Рішення № 69904884, 25.10.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/604/2017(м)

222/1631/16-ц

Головуючий в 1 інстанції Вайновська О.Є.

Доповідач Лопатіна М.Ю.

Категорія 27

РІШЕННЯ

Іменем України

25 жовтня 2017 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Лопатіної М.Ю.

суддів Биліни Т.І., Принцевської В.П.,

при секретарі Зал Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Володарського районного суду Донецької області від 31 травня 2017 року,

в с т а н о в и в :

В листопаді 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі: ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого зазначило, що між ним та ОСОБА_1 08 грудня 2009 року був укладений договір без номера, за умовами якого остання отримала кредит в сумі 4000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана нею Заява разом із Памяткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між нею та банком договір про надання банківських послуг. Оскільки відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконувала, банк просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором, яка виникла станом на 30 вересня 2016 року в загальній сумі 32 847,17 грн. та складається з заборгованості за тілом кредиту в сумі 3977,53 грн, заборгованості за відсотками за користування кредитом в сумі 24029,30 грн., заборгованості за пенею та комісією в сумі 2800,00 грн., а також штрафів в розмірі 500 грн.(фіксована частина) та 1540,34 грн. (процентна складова).

В ході розгляду справи позивач збільшив свої позовні вимоги та просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором без номера від 08 грудня 2009 року, яка виникла станом на 30 квітня 2017 року в загальній сумі 47022,37 грн. та складається з заборгованості за тілом кредиту в сумі 3977,53 грн, заборгованості за відсотками за користування кредитом в сумі 42044,84 грн., заборгованості за пенею та комісією в сумі 1000,00 грн.

Рішенням Володарського районного суду Донецької області від 31 травня 2017 року вищезазначений позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 3977,53 грн., заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами у сумі 42044,84 грн., судовий збір в розмірі 1378 грн., а всього 47400,37 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Відповідач не погодилася з таким судовим рішенням та подала на нього апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до неї у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що в мотивувальній та резолютивній частинах оскарженого судового рішення зазначені різні дати, станом на які нарахована їй заборгованість за кредитним договором, що робить рішення незрозумілим. Крім того, відповідач послалась на те, що місцевий суд не зробив висновків щодо обґрунтованості збільшення банком відсоткової ставки, при цьому, ухвалюючи рішення не врахував вимоги ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», згідно якої банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом. Крім того, 10 січня 2009 року набрав чинності Закон України від 12 грудня 2008 року, яким було доповнено ст. 1056-1 ЦК України, згідно якої фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору, встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитором в односторонньому порядку, умова договору щодо права кредитора змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. Також вважає, що місцевий суд, ухвалюючи рішення, не прийняв до уваги те, що нею 25 січня 2017 року сплачено в рахунок погашення тіла кредиту 5000 грн. Суд не врахував, що ніякого договору з банком вона не підписувала, а надання кредитної картки є спрощеною формою кредитування, умови яких визначені Правилами надання кредитної картки, тому посилання суду на умови невизначеного та не підписаного договору є помилковими. Суд не звернув уваги на те, що нарахована банком прострочена заборгованість за відсотками, яка у 10 разів перевищує суму кредитного ліміту, є штрафною санкцією, яка, на підставі вимог ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не повинна нараховуватись, оскільки вона мешкає в населеному пункті, де проводилась антитерористична операція.

В судовому засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу, просила її задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_2, діюча за довіреністю, в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечувала проти задоволення скарги, просила її відхилити, рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, відповідача та представника позивача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Судом першої інстанції при розгляді справи встановлено, що 08 грудня 2009 року між сторонами був укладений кредитний договір, який складається із Анкети-Заяви позичальника, Умов та Правил надання банківських послуг, а також Тарифів.

У відповідності до умов даного договору ОСОБА_1 отримала кредитні кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,5% в місяць із розрахунку 360 днів на рік з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Оскільки відповідач порушувала умови укладеного договору, в неї утворилась заборгованість станом на 30 квітня 2017 року в загальній сумі 47022,37 грн., яка складається з заборгованості за тілом кредиту в сумі 3977,53 грн, заборгованості за відсотками за користування кредитом в сумі 42044,84 грн., заборгованості за пенею та комісією в сумі 1000,00 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки ОСОБА_1 порушувала узяті на себе зобовязання за кредитним договором та не сплачувала своєчасно тіло кредиту та відсотки за його користування, є підстави для стягнення з неї заборгованості за тілом кредиту, заборгованості за відсотками за користування кредитом. При цьому місцевий суд виходив з того, що два платежі по 2500 грн., здійснені відповідачем на погашення заборгованості 25 січня 2017 року, обґрунтовано враховані банком при остаточному розрахунку боргу ОСОБА_1

Відмовляючи у стягненні пені, суд керувався положеннями статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», згідно якої на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

Проте, погодитись з висновками суду першої інстанції в повній мірі не можна з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржене рішення зазначеним вимогам закону в частині визначення розміру заборгованості відповідача за відсотками за користування кредитом не відповідає.

Так, відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк, або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі, та на умовах встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

У відповідності до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, і одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Апеляційним судом встановлено, що 08 грудня 2009 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем укладено кредитний договір без номера, який складається з Анкети-заяви останньої, Памятки клієнта, Умов та Правил надання банківських послуг, а також Тарифів банку. Згідно даного договору, відповідач 08 грудня 2009 року отримала кредит у розмірі 500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 2,5 % в місяць на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. (т. 2, а.с.7).

ОСОБА_3 -заяви ОСОБА_1 підтвердила, що ознайомилась та згодна з наданими їй в письмовому вигляді Умовами та Правилами надання банківських послуг (затверджених наказом банку № С-89 від 24 травня 2005 року) та Тарифами банку, що складають між нею та банком договір про надання банківських послуг (п.4 Анкети-заяви). Крім того відповідач не заперечувала проти її інформування про стан її платіжної картки по е-maіl або за допомогою SMS.

19 січня 2012 року ОСОБА_1 звернулась до позивача із Анкетою-заявою про приєднання до нових Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом банку від 06 березня 2010 року № Сп-2010-256 (т. 1 а.с. 132-133, 134-180).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 627 та ч. 1 ст. 628 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Враховуючи, що ОСОБА_1, підписавши Анкету-заяву, підтвердила те, що вона ознайомлена з Умовами і Правилами надання банківських послуг, Тарифами та згодна на те, що вони є складовою частиною укладеного між нею та банком договору, доводи відповідача про те, що вона кредитний договір з банком не укладала, є безпідставними.

Згідно з пп. 3.2., 3.3. Умов і Правил надання банківських послуг, затверджених наказом банку № С-89 від 24 травня 2005 року, клієнт надає свою згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт надає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт. ОСОБА_3 договору є прямою та безумовною згодою клієнта відносно прийняття любого розміру кредитного ліміту, установленого банком (т. 1 а.с.10-15).

Таке ж положення утримують Умови та Правила надання банківських послуг, затверджені наказом від 06 березня 2010 року № Сп-2010-256 (п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4), до яких приєдналась відповідач 19 січня 2012 року.

Під час дії даного кредитного договору кредитний ліміт банком змінювався і в останнє він був збільшений 14 жовтня 2013 року до 4000,00 грн. та перерахований відповідачу на платіжну картку, що вбачається з виписки по картковому рахунку клієнта та розрахунку заборгованості ( т. 1, а.с. 5-7, 112, 209-212).

Крім того, платіжні картки за даним кредитним договором, укладеним між сторонами, неодноразово перевипускались, строк дії останньої отриманої відповідачем платіжної картки - квітень 2010 року.(т 2, а.с.125).

Як вбачається з виписки по картковому рахунку клієнта, відповідач активно користувалась кредитними коштами та сплачувала проценти за користування ними до квітня 2014 року, після чого в неї виникла заборгованість, у звязку з чим ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом про її стягнення.

Після звернення ПАТ КБ «ПриватБанк» до суду, ОСОБА_1 отримала у банку нову платіжну картку за кредитним договором з новим строком дії до квітня 2010 року та 25 січня 2017 року сплатила частину боргу у сумі 5000 грн. (т. 1 а.с.103)

Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно ст.1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Кредитору забороняється збільшувати розмір фіксованої процентної ставки за кредитним договором (або встановлений кредитним договором порядок сплати змінюваної процентної ставки) за відсутності згоди на це позичальника.

Як розяснено у п.28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" при вирішенні питання щодо правомірності підвищення банком чи іншою фінансовою установою процентної ставки суди також повинні розрізняти умови кредитного договору, які встановлюють односторонню зміну умов договору, від умов договору, що встановлюють погоджену сторонами процедуру зміни договору шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитора про зміну умов договору відповідно до вимог статей 641 - 642 ЦК або в порядку, визначеному ч.6 ст.1056-1 ЦК України. Наприклад, не є односторонньою зміною умов договору та не суперечить ст.1056-1 ЦК зміна розміру фіксованої процентної ставки залежно від зміни обставин кредитного ризику (не укладення договору страхування, припинення договору застави/іпотеки тощо), якщо в кредитному договорі визначено обставини, за якими застосовується інша фіксована процентна ставка, та її розмір.

При підвищенні процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (лише повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.

Згідно Умов та Правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06 березня 2010 року №СП-2010-256, які є складовою кредитного договору, укладеного між сторонами, тарифи - розмір винагороди за послуги банку, є невідємною частиною договору. Перелік може змінюватися та доповнюватися, про що клієнт повідомляється у відповідності з цими Умовами (п.1.1.1.91). Винагорода банку - сума зобовязань держателя платіжної картки з оплати установлених банком тарифів, в тому числі процентів за користування кредитом (п.1.1.1.17).

Банк має право проводити зміни тарифів а також інших умов обслуговування рахунків. При цьому банк, за винятком випадків зміни розміру наданого кредиту (кредитного ліміту), зобовязаний не менше ніж за 7 днів до введення змін проінформувати клієнта, зокрема у виписці по картрахунку. Якщо протягом 7 днів банк не отримає повідомлення від клієнта про незгоду зі змінами, то вважається, що клієнт приймає нові умови. Право зміни розміру наданого на платіжну картку кредиту (кредитного ліміту) банк залишає за собою в односторонньому порядку, за власним рішенням, без попереднього повідомлення клієнта (п.1.1.3.2.3 Умов та Правил).

Згідно п. 1.1.3.2.9 Умов та Правил, банк має право для різних цілей (повідомлення про зміну тарифів, активації додаткових послуг, контактних даних, Умов та Правил надання банківських послуг, інформування про розмір заборгованості по кредиту, про акції, що проводяться банком тощо) встановлювати контакт з клієнтом, використовуючи різні канали звязку: направлення SMS-повідомлень на мобільний телефон клієнта; авторизація за допомогою мобільного телефону і ОТР-паролю; поштовий лист; телеграма; повідомлення по електронній пошті; повідомлення в банкоматах та терміналах самообслуговування; друкувати на чеках терміналів; інші засоби комунікації .

Крім того, клієнт банку зобовязаний отримувати виписки про стан карткового рахунку та про операції, що проводяться по картрахунку (п.1.1.2.3 Умов та Правил надання банківських послуг).

Згідно п. 1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг, у разі незгоди зі зміною Правил та/або Тарифів банку, позичальник зобов'язується звернутись до банку для розірвання договору та погасити заборгованість, що виникла перед банком, в тому числі заборгованість, що утворилась протягом 30 днів з моменту повернення карт, виданих держателю.

Отже, з огляду на умови даного кредитного договору, укладеного між сторонами, можна дійти висновку, що сторони погодили змінюваний тип процентної ставки за користування кредитом та порядок повідомлення позичальника про її зміну. При цьому ОСОБА_1, підписавши Анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, користувалась кредитним лімітом, а відтак, погодилась з такими умовами, розміром процентів за користування кредитом та порядком його зміни.

Позивачем до суду першої інстанції були надані виписка по особовому рахунку відповідача, роздруківка SMS повідомлень про підвищення процентної ставки за кредитом на номер телефону клієнта та накази банку про зміну тарифів банку (т. 1 а.с.120-131).

Так, згідно наказів Дирекції №СП-2014-6915682 від 18 серпня 2014 року про зміну тарифів банку у звязку із зміною ринкової ситуації, збільшення процентної щомісячної ставки відбулось до 2,9% ( 34,80% річних) з 01 вересня 2014 року та №СП-2015-6552838 від 18 лютого 2015 року про зміну тарифів банку у звязку із зміною ринкової ситуації, процентна щомісячна ставка була збільшена до 3,6 % (43,2% річних) з 01 квітня 2015 року ( т. 1 а.с. 120., т. 2 а.с. 120-124).

Як вбачається з розрахунку заборгованості, у відповідності до даних наказів з 01 вересня 2014 року відповідачу до сплати нараховувались проценти за користування кредитом, виходячи з нової процентної ставки 34,80% річних, з 01 квітня 2015 року за ставкою 43,2% річних (т. 1 а.с.195-199).

Згідно даних наказів вбачається, що клієнти повідомляються про зміну розміру відсотків шляхом актуалізації інформації про тарифи по карті «Універсальна» на зовнішньому сайті Приватбанку та прес-релізу для зовнішнього сайту про зміну відсоткової ставки по карткам.

Банк виконав умови договору та у виписці по особовому рахунку проінформував відповідача про зміну відсотків по кредиту, SMS повідомлення про підвищення процентної ставки за кредитом на номер клієнта відправлялися завчасно, про що свідчать копії витягів про відправлення від 15 серпня 2014 року та 15 березня 2015 року (т. 1 а.с. 130-131).

Отже, враховуючи, що сторони погодили умови договору про зміну процентної ставки, за якими закріпили обовязок позичальника отримувати виписки про стан картрахунків та про здійснення операції по картрахункам, а також виходячи з того, що протягом 7 днів після підвищення тарифів ОСОБА_1 не предявляла вимоги банку щодо незгоди з ними та розірвання кредитного договору, вбачається, що банк дотримався умов щодо підвищення процентної ставки.

Таким чином, підстав вважати незаконним нарахування позивачем процентів за користування кредитом відповідачу за підвищеною ставкою у справі не вбачається, тому доводи відповідача в цій частині є необґрунтованими.

Разом з тим, стягуючи з відповідача відсотки за користування кредитними коштами, суд першої інстанції не врахував те, що 25 січня 2017 року відповідач правила два платежі в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, які позивач в рівних частках зарахував на погашення процентів та пені.

Проте, враховуючи вимоги вищезазначеної статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», сума у розмірі 2500 грн, яка була безпідставно зарахована банком на погашення заборгованості відповідача за пенею, у відповідності до вимог ст. 534 ЦК України, повинна була піти на сплату процентів.

Таким чином, є підстави для зменшення суми боргу відповідача за кредитним договором від 08 грудня 2009 року в частині розміру процентів на 2500 грн., а відтак рішення суду першої інстанції в частині стягнутої загальної суми заборгованості за кредитним договором та суми відсотків підлягає зміні.

Також є такими, що заслуговують на увагу апеляційного суду посилання відповідача на те, що суд першої інстанції невірно визначив дату, на яку ОСОБА_1 нарахована заборгованість за кредитним договором.

Так, правильно зазначаючи в мотивувальній частині рішення, що заборгованість за кредитним договором, з урахуванням збільшення позовних вимог, банком визначена на 30 квітня 2017 року, в резолютивній частині місцевий суд помилково стягнув борг станом на 30 вересня 2016 року, а тому і в цій частині оскаржене рішення суду також підлягає зміні.

Доводи ОСОБА_1 про те, що нарахований банком борг за відсотками за користування кредитом є фактично штрафними санкціями є неспроможними, оскільки спростовуються чисельними розрахунками позивача (а.с.5-7).

З огляду на викладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржене судове рішення в частині стягнутої загальної суми заборгованості за кредитним договором, суми відсотків та дати, на яку нарахована заборгованість - зміні.

Рішення Володарського районного суду Донецької області від 31 травня 2017 року в частині відмови у стягненні штрафних санкції та розподілу судових витрат необхідно залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 314-316 ЦПК України, апеляційний суд, -

в и р і ш и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Володарського районного суду Донецької області від 31 травня 2017 року в частині стягнутої загальної суми заборгованості за кредитним договором, суми відсотків та дати, на яку нарахована заборгованість, змінити.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає за адресою: 87051, Донецька область, Нікольський район, село Шевченко, вул. Черьомушки, буд. 57, індивідуальний ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором без номера від 08 грудня 2009 року, яка утворилась станом на 30 квітня 2017 року в загальній сумі 43 522,37 грн. та складається з заборгованості за тілом кредиту в сумі 3977,53 грн. та заборгованості за відсотками за користування кредитом в сумі 39 544, 84 грн.

Рішення в частині відмови у стягненні штрафних санкції та розподілу судових витрат залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з дня його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.

Судді: