Ухвала суду № 69942359, 27.10.2017, Апеляційний суд Рівненської області

Апеляційний суд Рівненської області

__________

У Х В А Л А

Іменем України

27 жовтня 2017 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючого судді - Маринича В.К.,

суддів - Іващука В.Я., Остапука В.І..,

з участю секретаря судового засідання Черняка Б.Р.,

прокурора Демчишина І.П.,

обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

захисників ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі апеляційного суду кримінальне провадження №12015030000000232 по обвинуваченню

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрованого за адресою ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_4, працюючого на посаді офіс-менеджера ТОВ «БК «ДП ІКА-БУД», одруженого, раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 189, ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 289, ч. 2 ст. 146 КК України;

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженця та жителя ІНФОРМАЦІЯ_6, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_7, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_8, непрацюючого, одруженого, раніше судимого: вироком Авдіївського міського суду Донецької області від 12.08.2003 року за ч. 2 ст. 186 КК України до 2 років позбавлення волі; вироком Приморського районного суду м. Маріуполь Донецької області від 19.11.2007 року за ч. 1 ст. 345, ч. 2 ст. 345, ч. 1 ст. 70, ст.ст. 75, 76 КК України до 4 років обмеження волі з іспитовим строком 2 роки; вироком Авдіївського міського суду Донецької області від 08.09.2011 року за ч. 3 ст. 185, ст. 69 КК України до 1 року позбавлення волі,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 189, ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 289, ч. 2 ст. 146 КК України,

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_9, уродженця та жителя ІНФОРМАЦІЯ_10, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_8, одруженого, непрацюючого, раніше судимого: вироком Авдіївського міського суду Донецької області від 19.09.2002 року за ч. 2 ст. 186, ст. 75 КК України до 4 років позбавлення волі з іспитовим строком 2 роки; вироком Апеляційного суду Донецької області від 27.03.2003 року за ч. 2 ст. 296, п. 7 ч. 2 ст. 115, ст. 70 КК України до 15 років позбавлення волі; ухвалою Свердловського міського суду Луганської області від 14.08.2014 року звільнений умовно-достроково на не відбутий строк покарання 3 роки 1 місяць; вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 08.07.2015 року за ч. 1 ст. 185, ст. 71 КК України до 3 років 2 місяців позбавлення волі,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 189, ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 289, ч. 2 ст. 146 КК України,

за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_7, обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_2 на вирок Ківерцівського районного суду Волинської області від 10 червня 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком Ківерцівського районного суду Волинської області від 10 червня 2016 року ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 189, ч. 2 ст.186, ч. 2 ст. 289 КК України, та призначено покарання:

за ч. 2 ст. 146 КК України - 3 роки позбавлення волі;

за ч. 2 ст. 189 КК України - 4 роки позбавлення волі;

за ч. 2 ст. 186 КК України - 3 роки позбавлення волі;

за ч. 2 ст. 289 КК України - 5 років позбавлення волі без конфіскації майна.

На підставі ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено остаточне покарання у виді 5 (пяти) років позбавлення волі без конфіскації майна

На підставі ст.75 КК України звільнено засудженого ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки без конфіскації майна.

Згідно п.п. 2, 3, 4 ст.76 КК України покладено на засудженого ОСОБА_3 наступні обов'язки: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання; періодично з'являтися для реєстрації до кримінально-виконавчої інспекції.

До набрання вироком законної сили засудженому ОСОБА_3 залишено запобіжний захід у вигляді застави.

Повернуто ОСОБА_3 суму застави в розмірі 97440 грн, яка внесена згідно з квитанцією № 0.0.410917285 від 17.07.2015 року на депозитний рахунок ТУ ДСА України у Волинській області: код ЄДРПОУ 26276277, депозитний рахунок № 37315003000983, банк ГУДКСУ у Волинській області МФО 803014, на підставі ухвали слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16.07.2015 року.

Визнано ОСОБА_2 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 189, ч. 2 ст.186, ч. 2 ст. 289 КК України, та призначено покарання:

за ч. 2 ст. 146 КК України - 3 роки позбавлення волі;

за ч. 2 ст. 189 КК України - 4 роки 6 місяців позбавлення волі;

за ч. 2 ст. 186 КК України - 3 роки 6 місяців позбавлення волі;

за ч. 2 ст. 289 КК України - 5 років позбавлення волі з конфіскацією 1/2 частки належного йому майна.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено остаточне покарання ОСОБА_2 у виді 5 (пяти) років позбавлення волі з конфіскацією 1/2 частки належного йому майна.

До набрання вироком законної сили засудженому ОСОБА_2 залишено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Строк відбуття покарання засудженому ОСОБА_2 вирішено рахувати з моменту затримання - 21.05.2015 року.

В порядку ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_2 в строк відбування покарання термін попереднього увязнення з 21.05.2015 року по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього увязнення за два дні позбавлення волі.

Визнано ОСОБА_1 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 189, ч. 2 ст.186, ч. 2 ст. 289 КК України, та призначено покарання:

за ч. 2 ст. 146 КК України - 4 роки позбавлення волі;

за ч. 2 ст. 189 КК України - 5 років 6 місяців позбавлення волі;

за ч. 2 ст. 186 КК України - 4 роки 6 місяців позбавлення волі;

за ч. 2 ст. 289 КК України - 5 років позбавлення волі з конфіскацією 1/2 частки належного йому майна.

На підставі ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_1 покарання у виді 5 (пяти) років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією 1/2 частки належного йому майна.

На підставі ч. 4 ст.70 КК України шляхом часткового складання покарань, до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання, призначеного за вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 08.07.2015 року, та остаточно призначено ОСОБА_1 до відбуття покарання у виді позбавлення волі строком на 6 (шість) років 6 (шість) місяців з конфіскацією 1/2 частки належного йому майна.

Визнано невинуватим ОСОБА_1 за ч.3 ст.185 КК України та виправдано за недоведеністю в його діях складу даного кримінального правопорушення.

До набрання вироком законної сили засудженому ОСОБА_1 залишено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Строк відбуття покарання засудженому ОСОБА_1 прийнято рахувати з моменту затримання 21.05.2015 року.

В порядку ч.5 ст.72 КК України зараховано ОСОБА_1 в строк відбування покарання термін попереднього увязнення з 21.05.2015 року по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього увязнення за два дні позбавлення волі.

Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1 на користь Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при УМВС України у Волинській області по 102 грн. 30 коп. з кожного судові витрати, повязані із залученням експерта для проведення судової автотоварознавчої експертизи.

Скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25.05.2015 року, на майно ОСОБА_3, а саме: грошові кошти в сумі 14 грн., мобільний телефон марки «Самсунг» моделі GT-18190, ІМЕІ 356507051975021/1, із сім-картою синього кольору з написом «Київстар», абонентський номер якої +380979465996, планшет «Apple».

Судом вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.

За вироком суду, 19 квітня 2015 року у денну пору доби ОСОБА_3, діючи з корисливих мотивів та керуючись метою незаконного збагачення шляхом предявлення незаконної вимоги передачі чужого майна, за попередньою змовою з ОСОБА_1 та двома невстановленими у ході досудового слідства особами кавказької національності, матеріали щодо яких виділені в окреме провадження (т.5 а.с.172), з метою протиправного заволодіння в майбутньому грошовими коштами потерпілого ОСОБА_8, прибувши у м. Ковель Волинської області та перебуваючи за адресою: м. Ковель, вул. Грушевського, будинок №1 з підстав, не передбачених чинним законодавством, повідомив ОСОБА_9 про те, що його син ОСОБА_8 повинен їм передати грошові кошти в сумі 50 000 доларів США, що не відповідало дійсності, оскільки ОСОБА_8 зазначену суму заперечував та ніяких боргових зобовязань перед ОСОБА_3 та іншими учасниками злочинної групи не мав, і під зазначеним приводом, погрожуючи застосувати відносно сина у разі відмови останнього передати зазначену суму грошових коштів у майбутньому нанесення тяжких тілесних ушкоджень та вбивством, таким чином предявив через ОСОБА_9 незаконну вимогу ОСОБА_8 передачі грошових коштів у сумі 50 000 доларів США.

