Рішення № 69926233, 31.10.2017, Чернігівський районний суд Запорізької області

329/623/16-ц

Справа № 329/623/16-ц

2/329/325/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2017 року смт. Чернігівка

Чернігівський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого - судді Покопцевої Д.О.,

при секретарі - Синяк Л.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Чернігівка цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача зазначив, що 15.09.2010р. між сторонами укладено договір, згідно якого відповідач отримала кредит у розмірі 6 300грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, зі сплатою процентів за користування кредитними коштами.

Відповідач заборгованість за кредитним договором не погашає, у зв'язку з чим станом на 16.05.2016р має заборгованість - 13 248грн., яка складається з наступного:

- 6 972грн 86коп - заборгованість за кредитом;

- 2 792грн 79коп - заборгованість по процентам за користування кредитом;

- 3 200грн 24коп - пені;

- 850грн 00коп - штрафів;

а також штрафи відповідно до пункту 8.6. Умов та правил надання банківських послуг:

- 500грн - штраф (фіксована частина)

- 607грн 05коп - штраф (процентна складова).

Зазначену суму заборгованості, а також судові витрати представник позивача просить стягнути з відповідача.

В подальшому позовні вимоги уточнені (а.с.104-106), остаточно просить стягнути з відповідача заборгованість станом на 24.09.2017р. в сумі 42 270грн 46коп, яка складається з наступного:

- 4797грн 92коп - заборгованість за кредитом;

- 2792грн 79коп - заборгованість по процентам за користування кредитом;

- 32 190грн 68коп - пені;

а також штрафи, відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг:

- 500грн - штраф (фіксована частина)

- 1989грн 07коп - штраф (процентна складова).

У судове засідання представник надав заяву, в якій просить справу розглянути у його відсутність, заявлені вимоги підтримує у повному обсязі, надав письмові пояснення (а.с.128-134).

Відповідач надала заяву про розгляд справи без її участі, надала письмові заперечення як на первинну, так і на уточнену позовну заяву (а.с.114-115, 140-141), просить у задоволенні позову відмовити, заявила про застосування позовної давності у спорі, зауважила про одностороннє збільшення з боку банку кредитного ліміту, подвійну відповідальність з нарахування двох видів пені на одне й те ж саме порушення умов договору, порушення банком вимог п.5 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» в частині розміру ставки за відсотками та про несправедливість умов договору, а також про його нікчемність, оскільки він укладений лише шляхом підписання нею анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг.

За положеннями ч.2 ст.197 ЦПК України, фіксація процесу технічними засобами не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Так, за змістом ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 2 вказаної статті до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 1054 ЦК України особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Відповідно до ч.1 ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до вимог ч.1-3 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За змістом ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до ч.1 ст.640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

При цьому суд також враховує, що відповідно до ч.1 ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Як встановлено зі змісту Анкети-заяви 0614080500173154208 про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору та шляхом підписання зазначених письмових документів (а.9).

Відповідно до змісту вказаної Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, зобов'язалася виконувати вимоги цих Умов та правил і регулярно ознайомлюватися з ними на сайті ПриватБанку.

Таким чином, 15.09.2010 року між Публічним акціонерним товариством комерційним банком «Приватбанк» та відповідачем було укладено договір про надання банківських послуг на отримання кредиту та платіжної кредитної картки «Універсальна», що підтверджується укладеною сторонами Анкетою-заявою про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с.10,11-44). Через викладене суд не бере до уваги заперечення відповідача про нікчемність укладеного договору (а.с.140).

З наданого позивачем розрахунків заборгованості (а.с.6-8, 107-109) випливає, що станом на 24.09.2017р. за відповідачем рахується 4797грн 92коп заборгованості за кредитом, 2792грн 79коп заборгованості з процентів.

Відповідно Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі - останнім днем місяця, указаного на картці. Строк дії картки - по 31.07.2017р. (а.с.135об).

Отже, щодо повернення кредиту в повному обсязі перебіг позовної давності (ст.257 ЦК України) починається зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст.261 ЦК України ), у зв'язку із чим строк позовної давності на звернення до суду із зазначеним позовом в частині основних вимог не закінчився.

