Постанова № 69922513, 25.10.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

25 жовтня 2017 року №826/1841/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Літвінової А.В., суддів Аблова Є.В., Мазур А.С., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1доМіністерства внутрішніх справ Українипровизнання протиправним та скасування наказу від 10.01.2017 №9 в частині звільнення та поновити на посаді, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить суд:

1) визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України від 10.01.2017 №9 о/с дск в частині звільнення ОСОБА_1;

2) поновити ОСОБА_1 на посаді старшого уповноваженого центрального апарату Міністерства внутрішніх справ України або на рівноцінну посаду в органах Міністерства внутрішніх справ України з 10.01.2017;

3) стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що її звільнено незаконно з посади старшого уповноваженого центрального апарату Міністерства внутрішніх справ України за скороченням штату працівників.

Відповідач проти позову заперечив, обгрунтовуючи тим, що в Міністерстві внутрішніх справ України були скорочені всі посади атестованих співробітників та введено посади державних службовців. Враховуючи, що позивач не проходила державну службу, її не може бути призначено на посаду державного службовця без дотримання певних процедур прийняття на державну службу. Також зазначив, що вжиття роботодавцем заходів для працевлаштування працівника в новоутвореній установі відповідно до Закону України "Про державну службу" не є обов'язком роботодавця.

Адміністративну справу розглянуто в письмовому провадженні на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 є одинокою матір'ю дитини ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України від 01.03.2016 №00016378840.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 10.01.2017 №09 о/с старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 (М-150065), старшого оперуповноваженого 2-го відділу 3-го управління Департаменту оперативно-технічних заходів звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) з 10.01.2017, на підставі пунктів 10, 11 розділу XI Закону України "Про національну поліцію", статті 3 Закону України "Про відпустки" та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Не погоджуючись із наказом Міністерства внутрішніх справ України від 10.01.2017 №09 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з посади старшого оперуповноваженого 2-го відділу 3-го управління Департаменту оперативно-технічних заходів, остання звернулась до суду з даним позовом.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до пункту 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про національну поліцію" з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Згідно пунктів 10, 11 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про національну поліцію" працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону.

Суд відхиляє посилання відповідача, як на підставу для відмови у задоволенні позову на те, що вжиття роботодавцем заходів для працевлаштування працівника в новоутвореній установі відповідно до Закону України "Про державну службу" не є обов'язком роботодавця, а автоматичне переведення ОСОБА_1 на посаду державного службовця буде порушенням Закону України "Про державну службу", з огляду на наступне.

Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 в 2015 році була звільнена з посади старшого уповноваженого центрального апарату Міністерства внутрішніх справ України через скорочення штатів, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.11.2015 №2365 о/с дск.

Однак, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2016 №826/26336/15 позов ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2015 року за № 2365 о/с дск про звільнення в запас Збройних Сил за п. 64 «г» ОСОБА_1. Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого 2-го відділу 3-го управління Департаменту оперативно-технічних заходів Міністерства внутрішніх справ України з 06 листопада 2015 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 10.11.2016 №1083 о/с скасовано пункт наказу Міністерства внутрішніх справ України від 06.11.2015 №2365 о/с дск про звільнення ОСОБА_1 та поновлено на посаді старшого оперуповноваженого 2-го відділу 3-го управління Департаменту оперативно-технічних заходів Міністерства внутрішніх справ України з 06.11.2015 та визначено вважати такою, що перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку.

Відповідно до свідоцтва про народження від 04.02.2014, позивач народила дитину 10.01.2014, відповідно, 10.01.2017 дитині виповнилось 3 роки і у позивача скінчився термін відпустки для догляду за дитиною.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 10.01.2017 №09 о/с згідно пунктів 10, 11 розділу XI Закону України "Про національну поліцію", статті 3 Закону України "Про відпустки" та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 (М-150065), старшого оперуповноваженого 2-го відділу 3-го управління Департаменту оперативно-технічних заходів звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) з 10.01.2017.

Разом з тим, за приписами пунктів 10, 11 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про національну поліцію" звільнення зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів допускається, якщо працівники міліції відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення.

Однак, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, в порушення приписів частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не надано суду доказів попередження ОСОБА_1 про скорочення штату із наступним вивільненням зі служби в органах внутрішніх справ, як це передбачено приписами пунктів 10, 11 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про національну поліцію".

Окрім того, матеріали справи не містять відмови ОСОБА_1 від проходження служби в поліції чи інших доказів, які б свідчили про обґрунтовані підстави для не прийняття останньої на службу до поліції.

Водночас, суд звертає увагу, що ОСОБА_1 16.12.2016 зверталась до відповідача із заявою, в якій висловила бажання на працевлаштування на будь-якій посаді в Міністерстві внутрішніх справ України із врахуванням її освіти та кваліфікаційного рівня.