Унаслідок вказаної незаконної вимоги ОСОБА_8, реально сприйнявши виконання заявлених погроз та повіривши у дійсність намірів ОСОБА_3, ОСОБА_1 та невстановлених осіб нанесення йому тілесних ушкоджень та позбавити його життя, упродовж квітня-травня 2015 року, отримуючи усні погрози від ОСОБА_1 та ОСОБА_3 по мобільному телефону, змушений був переховуватись від останніх та став проживати за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_11, дачний масив «Озерце» №518.

21 травня 2015 року приблизно о 14-й годині ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, діючи з корисливих мотивів та керуючись метою наживи, за попередньою змовою між собою та невстановленою особою на імя Денис, матеріали щодо якого виділені в окреме провадження (т.5 а.с.172), будучи обєднані з останнім єдиним умислом, направленим на заволодіння майном та грошовими коштами ОСОБА_8, з метою реалізації злочинного наміру, попередньо прибувши з м. Маріуполя Донецької області до м. Ковель Волинської області, не встановивши місце переховування ОСОБА_8, діючи за погодженням із невстановленою в ході досудового слідства особою, встановивши місце перебування знайомого ОСОБА_8 - громадянина ОСОБА_10, котрий, як було їм відомо, перебував у дружніх стосунках із потерпілим ОСОБА_8 та міг знати про його місце знаходження, з метою встановлення місця перебування ОСОБА_8, використовуючи транспортний засіб марки «Land Rover Range Rover» чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_11, якому про дійсні злочинні наміри ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та інших осіб нічого відомо не було, прибули до місця проживання ОСОБА_10, що за адресою: м. Ковель, вул. Заводська, 5, де застосувавши до нього фізичне та психічне насильство, що виразилось у погрозах йому вбивством та нанесенням тяжких тілесних ушкоджень та заштовхуванні в автомобіль, подолали таким чином волю останнього до чинення опору, після чого протиправно, всупереч волі потерпілого, порушуючи його право на вільне пересування, помістили ОСОБА_10 у салон автомобіля марки «Land Rover Range Rover», державний номерний знак НОМЕР_1, де незаконно утримуючи потерпілого в салоні вищевказаного транспортного засобу, перевезли на територію готелю «Алібі», який розташований в с. Городовець Ковельського району Волинської області.

Продовжуючи надалі свої злочинні дії, перебуваючи біля даного готелю ОСОБА_1 спільно із ОСОБА_3 та ОСОБА_2, за погодженням із невстановленою особою на імя Денис, який використовуючи засоби мобільного звязку, вчиняючи спільно з іншими обвинуваченими психічний тиск на потерпілого ОСОБА_10, пригрозив по телефону останньому у разі відмови виконати їх протиправні вимоги нанесенням тілесних ушкоджень та вбивством, всупереч волі потерпілого, повторно помістивши ОСОБА_10 в салон автомобіля марки «Land Rover Range Rover», державний номерний знак НОМЕР_1, незаконно позбавивши таким чином волі потерпілого та, утримуючи його в салоні даного автомобіля, протиправно, а ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повторно, предявили ОСОБА_10 незаконну вимогу передати їм 50 000 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ станом на 21.05.2015 року становило 1 040 500 гривень, та примусили його вказати місце знаходження ОСОБА_8 з метою незаконного заволодіння грошовими коштами та іншим майном останнього.

Того ж дня ОСОБА_10 у період часу приблизно з 14-ї години по 17 год. 14 хв., незаконно утримуючись в автомобілі марки «Land Rover Range Rover», державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_11, і виконуючи протиправні вимоги ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2 та невстановленої в ході досудового слідства особи на імя Денис, був перевезений останніми зазначеним вище автомобілем з с. Городовець Ковельського району Волинської області у Ківерцівський район Волинської області до дачного масиву «Озерце» №518, де в той час переховувався ОСОБА_8, та вказав останнім територію домоволодіння й будинок, у якому перебував потерпілий ОСОБА_8

У подальшому, 21.05.2015 року приблизно о 17 год 14 хв, ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, будучи обєднаними єдиним умислом з невстановленою особою на імя Денис, направленим на заволодіння грошовими коштами потерпілого ОСОБА_8 та його майном шляхом вимагання, протиправно, відкрито проникли на територію домоволодіння за адресою: дачний масив «Озерце» №518 Ківерцівського району, де у той час знаходився ОСОБА_8, після чого, вчиняючи психічне та фізичне насильство по відношенню до потерпілого ОСОБА_8 з метою подолання волі останнього до чинення опору, ОСОБА_1 у присутності ОСОБА_10 раптово наніс удар рукою в область голови потерпілого, завдавши ОСОБА_8 фізичного болю, від чого останній упав у багажник автомобіля, де погрожуючи словесно відрізати потерпілому вухо та вбивством, ОСОБА_1 спільно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 незаконно проводячи обшук в салоні належного ОСОБА_8 автомобіля у пошуках грошей та іншого майна, протиправно, а ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повторно, предявили ОСОБА_8 незаконну вимогу передати 50 000 доларів США, що згідно курсу НБУ станом на 21.05.2015 року становило 1 040 500 гривень.

Отримавши відповідь ОСОБА_8, що останній їм нічого не винен та зазначеної суми грошових коштів у нього немає, ОСОБА_2 повторно з відома і згоди ОСОБА_3, ОСОБА_1 та невстановленої в ході досудового слідства особи на імя Денис, застосувавши до ОСОБА_8 фізичне насильство, яке виразилось в нанесенні ОСОБА_8 двох ударів в область голови, наказав спільно з ОСОБА_1 проти волі потерпілого йому роззутися та перебувати в багажнику транспортного засобу без взуття, щоб останній не мав можливості утекти.

Встановивши, що окрім автомобіля марки «Audi A6», реєстраційний номер KGRJH80, потерпілий ОСОБА_8 володіє іншим майном, а саме має грошові кошти на карткових рахунках наявних у нього банківських пластикових карток у сумах близько 120 000 гривень та автомобілем марки «Мерседес» вартістю 2 500 доларів США, ОСОБА_1 спільно та за попередньою змовою із ОСОБА_3, ОСОБА_2 та невстановленою особою на імя Денис, з метою виконання раніше предявлених вимог, повторно незаконно предявив потерпілому ОСОБА_8 вимогу передачі права на майно та змусив ОСОБА_8 згодитись передати їм транспортні засоби, які були у володінні ОСОБА_8, а також погодитись здійснити перерахування з його карткових рахунків пластикових банківських карток грошові кошти на вказаний у майбутньому номер банківського рахунку, чим завдав потерпілим ОСОБА_8 та ОСОБА_10 моральної і фізичної шкоди.

Таким чином, своїми умисними діями, які виразилися у вимозі передачі чужого майна та права на майно, з погрозою насильства над потерпілими ОСОБА_8 та ОСОБА_10Ю, обмеження прав, свобод та законних інтересів цих осіб, вчиненими за попередньою змовою групою осіб, з погрозою вбивства та заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, а ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повторно, обвинувачені ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 скоїли кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст.189 КК України.

Крім того, 21.05.2015 року у період часу з 17 год 14 хв по 18 год 50 хв ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 повторно, за попередньою змовою між собою, діючи з корисливих мотивів та керуючись метою незаконного збагачення, протиправно проникнувши через причинені ворота на приватну територію домоволодіння, розташованого за адресою: Волинська область, Ківерцівський район, дачний масив «Озерце» №518, яке перебувало у правомірному користуванні ОСОБА_8, у ході предявлення останньому незаконної вимоги передачі грошових коштів у сумі 50 000 доларів США, вчиняючи на потерпілого ОСОБА_8 психічне та фізичне насильство, яке виразилось в узгодженому нанесенні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із відому та згоди ОСОБА_3 ударів руками в область голови та тулуба потерпілому ОСОБА_8, погрожуючи йому словесно відрізати вухо та вбивством, унаслідок чого останньому заподіяні легкі тілесні ушкодження, що не мали ознак небезпеки для життя в момент їх спричинення, здолавши таким чином волю потерпілого до вчинення опору, протиправно відкрито заволоділи з салону автомобіля марки «Audi A6», реєстраційний номерний знак KGRJH80, що перебував у користуванні ОСОБА_8 Д.В., технічним паспортом на вказаний автомобіль серійний номер 0285053, виданий на імя ОСОБА_12, володільцем якого являвся ОСОБА_8, вартістю 8000 гривень, пластиковою карткою УкрСиббанку голд №5571003600116463, пластиковою карткою А-Банку №67050910000642185, пластиковою карткою УкрСиббанку № 4073543500017174, які матеріальної цінності для потерпілого ОСОБА_8 не представляють.