Така правова позиція висловлена в постановах Верховного суду України від 24 вересня 2014 року у справі за № 6-103 цс 14 та від 01.10.2014 у справі № 6-133цс 14.

Судом шляхом дослідження розрахунків встановлено, що банком змінювалася первинна процентна ставка за кредитом в бік збільшення.

Згідно з ч. 1 ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

У ч. 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з Умовами та правилами надання банківських послуг та тарифів для погашення заборгованості по кредитним картам для клієнтів передбачений пільговий період, що діє за умови погашення боргу до 25 числа наступного місяця з дати виникнення заборгованості.

Строк та порядок погашення кредиту здійснюється шляхом внесення щомісячних мінімальних обов'язкових платежів.

Розмір та строки внесення щомісячних мінімальних обов'язкових платежів зазначені в тарифах, а саме: розмір щомісячного мінімального платежу складає 7 % від суми заборгованості, але не менше 50 грн та не більше решти заборгованості; строк внесення щомісячного платежу до 25 числа місяця наступного за звітним.

Платіж включає плату за користування кредитом, передбачену тарифами і частину заборгованості по кредиту.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

До тарифів, умов та правил надання банківських послуг були закладені умови щодо порядку внесення змін, з чим була ознайомлена та погодилася відповідач, що підтверджується її підписом у анкеті-заяві та виконанням нею умов укладеного договору (ст. 642 ЦК України).

При відсутності вимог про тлумачення правочину (ст. 213 ЦК України) самостійне визначення умов кредитного договору та здійснення розрахунку відсотків з подальшим стягненням суми відповідно до розрахунку є виходом суду за межі своїх повноважень.

До уточнення позову відповідач у запереченнях (а.с.120) зазначала, що заявлена первинному позові до стягнення сума заборгованості за тілом кредиту є більшою, ніж фактично наданий кредитний ліміт.

10.10.2017р. вимоги в цій частині позивачем зменшені шляхом уточнення позову.

У подальших запереченнях відповідач розрахунок заборгованості як з тіла кредиту, так і з процентів не оспорювала, будь-яких заперечень щодо правильності нарахованої заборгованості за кредитом в цій частині, а також доказів, які це підтверджують, не надала і не зазначила джерел їх здобуття, тому підстави сумніватися в дійсності наведеної в розрахунку інформації в частині використаних відповідачем кредитних коштів після уточнення позовних вимог у суду відсутні.

Таким чином, позов підлягає задоволенню в цій частині.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача 32 190грн 68коп пені, а також штрафів, відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг в сумі 500грн - фіксована частина, 1989грн 07коп - процентна складова, суд приходить до наступного.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків, як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Умовами спірного договору, передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по даному договору, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення.

У той самий час, згідно з пунктом 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг передбачена сплата штрафів (500 грн. + 5% від суми заборгованості) як виду цивільно-правової відповідальності за порушення позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань передбачених договором більш ніж на 30 днів (а.с.34об).

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Тому в частині вимог банку про стягнення штрафів необхідно відмовити з зазначених підстав.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-2003цс15 від 21 жовтня 2015 року.

Відносно стягнення суми пені слід врахувати, що, згідно п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно ч.1 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Відповідач заявив про застосування наслідків пропущення строку позовної давності.

Статтею 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом за заявою сторони у спорі. Сплив строку позовної давності є підставою для відмови у задоволенні позову.

За правилами п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов'язання не може перевищувати одного року. Виходячи з правової природи пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до статті 253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Ця правова позиція висловлена в постанові Верховного суду України від 3 вересня 2014 року у справі за № 6-100 цс 14.

Оскільки кредитор звернувся до суду 04.07.2016, то пеня підлягає стягненню лише в межах одного року до дня пред'явлення позову.

Суд вважає, що позивачем пропущений строк позовної давності в частині позовних вимог щодо стягнення пені за час прострочення до 04.07.2015р. та підстав для його поновлення немає.

Сума пені в межах одного року до дня пред'явлення позову (з 04.07.2015 по 04.07.2016р.р.), відповідно до виписки по рахунку відповідача, позивачем нарахована в розмірі 27 310грн 82коп (а.с.100-102).

У відповідності до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Істотними обставинами в розумінні ч.3 ст.551 ЦК можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання (п.27 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року „Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин").

