Рішення № 69912395, 31.10.2017, Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 636/1011/16-ц

Провадження № 2/636/60/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2017 року Чугуївський міський суд Харківської області

у складі: головуючого судді Гуменного З.І.,

за участю секретаря судового засідання Караулової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чугуєві справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, третя особа Чугуївський РВ ГУДМС України в Харківській області, про визнання права користування житловим приміщенням, вселення та поновлення реєстраційного обліку, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, уточненим 13.06.2016 року, в якому просить: визнати за ним право користування квартирою №11 по пров. Колгоспний, буд. 7 у м. Чугуєві Харківської області; вселити його в житлове приміщення у квартирі АДРЕСА_1 та зобовязати Чугуївський РВ ГУДМС України у Харківській області поставити його на реєстраційний облік за вказаною адресою.

В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що квартира АДРЕСА_2 перебувала у приватній власності батьків позивача - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з 1982 року, після смерті яких єдиним спадкоємцем став ОСОБА_1 Через декілька місяців після смерті матері позивача, яка померла 18.08.2004 року, до позивача в квартиру прийшли сусіди відповідачі по справі і почали вести бесіди на тему спадщини, а конкретно спірної квартири, що залишилася після смерті батьків позивача. Із ОСОБА_7 та ОСОБА_2 позивач знайомий із самого дитинства, а на час оформлення спадщини працював з останнім на одному місці роботи у приватного підприємця ОСОБА_8 Таким чином ОСОБА_1 зазначає, що був у довірительних відносинах з відповідачами. З процедурою отримання і оформлення права на спадщину позивач був не ознайомлений і дізнавшись про це ОСОБА_7 та її син запропонували позивачу надати свою допомогу для прийняття спадщини, на що ОСОБА_1 погодився і на імя ОСОБА_7 була виписана довіреність на вчинення дій з прийняття та оформлення спадщини позивача. В результаті вказаних дій з оформлення спадщини на ім'я позивача 16.08.2005 року виконавчим комітетом Чугуївської міської ради було видане свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1, яке зареєстроване в Чугуївському МБТІ у реєстровій книзі за № 37-П за р. № 4527/11. Після оформлення всіх необхідних документів, які підтверджували право власності на спірну квартиру, вони весь час зберігалися в квартирі ОСОБА_7. Як зазначає позивач, в період з жовтня 2004р. по серпень 2005рю, коли ОСОБА_7 займалась оформленням документів із прийняття спадщини, він продовжував проживати в спірній квартирі і вживати алкогольні напої, тим самим загострюючи свою психічну хворобу. Після того, як на його імя було видане свідоцтво про право власності на вказану квартиру, сімя ОСОБА_7 продовжувала регулярно сприяти йому в алкогольній залежності, купували спиртні напої, які він вживав без міри, заохочуючи тим самим алкоголізм позивача. ОСОБА_1 вважає, що ОСОБА_2 разом зі своєю матірю, знаючи про те, що позивач внаслідок свого алкоголізму в поєднанні із психічною хворобою легко потрапляє під чужий вплив, неодноразово приходили у квартиру із алкогольними напоями та заводили бесіду про продаж їм спірної квартири, а взамін отриманої квартири вони обіцяли придбати для позивача кімнату у гуртожитку, на що отримували відмови. 09.09.2005р. ОСОБА_2 та ОСОБА_8, попередньо напоїли його спиртними напоями та привезли до приміщення приватного нотаріуса ОСОБА_9, де позивач, перебуваючи у стані сильного алкогольного спяніння, підписав договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, при цьому сам позивач не бажав настання для себе таких наслідків. Після того як власником квартири АДРЕСА_1 став ОСОБА_2 він розпочав проводити ремонт в спірній квартирі, а згодом він та його сімя вселилися до квартири, а позивач залишився жити у вказаній квартирі до придбання йому відповідачами кімнати у гуртожитку, що вчинено не було. З липня 2012 року позивач не проживає у ІНФОРМАЦІЯ_1, власники квартири перекрили доступ до приміщення, відібравши ключі.

Позивач звертає увагу суду на те, що після вселення до його колишньої квартири сімї ОСОБА_2, місце реєстрації позивача залишилося незмінними у квартирі АДРЕСА_1 і він постійно мешкав там. Примусове виселення із спірної квартири без надання іншого житлового приміщення, вчинення перешкод у вселенні до вказаної квартири та користуванні нею, на думку позивача, свідчить про те, що його цивільні права відповідачами не визнаються та грубо порушуються.

Від ОСОБА_2 надійшли заперечення на вказаний позов, які ґрунтуються на тому, що він є власником квартири АДРЕСА_3 і спільного господарства з позивачем не веде. ОСОБА_1 був знятий з реєстрації у вказаній квартирі рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 03.04.2013р., залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 03.04.2014р. У 2012 році ОСОБА_1 добровільно пішов з квартири, у звязку з чим відпала необхідність у примусовому його виселенні. ОСОБА_2 наголошує , що право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом. На підставі цього, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки вони є безпідставними.

Від позивача ОСОБА_1 до суду надійшла заява про розгляд справи без його та його представника участі.

Відповідач ОСОБА_3, яка також являється представником за довіреністю відповідача ОСОБА_2, надала суду заяви, в яких просила розглядати справу без їх участі та відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки ОСОБА_1 є колишнім власником спірної квартири, за час проживання у квартирі спільного господарства із власниками не вів, членом сімї за цей період не став, крім того, на даний час власником квартири є ОСОБА_4

Відповідач ОСОБА_4 також надала суду заяву про розгляд справи без її участі, просила відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки є добросовісним набувачем прав на квартиру і вселення інших осіб до своєї квартири вважає неможливим. Також відповідач просила зняти накладений раніше судом арешт на квартиру в якості забезпечення позову, оскільки це перешкоджає можливості розпорядження своїм майном у повному обсязі.