Своїми умисними діями, які виразились у відкритому викраденні чужого майна, поєднаними з насильством, яке не є небезпечним для життя та здоровя потерпілого ОСОБА_8, з погрозою застосування такого насильства, вчиненими повторно, за попередньою змовою групою осіб, ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 скоїли кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст.186 КК України.

Крім того, ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в групі осіб за попередньою змовою між собою, будучи обєднані з невстановленою в ході досудового розслідування особою на імя Денис (матеріали щодо якого виділені в окреме провадження) єдиним умислом, 21.05.2015 року у період часу з 17 год. 14 хв. по 18 год 50 хв повторно, діючи з корисливих мотивів та керуючись метою незаконного збагачення, протиправно проникнувши через причинені ворота на приватну територію домоволодіння, розташованого за адресою: Волинська область, Ківерцівський район, дачний масив «Озерце» №518, яке перебувало у правомірному користуванні ОСОБА_8, у ході предявлення останньому незаконної вимоги передачі грошових коштів в сумі 50 000 доларів США, вчиняючи на потерпілого ОСОБА_8 психічне та фізичне насильство, яке виразилось в узгодженому нанесенні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із відому та згоди ОСОБА_3 ударів рукою в область голови та тулуба потерпілому ОСОБА_8, унаслідок чого останньому було заподіяно легкі тілесні ушкодження, що не мали ознак небезпеки для життя в момент їх спричинення, погрожуючи йому словесно відрізати вухо та вбивством, здолавши таким чином волю потерпілого до вчинення опору, в рахунок попередньо предявленої йому вимоги передачі грошових коштів у сумі 50 000 доларів США, відкрито заволоділи автомобілем марки «Audi A6», реєстраційний номерний знак KGRJH80, який перебував в користуванні потерпілого ОСОБА_8

Своїми умисними діями, які виразились у незаконному заволодінні транспортним засобом з будь-якою метою, вчиненими за попередньою змовою групою осіб, повторно, поєднаними з насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого та з погрозою застосування такого насильства, вчиненими з проникненням у інше сховище, ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 скоїли кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 289 КК України.

Крім того, 21.05.2015 року приблизно о 14-й годині, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 за попередньою змовою між собою та невстановленою особою на імя Денис, матеріали щодо якого виділені в окреме провадження, будучи обєднані з останніми єдиним умислом, направленим на заволодіння грошовими коштами потерпілого ОСОБА_8 та його майном, діючи з корисливих мотивів та керуючись метою наживи, прибувши до місця проживання ОСОБА_10 за адресою: м. Ковель, вул. Заводська, 5, який перебував у дружніх стосунках із потерпілим ОСОБА_8 та міг знати про його місце знаходження, застосувавши до нього фізичне та психічне насильство, що виразилось у погрозах йому вбивством та нанесенням тяжких тілесних ушкоджень, та заштовхуванні в автомобіль, подолали таким чином волю останнього до чинення опору, після чого протиправно всупереч волі потерпілого, порушуючи його право на вільне пересування, помістили ОСОБА_10 у салон автомобіля марки «Land Rover Range Rover», державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_11, якому про дійсні злочинні наміри ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та інших осіб нічого відомо не було, де незаконно утримуючи потерпілого в салоні вищевказаного транспортного засобу, перевезли на територію готелю «Алібі», який розташований в с. Городовець Ковельського району Волинської області, де у подальшому його незаконно утримували.

Продовжуючи свої злочинні дії, перебуваючи біля даного готелю ОСОБА_1, спільно із ОСОБА_3 та ОСОБА_2, за погодженням із невстановленою особою на імя Денис, матеріали відносно якого виділені в окреме провадження, який використовуючи засоби мобільного звязку, вчиняючи спільно з іншими обвинуваченими психічний тиск на потерпілого ОСОБА_10, пригрозив по телефону останньому у разі відмови виконати їх протиправні вимоги, нанесенням тілесних ушкоджень та вбивством, всупереч волі потерпілого, повторно помістивши ОСОБА_10 в салон автомобіля марки «Land Rover Range Rover», державний номерний знак НОМЕР_1, незаконно позбавивши таким чином волі потерпілого та протиправно предявивши ОСОБА_10 незаконну вимогу передати їм 50 000 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ станом на 21.05.2015 року становило 1 040 500 гривень, та примусивши його вказати місце знаходження ОСОБА_8 з метою незаконного заволодіння грошовими коштами та іншим майном останнього, утримуючи в салоні даного автомобіля, у період часу приблизно з 14-ї години по 17 год. 14 хв. 21.05.2015 року, перевезли ОСОБА_10 з с. Городовець Ковельського району Волинської області у Ківерцівський район Волинської області до дачного масиву «Озерце» №518, де в той час переховувався ОСОБА_8

Близько 17 год 14 хв цього ж дня ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, продовжуючи свої злочинні дії за попередньою змовою між собою, будучи обєднані з невстановленою особою на імя Денис, матеріали щодо якого виділені в окреме провадження, єдиним умислом, направленим на заволодіння грошовими коштами потерпілого ОСОБА_8 та його майном шляхом вимагання, протиправно відкрито проникши на територію домоволодіння за адресою: дачний масив «Озерце» № 518 Ківерцівського району, де у той час знаходився ОСОБА_8, та вчиняючи психічне та фізичне насильство по відношенню до потерпілого ОСОБА_8, з метою подолання волі останнього до чинення опору, предявивши ОСОБА_8 незаконну вимогу передати їм 50 000 доларів США, що згідно курсу НБУ станом на 21.05.2015 року становило 1 040 500 гривень, та отримавши відповідь ОСОБА_8, що останній їм нічого не винен та зазначеної суми грошових коштів у нього немає, продовжуючи вчиняти фізичне насильство до потерпілого ОСОБА_8 та психічний тиск на потерпілого ОСОБА_10, попередивши, що останнього ніхто не відпустить, допоки ОСОБА_8 не віддасть обумовленої суми грошових коштів, діючи узгоджено між собою, здолавши волю потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_10 до чинення будь-якого опору, незаконно, проти волі ОСОБА_8, заволодівши транспортним засобом марки «ОСОБА_4 А6», реєстраційний номер KGRJH80, який перебував у користуванні ОСОБА_8 та знаходився на подвірї зазначеного домоволодіння, ОСОБА_3 та ОСОБА_1, діючи узгоджено із ОСОБА_2, на заднє сидіння автомобіля помістили ОСОБА_8, а ОСОБА_2, завів потерпілого ОСОБА_10 в будинок, у якому проживав ОСОБА_8, де незаконно продовжували утримували потерпілих до тих пір, поки вони 21.05.2015 року о 19 год 00 хв не були звільнені працівниками правоохоронних органів.

Своїми умисними діями, які виразились у незаконному позбавленні волі та викраденні людини, вчиненими з корисливих мотивів, щодо двох осіб, за попередньою змовою групою осіб, ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 скоїли кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.146 КК України.

В апеляційній скарзі прокурор Квятковський М.Ю. вважає вирок суду першої інстанції незаконним у звязку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і невідповідністю призначеного покарання особі обвинувачених та тяжкості кримінальних правопорушень. Зазначає, що судом не взято до уваги, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 раніше судимі, помякшуючих обставин судом не встановлено, обвинувачені вчинили чотири кримінальних правопорушення, з яких три є тяжкими злочинами та один середньої тяжкості. Просить вирок Ківерцівського районного суду Волинської області від 10 червня 2016 року скасувати в частині призначення покарання, та ухвалити новий, яким визнати ОСОБА_2 винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.189 КК України, та призначити покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 років; за ч.2 ст.186 КК України - 4 роки позбавлення волі; за ч.2 ст.146 КК України 4 роки позбавлення волі; за ч.2 ст.289 КК України 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна. На підставі ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити остаточне покарання ОСОБА_2 у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією майна.

