Рішення № 69929747, 30.10.2017, Шахтарський міський суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Першотравенський міський суд Дніпропетровської області)

Справа № 186/1119/17

Провадження номер № 2/0186/511/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2017 року Першотравенський міський суд Дніпропетровської області

в складі: головуючої - судді Янжули С. А.

при секретарі - Лиман Н.П.

з участю:

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Першотравенську в режимі відеоконференцзв`язку цивільну справу за позовом представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

08 вересня 2017 року представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 звернулася до Першотравенського міського суду з позовом до відповідача - Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначила, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, проходив військову службу в складі діючої армії в період бойових дій у Республіці Афганістан з 21 грудня 1982 року по 17 лютого 1985 року. В 1984 році під час проходження служби в Афганістані отримав осколкові поранення голови, шиї, спини, правої руки.

На засіданні Центральної військово-лікарської комісії МО України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців (протокол №326 від 30 січня 2017 року) було встановлено, що отримані позивачем поранення (контузія) та захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії. Також зазначено, що в подальшому отримані позивачем ушкодження здоров'я призвели до розвитку: стійких залишкових явищ перенесеної ЗЧМТ у вигляді післятравматичної та дисциркулярної енцефалопатії 2 ст, прогресуючий перебіг з вираженим церебростенічним синдромом, двобічною пірамідною симптоматикою, вегето-судинною дисфункцією, частими (1-2 рази на тиждень) судинними кризами змішаного характеру, мнестичним зниженням, емоційно-вольовою нестійкістю, диссомнією, конітивними порушеннями. Після травматичного церебрального арахноїдиту з вираженим лікворо-гіпертензивним синдромом, з вираженим вестибуло-активним синдромом, центральною вестибулярною дисфункцією 3 ст, стійко вираженим цефалічним синдромом, двобічною кохлеарного невриту, сенсоневральної туговухості 2-3 ст, ангіопатії сітківки обох очей, розповсюдженого остеохондрозу, спондилоартрозу, цервікокраніалгії, люмбоішіалгії зі стійким помірним больовим синдромом, з вираженими статико-динамічними порушеннями, двобічного плечелопаточного періартрозу з больовим синдромом, що підтверджується військово-обліковими та медичними документами.

На підставі цього, при огляді МСЕК йому встановлена 3 група інвалідності безстроково, причина якої є поранення, контузія, захворювання, повязане з виконанням обовязків військової служби при виконанні інтернаціонального обовязку.

Окрім того, позивачу було встановлено обмеження щодо характеру та умов праці: протипоказана робота, пов'язана зі значними фізичними та нервово-психічними навантаженнями, довготривалим стоянням та ходою. Рекомендовано лікування у невропатолога, терапевта.

Після звільнення з військової служби позивача періодично турбували головні болі, запаморочення, підвищений артеріальний тиск, порушення сну, дратівливість, погіршення пам'яті, загальна слабкість, в звязку з цим, позивач вимушений був звертатися за медичною допомогою, вимушений був неодноразово перебувати на стаціонарному лікуванні, що підтверджується відповідними виписками із медичної карти стаціонарного хворого.

У звязку з інвалідністю позивач відчуває глибокі моральні переживання та страждання, що зумовлені ушкодженням його здоровя. Звичні життєві зв'язки позивача порушені, адже, відтепер він вимушений багато часу витрачати на амбулаторне та стаціонарне лікування. Негативні наслідки травми (контузії) та пов'язаних з ним захворювань позивач буде відчувати усе своє подальше життя.

Позивач постійно відчуває душевний дискомфорт, оскільки не може у звичниму для нього режимі спілкуватися з родиною та друзями, він вимушений займатися реабілітацією, тоді як бажав би приділяти свій час близьким людям, як наслідок, рівень взаєморозуміння між членами його сім'ї значно знизився.

У зв'язку зі зниженням працездатності позивача та встановленням обмежень щодо умов і характеру праці, він не може продовжувати трудову діяльність на раніше встановленому рівні. У колі повністю працездатних чоловіків у нього загострюється почуття власної неповноцінності, що в свою чергу позначається на відносинах з оточуючими людьми, колегами.

Через свою інвалідність позивач вже не може вести активне громадське житія, підтримувати бажаний рівень стосунків з оточуючими і забезпечувати себе та свою сім'ю матеріальними та нематеріальними благами на гідному рівні.

Моральну шкоду спричинену позивачу, не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевних переживань та страждань. Будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною його дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати лише суто умовний вираз. Враховуючи зазначене, позивач оцінює моральну шкоду, що йому спричинено, у розмірі 100 000,00 гривень та вважає зазначену суму справедливою та адекватною глибині його душевних страждань.

Відповідно до ст. 26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється: а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби; б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з виключенням з військового обліку.

Позивач є військовослужбовцем та має військове звання - сержант у відставці.

Пунктом 2 частини 1 статті 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що сфера дії цього закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Так як, позивач є військовослужбовцем інвалідність якого пов'язана з виконанням обов'язків військової служби у країнах, де велися бойові дії, на нього розповсюджується сфера дії Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ.

Ст. 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» закріплює, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

На підставі статті 17 Закону № 2011-XII, відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної та матеріальної шкоди провадиться у встановленому законом порядку.

Згідно ч.1, п.1 ч.2 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. При цьому зазначено, що моральна шкода може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

У Постанові Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно ч. З ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. При цьому, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування (ч. 4 ст. 23 ЦК України). Таким чином, особа, якій завдано моральної шкоди, має право на її відшкодування незалежно від інших виплат, які вона отримала, чи могла б отримати.

Стаття 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Відповідно до ч.2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкода завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до частини першої статті 1187 ЦК джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену небезпеку завдання шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність, пов'язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Оскільки зазначена норма не містить вичерпного переліку видів джерел підвищеної небезпеки (видів підвищеної небезпечної діяльності), суд, беручи до уваги особливі властивості предметів, речовин або інших об'єктів, що використовуються в процесі діяльності, має право визнати джерелом підвищеної небезпеки також й іншу діяльність. До цих особливих властивостей слід відносити створення підвищеної ймовірності завдання шкоди через неможливість повного контролю за ними з боку людей. Це твердження зазначено у пункті 5 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 01 березня 2013 року №4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки".

Оскільки, позивач отримав ушкодження здоровя при виконанні своїх військових обовязків на території де велися бойові дії, тобто внаслідок джерела підвищеної небезпеки, відшкодування моральної шкоди проводиться незалежно від вини органу державної влади.

Сам факт виникнення у позивача захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, з настанням таких негативних наслідків, як визнання його інвалідом ІІІ групи безстроково, із протипоказаннями щодо умов і характеру праці, свідчить про те, що позивач в силу ч.1 та п.1 ч.2 ст. 23 ЦК України має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення його прав, і яка полягає у фізичному болі та стражданнях, яких він зазнав.

Просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 100 000,00 гривень в якості відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, що пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

Представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просить суд їх задовільнити.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, надав суду свої заперечення проти позову, які підтримав в судовому засідання. Просить в задоволенні позову відмовити.

Вислухавши сторони, перевіривши та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

За правилами статей 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини 1 статті 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 58 ЦПК).

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 проходив військову службу в складі діючої армії в період бойових дій (в тому числі під час виконання інтернаціонального обовязку, перебування в партизанських загонах і з'єднаннях) у Республіці Афганістан з 21 грудня 1982 року по 17 лютого 1985 року, що підтверджується довідкою Петропавлівського об'єднаного районного військового комісаріату Дніпропетровської області №167 від 26 травня 2011 року, копією військового квитка НУ №7870972 від 28 вересня 1982 року.