Однак, згідно тверджень позивача, відповідачем не було вчинено жодних дій з її працевлаштування, що відповідачем не заперечувалось.

Згідно роз'яснення Міністерства юстиції України "Гарантії працівників у разі ліквідації або реорганізації підприємства, установи, організації" від 25.01.2011, питання, пов'язані з розірванням трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, вирішуються відповідно до положень Кодексу законів про працю України.

Відповідно до частини третьої статті 184 Кодексу законів про працю України, звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Зазначена норма надає гарантію щодо обмежень на звільнення одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років. Так, звільнення жінок, зазначених у частині третій статті 184 Кодексу законів про працю України, має певні особливості, зокрема, таке звільнення можливе, проте власник зобов'язаний працевлаштувати жінку відповідно до її спеціальності.

Аналогічної позиції дотримується і Вищий адміністративний суд України, зокрема, в ухвалі від 19.04.2016 у справі № К/800/5127/16, від 02.08.2016 у справі №К/800/17109/16.

Відповідно до статті 43 Конституції України, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 5-1 Кодексу законів про працю України, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що судам необхідно мати на увазі, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням), і перевіряти їх відповідність законові. Суд не вправі визнати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення.

Таким чином, у справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Колегія суддів наголошує, що Міністерством внутрішніх справ України обов'язку щодо подальшого працевлаштування ОСОБА_1, як матері-одиночки, виконано не було, тобто позивачу при звільненні не було запропоновано іншу посаду, що не заперечується самим відповідачем.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем були порушені права позивача в частині звільнення її зі служби в органах внутрішніх справ, в зв'язку з чим, оскаржуваний наказ є протиправним і підлягає скасуванню.

Що стосується вимоги позивача про поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого уповноваженого центрального апарату Міністерства внутрішніх справ України або на рівноцінну посаду в органах Міністерства внутрішніх справ України з 10.01.2017, суд зазначає наступне.

Судом встановлено протиправність оскаржуваного наказу від 10.01.2017 №9 о/с дск в частині звільнення ОСОБА_1.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.11.2015 №1389 "Про затвердження Структури апарату Міністерства внутрішніх справ України" відповідно до Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" затверджено Структуру апарату Міністерства внутрішніх справ України.

Згідно доводів позивача вказаним наказом від 06.11.2015 №1389 скорочено всі посади співробітників та введено посади державних службовців.

Згідно пункту 19 Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи. Працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.

Як передбачає пункт 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію", працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Керуючись частиною другою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд для повного захисту прав позивача вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача розглянути питання про подальше проходження служби позивачем в органах Міністерства внутрішніх справ України, а також прийняти відповідне рішення.

Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Пунктом 10.4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року №7 «Про судове рішення в адміністративній справі» зазначено, що задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати, період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати.

При визначенні розміру грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, суд виходить з того, що при обчисленні належної до виплати суми застосовуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі за текстом - Порядок).

Так, згідно з вимогами пункту 2 Порядку, обчислення середньомісячної заробітної плати здійснюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

З урахуванням викладеного, на користь позивача підлягає стягненню сума грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, починаючи з 11.01.2017 (наступний робочий день за днем звільнення) по 25.10.2017 (день ухвалення судового рішення), кількість днів вимушеного прогулу станом на 25.10.2017 становить 197 робочих днів.

З довідки Міністерства внутрішніх справ України від 28.08.2017 №15/4-3050 вбачається, що розмір місячного грошового забезпечення на момент звільнення складав 2852,00 грн.

Таким чином, середньоденне грошове забезпечення складає 135,81 грн., обраховане як (5704/ 42 кількість робочих днів = 135,81 грн.).

Отже, сума грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, яку належить стягнути на користь позивача, становить: 135,81 грн. х 197 робочих днів = 26 754,57 грн.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення суми грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, суд виходить з того, що за змістом пунктів 1.5 та 1.6 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31.12.2007 №499 «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ», грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується за місцем служби.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись статтями 69, 70, 71, 94 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України від 10.01.2017 №9 о/с дск в частині звільнення ОСОБА_1.

Зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України розглянути питання про подальше проходження служби ОСОБА_1 в органах Міністерства внутрішніх справ України, а також прийняти відповідне рішення.

Стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 середньомісячне грошове утримання за час вимушеного прогулу за період з 11.01.2017 по 25.10.2017 у розмірі 26 754,57 грн. (двадцять шість тисяч сімсот п'ятдесят чотири грн. 57 коп.).

Постанова суду в частині стягнення з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць 2852,00 грн. (дві тисячі вісімсот п'ятдесят дві грн.) підлягає негайному виконанню.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Літвінова А.В.

Суддя Аблов Є.В.

Суддя Мазур А.С.