В апеляційній скарзі прокурор просить визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.189 КК України, та призначити покарання у вигляді позбавлення волі на строк 6 років; за ч.2 ст.186 КК України 5 років позбавлення волі; за ч.2 ст.146 КК України 5 років позбавлення волі; за ч.2 ст.289 КК України 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна. На підставі ч.1 ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією майна. На підставі ч.4 ст.70 КК України до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднати не відбуту частину покарання за вироком Ковельського міськрайонного суду від 08.07.2015 у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки 2 місяці, і остаточно до відбування ОСОБА_1 визначити позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією майна.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_2 вважає вирок суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим у звязку з невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Зазначає, що судом не взяті до уваги показання обвинувачених та свідків зі сторони обвинувачення, а вирок суду ґрунтується лише на показаннях потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_10 Просить вирок Ківерцівського районного суду Волинської області від 10 червня 2016 року щодо нього скасувати, та ухвалити новий, яким його дії перекваліфікувати з ч.2 ст.189 КК України на ч.2 ст.355 КК України, а за ч.2 ст.186, ч.2 ст.189, ч.2 ст.146, ч.2 ст.289 КК України його виправдати.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_1 вважає вирок суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим у звязку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання щодо нього. Зазначає, що суд не надав належної оцінки допитаних в ході судового слідства свідків, а саме: ОСОБА_11 (допит від 05.11.2015), ОСОБА_13 (допит 16.05.2016), які показали, що до потерпілого ОСОБА_10 не застосовували ніяких погроз та фізичної сили. Просить вирок Ківерцівського районного суду Волинської області від 10 червня 2016 року щодо нього скасувати, та ухвалити новий, яким його дії перекваліфікувати з ч.2 ст.189 КК України на ч.2 ст.355 КК України. За ч.2 ст.186, ч.2 ст.189, ч.2 ст.146, ч.2 ст.289 КК України виправдати. За ч.3 ст.185 КК України залишити без змін.

Вирок суду щодо обвинуваченого ОСОБА_3 сторонами кримінального провадження в апеляційному порядку не оскаржувався.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи прокурора Демчишина І.П. щодо задоволення апеляційної скарги прокурора та залишення без задоволення апеляційних скарг обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2, доводи обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_2, захисників ОСОБА_5 та ОСОБА_6 щодо задоволення апеляційних скарг ОСОБА_1, ОСОБА_2 та залишення без задоволення апеляційну скаргу прокурора, думку обвинуваченого ОСОБА_3 та захисника ОСОБА_4 щодо залишення вироку суду в частині призначення покарання ОСОБА_3 без змін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги прокурора та обвинувачених не підлягають задоволенню з таких підстав.

Згідно з вимогами ч.1 ст.404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.

З положень статті 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обгрунтованості та умотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Під час апеляційного розгляду кримінального провадження істотних порушень вимог КПК України та закону про кримінальну відповідальність, які могли б вплинути на правильність висновків суду про доведеність винуватості обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у вчиненні ними інкримінованих їм кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.146, ч.2 ст.189, ч.2 ст.186 та ч.2 ст.289 КК України, не встановлено.

З вироку суду і матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд повно, всебічно і об'єктивно дослідив всі докази і обставини справи, дав їм належну правову оцінку і обгрунтовано прийшов до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у вчиненні ними кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.146, ч.2 ст.189, ч.2 ст.186 та ч.2 ст.289 КК України, та правильність кваліфікації їх дій.

Незважаючи на невизнання своєї вини ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в суді першої інстанції та при апеляційному розгляді, їх винуватість у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.146, ч.2 ст.189, ч.2 ст.186 та ч.2 ст.289 КК України, повністю доведена зібраними по справі та перевіреними судом першої інстанції доказами, яким суд дав повну, всебічну оцінку і є обгрунтованими.

Так, з показань обвинуваченого ОСОБА_2 в суді першої інстанції вбачається, що в кінці осені 2013 року він зустрівся з ОСОБА_3, який розповів йому, що знає людину, яка займається машинами та документами на них, та погодився допомогти пригнати машину. Порадившись з приводу купівлі автомобіля з братом ОСОБА_1, який на той час відбував покарання в колонії, на початку грудня 2013 року передав ОСОБА_3 гроші в сумі 9 тис. дол. США для купівлі автомобіля. Після Різдвяних свят дав йому ще три тисячі доларів на документи. Автомобіль мав бути в кінці січня на початку лютого 2014 року. В телефонній розмові з ОСОБА_3 дізнався, що потрібно почекати, а в червні 2014 року йому стало відомо, що ОСОБА_3 не може звязатися з ОСОБА_8 В квітні 2015 року після того, як його брат ОСОБА_14 вийшов з місць позбавлення волі, брат разом із ОСОБА_3 їздили в м. Ковель, де зустрічалися з батьком ОСОБА_8, який сказав, що сина не бачив. ОСОБА_2 також підтвердив обставини зустрічі з ОСОБА_10 та твердження останнього про те, що він не може пояснити щодо місця проживання ОСОБА_8 на дачному масиві в с. Озерце Ківерцівського району, а лише показати. Пояснив, що коли приїхали в кафе «Алібі», то всі вийшли з автомобіля та сіли за столик. Вони з ОСОБА_3 та ОСОБА_11 піднімалися в готель і дивились номери. ОСОБА_10 підтвердив, що брав у нього гроші в конвертах та передавав ОСОБА_8 Ударів ОСОБА_10 він не наносив ні в машині, ні на території кафе «Алібі». По дорозі до м. Луцька вони заїжджали на заправку. Всі виходили з машини, він купував воду. Стверджує, що на подвіря будинку на дачному масиві в с.Озерце зайшли з дозволу ОСОБА_8, запитавши перед цим його імя. На його запитання, чи давав ОСОБА_3 йому гроші, ОСОБА_8 запитав, яке він має до цього відношення. Через пару хвилин на подвіря зайшов ОСОБА_3, і на повторне запитання ОСОБА_8 підтвердив, що отримував гроші від ОСОБА_3, але суму треба рахувати. Винен приблизно 46 тисяч дол. США. На той час, коли вони приїхали в м.Ковель, сімї ОСОБА_8 вже було відомо про існування боргу перед ОСОБА_1. ОСОБА_8 рахував, скільки винен за запчастини, які він передавав. ОСОБА_2 визнав той факт, що на емоціях та у звязку з поведінкою ОСОБА_8, який вів себе «викликаюче», «можливо насміхаючись», що йому не сподобалось, він вдарив його, давши ляпаса. ОСОБА_8 пояснював, що йому не виходило повернути гроші, оскільки мав проблеми. Сказав, що не може найти на даний час всю суму. Однак у нього на картках є близько 120 тис. грн., в бабусі є 4 тис. дол. США, є дві машини - «ОСОБА_4 А6» та Мерседес, який стоїть на стоянці біля м. Ковель, треба організувати продаж. Крім того, сказав, що сьогодні з грошима нічого не вийде, бо потрібно в банку писати заяву, а вже пізно. На що він відповів, що його не цікавлять автомобілі і не потрібні інші гроші, крім своїх 12 тис. дол. ОСОБА_8 запропонував поїхати в м. Ковель забрати Мерседес. Коли вирішили їхати, ОСОБА_8 повідомив, що від автомобіля нема ключів і документів. Пішли з ОСОБА_8 в будинок шукати ключі і документи на машину. Коли почали шукати ключі, ОСОБА_8 постійно казав то дивись тут, то там. В кишені до ОСОБА_8 не лазив, ОСОБА_8 сам дістав гроші, і ще якісь документи. Гроші, які він сам дістав з кишень, приблизно 500-600 грн., сказав ОСОБА_8 забрати. Оскільки ОСОБА_8, як він вважав, його обманював, вів себе по-хамськи, постійно говорив, де шукати ключі, щоб було записано, що ніби він шукає гроші, на емоціях дав йому ще одного ляпаса. На його думку, ОСОБА_8 все робив для того, щоб все виглядало як обшук, оскільки, як йому стало відомо пізніше, в кімнаті була камера. Пізніше ОСОБА_8 сказав, що ключі і документи у нього в рюкзаку. Автомобіль не оглядав, а лише пробував дістати телефон з-під сидіння, який дзвонив. Коли почали виїжджати з подвіря, ОСОБА_3 сів за руль. Він сідав за кермо автомобіля лише для того, щоб його розвернути. Він з ОСОБА_10 залишились в будинку. ОСОБА_10 він не бив, не погрожував йому. ОСОБА_8 дав лише два ляпаса, один раз на подвірї, другий раз у будинку. Приїхав до ОСОБА_8 лише з метою дізнатися, чи дійсно ОСОБА_3 передавав ОСОБА_8 гроші, і якщо так, то щоб повернути їх.

З показань обвинуваченого ОСОБА_1 в суді першої інстанції вбачається, що він підтвердив показання ОСОБА_2 щодо обставин передачі ОСОБА_3 коштів на придбання спочатку автомобіля в сумі 9000 дол. США, а пізніше документів на нього в сумі 3000 дол. Крім того, суду показав, що після звільнення з місць позбавлення волі у вересні 2014 року він зустрівся з ОСОБА_3, і оскільки автомобіль не був пригнаний, то сказав йому, що потрібно щось вирішувати з грошима. З розмови з ОСОБА_3 дізнався, що той їздив у м. Ковель до батька ОСОБА_8 та писав заяву у міліцію, щоб повернути гроші. Щоб переконатися, що є така людина, якій ОСОБА_3 передавав гроші на автомобіль, в квітні 2015 року разом він з ОСОБА_3 їздив в м. Ковель. Однак ОСОБА_8 на зустріч не приїхав. Він зустрічався з батьком ОСОБА_8, який сказав, що не знає де Діма. Взяли в нього другий номер телефону до ОСОБА_8, зателефонували до нього. В телефонній розмові він пояснив ОСОБА_8, що в грошах, які він винен ОСОБА_3, є і його з ОСОБА_2 власні кошти. Визнає, що розмова відбувалася на підвищених тонах та із застосуванням ненормативної лексики. У іншій розмові, яку він мав з ОСОБА_8, розмовляючи по телефону ОСОБА_3, на його запитання, чи він брав гроші у ОСОБА_3, ОСОБА_8 відповів, що це не його проблеми, він з ОСОБА_3 розбереться сам. Крім того сказав, що він у ОСОБА_3 гроші брав і з ним буде розбиратися. ОСОБА_8 при розмові з ним грубив, вів себе по хамські, називав його «сеператистом». Говорив також, що він нічого не брав і віддавати не буде. Він також розмовляв по телефону з ОСОБА_10, який підтвердив, що брав у ОСОБА_3 гроші, які передавав ОСОБА_8 в конвертах. Визнає, що і в цій розмові він теж говорив грубо. Обвинувачений ОСОБА_1 також підтвердив показання ОСОБА_3 щодо обставин зустрічі з ОСОБА_10 та твердження останнього про те, що він не може пояснити щодо місця проживання ОСОБА_8 на дачному масиві в с.Озерце Ківерцівського району, а може лише показати. Крім того, суду показав, що приїхавши на дачу в с. Озерце, вони запитали ОСОБА_8 з приводу грошей. Називав йому 50 тисяч дол., але це зі слів ОСОБА_3 Допоки на подвіря не зайшов ОСОБА_3, ОСОБА_8 поводив себе так, що буцімто не знав про які гроші йде мова. Визнає, що на емоціях вдарив рукою по щоці, та, переживаючи, щоб він не втік, заставив його зняти взуття. На запитання ОСОБА_10, ОСОБА_8 підтвердив, що всі гроші, які отримував ОСОБА_10 від ОСОБА_3, він віддавав йому. Через деякий час ОСОБА_8 сказав, що у нього є картки, на одній з яких знаходиться 20-25 тис. грн., на другій - 120 тис. грн., які можна забрати наступного дня, оскільки їх треба замовляти. Крім того сказав, що є ще автомобіль ОСОБА_4, за який можна отримати 2,5 тис. дол. США та автомобіль Мерседес, який знаходиться на стоянці біля м. Ковель. Крім того пояснив, що одразу всі кошти віддати не зможе, а буде їх віддавати частинами по 2-2,5 тис. грн. в місяць. Також повідомив, що у нього є ще 4 тис. дол. США у баби. Пояснив, що бачив як ОСОБА_2 з ОСОБА_8 заходили в будинок. Роман шукав документи та ключі. Потім ОСОБА_8 сказав, що треба вже їхати у м. Ковель, оскільки вже пізно, а ввечері бабуся може не відкрити. Заперечує щодо протиправного заволодіння автомобілем, оскільки вважає, що в автомобіль сіли за пропозицією ОСОБА_8, який запропонував продати автомобіль і частково розрахуватися з ними. ОСОБА_3 сів за руль тільки через те, що ОСОБА_8 сказав, що є проблеми зі здоровям. Заперечує обвинувачення у відкритому заволодінні документами та картками, стверджуючи про те, що вказані документи ОСОБА_8 їм передавав добровільно і вони лежали на панелі автомобіля. В момент, коли їхній автомобіль підрізав інший автомобіль, вони впали і він їх підняв і поклав в кишеню. Заперечує нанесення ударів ОСОБА_10, а також примусове поміщення його в автомобіль. Стверджує, що останній сам висловив бажання показати дорогу та місце знаходження ОСОБА_8, пояснюючи це тим, що не може дати адреси чи намалювати.

З показань потерпілого ОСОБА_10 в суді першої інстанції вбачається, що в травні 2015 року по обіді, коли він вийшов з будинку, де проживає, щоб іти на автостанцію та їхати до ОСОБА_8, то побачив, що підсудні ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ще двоє невідомих йому людей чекали на нього біля підїзду. Запитали його, чи він ОСОБА_10. Він підтвердив, і його запитували про ОСОБА_8 Діму, де він перебуває і про гроші за автомобілі - 50 тис. дол. Про те, що ОСОБА_8 шукають люди за якісь гроші йому було відомо раніше від самого ОСОБА_8 Ці люди називали суму у 50 тис. дол. США. Говорили погрозливим тоном. Казали йому, якщо не скажу де ОСОБА_8 Діма, то буду віддавати гроші сам. Хтось з ОСОБА_2, не памятає хто саме, штовхнув його в спину, та запхали його в автомобіль. Сидячи в машині, йому було страшно за своє життя. Дали кілька запотиличників. Не хотів ризикувати та втікати. Біля готелю «Алібі» відводили до дерев, які росли поряд. Закручували руки назад. Наносили удари кулаком в голову та живіт, біля 5-ти ударів. Удари наносили ОСОБА_1 і ще одна невідома особа. В лікарню не звертався. ОСОБА_3 в цей час стояв біля готелю за 10-15 метрів від них. Після нанесених ударів він сказав де ОСОБА_8 Діма і погодився показати, бо сказати де це не міг, а як називається місце перебування ОСОБА_8 не знав. Коли приїхали в с.Озерце до будинку, де проживав ОСОБА_8, на подвірї спочатку була розмова. Про що не памятає. За хвилин три в його присутності хтось з ОСОБА_2 наніс ОСОБА_8 Дімі удар в голову кулаком. Після цього удару Діма впав. Один з обвинувачених пішов в будинок. По шаркаючих звуках чув, що в будинку перевертали. Кілька разів виходив з будинку, нічого не знаходив, кричали до ОСОБА_8, де гроші, де сховав, при цьому ОСОБА_8 били по голові. Після цього ОСОБА_8 сказав, що в нього на картці є гроші і запропонував зняти гроші з картки. Вони вирішували, що будуть робити. Вирішили, що один з ОСОБА_2 залишається з ним в будинку. Другий ОСОБА_1 разом з ОСОБА_3 на автомобілі «Ауді» разом з ОСОБА_8 поїхали.