Згідно витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії МО України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця ОСОБА_3 №326 від 30 січня 2017 року, встановлено, що отримані позивачем поранення (контузія) та захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії. Також зазначено, що в подальшому отримані позивачем ушкодження здоров'я призвели до розвитку: стійких залишкових явищ перенесеної ЗЧМТ у вигляді післятравматичної та дисциркулярної енцефалопатії 2 ст, прогресуючий перебіг з вираженим церебростенічним синдромом, двобічною пірамідною симптоматикою, вегето-судинною дисфункцією, частими (1-2 рази на тиждень) судинними кризами змішаного характеру, мнестичним зниженням, емоційно-вольовою нестійкістю, диссомнією, конітивними порушеннями. Після травматичного церебрального арахноїдиту з вираженим лікворо-гіпертензивним синдромом, з вираженим вестибуло-активним синдромом, центральною вестибулярною дисфункцією 3 ст, стійко вираженим цефалічним синдромом, двобічною кохлеарного невриту, сенсоневральної туговухості 2-3 ст, ангіопатії сітківки обох очей, розповсюдженого остеохондрозу, спондилоартрозу, цервікокраніалгії, люмбоішіалгії зі стійким помірним больовим синдромом, з вираженими статико-динамічними порушеннями, двобічного плечелопаточного періартрозу з больовим синдромом, що підтверджується військово-обліковими та медичними документами.

Довідкою МСЕК серії 12 ААА №721873 від 21 червня 2017 року підтверджується, що позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності безстроково, інвалідність пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов'язку.

Також, позивачу було встановлено обмеження щодо характеру та умов праці: протипоказана робота, пов'язана зі значними фізичними та нервово-психічними навантаженнями, довготривалим стоянням та ходою. Рекомендовано лікування у невропатолога, терапевта.

Після звільнення з військової служби позивача періодично турбували головні болі, запаморочення, підвищений артеріальний тиск, порушення сну, дратівливість, погіршення пам'яті, загальна слабкість, в звязку з цим, позивач вимушений був звертатися за медичною допомогою, неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Аналогічні положення містяться й у ч. 1 ст. 3 ЦПК України.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування, а у відповідності до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Цивільним кодексом передбачено спеціальні підстави та порядок відповідальності за заподіяну шкоду, зокрема, стаття 1173 Цивільного кодексу України вказує на те, що відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією або бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до ч. 2 ст.25 Бюджетного кодексу України відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Згідно зі ст. 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.

Статтею 170 ЦК України передбачено, що держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції.

Суд, задовольняючи позов, виходить з правового змісту ст. ст.23,1167 ЦК України, тобто з наявності визначених законом підстав для відшкодування моральної шкоди.

У ст. 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зазначено, що відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди проводиться у встановленому законом порядку.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичні або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною 1 статті 1168 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

У позивача третя група інвалідності, внаслідок поранення, пов'язаного з проходженням військової служби, що дає змогу дійти висновку про право вимагати відшкодування моральної шкоди. Протягом багатьох років позивач переживає душевні страждання та у зв'язку з хворобою позбавлений нормального життя.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України та п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. При цьому суд має виходити з засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно із ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Визначаючи розмір компенсації моральної шкоди, яка була заподіяна позивачеві внаслідок втрати здоров'я, враховуючи тяжкість вимушених змін в житті позивача, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає достатнім розмір відшкодування у 20 000,00 гривень.

Згідно ч. 3 Закону України "Про збройні Сили України» Міністерство Оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України. Отже, обов'язок держави відшкодувати позивачу завдану моральну шкоду покладається на Міністерство Оборони України, як на уповноважений орган.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 жовтня 2014 року у справі № 3-86гс14, та в ухвалі ВСУ у справі №760/21944/15 від 13 березня 2017 року, який згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для судів.

В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Судовий збір по справі, відповідно до ст.88 ЦПК України, в сумі 1 600,00 гривень слід стягнути з відповідача на користь держави.

Керуючись ст.ст.10,11,15, 60, 212-215ЦПК України, -суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди - задовільнити частково.

Стягнути з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 20 000 (двадцяти тисяч) гривень 00 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Міністерства оборони України судовий збір на користь держави в розмірі 1 600 (однієї тисячі шестиста) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: С.А. Янжула