Так, нарахований позивачем розмір пені значно перевищує розмір основного боргу. Позивач не вказав та не довів факту настання для нього негативних наслідків через прострочення виконання зобов'язання позичальником. Порушене право Банку відновлене шляхом стягнення плати за користування його грошима за весь період прострочення.

Враховуючи, що розмір неустойки значно більший від розміру боргового зобов'язання, і (разом із нарахованими процентами) становить 400%, суд вбачає підстави до застосування до спірних правовідносин норму частини третьої статті 551 ЦК України.

Право суду на зменшення розміру неустойки, за умови, що такий розмір перевищує розмір збитків, відображено також в правовій позиції, викладеній в Ухвалі Верховного Суду України від 03 вересня 2014 року у справі № 6-100цс14.

Суд враховує цю правову позицію відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 3607 ЦПК України, оскільки підстав для відступлення від неї в даній справі не вбачається, приймає до уваги, що відповідач має на утриманні малолітнього сина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 (заперечення, а.с.141об), і вважає за потрібне суму пені зменшити до 5 000грн.

Відносно несправедливості умов укладеного між сторонами договору, і, як наслідок, порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів», суд відзначає наступне.

Як встановлено в судовому засіданні і сторонами не спростовано, відповідач самостійно, з власної волі та ініціативи звернувся до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» з анкетою - заявою про отримання кредитної картки Універсальна».

У статтях 18 і 19 Закону України «Про захист прав споживачів» (далі Закон №1023-ХІІ) передбачено підстави для визнання договору недійсним: укладення договору на умовах, що обмежують права споживача та вчинення правочину з використанням нечесної підприємницької практики.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами наведений у частині 3 статті 18 Закону №1023-ХІІ. Відповідно до частини 4 зазначеної статті цей перелік не є вичерпним.

Поняття «нечесна підприємницька практика» включає в себе будь-яку підприємницьку діяльність або бездіяльність, що суперечить правилам, торговим чи іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 19, частини 2 статті 19 Закону нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Підприємницька практика може бути такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Згідно приписів статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до частини 1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Презумпція правомірності правочину закріплена у статті 204 ЦК України та може бути спростована насамперед нормою закону, яка містить відповідну заборону.

Відповідач з моменту отримання кредиту в 2010р. і до 24.01.2017р. користувалася кредитними коштами, періодично здійснювала погашення кредиту та відсотків згідно з умовами кредитного договору. Таким чином, її волевиявлення під час укладання кредитного договору було вільним, відповідало її інтересам, та було направлено на отримання банківських послуг. Відповідачем періодично протягом всього строку дії договору здійснювалися платежі на погашення кредитної заборгованості, проте, не у повному обсязі, внаслідок чого за нею й утворилась заборгованість.

З моменту укладення спірного договору ніхто зі сторін не заявляв про намір припинити його дію, а тому строк дії картки та відповідно строк дії спірного договору пролонгувався щороку й діяв до 31 липня 2017 включно (строк дії картки, а.с.136об).

Тому позов підлягає частковому задоволенню, зі стягненням 4797грн 92коп заборгованості за кредитом, 2792грн 79коп заборгованості по процентам за користування кредитом, 5000грн пені.

Судові витрати розподілити за положеннями ст.88 ЦПК України, з врахуванням Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17 жовтня 2014 року « Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», згідно якої вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову (частина перша статті 88 ЦПК) застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір (наприклад, його сплачено за мінімальною ставкою, визначеною Законом № 3674-VI),

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 60, 88, 212, 213-215 ЦПК України, ст.ст. 15,16,525, 526, 530, 543, 546, 548, 549, 626, 627, 1046, 1050 ЦК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - частково задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1, на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (р/р 29092829003111, МФО 305299, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 14360570), яке знаходиться за адресою: вул. Набережна Перемоги, 50, м. Дніпропетровськ), заборгованість по кредитному договору на загальну суму 12 590 гривень 71 копійка, судовий збір у розмірі 476 гривень 58 копійок, всього 13 067 (тринадцять тисяч шістдесят сім) гривень 29 копійок.

В задоволенні іншої частини позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення, до апеляційного суду Запорізької області, через Чернігівський районний суд запорізької області.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Д.О. Покопцева