З показань потерпілого ОСОБА_8 в суді першої інстанції вбачається, що з ОСОБА_3 він познайомився в кінці 2013 року. У них були справи по бізнесу, розмитненню автомобілів, виготовленню документів. ОСОБА_1 не знав зовсім. Вперше побачив на дачі. Борг, який мав перед ОСОБА_3 на момент його звернення до міліції, частково повернув і він забрав заяву, решту суми повертав пізніше, перераховуючи на його картку. Яку суму був винен після закриття кримінального провадження не памятає. 19.04.2015 року йому повідомив батько, що приїжджали невідомі особи і погрожували йому і його сімї. Цього ж числа звернувся в СБУ. Погрози неодноразово звучали і по телефону. 21.05.2015 року біля 17-ої год. ОСОБА_3 разом з ОСОБА_1 приїхали на автомобілі марки «Lаnd Rover» на дачу, де він проживав. Дача його знайомої, за усною домовленістю з якою він там орендував житло. Почав проживати за кілька місяців до тієї події. Спочатку зайшли ОСОБА_1. Почали вимагати гроші. Точної суми спочатку не предявляли, пізніше була озвучена сума у 50 тисяч дол. Нікого з них він не запрошував в будинок і не пропонував житло. На дачі дві години шукали гроші. Про те, що вони шукали ключі і техпаспорт неправда. Ніяких документів і ключів не втрачав і їх не потрібно було шукати. Вони чекали розпорядження від невстановленої особи на імя Денис. ОСОБА_2 наніс йому удар рукою в область правого вуха, від якого він присів у багажник автомобіля. Погрожував відрізати вухо, якщо він не скаже, де заховані гроші. Ще один удар долонею у ліве вухо був нанесений ОСОБА_2 в будинку на першому поверсі, коли він сидів на дивані. Третій удар рукою в грудну клітку наніс ОСОБА_1 в машині, коли відїжджали від будинку. З приводу отриманих тілесних ушкоджень наступного дня звертався в Луцьку лікарню. Медичні експерти знімали побої. Була гематома, довго боліли ребра. Щоб не накаляти обстановку, оскільки йому погрожували, і ці погрози сприймалися ним реально, повідомив про наявність грошей на банківських карткових рахунках, а також автомобіля «Мерседес», який начебто знаходиться в м.Ковелі (насправді, такого автомобіля не було). Крім того, повідомив, що в його бабусі в м. Ковелі також є його власні кошти близько 4 тисяч дол. Були 2 картки УкрСиббанку (депозитні рахунки). Сказав, що на них приблизно 120 тисяч, але там такої суми не було. Змушений був так говорити, бо вони продовжували застосовувати фізичну силу.

Матеріалами кримінального провадження підтверджується, що вимагання передачі чужого майна та права на майно здійснювалось з погрозою насильства над потерпілими, обмеження їх прав, свобод та законних інтересів, з погрозою вбивства та заподіяння потерпілим тяжких тілесних ушкоджень, яке сприймалося потерпілими реально. Це підтверджується як показаннями самих потерпілих, зокрема, ОСОБА_8 стверджував про погрози ОСОБА_2, примушування його роззутися та перебувати в багажнику автомобіля, ставилась вимога, що ніхто нікуди не піде, поки не віддадуть гроші, обмеживши право на свободу пересування, так і показаннями свідка ОСОБА_9, який в судовому засіданні суду першої інстанції показав, що весною 2015 року після Пасхи до нього додому приходив ОСОБА_3, з яким було ще двоє осіб, на вигляд чеченців, та ще один чоловік «з кульбачкою». В судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_1 підтвердив, що це був він. Зазначені особи сказали, що шукають Діму, який винен гроші і не малі. Погрожували, що вивезуть в ліс, закопають, руки, ноги відірвуть.

Про вказані погрози було відомо потерпілому ОСОБА_8, про що він ствердив в судовому засіданні, і які він сприймав реально, як такі, що можуть бути виконані.

З протоколу прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від 22.04.2015 року вбачається, що потерпілий ОСОБА_8 звернувся до правоохоронних органів про те, що з 19.04.2015 року особа на імя ОСОБА_3 та інші невідомі йому особи, погрожуючи йому та його батькові застосуванням фізичної сили, вимагають грошові кошти в сумі 50000 дол. США (т.2 а.к.п.163-165).

Про те, що саме ОСОБА_1 разом з іншими особами весною 2015 року вимагали від ОСОБА_8 грошові кошти підтверджується протоколами предявлення особи для впізнання (т.5 а.к.п.115), де свідок ОСОБА_9 серед запропонованих для впізнання осіб на фотознімках впізнав ОСОБА_1

З прослуханого в судовому засіданні суду першої інстанції запису телефонної розмови, отриманої в результаті негласних слідчих дій зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж шляхом контролю за телефонними розмовами абонентських номерів рухомого (мобільного) звязку (097)946-49-96, (063)984-79-10, якими користується ОСОБА_3, проведених на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду Волинської області від 22.04.2015 року (диск DVD+R № 490) (т.4 а.к.п.174), встановлено, що в телефонній розмові 21.05.2015 року о 15 год 21хв 34 сек ОСОБА_3 з невстановленою особою на імя Денис (№ тел.0933857775 приналежність телефону даній особі стверджується протоколом огляду речових доказів від 19.07.2015 року (т.3 а.к.п.10 -зворотна сторона) телефон на вимогу невстановленої особи передавався потерпілому ОСОБА_10 і від вказаної особи звучали вимоги щодо грошей з погрозами вбивством.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції вірно не взяв до уваги твердження обвинувачених про наявність у них у відносинах з потерпілим ОСОБА_8 не виконаних останнім цивільно-правових зобов'язань, оскільки це спростовується як показаннями потерпілого ОСОБА_8, так і іншими доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно ст.355 КК України відповідальність настає за примушування особи виконати чи не виконати існуюче цивільно-правове зобов'язання, яке виникло на підставі договору, угоди чи іншого правочину, з погрозою насильства над потерпілим або його близькими родичами, пошкодження чи знищення їх майна за відсутності ознак вимагання.

Відповідно до положень п.15 ч.4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти власності» від 06.11.2009 року № 10 вбачається, що вимога виконати (не виконати) зобов'язання, що виникло на підставах, не передбачених чинним законодавством, або неіснуюче зобов'язання, або зобов'язання з невизначеним предметом, а так само використання факту існуючого зобов'язання для заволодіння майном, правом на майно або для вчинення дій майнового характеру, які ним не передбачені, належить кваліфікувати як вимагання.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що в ході судового розгляду в суді першої інстанції та в суді апеляційної інстанції не було здобуто належних і допустимих доказів щодо існування у потерпілого ОСОБА_8 невиконаного (існуючого) цивільно-правового зобов'язання перед ОСОБА_3, а саме боргу в сумі 50 000 дол. США, з вимогою про передачу якого звернулися обвинувачені, а тому суд першої інстанції вірно кваліфікував дії обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2Р за ч. 2 ст. 189 КК України, як умисні дії, які виразилися у вимозі передачі чужого майна та права на майно, з погрозою насильства над потерпілими ОСОБА_8 та ОСОБА_10, обмеження прав, свобод та законних інтересів цих осіб, вчиненими за попередньою змовою групою осіб, з погрозою вбивства та заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, повторно, як особами, які раніше вчиняли злочини, передбачені ст.186 КК України. Підстав для перекваліфікації їх дій на ч. 2 ст. 355 КК України, як про це вказують в апеляційних скаргах обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_2, не вбачається.

Вчинення обвинуваченими ОСОБА_1Р та ОСОБА_2 відкритого викрадення майна потерпілого ОСОБА_8, поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя та здоровя потерпілого, з погрозою застосування такого насильства стверджується показаннями потерпілого ОСОБА_8, який суду показав, що 21.05.2015 року після 17-ої год, коли ОСОБА_3 разом з ОСОБА_1 приїхали до будинку, де він тимчасово проживав, і почали вимагати гроші, вони обшукали машину та будинок. З куртки, яка знаходилась в машині, ОСОБА_2 забрав технічний паспорт на автомобіль «АУДІ», на виготовлення якого ним було витрачено 8000 грн, ключі, права, дві пластикові картки Укрсиббанку та пластикову картку ОСОБА_15. Перед тим, як мали виїжджати з дачі, ОСОБА_2 передав ці документи ОСОБА_1 чи ОСОБА_3 Під час цих подій ОСОБА_2 наніс йому удар рукою в область правого вуха. Ще один удар долонею у ліве вухо був нанесений ОСОБА_2 в будинку на першому поверсі, коли він сидів на дивані. Третій удар рукою в грудну клітку наніс ОСОБА_1 в машині, коли відїжджали від будинку. З приводу отриманих тілесних ушкоджень наступного дня ОСОБА_8 звертався в Луцьку лікарню. Медичні експерти знімали побої. Була гематома, довго боліли ребра.

Нанесення потерпілому ОСОБА_8 ударів рукою в ділянку голови як ОСОБА_2, так і ОСОБА_1Р, обшукування обвинуваченими автомобіля та приміщення будинку підтверджується переглянутими в судовому засіданні відеозаписами території подвіря та будинку за місцем знаходження ОСОБА_8, отриманої в результаті негласних слідчих дій спостереження за особою з використанням відеозапису і фотографування та спеціальних технічних засобів, проведених на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду Волинської області від 30.04.2015 року (диск DVD+R №№ 392, 393) (т.5 а.к.п.30,31).

Та обставина, що потерпілий ОСОБА_8 внаслідок вчинених відносно нього протиправних дій обвинуваченими, отримав легкі тілесні ушкодження у вигляді підшкірної гематоми в ділянці 7-го ребра зліва, подряпини і підшкірного крововиливу навколо вушної ділянки зліва стверджується висновком судово-медичної експертизи за № 636 від 10.06.2015 року. Дані тілесні ушкодження виникли в результаті травмуючої дії тупих предметів. Усі виявлені у ОСОБА_8 тілесні ушкодження не мали ознак небезпеки для життя в момент їх спричинення (т. 3 а.к.п. 45). Саме такі тілесні ушкодження були виявлені при огляді ОСОБА_8 в травмпункті МКЛ, що стверджується довідкою даної установи за № 4479 від 23.05.2015 року (т. 3 а.к.п.46).

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно не взято до уваги покази обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про те, що технічний паспорт на автомобіль «Ауді», ключі, права, та пластикові картки ОСОБА_8 їм передавав добровільно, та розцінює як спосіб ухилення останніх від кримінальної відповідальності, оскільки відкрите заволодіння вказаним майном відбувалось із застосуванням насильства та погроз.

Той факт, що саме ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 викрадені документи перед виїздом з дачі, і при спробі ОСОБА_8 повернути їх собі, ОСОБА_2 повторно відкрито забрав їх у нього і передав ОСОБА_1, стверджується дослідженим в судовому засіданні суду першої інстанції відеозаписом території подвіря за місцем знаходження ОСОБА_8, отриманим в результаті негласних слідчих дій спостереження за особою з використанням відеозапису і фотографування та спеціальних технічних засобів, проведених на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду Волинської області від 30.04.2015 року (диск DVD+R № 392) (т.5 а.к.п.31).

Суд, з врахування правової позиції Верховного Суду України, висловленої у постанові суду від 20.06.2011 року, проаналізувавши всі досліджені у справі докази в їх сукупності, беручи до уваги обставини справи, те, що відкрите заволодіння платіжними картками та технічним паспортом на автомобіль відбувалось як засіб доступу до грошових коштів та майна потерпілого, умисел обвинувачених був спрямований на заволодіння чужим майном, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1, ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, що полягає у відкритому викраденні чужого майна, поєднаному з насильством, яке не є небезпечним для життя та здоровя потерпілого ОСОБА_8, з погрозою застосування такого насильства, вчиненими повторно, за попередньою змовою групою осіб. З таким висновком погоджується і колегія суддів.

Про те, що незаконне заволодіння автомобілем «Audi A6», як і відкрите заволодіння іншим майном потерпілого, здійснювалось обвинуваченими із застосуванням насильства та погрозою його застосування стверджується показаннями потерпілого ОСОБА_8, який в судовому засіданні показав, що коли відїжджали від будинку ОСОБА_1, сидячи в машині на передньому сидінні справа, наніс йому удар рукою в грудну клітку.

Наявність тілесного ушкодження у вигляді підшкірної гематоми в ділянці 7-го ребра зліва, яка виникла в результаті травмуючої дії тупих предметів, стверджується висновком судово-медичної експертизи за № 636 від 10.06.2015 року. Виявлені у ОСОБА_8 тілесні ушкодження не мали ознак небезпеки для життя в момент їх спричинення (т. 3, а.к.п. 45).

З дослідженого в судовому засіданні суду першої інстанції технічного паспорту №0285053 та ухвали слідчого судді Ковельського міськрайонного суду від 21.07.2015 року (т.6 а.к.п.157) встановлено, що власником автомобіля марки «Audi А6», р.н.з. KGRJH80, 1999 року випуску, синього кольору, номер кузова НОМЕР_2, є громадянин ОСОБА_16 ОСОБА_12. На момент вчинення злочину зазначений автомобіль перебував у потерпілого ОСОБА_8 у користуванні.

За таких обставин, колегія суддів вважає доведеною винуватість ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 289 КК України, що полягає у незаконному заволодінні транспортним засобом з будь-якою метою, вчиненим за попередньою змовою групою осіб, повторно, з проникненням у інше сховище, поєднаним з насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого та з погрозою застосування такого насильства.

Показання обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_10 добровільно, без примусу та застосування сили сів в автомобіль та погодився показати місце проживання ОСОБА_8, спростовується прослуханим в судовому засіданні суду першої інстанції записом телефонної розмови, отриманої в результаті негласних слідчих дій - зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж шляхом контролю за телефонними розмовами абонентських номерів рухомого (мобільного) звязку (097) 946-49-96, (063) 984-79-10, якими користувався ОСОБА_3, проведених на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду Волинської області від 22.04.2015 року (диск DVD+R (т.4 № 490 а.к.п.174), з яких встановлено, що в телефонній розмові 21.05.2015 року о 15 год 21 хв 34 сек з невстановленою особою на імя Денис (№ тел.0933857775 приналежність телефону даній особі стверджується протоколом огляду речових доказів від 19.07.2015 року (т.3 а.к.п.10 -зворотна сторона), де ОСОБА_1 про ОСОБА_10 повідомляв: «Слова не говорить, впиратися почав, в машину вкинули і поїхали».

В прослуханій в судовому засіданні суду першої інстанції телефонній розмові з тим же абонентом (21.05.2015 року о 17 год 19 хв 20 с), отриманої в результаті негласних слідчих дій, має місце жорстка, з нецензурними висловлюваннями вимога ОСОБА_1 до ОСОБА_8 відкрити багажник, залізти в нього, скинути кросівки, щоб не втік. Крім того, у цій розмові в присутності потерпілих він повідомляв особу на імя Денис про те, що дачу вони оточили повністю.

Зазначене також підтверджується переглянутими в судовому засіданні відеозаписами території подвіря за місцем знаходження ОСОБА_8, отриманої в результаті негласних слідчих дій спостереження за особою з використанням відеозапису і фотографування та спеціальних технічних засобів, проведених на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду Волинської області від 30.04.2015 року (диск DVD+R №№ 392, 393) (т. 5 а.к.п.30, 31).

В судовому засіданні суду першої інстанції потерпілий ОСОБА_8 підтвердив інформацію, отриману з прослуханих записів телефонних розмов та відеозаписів. Також суду показав, що обвинувачені поставили вимогу, що ніхто нікуди не піде, поки не віддадуть гроші, обмеживши право на свободу пересування.

Крім того, ОСОБА_10 в судовому засіданні суду першої інстанції показав, що сидіти в машині було страшно за своє життя. Дали кілька запотиличників. Біля кафе «Алібі» попередили, щоб не думав втікати, наздоженуть, буде гірше. В будинку його також утримували незаконно. Покинути будинок він не міг. ОСОБА_2 сидів на дивані біля виходу, а він в протилежній стороні. Вікна в будинку були забиті целофаном. З розмови обвинувачених зрозумів, що залишатися в будинку буде до тих пір, поки вони не повернуться і не знайдуть гроші.

Зазначеними доказами підтверджується обвинувачення у незаконному позбавлені волі та викрадені людини, вчинене стосовно двох осіб.

Кваліфікуючи таким чином дії обвинувачених, колегія суддів вважає, що дії обвинувачених носили спільний характер і охоплювались єдиним умислом. При цьому, кожен із обвинувачених виконував відведену йому роль у злочині та погоджувався з тими діями, які виконували інші співучасники його вчинення.

Твердження в апеляційних скаргах обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2Р щодо відсутності їх винуватості у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень є безпідставними та не підтверджуються жодними доказами. Не надано таких доказів обвинуваченими та їх захисниками і в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції.

За таких обставин, встановлені судом фактичні обставини кримінального провадження свідчать про те, що під час судового розгляду належними та допустимими доказами доведено вчинення обвинуваченими ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.146, ч.2 ст.189, ч.2 ст.186, ч.2 ст.289 КК України. Заперечення обвинуваченими ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вчинення даних кримінальних правопорушень, колегія суддів розцінює як позицію щодо реалізації обвинуваченими права на захист, намагання уникнути передбаченої законом відповідальності.

