Постанова № 69944971, 01.11.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/5018/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2017 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Бутенко А.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень від 18.05.2017 р. № 762-13 та №764-13,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень від 18.05.2017 р. № 762-13 та №764-13.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просила суд задовольнити їх з підстав зазначених в адміністративному позові (а.с. 3-5).

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про день, час та місце судових засідань був повідомлений належним чином (а.с. 22). Надійшли заперечення на позов, в яких відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог, з підстав зазначених у запереченнях на позов, а також надійшло клопотання про зупинення провадження, в звязку з зайнятістю представника у іншому судовому засіданні.

Згідно із ч. 6 ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта, суд дійшов до висновку про можливість розгляду заяви в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні докази, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що Позивачем були отримані податкові повідомлення - рішення № 762 - 13 від 18.05.2017 року та № 764 - 13 від 18.05.2017 року (а.с. 6).

Не погоджуючись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, Позивач звернувся у порядку передбаченому ст. 56 ПКУ до ДФС України, та отримав відповідь № Н309/П/99-99-11-02-01-14 від 01.09.2017 року (а.с. 7-9), з якої вбачається, що скарга представника Позивача залишена без задоволення, а податкові повідомлення рішення залишені без змін, тому ОСОБА_1 звернувся із даним позовом до суду.

Оцінюючи оскаржені рішення суб`єкта владних повноважень, суд виходить з приписів ч. 3 ст. 2 КАС України та доходить висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов'язки платників податків та зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 року №2755-VI (далі Кодекс).

Відповідно до Закону України від 28.12.2014 р. №71-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи», були внесені зміни до Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого до останнього було включено ст. 266 Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками обєктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Обєктом оподаткування є обєкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Згідно з п. «є» та «ж» ст. 266.2.2. Податкового кодексу України: «Не є обєктом оподаткування:

- будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств;

- будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Судом встановлено, що у власності Позивача перебуває обєкт нерухомого майна, розташований за адресою: Україна, Одеська область, Лиманський район, смт Доброслав, вул. Садова, буд. 76.

Згідно з витягом про реєстрацію право власності на нерухоме майно, зазначено майно не є обєктом житлового будівництва, а є будівлями промисловості - будівлею хлібзаводу (а.с. 15).

Відповідно до ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.

Крім того, статтею 2 Податкового Кодексу України передбачено: «Зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.»

Відповідно до ст. 4.1.9. ПКУ ст. 4.1. декларується принцип стабільності податкового законодавства: «стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року;»

Принцип стабільності слід розглядати як надані державою платнику податків гарантії для реалізації його майнових прав. Ця гарантія є частиною гарантій, які передбачені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, а саме Першим протоколом до Конвенції.

Норма ст. 265.5.1. ПКУ у редакції, яка діяла протягом податкового періоду 2016 року була прийнята Законом України ЗУ № 909-VIII від 24.12.2015 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» та оприлюднений у виданні «Відомості Верховної Ради» (ВВР), 2016, № 5, ст.47.

Згідно до ст. 3 Бюджетного кодексу України: «Бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Неприйняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України до 1 січня відповідного року не є підставою для встановлення іншого бюджетного періоду.»

Закон України «Про державний бюджет на 2016 рік» був прийнятий 25.12.2015 року та, відповідно до п. 1 Прикінцевих положень набрав чинності 01.01.2016 року.

Таким чином, внесення змін до елементу податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у вигляді нової методики розрахунку податку на 2016 рік відбулося пізніше ніж за шість місяців до нового бюджетного періоду, що суперечить принципу стабільності податкового законодавства України.

Згаданий вище принцип стабільності, згідно до ст. 4.1.9 ПКУ є нормою обовязковою для усіх, у тому числі для законодавця, який вносить зміни до ПКУ, котра породжує обґрунтовані "законні очікування" у платників податків щодо майна (податку), який вони муситимуть (або не муситимуть) заплатити в наступному податковому періоді, зберігши або витративши своє майно.

Як свідчить позиція ЄСПЛ (рішення якого є в нас джерелом права) у справі 41/74 Yvonne Van Duyn vs Home Office, принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи мають можливість покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть коли вони містяться в нормативному акті, який взагалі не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом відповідальності держави, котрий полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для уникнення відповідальності. Якщо держава затвердила певну концепцію, якою в нашому випадку є стабільність податкового законодавства, то вона діє протиправно, коли відступає від заявленої поведінки або політики. Оскільки погодження такої політики або поведінки дало підстави для виникнення обгрунтованих очікувань в осіб щодо дотримання державою або органом публічної влади такої політики або поведінки.

Приймаючи у порушення принципу стабільності податкового законодавства згідно до п. 4.1.9. ПКУ зміни до методики розрахунку податку на майно, відмінне від земельної ділянки за ст. 266.5.1. ПКУ ЗУ № 909-VIII від 24.12.2015 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», порушено державні гарантії, які надані всім платникам податків, декларуючи принципи, згідно до ст. 4.1.9. ПКУ.

Виходячи з зазначеного, наявне протиріччя між обовязком платника податків платити тільки податки, встановлені законами (ст. 67 Конституції України), прийнятими законними методами (ст. 67 Конституції України) та обовязком платника податків платити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, елементи якого встановлені законом, прийнятим у порушення ст. 4.1.9. ПКУ. Таким чином виникає можливість неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків (не платити податок), так і контролюючого органу (платити податок).

Основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.

Принципи, проголошені у ст. 4 Податкового кодексу України повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.

Так, серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (пп. 4.1.4 п.4.1 ст. 4 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно- правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обовязків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Також суд враховує практику Європейського суду з прав людини у справах Серков проти України (заява №39766/05), Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06), де Суд в своїх рішеннях встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, вказавши, що органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.

Згідно з п. 35 Рішення ЄСПЛ по справі «Сєрков проти України», ЄСПЛ висловлює позицію щодо ролі національної судової системи у застосуванні концепції передбачувальності законодавства.

Відповідно до п.147 рішення Європейського суду з прав людини «Броньовський проти Польщі» від 22.04.2004 р. вказано, що згідно з принципом законності, чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні.

Згідно з п.184 цього рішення Європейського суду з прав людини, принцип верховенства права, на якому будується Конвенція, та принцип законності, про який ідеться в статті 1 Першого протоколу, вимагає від держав не лише поважати і застосовувати, у передбачуваний і узгоджуваний спосіб, запроваджені ними закони, а ще й - що безпосередньо випливає з цього обов'язку - забезпечувати правові та практичні умови для втілення їх в життя.

У пункті 51 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» від 14.10.2010 р. Суд наголошував на «якості закону, його доступності для зацікавлених осіб, чіткості та передбачуваності у своєму застосуванні.

Згідно до пункту 5.4. рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 р. №5-рп/2005 конституційний принцип правової держави передбачає встановлення правопорядку, який повинен гарантувати кожному утвердження і забезпечення прав і свобод.

Таким чином, у випадку дотримання законодавцем принципу стабільності при введенні нових податків чи внесенні змін до елементів податків, наявне, що вони можуть бути застосовані, лише у наступному бюджетному періоді, тобто, за наявності відповідного рішення органу місцевого самоврядування, не раніше початку 2018 бюджетного року.

Оскаржувані ППР були видані, відповідно до норм ПКУ, які були прийняті із порушенням принципу стабільності, передбаченого ПКУ.

З огляду на зазначене, суд вважає, що зобовязання, яке виникло у позивача внаслідок видання оскаржуваних ППР, не мало сплачуватися Позивачем, враховуючи те, що оскаржувані ППР були видані на підставі норми ПКУ, прийнятою із порушенням порядку, передбаченого ПКУ є незаконними та порушує права Позивача, які гарантовані ПКУ.

З зазначених підстав, ППР не відповідає вимогам Податкового кодексу України та вищенаведених нормативних актів.

Таким чином, права Позивача, як платника податків - власника обєкту нерухомого майна, розташованого за адресою: Україна, Одеська область, Лиманський район, СМТ Доброслав, вул. Садова, буд. 76, були порушені виданням Податкових повідомлень - рішень № 762 - 13 від 18.05.2017 року та № 764 - 13 від 18.05.2017 року, прийнятих всупереч зазначених вище норм Податкового кодексу України.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень від 18.05.2017 р. № 762-13 та №764-13, підлягає задоволенню.

Відповідно до статей 11, 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частиною другою статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваного рішення з урахуванням вимог, встановлених ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 статті 2 КАС України, а тому, виходячи з заявлених позовних вимог, положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст.6-8, 71, 86, 94, 122, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 18.05.2017 р. № 762-13 та №764-13.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (код платника - НОМЕР_1, адреса: 67560, Одеська обл., Лиманський р-н, смт. Доброслав, вул. Українська, 1) з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС в Одеській області судовий збір у розмірі 640 (шістсот сорок) гривень.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Суддя Бутенко А.В.