Рішення № 69929303, 30.10.2017, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 0417/9984/2012

Провадження № 2/202/2529/2017

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

30 жовтня 2017 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючої судді Зосименко С.Г.

при секретарі Шишлянніков О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся у липні 2012 року до суду із позовною заявою до відповідачів про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування своїх позовних вимог в позовній заяві позивач посилався на те, що 14.07.2004 року між ним та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №20-к, згідно якого останній отримав кредит у розмірі12700 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 19,00% на рік з кінцевим терміном повернення 14.07.2005 року. Вимоги до відповідача, що випливають із вказаного кредитного договору, були забезпечені шляхом укладання з відповідачем ПАТ «А-Банк» договору поруки. ОСОБА_1 зобов’язання за кредитним договором належним чином не виконував, у зв’язку з чим виникла заборгованість станом на 04.07.2012 року у розмірі 407335,73 доларів США, що складається з: 40427,65 доларів США - заборгованість за кредитом, 100923,14 доларів США – заборгованість по процентам за користування кредитом, 265984,94 доларів США – пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором. Просив стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 20-к від 14.07.2004 року у розмірі 406084,17 доларів США, сплачений судовий збір, стягнути солідарно з відповідачів суму у розмірі 10000 грн.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06.08.2012 року позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» були задоволені.

Ухвалою суду від 23.08.2017 року заочне рішення суду від 06.08.2012 року було скасовано та справу призначено до розгляду у загальному порядку.

Представник ПАТ КБ «Приватбанк» при новому розгляді справи у судове засідання не з'явився, в матеріалах справи наявна заява представника позивача про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити.

Представник відповідача ПАТ «Акцент-Банк» у судове засідання не з’явився. Повідомлений належним чином. Причину неявки суду не повідомив.

Представник відповідача ОСОБА_1 у удове засідання з’явився. Проти задоволення позову заперечував. Подав до суду заяву про застосування строку позовної давності.

Суд, заслухавши представника відповідача ОСОБА_1, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 14 липня 2004 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 20-к, згідно якого останній отримав споживчий кредит у розмірі 6400 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 19,00% на рік з кінцевим терміном повернення – 14.07.2005 року. 16 липня 2004 року між сторонам було укладено додаткову угоду до кредитного договору № 20-к від 14.07.2004 року, за якою сума ліміту за кредитним договором збільшилася на 6300 доларів США. Загальна сума ліміту склала 12700 доларів США.

Позивачем заявлено, що відповідач ОСОБА_1 зобов’язання за кредитним договором належним чином не виконав, у зв’язку з чим виникла заборгованість станом на 04.07.2012 року у розмірі 407335,73 доларів США, що складається з: 40427,65 доларів США - заборгованість за кредитом, 100923,14 доларів США – заборгованість по процентам за користування кредитом, 265984,94 доларів США – пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовні давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність строком один рік.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права.

Згідно правової позиції Європейського суду з прав людини, висвітленої в рішенні «Стаббініс та інші проти Сполученого Королівства» від 22.10.1996 року, строк позовної давності переслідує кілька важливих цілей, а саме забезпечує правову визначеність і остаточність, захищає потенційних відповідачів від застарілих вимог, які було б важко спростувати, і дозволяє уникнути несправедливості, яка може виникнути при прийнятті судами рішень щодо подій, що мали місце в далекому минулому на підставі доказів, які з часом можуть стати недійними і недостатніми.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення судом рішення, а відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові.

Представник відповідача ОСОБА_1 подав до суду заяву про застосування строку позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором від 14.07.2004 року.

Згідно Постанови Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі № 6-31цс15 у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначене періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Згідно п. 3.1. кредитного договору № 20-к від 14.07.2004 року відповідач повинен сплачувати щомісячні платежі. Згідно розрахунку заборгованості, наданого позивачем, відповідачем з липня 2004 року порушено зобов’язання щодо повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, тому підлягає застосуванню строк позовної давності.

Позивач не направляв досудову вимогу до відповідача, а звернувся із даним позовом до суду 13.07.2012 року. Позивач із заявою про поновлення строку позовної давності не звертався.

Відповідно до п. 7 ч. 13 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув.

Пунктом 31 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз’яснено, що при застосуванні положення пункту 7 частини 13 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», суди мають виходити з того, що у системному зв’язку з частиною 11 статті 11 зазначеного Закону ця вимога стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямована на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту. У зв’язку із цим та враховуючи, що ЦК не передбачено заборони пред’явлення окремих вимог у зв’язку з пропущенням строку позовної давності, при вирішенні таких спорів суди повинні враховувати положення ЦК про позовну давність. Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставне майно тощо), положення п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та вимоги ЦК щодо позовної давності застосовуються й до додаткових вимог банку.

Із вказаного роз’яснення випливає, що суд не має право застосовувати сплив строку позовної давності та відмовляти у задоволенні позову з цієї підстави, якщо не подана суду стороною справі заява про застосування строку позовної давності.

Оскільки суди за розглядом таких справ мають виходить з того, що у системному зв’язку з частиною 11 статті 11 зазначеного Закону ця вимога стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямована на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту, то в даному разі за встановленими обставинами справи судом здійснюється судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту.

Отже ті дії, які заборонено законом в позасудовому порядку, не можуть бути реалізовані в судовому порядку, тобто, не можна використовувати судовий порядок для захисту прав кредитодавця, які він втратив в позасудовому порядку відповідно до вимог вищезазначеного Закону.

З Рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення п. п. 22, 23 ст. 1, ч. 8 ст. 18, ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 року з наступними змінами у взаємозв’язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України (справи про захист прав споживачів кредитних послуг) треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають, як під час укладання, так і виконання такого договору.

Та обставина, що предметом спору є споживчий кредит, підтверджено матеріалами справи і не заперечується позивачем.

Тому суд застосовує до спірних правовідносин Закон України «Про захист прав споживачів» та приходить до висновку, що позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором є безпідставними, оскільки п. 7 ч. 13 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув.

В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором № 20-к від 14.07.2004 року між позивачем та відповідачем ПАТ «Акцент-Банк» був укладений договір поруки № 167 від 20.10.2010 року.

Оскільки порука є забезпеченням виконання основного зобов’язання, строк дії кредитного договору закінчився 14.07.2005 року, а договір поруки був укладений 20.10.2010 року, суд вважає що договір поруки , укладений з ПАТ «Акцент-Банк» є нікчемним правочином та у суду відсутні правові підстави для стягнення заборгованості за кредитним договором № 20-к від 14.07.2004 року з ПАТ «Акцент-Банк» як з поручителя.

У відповідності зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України не підлягають стягненню відповідачів сплачені позивачем судові витрати.

Керуючись ст. ст. 215, 252, 559 ЦК України, практики Європейського суду з прав людини, висвітленої в рішенні «Стаббініс та інші проти Сполученого Королівства» від 22.10.1996 року, ст. ст. 11, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», п. 31 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», Рішенням Конституційного Суду України від 10.11.2011 року № 15-рп/2011, ст. ст. 11, 15, 27, 60, 61, 88, 212-215 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 10-денний строк, з дня проголошення рішення, апеляційної скарги.

Суддя С.Г. Зосименко