Відповідно до ст.65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, відповідно до положень Загальної частини Кримінального кодексу України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Статтею 50 КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження та вироку, при призначенні покарання обвинуваченим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суд першої інстанції врахував вчинення ними чотирьох умисних злочинів, один з яких передбачений ч. 2 ст. 146 КК України та відповідно до ст.12 КК України відноситься до категорії середньої тяжкості, а три злочини, передбачені ч.2 ст.189, ч.2 ст.186, ч.2 ст.289 КК України відносяться до тяжких злочинів. Обставин, що помякшують покарання обвинувачених, судом не встановлено. Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_1, є рецидив злочинів. Оскільки досудовим слідством щодо обвинуваченого ОСОБА_2 не встановлено обставин, які згідно зі ст. 67 КК України обтяжують його покарання, то судом не враховано їх при призначенні покарання. Крім того, судом також врахововано, що злочин, передбачений ч.2 ст.289 КК України, вчинявся обвинуваченими ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з корисливих мотивів, а тому їм призначено додаткове покарання у виді конфіскації майна.

У відповідності до ч.2 ст.409 КПК України підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Згідно статті 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції, крім тяжкості вчинених ОСОБА_1 злочинів, в повній мірі враховано особу обвинуваченого, який раніше судимий за вчинення корисливих злочинів, судимість у встановленому законом порядку не знята та не погашена, має на утриманні малолітню дитину, неодноразово притягався до кримінальної відповідальності за вчинення корисливих злочинів та злочину проти життя особи, знову вчинив злочин проти волі особи та тяжкі корисливі злочини, що свідчать про небажання останнього ставати на шлях виправлення та суспільну небезпечність його, як особи, суд вірно прийшов до висновку, з яким погоджується і колегія суддів, що виправлення і перевиховання обвинуваченого ОСОБА_1, а також попередження вчинення ним нових злочинів можливе лише у місцях позбавлення волі, а тому правильно призначив покарання у виді позбавлення волі в межах санкцій статей, за якими він притягується до кримінальної відповідальності. На думку колегії суддів, таке покарання відповідає вимогам ст.ст.50, 65 КК України та підстав для призначення ОСОБА_1 більш суворого або більш м'якого покарання та для скасування вироку немає.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції, крім тяжкості вчинених ОСОБА_2 злочинів, в повній мірі враховано особу обвинуваченого, який раніше судимий за вчинення корисливих злочинів, судимість у встановленому законом порядку не знята та не погашена, позитивну характеристику за місцем проживання, має на утриманні малолітню дитину, неодноразово притягався до кримінальної відповідальності за вчинення корисливих злочинів, та знову вчинив тяжкі злочини, що свідчать про небажання останнього ставати на шлях виправлення та суспільну небезпечність його, як особи, і суд вірно призначив обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі в межах, встановлених санкцією статей, за якими він притягується до кримінальної відповідальності. Колегія суддів вважає, що призначене обвинуваченому ОСОБА_2 покарання відповідає вимогам ст.ст.50, 65 КК України, і підстав для скасування вироку не вбачає.

Покликання прокурора Квятковського М.Ю. в апеляційній скарзі на те, що при призначенні покарання суд першої інстанції належним чином не врахував, що обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 раніше судимі, помякшуючих покарання обставин під час розгляду кримінального провадження в суді не встановлено, обвинуваченими вчинено чотири кримінальних правопорушення, з яких три є тяжкими злочинами та один середньої тяжкості, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки всі зазначені обставини судом при призначенні покарання враховані в повній мірі.

Нових обставин на обґрунтування призначення більш суворого покарання прокурором в судовому засіданні апеляційного суду не наведено. Тому доводи прокурора Квятковського М.Ю. в апеляційній скарзі про те, що призначене покарання судом першої інстанції щодо обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не відповідає ступеню тяжкості вчинених ними злочинів та їх особі внаслідок мякості, визнаються колегією суддів як безпідставні.

В судовому засіданні апеляційного суду обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заявили клопотання про застосування щодо них Закону України «Про амністію у 2016 році» від 22 грудня 2016 року та на цій підставі звільнити їх від відбування призначеного покарання.

З матеріалів кримінального провадження та вироку вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано винуватими у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 189, ч. 2 ст.186, ч. 2 ст. 289 КК України.

Згідно пункту е) статті 9 Закону України «Про амністію у 2016 році» від 22 грудня 2016 року, амністія не застосовується до осіб, яких засуджено за незаконне позбавлення волі або викрадення людини при обтяжуючих обставинах (частини друга і третя статті 146 КК України 2001 року), за вимагання при обтяжуючих обставинах (частина друга, третя і четверта статті 189 КК України 2001 року).

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що клопотання обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про застосування щодо них Закону України «Про амністію у 2016 році» та на цій підставі звільнити їх від відбування призначеного покарання не підлягає задоволенню, оскільки таке звільнення не передбачено зазначеним законом.

В судовому засіданні апеляційного суду обвинувачений ОСОБА_2 заявив клопотання про зарахування йому строку попереднього ув'язнення з 21 травня 2015 року по 15 грудня 2016 року, з 15 грудня 2016 року по день вступу вироку Ківерцівського районного суду Волинської області від 10 червня 2016 року в законну силу, в строк покарання із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі. Колегія суддів вважає дане клопотання таким, що не підлягає задоволенню, оскільки судом першої інстанції уже прийнято рішення про зарахування зазначеного у клопотанні строку попереднього ув'язнення в строк покарання із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

В судовому засіданні апеляційного суду обвинувачений ОСОБА_1 заявив клопотання про зарахування йому строку попереднього ув'язнення з 14 вересня 2002 року по 09 жовтня 2003 року, з 21 травня 2015 року по 15 грудня 2016 року та по день вступу вироку Ківерцівського районного суду Волинської області від 10 червня 2016 року в законну силу, в строк покарання із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі. Колегія суддів вважає дане клопотання необґрунтованим, оскільки строк попереднього ув'язнення з 21 травня 2015 року по день набрання вироком суду першої інстанції законної сили із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі уже зарахований ОСОБА_1 вироком суду першої інстанції при призначенні покарання.

ЗгідноЗакону України від 26 листопада 2015 року №838-VIII «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього увязнення у строк покарання», яким внесено зміни в ч.5ст.72 КК України, зарахування судом строку попереднього ув'язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув'язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі за клопотанням засудженої особи, членів її сім'ї або захисника, суду, що виніс зазначений обвинувальний вирок.

Разом з тим, клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 щодо зарахування в строк відбуття покарання строку попереднього ув'язнення з 14 вересня 2002 року по 09 жовтня 2003 року із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі у даному кримінальному провадженню не підтверджено доказами про те, що перебування під вартою ОСОБА_1 у зазначений період по кримінальній справі за ч.2 ст.115 та ч.2 ст.296 КК України слід враховувати і в даному кримінальному провадженні. Колегія суддів вважає, що період перебування ОСОБА_1 під вартою з 14 вересня 2002 року по 09 жовтня 2003 року не відноситься до даного кримінального провадження, а тому клопотання ОСОБА_1 про зарахування йому цього строку із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі у даному кримінальному провадженні не підлягає до задоволення, оскільки суперечить положенням ч.5ст.72 КК Українита правовій позиції Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.01.2016 року, згідно яким зарахування строку попереднього увязнення у строк покарання здійснюється в межах того самого кримінального провадження, а не інших кримінальних проваджень.

Під час апеляційного розгляду кримінального провадження будь-яких порушень вимог КПК України та закону про кримінальну відповідальність в суді першої інстанції, які б слугували підставою для скасування вироку суду, колегія суддів не вбачає, а тому не знаходить підстав для скасування вироку з мотивів, зазначених в апеляційних скаргах прокурора та обвинувачених, а вирок суду вважає законним та обгрунтованим.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Вирок Ківерцівського районного суду Волинської області від 10 червня 2016 року щодо ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1 залишити без змін, а апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_7, обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_2 - без задоволення.

У задоволенні клопотання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щодо застосування до них Закону України "Про амністію у 2016 році" - відмовити.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення її апеляційним судом, а обвинуваченими ОСОБА_1, ОСОБА_2 в той самий строк з дня вручення їм копії ухвали.

Головуючий суддя: _______ В.К.Маринич

Судді:______В.Я.Іващук_____В.І.Остапук