документацію землеустрою, а саме змістити межу земельної ділянки на 20 см. від огорожі вищезазначеного суміжного землекористувача.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Виключною компетенцією пленарних засідань міської ради згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з п. 34 ст. 26, п. 2 ст. 77 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» питання про розгляд клопотання і надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надання мотивованої відмови у його наданні вирішується на пленарному засіданні ради - сесії, а спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

Статтею 81 Земельного кодексу України (у редакції станом на 30 серпня 2016 року дату винесення оспорюваного рішення) встановлено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки серед іншого на підставі безоплатної передачі із земель державної комунальної власності.

Відповідно до ч. 3 ст. 116 Земельного кодексу України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації визначених Земельних кодексом України. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межа норм, визначених ЗКУ, провадиться один раз по кожному виду використання.

Положеннями статті 121 Земельного кодексу України визначено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Так відповідно до п. «д» ч. 1 статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у певних розмірах. Для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Відповідно до ч. 6 статті 118 кодексу визначено порядок отримання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян в межах безоплатної приватизації. Громадяни зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарські будівель і споруд (присадибної ділянки) у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. При цьому не вказано необхідності визначати межі земельної ділянки та додавати інші документи та матеріали.

Цією ж статтею визначено порядок та строки розгляду клопотання щодо надання власність громадянам земельних ділянок державної та комунальної власності. Згідно цього порядку відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених встановленому законом порядку.

З вказаної норми законодавства вбачається, що законом передбачено єдину підставу для відмови у наданні дозволу, а саме лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених встановленому законом порядку.

Із оспорюваного рішення вбачається, що Ужгородською міською радою було надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки з подальшою передачею її у власність: гр. ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,0019 га для будівництва індивідуальних гаражів по вул. Корзо, 13, що за розміром відповідає вищезазначеним нормам закону.

При цьому спір щодо часткового накладення меж земельної ділянки на земельну ділянку, яка належить першому позивачу, може бути вирішений у позасудовому порядку, що підтверджується протоколом засідання комісії з вирішення земельних спорів щодо меж земельних ділянок та додержання добросусідства від 11.05.2017 року № 21, тому не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Проте, як вбачається із викопіровки з плану міста по вул. Корзо, 11/13, наданої позивачами, під гаражем гр. ОСОБА_4 проходить каналізація, а відповідно до листа Комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно каналізаційного господарства міста Ужгорода» від 28.04.2017 року № 541 у звязку із проходженням самопливної дворової каналізації через зазначену земельну ділянку, проектом землеустрою мають бути визначені межі охоронної зони каналізації, на якій заборонено будівництво капітальних споруд. На час видачі довідки до цього підприємства із заявкою про видачу технічних умов на обєкт будівництва на вказаній ділянці не зверталися, проект не погоджувався.

Відповідно до п. 8.56 ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» відстань по горизонталі (у світлі) від самопливної каналізації до фундаментів будинків та споруд має складати 3,0 метри.

У даному випадку тимчасова споруда металевий гараж на місці якого планується будівництво капітальної будівлі гаражу, під будівництво якого і було виділено землю ОСОБА_4, безпосередньо знаходиться на землі де проходить самопливна каналізація.

При цьому, як вбачається із плану земельної ділянки розміром 5,88 * 2,35 метри (а.с. 7), яка була виділена ОСОБА_4 для будівництва індивідуальних гаражів, та викопіровки із плану міста по вул.. Корзо, 11/13, неможливим є її переміщення на 3 метри від самопливної каналізації.

Відтак суд вважає, що оспорюване рішення було винесене Ужгородською міською радою із очевидною невідповідністю місця розташування об'єкта будівництва гаражу вимогам п. 8.56 ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» та генеральному плану м. Ужгороду, відтак позов підлягає задоволенню, слід визнати протиправними дії Ужгородської міської ради із винесення п. 2.32 рішення VI сесії VII скликання від 30 серпня 2016 року № 359 «Про надання та відмову у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» було надано дозвіл на розробку проектів відведення земельних ділянок з подальшою передачею їх у власність: гр. ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,0019 га для будівництва індивідуальних гаражів по вул. Корзо, 13, та скасувати зазначене рішення.

Питання щодо відшкодування судових витрат позивачам судом не вирішується, оскільки вони були звільнені від їх сплати у встановленому порядку.

Керуючись ст.ст.11,70,71,86,94, 98, 106-163,185-186КАС України, ст. 81, 116, 118, 121 ЗК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов першого позивача - ОСОБА_1 та другого позивача - ОСОБА_2 до першого відповідача Ужгородської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4, про визнання протиправним та скасування рішення, - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Ужгородської міської ради із винесення п. 2.32 рішення VI сесії VII скликання від 30 серпня 2016 року № 359 «Про надання та відмову у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» було надано дозвіл на розробку проектів відведення земельних ділянок з подальшою передачею їх у власність: гр. ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,0019 га для будівництва індивідуальних гаражів по вул. Корзо, 13.

Скасувати п. 2.32 рішення Ужгородської міської ради VI сесії VII скликання від 30 серпня 2016 року № 359 «Про надання та відмову у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» було надано дозвіл на розробку проектів відведення земельних ділянок з подальшою передачею їх у власність: гр. ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,0019 га для будівництва індивідуальних гаражів по вул. Корзо, 13.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду ОСОБА_7