Представник третьої особи Чугуївського РВ ГУДМС України в Харківській області просив суд розглядати справу без його участі, прийняти рішення згідно з діючим законодавством України.

Перевіривши письмові докази, що містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно з Договором купівлі-продажу від 09.09.2005р., ОСОБА_1 продав житлову квартиру № 11, а ОСОБА_2 купив житлову квартиру № 11, що знаходиться у м. Чугуєві Харківської області, по пров. Колгоспний, буд. 7, яка належить продавцю на підставі свідоцтва про право власності, виданого відділом ЖКГ, будівництва та комунальної власності виконкому Чугуївської міської ради 16.08.2005р. та зареєстрованого в Чугуївському МБТІ у реєстровій книзі № 37-П за реєстровим № 4527/11. Цей продаж здійснено за 37500 грн., які ОСОБА_1 отримав від покупця ОСОБА_2 повністю ще до підписання договору. Також у п. 5 Договору купівлі-продажу від 09.09.2005р. визначено, що сторони домовились, що відчужувана квартира буде повністю звільнена продавцем і передана в належному для проживання стані (у тому числі будуть зняті з реєстраційного обліку особи, що в ній мешкають), будуть передані ключі до 01.10.2005р. з дня підписання цього договору, зі сплатою всіх комунальних послуг та інших обовязкових платежів за весь час фактичного проживання (а.с. 19).

Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 03.04.2013р., яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 03.04.2014р., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зняття з реєстраційного обліку та виселення і зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, первісний позов задоволено у повному обсязі: відповідача виселено з квартири АДРЕСА_4 та знято з реєстрації за вказаною адресою, у задоволенні зустрічного позову відмовлено (а.с. 7-11). 23.07.2014р. вищевказані рішення суду скасовані ухвалою ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ, в частині вирішення первісного позову, рішення в частині зустрічного позову залишено без змін, договір купівлі-продажу не визнано недійсним (а.с. 12-15).

Ухвалою Чугуївського міського суду Харківської області від 31.10.2014р. позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зняття з реєстраційного обліку та виселення залишено без розгляду (а.с.18).

У 2016 році квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5, була відчужена ОСОБА_2 ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу серії 1-1048, НАІ №441187, НАІ №4411888, виданому Чугуївською державною нотаріальною конторою Харківської області 25.05.2016р., що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 53). Відомості про державну реєстрацію обтяжень на вказане майно відсутні.

30.06.2016р. ухвалою Чугуївського міського суду Харківської області накладено арешт на квартиру АДРЕСА_6, яка належить ОСОБА_4 (а.с.93).

Відповідно до ст. 150 ЖК УРСР,ст. 383 ЦК України,громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно дост. 319 ЦК України,власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч. 1ст. 321 ЦК України,право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Статтею 9 ЖК УРСР визначено, що ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до постанови № 5 Пленуму ВССУ від 07.02.2014р. «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, частина першастатті 405 ЦК). Суди повинні мати на увазі, що таким законом не може бутиЖК УРСР, а застосуванню підлягають норми, передбаченіглавою 32 ЦК.

Права власника житлового будинку, квартири визначеніст. 383 ЦК Українитаст. 150 ЖК УРСР, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Частиною 1ст. 156 ЖК УРСРпередбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Згідно з ч. 2ст. 405 ЦК Україничлен сімї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сімї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 156 ЖК УРСР, до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в ч. 2 ст. 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вонипостійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Слід зазначити, що особа визнається членом сім'ї за одночасної наявності двох умов - ведення спільного господарства і постійного проживання члена сім'ї з власником житла у цьому помешканні. Лише ці дві умови у сукупності дають право користування житлом членам сімї його власника, і тому відсутність однієї з цих умов виключає визнання особи як члена сім'ї власника житлового приміщення. Якщо ці особи перестали бути членами сім'ї наймача (власника), але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі самі права і обов'язки, як власник і члени його сім'ї.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 не був і не є членом сімї власника спірної квартири спочатку ОСОБА_2, потім ОСОБА_10, спільного господарства сторони ніколи не вели, іншої угоди про порядок користування цим приміщенням (договору найму) між сторонами не укладалось.

Разом з цим, згідно з положеннямист. 391 ЦК Українивласник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагатибудь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставіцієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Відтак за порівняльним аналізом статей383,391,405 ЦК Українита статей150,156у поєднанні зістаттею 64 ЖК УРСР слід дійти до висновку що положення статей383,391 ЦК Українипередбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жилого приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, а положенняст. 405 ЦК України, статей150,156 ЖК УРСР регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї, у тому числі, у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 року по справі № 6-709цс16, якавідповідно дост. 360-7 ЦПК Україниє обов'язковою для усіх судів України.

З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку про відсутність законних підстав для визнання права користування позивачем квартирою, його вселення та постановлення на реєстраційний облік за цією адресою.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 209, 212, 214-215, 217, 218, 234, 235, 256-259 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

У задоволенні уточненого позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, третя особа Чугуївський РВ ГУДМС України в Харківській області, про визнання права користування житловим приміщенням, вселення та поновлення реєстраційного обліку - відмовити.

Скасувати арешт квартири № 11, що розташована за адресою: Харківська область, м. Чугуїв, пров. Колгоспний (нині - ОСОБА_11), буд. 7, що належить ОСОБА_4 на підставі Договору купівлі-продажу серії 1-1048, НАІ №441187, НАІ №4411888, виданому Чугуївською державною нотаріальною конторою Харківської області 25.05.2016р., накладений ухвалою Чугуївського міського суду Харківської області від 30.06.2016 року.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя