Рішення № 69876890, 18.10.2017, Приморський районний суд м. Маріуполя

Справа № 266/2291/17

Провадження № 2/266/781/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2017 року м. Маріуполь

Приморський районний суд м. Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Митрофанової Є.Г.,

при секретарі Воропаєвій О.Є.,

за участю представника позивача/відповідача ОСОБА_1,

відповідача/позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Маріуполі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договоромта зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 32332,86 гривень, посилаючись на неналежне виконання зобовязань боржника за умовами договору кредиту, під час розгляду справи заявлені вимоги уточнені та зменшенні в частині сум, що підлягають стягненню, та остаточно заявлено вимогу про стягнення з відповідача на його користь заборгованості станом на 28.02.2017 року у розмірі 30317,01 гривень, яка складається із: 5866,41 гривень заборгованості за кредитом, 21314,12 гривень заборгованості за відсотками за користування кредитом, 3136,48 гривень заборгованості за пенею та комісією, а також понесені судові витрати в розмірі 1600 гривень.

Відповідач ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення моральної шкоди, заподіяної неправомірними діями відповідача, що полягали у незаконних вимогах від нього протягом 2016 та 2017 років сплатити на користь банка грошові кошти в різних розмірах, які висувалися шляхом надсилання ПАТ КБ «ПриватБанк» текстових повідомлень та здійснення дзвінків на його особистий номер мобільного оператора, розміщення в будинку та перед квартирою, де він мешкає, оголошень конфіденційного та образливого його гідність змісту з вимогами прибути та виконати дії на погашення заборгованості за кредитом, а також погрозами демонтувати двері у його відсутності, накласти стягнення на квартиру, де він проживає, оголосити його в розшук, недостовірних повідомлень про необхідність прибути та отримати відгук у виконавчу службу для зняття арешту з його майна та закриття провадження після сплати відповідної грошової суми, а також публічних звернень до мешканців будинку з проханням повідомити наявну про нього інформацію, в звязку із оголошенням у розшук. Зазначені дії відповідача порушують вимоги закону щодо забезпечення банківської таємниці та конфіденційності інформації щодо клієнта, та призвели до розголошення його персональних даних та відомостей про його матеріальний стан, в результаті чого з вини банка він був вимушений надавати пояснення на запитання співмешканців його будинку, які є для нього сторонніми людьми, приймати заходи для отримання інформації щодо арешту належного йому майна, що принизило його честь та гідність та спричинило йому як особі моральні страждання, а тому просив стягнути на його користь в рахунок відшкодування заподіяної відповідачем моральної шкоди грошові кошти в розмірі 10000 гривень.

Представник позивача ОСОБА_1 за первісним позовом змінені позовні вимоги та обставини, викладені в заяві, підтримала, обґрунтовуючи підставу їх задоволення невиконанням відповідачем зобовязань за умовами договору щодо повернення кредиту в межах встановленого ліміту на картковому рахунку, в установлений строк для щомісячних платежів погашення та повного його виконання, який спливає в останній день місяця дії платіжної картки, виданої відповідачу для користування кредитом. Враховуючи, що відповідач був ознайомлений з усіма умовами та правилами користування кредитом, подав заяву про його укладення договору, чим погодився з його умовами, 08.11.2013 року вдруге отримав платіжну картку з кінцевим терміном дії у серпні 2016 року, користувався наданим кредитом та мав постійну можливість бути проінформованим щодо розміру заборгованості та змін умов з офіційного веб-сайту для клієнтів банку, тому просила стягнути суму заборгованості відповідно до наданого уточненого розрахунку станом на 28.02.2017 року та судові витрати, понесені позивачем при зверненні із позовом до суду.

Зустрічні позовні вимоги не визнала, оскільки правовідносини, що виникли між сторонами, витікають з договірних зобовязань, порушення яких не передбачає стягнення моральної шкоди, та мають правові наслідки, встановлені договором або законом. При цьому, посилаючись на п.5.5. Умов та правил надання банківських послуг, не заперечувала факт щомісячного розсилання позивачем текстових повідомлень про суми заборгованості за кредитом на адресу ОСОБА_2, як боржнику за кредитом, розміщення у зазначений спосіб та з відповідним змістом оголошень, та підтвердила наявність у позивача вказаних у повідомленнях розмірів сум заборгованості по сплаті кредиту у відповідні періоди часу, зазначивши, що такі заходи здійснюються спеціальними відділами Служб примусового стягнення, утвореним в структурі установи банку, з метою спонукання боржників у будь-який спосіб на погашення заборгованості.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги за первісним позовом не визнав та заперечував проти його задоволення в повному обсязі, стверджуючи, що будь-якого кредиту він у позивача не отримував та договору з ПАТ КБ «ПриватБанк» на таких умовах фактично не укладав. Дійсно, за заявою ним було відкритий картковий рахунок в ПАТ КБ «ПриватБанк» та отримано платіжну картку строком на два роки, термін дії якої закінчився на початку 2013 року, однак після його перебігу іншу картку не замовляв та не отримував, та картковим рахунком з того часу взагалі не користувався. З наведеними позивачем ОСОБА_3, умовами та тарифами, графіком платежів не ознайомлювався, послугами ПАТ КБ «ПриватБанк» з надання кредиту не користувався та заборгованості перед позивачем не має. Претензії банку та повідомлення про необхідність сплатити необґрунтовану суму боргу за кредитом отримав вперше лише у 2015 році, які в подальшому надходили періодично протягом всього часу до моменту звернення ПАТ КБ «ПриватБанк» з позовом до суду, що вважає діями незаконними та неправомірними. А тому, просив зустрічний позов задовольнити та стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» суму в розмірі 10000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної неправомірними діями відповідача за зустрічним позовом. Також, просив застосувати строк позовної давності до заявлених вимог за первісним позовом, у разі визнання їх судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові матеріали справи, аналізуючи правовідносини, що виникли між сторонами, та правові норми, якими вони регулюються, суд приходить до висновку про безпідставність первісного позову, а зустрічний позов задовольняє повністю, як обґрунтований та доведений за наступними обставинами.

Згідно з ч. 1-3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 57 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. (ст. 58 ЦПК України).

За змістом ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Отже, обєктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Положеннями ст.11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 14 ЦК України встановлено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства , та особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

При виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, та стала підставою для прийняття рішення про відмову за первісним позовом, суд, за правилами ст. 5 ЦК України, виходив з вимог законодавства, яке діяло на час вчинення правочину, з наведених сторонами та фактично встановлених обставин у справі, та з урахуванням правових позицій Верховного Суду України, викладених у постановах Пленуму та відповідних рішеннях з перегляду судових справ.

Відповідно до ч.1,2 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановленихстаттею 11ЦК України, у тому числі з договорів та правочинів.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобовязання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, разом з тим, що положенням статті 204 ЦК України встановлена Презумпція правомірності правочину , якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Положеннями ст.1054 ЦК України, чинними на час виникнення правовідносин, передбачалось, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти .

Підставою заявлених вимог ПАТ «КБ «ПриватБанк» зазначає в позові неналежне виконання відповідачем зобовязань боржника, як сторони за Договором кредиту, укладеного 22.02.2010 року шляхом підписання ОСОБА_2 заяви, за умовами якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку з безумовним правом зміни його розміру за рішенням банку та сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, посилаючись на «Умови та правила надання банківських послуг», «ОСОБА_3 користування платіжною карткою», а також «Тарифи банку», як на невідємні складові кредитного Договору, керуючись нормами ч.1 ст.634 ЦК України, щодо Договору приєднання, який укладається лише шляхом приєднання стороною до встановлених умов Договору в цілому.

З наданої суду позивачем копії Заяви ОСОБА_2 від 22.02.2010 року, вбачається, що відповідач звернувся до ПАТ КБ ПриватБанк із заявою про укладення Договору з надання банківських послуг з відкриттям карткового рахунку та видачею платіжної картки - кредитка «Універсальна» у валюті гривня зі строком дії картки - 4 роки з нульовим кредитним лімітом та базовою процентною ставкою по кредитному ліміту на момент підписання Договору 2,5 % щомісячно з розрахунку 360 днів на рік, з визначенням строку виконання кінцевим строком дії рахункової платіжної картки за №5577212908643532 /а.с.56,57/.

За розрахунком ПАТ КБ ПриватБанк, наданого до уточненої позовної заяви, за період з 22.02.2010 року по 28.02.2017 рік відповідач має перед ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість в розмірі 30317,01 гривень внаслідок неналежного виконання кредитних зобовязань за укладеним договором кредиту. /а.с. 50-55/

Випискою операцій за рахунком у відповідний період, встановлено, що рахунок за заявою відповідача відкритий 22.02.2010 року, а розмір кредитного ліміту установлений вперше 04.09.2010 року в сумі 300 гривень за платіжною карткою №5577212908643532 з датою відкриття 22.02.2017 року, тобто через сім місяців після підписання заяви та відкриття рахунку, та його розмір і фактичний час встановлення моментом укладення кредитного договору та іншими його умовами не обумовлюється./а.с.60-64/

Однак, при цьому нарахування заборгованості за наданим кредитом здійснюється з 22.02.2010 року з відсотковою ставкою 30%, розмір якої змістом заяви від 22.02.2017 року не визначався, як і зміна її розміру, та належними доказами позивачем не підтверджена, що вказує на необґрунтованість такого розрахунку./а.с.50-55/

За довідкою, наданою представником позивача в ході розгляду справи, ОСОБА_4 за укладеним кредитним договором ПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК»для користування банківським рахунком були видані дві кредитні картки:

- 22.02.2010 року №5577212908643532, строком дії на 2 роки, перебіг якого сплив в січні 2013 року,

- 08.11.2013 року №4149437742603994, терміном на 2 роки із спливом строку дії у серпні 2016 року, отримання якої відповідач заперечував, як користування рахунком після закінчення строку дії за першою, що знайшло своє підтвердження у Виписці операцій, наданої позивачем.

Отже, з досліджених письмових доказів, судом встановленні розбіжності щодо умов кредитного договору, з викладеними в позові, які є істотними обставинами у справі та підлягають доказуванню, а також невідповідність договору, на зобовязання з умов якого посилається позивач, встановленим вимогам закону.

Інших письмових доказів на доведення обставин укладення кредитного договору, узгодження між сторонами його істотних умов, передання предмету кредитного договору та отримання кредиту, користування кредитом позивачем суду не надано, та представником позивача в судовому засіданні заявлено про неможливість їх надання.

До відносин за кредитним договором, на час підписання відповідачем заяви від 22.02.2010 року про надання банківських послуг, застосовувалися положення параграфа «1.Позика» глави 71. «Позика. Кредит. Банківський вклад» діючого ЦК України.

Договір приєднання, передбачений ч.1 ст.634 ЦК України, нормами якого керується позивач, у кредитних правовідносинах не застосовується, за своїм змістом, предметом та порядком укладення не створює кредитних зобовязань та відповідних правових наслідків, а тому не може регулювати спірних відносин між сторонами та визначати права та обовязки сторін за умовами Договору кредиту./п.1 постанови Пленуму ВССУ №5 від 30.03.2012 р/

Положення статей 626, 638 ЦК України, визначають Договір, як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, після досягнення згоди якими з усіх істотних умов договору в належній формі, договір є укладеним.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Виходячи з положень ст. 1054, ст. 1048 ЦК України істотними умовами кредитного договору є умови про предмет, ціну та строк його дії, порядок одержання і розмір процентів, який визначається договором або на рівні облікової ставки Національного банку України.

Так, статтею 2 ЗУ «Про банки та банківську діяльність», в редакції від 24.11.2009 року, визначено, що банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Отже, предметом кредитного договору, є чітко визначене певними ознаками зобовязання, у тому числі, грошові кошти, у визначеному сторонами розмірі, що є істотною умовою для його укладення.

Договір кредиту, який позивач вважає укладеним 22.02.2010 року, таких умов не містить, а сума кредитного ліміту, яка є предметом договору та є його істотною умовою, на час підписання заяви відповідачем дорівнює нулю, що підтверджується змістом Заяви від 22.02.2010 року в розділі «Банківські послуги» у графі «кредитний ліміт в сумі»./а.с.57/

Довідка про умови кредитування за відповідним типом карти, з якими відповідач був ознайомлений 22.10.2010 року, містить інформацію загального характеру щодо тарифів та послуг банка, примірників розрахунків, та, в розумінні ст.58 ЦПК України, не є належним доказом узгодження умов та укладення кредитного договору між сторонами, як і розрахунок заборгованості та виписка банківських операцій за відкритим картковим рахунком, оскільки, за вимогами ч.2 ст.59 ЦПК України, факт укладення договору має бути підтвердженим певними засобами доказування, як і згода сторін з усіма його істотними умовами, та повинні бути відображені у змісті Кредитного договору, до якого вимогами ст.1055 ЦК України, встановлена обовязкова письмова форма, наслідком недодержання якої є нікчемність правочину./а.с.11,50-55,58,60-64/

Також, заявою від 22.02.2017 року не визначені й умови надання кредиту, момент набуття право вимоги, порядок повернення грошових коштів і сплати процентів у відповідному розмірі, що є також істотними умовами.

Частиною 1 статті 207 ЦК України, в редакції від 10.02.2010 року, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Отже, враховуючи визначені у статті 207 ЦК України загальні вимоги до письмової форми правочину, встановлену статтею 1055 ЦК України обовязкову письмову форму для кредитного договору, а також заперечення відповідачем факту його укладення, суд вважає, що, за правилами ч.1 ст.218 ЦК України в редакції, чинної на час вчинення правочину, наявність підпису відповідача в заяві від 22.02.2017 року, не може свідчити про ознайомлення з Умовами та правилами надання банківських послуг, ОСОБА_3 користування платіжною карткою та згоду відповідача з умовами та порядком надання кредиту, оскільки надані до матеріалів справи примірники Умов та правил не містять на підтвердження цього підпису відповідача.

При цьому, суду не надано позивачем належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву, а також те, що ці ОСОБА_3 містили умови та порядок кредитування погоджений між сторонами на момент підписання заяви, або в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення кредитного ліміту та розміру відсоткової ставки за кредитом, були не змінені. Адже, зміст Умов та правил надання банківських послуг містить не лише Умови надання кредитного ліміту за платіжною карткою, а й великий перелік інших банківських послуг за платіжними картами, який може надаватися банком за заявами та договорами, що позбавляє можливості взагалі встановити, які саме відносини вони регулюють між сторонами за заявою відповідача від 22.02.2010 року.

У звязку із цим доводи відповідача про не ознайомлення його з Умовами та правилами надання кредиту не можна визнавати необґрунтованими, та такі Умови не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору./Правова позиція ВСУ у справі №6-16цс15/

Більше того, надані позивачем копії документів «Умови та правила надання банківських послуг» та «ОСОБА_3 користування платіжною карткою», складені російською мовою, не містять дати їх затвердження та підписання, засвідчені підписом голови правління та печаткою Закритого акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», у той час, як на момент підписання заяви відповідачем та на час розгляду справи Комерційний банк «Приватбанк» має іншу організаційно-правову форму, що, на думку суду, взагалі унеможливлює застосування цих умов та правил судом, як нормативних документів, що регулюють відносини між сторонами./а.с.12-17,19,21,22/

Крім того, відповідно до ч.2 ст.207 ЦК України, в редакції від10.02.2010 року, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Заява ОСОБА_2 від 22.02.2010 року про надання банківських послуг містить підписи особи, що засвідчила правильність та достовірність відомостей в заві, та уповноваженої довіреністю на надання послуг, та містить копію відбитку печатки Закритого акціонерного товариства КБ «Приватбанк», тобто іншого за організаційно-правовою формою підприємства./а.с.57/

З огляду на те, що позивач ПАТ КБ «Приватбанк» на час підписання відповідачем заяви про надання банківських послуг від 22.02.2010 року, на підставі Свідоцтва про державну реєстрацію, серії АО1 №054809, мав правовий статус юридичної особи, відсутність підпису його керівника, або уповноваженої ним особи на укладання правочинів, а також не скріплення заяви печаткою ПАТ КБ «Приватбанк» у відповідному для цього місці, свідчить про недодержання сторонами письмової форми, що в силу ч.2 ст. 1055 ЦК України тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків./а.с.21, п.14 постанови Пленуму ВССУ №5 від 30.03.2012 р./

Таким чином, Заява від 22.02.2010 року про банківські послуги, хоча і має письмову форму, однак за своїм змістом та правовим характером не містить істотних умов та не відповідає вимогам закону, встановленим до кредитного договору, не може свідчити про його укладення, та не є підставою для застосування наслідків неналежного виконання зобовязань та нарахування заборгованості за кредитом.

Оцінюючи правові відносини, що фактично виникли між сторонами, з наданих позивачем письмових доказів судом встановлено, що за заявою від 22.02.2017 року від ПАТ КБ «Приватбанк» відповідачем отримана банківська послуга щодо відкриття рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами, з використанням платіжної картки №5577212908643532, строком на 4 роки, та з Виписки про банківські операції за період з 22.02.2010 року по 28.02.2017 року вбачається, що ПАТ КБ «Приватбанк» забезпечував приймання і зарахування на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошових коштів, що надходили, виконував розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проводив інші операції, що за своїм змістом відповідає умовам Договору банківського рахунка, та охоплюються правовими нормами Глави 72 ЦК України. /Ухвала ВССУ у цивільній справі №6-31397 св 16/

При цьому, встановлені судом обставини повністю відповідають та підтверджують пояснення відповідача.

Діючими нормами ст.1069 ЦК України передбачена можливість кредитування банком рахунка, однак права та обов'язки сторін, пов'язані з таким видом кредитування, також встановлюються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього Кодексу), та мають відповідати встановленим до цих правочинів вимогам зако ну.

Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення - відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо./Постанова Пленуму ВСУ 06.11.2009 N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»/

Враховуючи встановленні обставини та правові відносини, що виникли між сторонами, аналізуючи наведені вимоги актів цивільного законодавства, суд вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту укладення кредитного договору та наявність між сторонами кредитних зобовязань, що можуть випливати виключно з умов договору, а тому вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Строк позовної давності до заявлених вимог за заявою відповідача суд не застосовує, оскільки прийшов до висновку про їх необґрунтованість та відмовляє в позові саме з цих підстав.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення моральної шкоди за зустрічним позовом, задовольняючи їх повністю, суд виходить із наступного.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, відповідно до п.9 ч. ст. 16 ЦК України, є відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, зокрема, якщо вона полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, та підлягає реалізації судами у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди./Постанова Пленуму ВСУ №4 від 31.03.95 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», з наступними змінами в редакції від 27.02.2009 року/

Відповідно до ст. 11 ЗУ «Про інформацію», інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.

Статтею 14 ЗУ «Про захист персональних данних» встановлені наступні правила:

1. Поширення персональних даних передбачає дії щодо передачі відомостей про фізичну особу за згодою суб'єкта персональних даних.

2. Поширення персональних даних без згоди суб'єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

3. Виконання вимог встановленого режиму захисту персональних даних забезпечує сторона, що поширює ці дані.

4. Сторона, якій передаються персональні дані, повинна попередньо вжити заходів щодо забезпечення вимог цього Закону.

Відповідно до ч.1 ст.31 ЗУ «Про інформацію», у разі якщо порушенням права на свободу інформації особі завдано матеріальної чи моральної шкоди, вона має право на її відшкодування за рішенням суду.

Відповідно до ст. 60 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку, є банківською таємницею , зокрема, відомості про банківські рахунки клієнтів, фінансово-економічний стан клієнтів тощо.

Статтею 1076 ЦК України встановлено, що банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта.

Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених законом про банки і банківську діяльність.

У разі розголошення банком відомостей, що становлять банківську таємницю, клієнт має право вимагати від банку відшкодування завданих збитків та моральної шкоди.

Таким чином, законом прямо передбачена відповідальність банка за порушення права клієнта на інформацію відносно нього.

Відповідно до ст. 2 ЗУ «Про банки і банківську діяльність»:

- клієнт банку - будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку;

- банківська діяльність - залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

За обставинами, встановленими в справі, ОСОБА_2 за заявою від 22.02.2010 року отримував в ПАТ КБ «Приватбанк» послуги з відкриття банківського рахунку, отже, з 22.02.2010 року - є клієнтом ПАТ КБ «Приватбанк» та має право на гарантії, передбачені законом.

В заяві від 22.02.2010 року ОСОБА_2 з метою отримання банківських послуг банку наданий перелік відомостей, що містять персональні дані./а.с.56-57/

Вимоги про відшкодування моральної шкоди позивач за зустрічним позовом обґрунтовує незаконними діями банка по стягненню з нього суми заборгованості, внаслідок яких розголошені відомості про нього, як клієнта, що становлять банківську таємницю, та за своїм змістом принижують його честь та гідність, як особистості.

На підтвердження позивачем суду надані листи ПАТ КБ «Приватбанк», отримані ним за адресою його місця проживання та оголошення, розміщенні працівниками банку в будинку, де він мешкає в публічних місцях спільного користування співмешканців, з повідомленнями про наявність сум заборгованості за кредитним договором та вимогами її погасити, погрозами звернути стягнення на майно, оголосити розшук тощо./а.с.40,41,73,74,75,76,92/

Представник ПАТ КБ «Приватбанк» в судовому засіданні зазначила, що їй не відомо, коли та конкретно якими працівниками банка були надіслані та розміщенні такого змісту повідомлення, однак не заперечували факт вчинення цих цій працівниками спеціальних відділів, які утворені в структурі банку для спонукання боржників до сплати сум заборгованості за договорами у такий спосіб, посилаючись, що таке право банка передбачене та врегульоване п.5.5. Умов та правил надання банківських послуг.

Отже, з пояснень сторін та письмових доказів, наданих позивачем, судом встановлено, що дійсно з метою стягнення заборгованості з ОСОБА_2 працівники банка розміщували публічні оголошення в будинку за адресою його місця проживання та надсилали поштою листи. Факт вчинення цих дій працівниками банку не викликає сумніву й виходячи з встановлених обставин судом, що збігаються в наданих позивачем письмових доказах, а саме період часу, у який між сторонами виникли правовідносини, з часом розміщення цих оголошень і надсилання листів, як боржнику, розміщення їх саме у будинку за місцем проживання, вказаним в заяві, розміри сум заборгованості у відповідні періоди часу, що зазначені в офіційному розрахунку банку, наданому суду, та в сповіщеннях і оголошеннях, час припинення банком цих дій з часом звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, сама наявність таких претензій та зміст інформації у оголошеннях, яка є конференційною та містить персональні дані позивача за зустрічним позовом, та мала бути лише в володінні банка, а саме Прізвище, імя, по батькові, адреса місця проживання, наявність банківського рахунку в установі банку, розмір нарахованої заборгованості, наявність нерухомого майна за для погашення боргу, передання якої у розпорядження банка клієнтом передбачено відповідною формою заяви, яка була підписана ОСОБА_2 22.02.2010 року./а.с.56-57,40,41,73,74,75,76,92/

Крім того, пояснення представника ПАТ КБ «Приватбанк» та наявність в структурі банка спеціальних відділів, а також їх працівників, які у наведений спосіб діють для стягнення сум заборгованості, підтверджує лист ПАТ КБ «Приватбанк» від 05.09.2016 року, надісланий поштою на адресу місця проживання ОСОБА_2, зазначену в заяві від 22.02.2010 року, за підписом керівника Служби примусового стягнення ОСОБА_5, скріплений печаткою ПАТ КБ «Приватбанк», з повідомленням про порушення умов договору від 22.02.2010 року та наявність заборгованості за кредитом, вимогою його погашення з зазначенням банківських реквізитів ПАТ КБ «Приватбанк», а також попередженням, у разі несплати боргу, про розміщення у засобах масової інформації та громадських місцях за місцем проживання/роботи оголошення про розшук ОСОБА_2, як особи, що ухиляється від виконання грошових зобовязань перед банком. При цьому, до листа додається зміст такого оголошення з вимогою звязатися з представником банка за наданими реквізитами, якщо боржник зацікавлений в збереженні особистого іміджу порядної людини./а.с. 110, 111/

При цьому, представником ПАТ КБ «Приватбанк», який з оригіналом даного листа був ознайомлений, під час розгляду справи достовірність та справжність цього документа не оспорювалися.

Також, за змістом п.5.5. Умов та правил надання банківських послуг слід, що банк має право: Любым способом доводить до сведения третьих лиц информацию о задолженности Заемщика по этому договору, а также о налички (отсутствии) и состоянии имущества, переданного в обеспечения выполнения обязательств, в случае нарушения Заемщиком какого-либо из обязательств по этому договору, а в случае выезда Заемщика за пределы территории Украины с момента подписания сторонами настоящего Договора, що також підтверджує здійснення такої діяльності за внутрішніми розпорядженнями банка./а.с.15/

Однак, зазначені положення п.5.5. Умов та правил надання банківських послуг суперечать всім вимогам Закону, якими врегульовані правовідносини, повязані з банківською діяльністю, а дії працівників банка в щодо стягнення заборгованості у такий спосіб, не відповідають передбаченим законом засобам захисту цивільних інтересів, не є банківською діяльністю та виходять за передбачені нею види, а тому є неправомірними та такими, що порушують вимоги ст.1076 ЦК України ст. 11 ЗУ «Про інформацію», ст. 14 ЗУ «Про захист персональних даних», ст. 60 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», оскільки внаслідок цих дій розголошенні відомості про позивача, як клієнта, що становлять банківську таємницю, а саме наявність банківського рахунку та фінансово-економічний стан, а також розповсюдженні персональні дані, які є конфіденційною інформацією.

До неухильного висновку про розповсюдження таких відомостей суд приходить з того, що оголошення були розміщенні в публічних місцях, що виключає їх доведення лише до особи, якої вона стосується, тобто ОСОБА_2, а тому вважає цей факт доведеним./п.15 Постанови Пленуму ВСУ №1 від 27.02.2009 року/

Таким чином, суд вважає, що неправомірними, а з огляду на вимоги ст.61 ЗУ «Про банки та банківську діяльність», винними діями працівників ПАТ КБ «Приватбанк» права ОСОБА_2 порушенні та потребують захисту, враховуючи, що поширена інформація не відповідає дійсності, є негативною, та такою, що порушує право на повагу до гідності, честі та ділової репутації в розумінні ст.2 ЗУ «Про банки та банківську діяльність», позивачу дійсно завдано моральних страждань. Крім того, зміст оголошень щодо оголошення в розшук з погрозами звернути стягнення на нерухоме майно, які є публічними на протязі тривалого часу, безумовно мають психологічний тиск на особу, впливають на її внутрішній стан, як особистості, поряд з оточуючими, та завдають порушення нормальних життєвих звязків, а тому суд вважає, що позивач має право на відшкодування завданої моральної шкоди.

Заперечення проти позову представника ПАТ «КБ «Приватбанк» з посиланням на п. 4 ст. 611 ЦК України, за якою особа має право на відшкодування моральної шкоди, у випадку порушення зобовязання, якщо це передбачено договором або законом, суд вважає неспроможними, оскільки неправомірні дії банку не повязані з кредитними правовідносинами та обовязками, що безпосередньо випливають з договорів кредиту або банківського рахунку, та виходять, як за межі договірних відносин, так і закону, дії працівників банка є доведеними, та не спростовані, а тому наявні між сторонами правовідносини не виключають стягнення з банка заподіяної моральної шкоди.

При визначенні розміру моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню, суд виходить із засад справедливості, добросовісності та розумності, та враховує обсяг душевних страждань, які зазнав позивач, обумовлюється, у першу чергу їх тривалістю, оскільки перший лист про необхідність сплатити борг ОСОБА_2 отриманий в 2011 році та неправомірні діїї були припинені в 2016 році, коли у передбачений законом спосіб ПАТ КБ "Приватбанк" звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованності, а також характер душевних хвилювань, що був зумовлений страхом особи щодо втрати особистого майна, житла в умовах особливого періоду в державі, обумовленого проведенням АТО, а також приймає до уваги, що неправомірні дії вчинені працівниками установи банку, що є юридичною особою та надає банківські послуги, з огляду на державні заходи щодо встановлення мораторію на нарахування та стягнення штрафних санкцій за договорами кредиту та звернення стягнення на нерухоме майно, що є житлом боржника, введені у відповідних місцевостях, в тому числі на території, де зареєстрований та постійно проживає позивач за зустрічним позовом.

З наведеного суд приходить до висновку, що заявлена позивачем за зустрічним позовом сума відшкодування моральної шкоди в розмірі 10000 гривень є справедливою та співмірною, а тому задовольняє зустрічний позов у повному обсязі./Постанова Пленуму ВСУ №4 від 31.03.1995 року з наступними змінами/

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, у звязку із задоволенням зустрічного позову в повному обсязі, судові витрати суд покладає на відповідача за зустрічним позовом ПАТ КБ «Приватбанк».

На підставі ст.ст.5, 11, 14, 15, 16, 1076, 1167, 1172 ЦК України, ст.ст. 207, 218, 1048, 1050, 1054, 1055, 1069 ЦК України в редакції від 10.02.2010 року, ЗУ «Про банки та банківську діяльність», ЗУ «Про інформацію», ЗУ «Про захист персональних даних», керуючись ст.ст. 10, 11, 57, 58, 59, 60, 88, 123, 124, 169, 213, 215, 226 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договоромвідмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» про стягнення моральної шкоди - задовольнити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 10000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» на користь держави судовий збір у розмірі 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, у разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду Донецької області в м. Маріуполі через Приморський районний суд м. Маріуполя протягом 10 днів з дня його проголошення, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Митрофанова Є. Г.