Постанова № 69875869, 25.10.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" жовтня 2017 р. Справа № 922/1007/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Гребенюк Н.В., суддя Білецька А.М., суддя Медуниця О.Є.,

при секретарі Бєлкіній О.М.,

за участю представників:

позивача ОСОБА_1 дов. № 14-85 від 14.04.2017,

відповідача ОСОБА_2 дов. № 007Др-20-1216 від 29.12.2016,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №2873 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 06.09.2017 у справі № 922/1007/16

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ,

до Публічного акціонерного товариства "Харківгаз", м. Харків,

про стягнення коштів в розмірі 1 920 671,27 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 06.09.2017 р. у справі № 922/1007/16 (суддя Светлічний Ю.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Харківгаз" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" пеня у розмірі 790611,95 грн., інфляційні у розмірі 1032698,65 грн., 3% річних у розмірі 73275,50 грн. та судовий збір у розмірі 28448,80 грн. Вирішено розстрочити виконання рішення суду у справі №922/1007/16 в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства "Харківгаз" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" суми у розмірі 1896586,10 грн., на строк три роки, з щомісячною виплатою вказаної суми в рівних частинах. В іншій частині позовних вимог - у задоволенні позову відмовлено.

Позивач з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неповне з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення скасувати в частині розстрочення виконання рішення суду в сумі 1 896 586,10 грн. на строк 3 роки з щомісячною виплатою вказаної суми рівними частинами та прийняти в цій частині нове, яким відмовити в задоволенні заяви відповідача про розстрочку виконання рішення по справі № 922/1007/16. В обґрунтування своїх апеляційних вимог позивач посилається на те, що відповідачем не було надано доказів наявності тих виключних обставин, які є підставою для розстрочення виконання рішення суду згідно ст. 121 ГПК України, сам по собі факт відсутності у боржника грошових коштів, який не доведений відповідачем, не може свідчити про неможливість виконання рішення суду. На думку позивача, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що заборгованість за вказаним рішенням суду виникла з вини саме відповідача, оскільки останній був зобов'язаний вжити всіх можливих заходів для належного та вчасного виконання своїх договірних зобов'язань в порядку ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України. Приймаючи рішення про надання розстрочки виконання рішення, суд першої інстанції повинен був врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, а також повинен був врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу та у судовому засіданні просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вважає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції законним та таким, що прийняте у відповідності з нормами чинного законодавства. Відповідач зазначив, що головною причиною несвоєчасної оплати ПАТ "Харківгаз" коштів на користь ПАТ "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" є несвоєчасне проведення розрахунків контрагентів ПАТ "Харківгаз" за поставлений природний газ. Відповідач вказав, що як суб'єкт природної монополії, обмежений у своєму праві здійснення інших видів господарської діяльності (розділ II Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 16.02.2017 № 201, ст. 23 Закону України "Про ринок природного газу"), тариф на розподіл природного газу є основним джерелом фінансування діяльності відповідача. Як зазначає відповідач, прибуток отриманий у 2016 р. у розмірі 30,05 млн. був повністю направлений на покриття збитків минулих періодів, у тому числі на погашення заборгованості перед ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи позивача та у відзиві на неї доводи відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 04 січня 2013 року між Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець за договором, далі по тексту - позивач) та Публічним акціонерним товариством "Харківгаз" (покупець за договором, далі по тексту відповідач) був укладений договір №13-227-В на купівлю-продаж природного газу (далі по тексту - договір).

Відповідно до розділу 1 договору (із змінами відповідно до додаткової угоди № 12) позивач зобов'язується передати у власність відповідача у 2013-2015 роках природний газ, виключно для забезпечення власних потреб об'єктів, які знаходяться на балансі відповідача, а позивач зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.

Пунктом 2.1. договору (із змінами відповідно до додаткової угоди №13) встановлено, що позивач передає відповідачу з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року газ обсягом до 3267,747 тис.куб.м.

На виконання п. 2.1. договору, позивач поставив протягом січня 2013 року - вересня 2015 року, а відповідач прийняв природний газ на загальну 15 785 788,78 грн., що підтверджуються актами приймання - передачі природного газу від 31.01.13р., від 28.02.13р., від 31.03.13р., від 30.04.13р., від 30.09.13р., від 31.10.13р., від 30.11.13р., від 31.12.13р., від 31.01.14р., від 28.02.14р., від 31.03.14р., від 30.04.14р., від 30.09.14р., від 31.10.14р., від 30.11.14р., від 31.12.14р., від 31.01.15р., від 28.02.15р., від 31.03.15р., від 30.04.15р., від 31.05.15р., від 30.06.15р., від 31.07.15р., від 31.08.15р. та від 30.09.15р. б/н на загальну суму 15 785 788,78 грн.

Таким чином, позивачем передано відповідачу за період січень 2013 року - вересень 2015 року природного газу на загальну суму 15 785 788,78 грн.

Пунктом 6.1. договору (із змінами відповідно до додаткової угоди № 5) встановлено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця з поставки газу.

У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий розрахунок здійснюється покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі газу.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, на момент подачі позову вартість поставленого позивачем за період січень 2013 року - вересень 2015 року природного газу на загальну суму 15 785 788,78 грн. була сплачена повністю.

Проте, у зв'язку із несвоєчасним виконанням відповідачем зобов'язання по оплаті природного газу у строки передбачені договором позивачем нараховано пеню в розмірі 812 810,27 грн., суму, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, що складає 1 032 698,65 грн., 3% річних у розмірі 75 162,35 грн.

Ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 7.2 договору передбачено, що у разі невиконання покупцем пункту 6.1. умов цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Пунктом 9.3 договору встановлено, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 3 (три) роки.

Згідно ч. 1 та ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В силу вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції було призначено судово-економічну експертизу, проведення експертизи доручено Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз ім. Засл. проф. ОСОБА_3 на предмет встановлення правомірності нарахування позивачем суми пені, 3% річних та інфляційних.

Згідно наданого судовими експертами Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. ОСОБА_3 висновку №1200, ними було перевірено арифметичні дії позивача при розрахунку сум пені, інфляційних та 3% річних та встановлено правомірне нарахування позивачем пені у розмірі 790611,95 грн., 3% річних у розмірі 73275,50 грн., що є сумами меншими, ніж вказав позивач, тому суд першої інстанції з посиланням на ст. ст. 32, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України позовні вимоги правомірно задовольнив частково та стягнув з відповідача пеню у розмірі 790611,95 грн., 3% річних у розмірі 73275,50 грн. В іншій частині нарахування позивача з урахуванням висновку судового експерта є безпідставним, тому в іншій частині позовних вимог суд першої інстанції відмовив. Щодо нарахування інфляційних у розмірі 1032698,65 грн. суд першої інстанції погодився із таким нарахуванням, відповідно до цього позовну вимогу про стягнення з відповідача інфляційних задовольнив.

Як свідчать матеріали справи, відповідач звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про розстрочення виконання рішення строком на три роки.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо

Як вказує відповідач, причиною неможливості виконання рішення суду у даній справі є важке фінансове становище підприємства, викликане несвоєчасним проведенням розрахунків контрагентами боржника за поставлений природний газ, так станом на 31.08.2017р. дебіторська заборгованість за постачання природного газу становить 102275130,79грн., дебіторська заборгованість за розподіл природного газу становить 186594803,86 тис. грн. Заявник зазначає, що предметом діяльності відповідача є створення, технічне обслуговування і експлуатація газових мереж, споруд, обладнання і приладів для газопостачання природного і скрапленого газу; виконання ремонтів газопроводів, газових приладів і пристроїв, локалізація та ліквідація аварійних ситуацій, тощо, та здійснюючи цю діяльність відповідач зобов'язаний забезпечувати безперебійне та безаварійне надання послуг, утримувати газові мережі, споруди на них, систему газопостачання та газифікації в належному стані, а отже стягнення з відповідача суми у розмірі 1920671,27 грн. одночасно в повному обсязі може призвести до скрутного майнового стану відповідача у господарській діяльності, несвоєчасним розрахункам з позивачем за поставлений природний газ та практично робить неможливим вчасне проведення поточних ремонтів газопроводів та споруд на них, що загрожує безпеці газопостачання та створить умови для виникнення непоправних наслідків. Також, відповідач зазначив, що розстрочення виконання рішення дозволить запобігти стабілізувати тяжке становище відповідача та дозволить одночасно поступово сплачувати заборгованість та виконувати функції оператора ГРМ.

В п. 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" зазначено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому, слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Суд першої інстанції, розглянувши клопотання заявника (відповідача) про розстрочку виконання рішення суду, приймаючи до уваги вищевикладені обставини, дійшов висновку про задоволення заяви відповідача про розстрочку виконання рішення суду та розстрочення виконання рішення суду у справі №922/1007/16 в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми у розмірі 1896586,10 грн., на строк три роки, з щомісячною виплатою вказаної суми в рівних частинах.

В апеляційній скарзі позивач оскаржує рішення в частині надання розстрочення виконання рішення суду в сумі 1 896 586,10 грн. на строк 3 роки з щомісячною виплатою вказаної суми рівними частинами.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 121 Господарського процесуального кодексу України, за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони виконавчого провадження або за власною ініціативою господарський суд, я кий видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом.

Господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення, проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, що відповідає п. 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України.

Доказом існування тяжкого фінансового стану є офіційна фінансова звітність, відповідна документація (баланс, звіт про фінансові результати, тощо), достовірність якої підтверджена належними засобами.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.

За судовою практикою до обставин, що ускладнюють виконання судового рішення та які є підставою для розстрочки (відстрочки) його виконання, належать хвороба боржника або членів його сім'ї, скрутне матеріальне становище боржника, наявність загрози банкрутства юридичної особи-боржника, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

В рішенні Конституційного Суду України № 5-пр/2013 від 26.06.2013 вказано, що розстрочка виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Як зазначає відповідач, причиною несвоєчасної оплати ПАТ "Харківгаз" коштів на користь ПАТ "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" є несвоєчасне проведення розрахунків контрагентів ПАТ "Харківгаз" за поставлений природний газ. Так, станом на 29.09.2017 дебіторська заборгованість за постачання природного газу становить 100 254 136,70 грн. в т.ч.: населення, гуртожитки - 96 011 127,35 грн., УПСЗН по пільгах 8 664,02 грн., по субсидіях - 66 608,29 грн. бюджетні організації 10 158, 33 грн., промислові підприємства - 4 157 578,71 грн. Станом на 29.09.2017 дебіторська заборгованість за розподіл природного газу становить 137 667 589,53 тис. грн. в т.ч.: населення - 35 683 569,22 грн., бюджетні організації - 49 032,83 грн., промислові підприємства - 7 866 243,73 грн., підприємства ТКЕ - 94 068 743,75 грн.

Станом на серпень місяць 2017 р. тільки на виконанні у відділах виконавчої служби перебуває 129 виконавчих проваджень на загальну суму близько 20 млн. грн.

Відповідач, як суб'єкт природної монополії, обмежений у своєму праві здійснення інших видів господарської діяльності (розділ II Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 16.02.2017 р. № 201, ст. 23 Закону України "Про ринок природного газу"), тариф на розподіл природного газу є основним джерелом фінансування діяльності відповідача.

Діяльність з розподілу природного газу здійснюється відповідачем в умовах імперативного державного регулювання, в тому числі, в частині встановлення тарифів на послуги з розподілу природного газу. Так, встановлення тарифів на розподіл природного газу належить до повноважень НКРЕКП відповідно до пункту 7 частини 3 статті 4 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" від 8 липня 2010 року № 2467-VІ (діяв до 01.10.2015), частина 3 та частина 6 статті 4 Закону України "Про ринок природного газу" від 9 квітня 2015 року № 329-VIII (діє з 01.10.2015).

Тариф повинен забезпечувати ліцензіату відшкодування його обґрунтованих витрат виробництва, сплату всіх податків, обов'язкових платежів та бюджетних відрахувань відповідно до чинного законодавства України, а також отримання обґрунтованого рівня прибутку (пункт 2.1 регламентуються Порядком формування тарифів на послуги з транспортування, розподілу, постачання, закачування, зберігання та відбору природного газу, затвердженого постановою НКРЕ від 28.07.2011 року № 1384; пункт 1.5, 1.7, 4.1, розділу 5 Методикою розрахунку тарифів на транспортування та постачання природного газу для підприємств з газопостачання та газифікації, затвердженої постановою НКРЕ від 04.09.2002 № 983, Процедура встановлення та перегляду тарифів на послуги з транспортування, розподілу, постачання природного газу, закачування, зберігання та відбору природного газу, затвердженій постановою НКРЕ від 03.04.2013 №369).

Тариф на послуги з транспортування природного газу розраховується за визначеною методикою формулою, яка враховує власні, нормовані виробничо-технічні витрати та втрати природного газу (технічно неминучі збитки). Таким чином, обсяг виробничо-технологічних втрат (витрат) газу безпосередньо впливає на формування тарифу на послуги з транспортування природного газу та відповідно на відпускну ціну природного газу для споживачів.

Протягом 2014-2015 років НКРЕ (НКРЕКП) всупереч вищевказаним Методикам та Порядку затверджувалися економічно необґрунтовані занижені тарифи на розподіл природного газу, зокрема в частині витрат ПАТ "Харківгаз" на виробничо-технологічні витрати та виробничо-технологічні (нормовані втрати газу) (ВТВ та Втр). Водночас підставою для встановлення занижених тарифів стало затвердження Міністерством енергетики та вугільної промисловості занижених обсягів ВТВ та Втр:

Наказом Мінпаливенерго України № 664 від 24.09.2014 затверджено розмір ВТВ на 2014 рік для ПАТ "Харківгаз" у обсязі 40130,00 тис.куб.м., що на 28693,063 тис. куб. м. менше, ніж передбачено Методиками, обсяг ВТВ занижено на 41,7 %.

Наказом Мінпаливенерго № 122 від 02.03.2015 затверджено розмір ВТВ для ПАТ "Харківгаз" у обсязі 36659,00 тис.куб.м., що на 31635,145 тис. куб. м. менше від розрахованих згідно ОСОБА_3, обсяг ВТВ занижено більш як на 46,3 %.

Вищевказані обставини підтверджені висновком (сертифікатом) ТПП від 29.03.2016 №394/05.0-4, яким встановлена істотна зміна обставин з 01.05.2014, тобто з моменту набрання чинності затверджених для ПАТ "Харківгаз" Міненерговугіллям України розмірів ВТВ та Втр за наявності затвердженого тарифу на транспортування природного газу, який встановлено без урахування розмірів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат, а також з порушенням методик їх розрахунку.

Як зазначає відповідач, обставини, що склалися протягом 2014-2015 років не були усунуті в 2017 році та призвели до суттєвого погіршення фінансово-економічної діяльності ПАТ "Харківгаз", дефіциту коштів для виконання своїх зобов'язань перед кредиторами, в тому числі ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", що підтверджується балансом з дефіцитом прибутку.

Прибуток отриманий у 2016 р. у розмірі 30,05 млн. був повністю направлений на покриття збитків минулих періодів, у тому числі на погашення заборгованості перед ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".

В 2016 р. ПАТ "Харківгаз" сплачено по договірним та іншим зобов'язанням на користь ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 160,94 млн. грн.

Отже, в результаті проведення реформування ринку природного газу, ПАТ "Харківгаз" позбавлене права здійснювати постачання природного газу, у зв'язку з чим значно зменшився дохід підприємства, що призводить до неможливості вчасно та в повному обсязі виконувати грошові зобов'язання.

Разом з цим, судова колегія бере до уваги посилання позивача на показник прибутковості його господарської діяльності:

-дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги перед позивачем станом на 30.06.2016 становила 32 820 471 тис.грн.;

-кредиторська заборгованість Позивача за товари, роботи, послуги станом на 30.06.16 становила 36 904 521 тисгрн.

Також, сума прибутку, отриманого компанією за І півріччя 2016 року, не враховує витрат на збільшення резерву сумнівних боргів в розмірі 1,0 млрд.грн, оскільки відповідно до постанови КМУ від 03.10.12 №899 нарахування такого резерву до затвердження фінансового плану в установленому законодавством порядку заборонено. Після прийняття фінансового плану позивач відобразить у складі інших операційних витрат витрати на збільшення резерву сумнівних боргів, що призведе до погіршення фінансового результату.

Позивач зазначає, що внаслідок зовнішньополітичних чинників, у зв'язку із втратою контролю над ПАТ "Чорноморнафтогаз" та інших підприємств, що знаходяться на території АР Крим, позивач відобразив в своїй звітності знецінення інвестицій у вказаних підприємствах в сумі 899 806,00 тис.грн., знецінення запасів природного газу, розташованого у підземних сховищах АР Крим у сумі 1 903 484 тис.грн. Стосовно Донецької та Луганської областей - позивач провів знецінення інвестицій у частці підприємств в сумі 61 179 тис.грн. Також збитки, понесені на окупованих територіях за рік, що закінчились 30.09.2014, складають 2 145 563 тис.грн. (2014 рік: 1 710 073 тис.грн.).

Крім цього, на 2017 рік на виконанні в органах Державної виконавчої служби перебувало 2 419 виконавчих документів на загальну суму стягнення на користь позивача за поставлений природний газ близько 20,902 млн.грн. З вказаної кількості по 381 виконавчому документу стягненню підлягає більше 9,511 млн.грн. з боржників, які розташовані на території Харківської, Черкаської областей, Автономної Республіки Крим та м. Севастополя.

Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 5 ст. 124, п. 9 ч. З ст. 129 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Обов'язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства.

Необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права на доступ до суду.

Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Ноrnsbу v. Сrеесе), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports оf Judgments аnd Decisions 1997-ІІ). Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії" (Immobiliare Saffi v. Italy), [GС], N 22774/93, п. 66. ЕСНR 1999-V).

Отже, згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, розстрочка/відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.

На підставі оцінки вищевказаних доводів сторін та поданих на їх обґрунтування доказів, приймаючи до уваги встановлені обставини, що ускладнюють виконання рішення, з урахуванням інтересів обох сторін, їх фінансового стану, ступеня виконання рішення, наявність кризових процесів в економіці держави, судова колегія дійшла висновку про можливість часткового задоволення поданої відповідачем заяви та розстрочення виконання рішення суду у даній справі строком на 18 місяців, оскільки саме внаслідок врахування цих інтересів обох сторін термін розстрочки зменшено з 36 місяців, які вимагались відповідачем, до 18 місяців.

При цьому, судовою колегією враховано, що 1896586,10 грн., розстрочити сплату яких просив відповідач, не є сумою заборгованості, а складається із сум неустойки, 3 % річних та інфляційних втрат, при тому, що основна заборгованість відповідачем вже погашена, судовий збір згідно рішення господарського суду Харківської області від 06.09.2017 у справі № 922/1007/16 в сумі 28 448,80 грн. сплачено згідно платіжного доручення № 16126 від 29.09.2017, а штрафні санкції погашені частково на суму 105 366,14 грн., що підтверджено платіжними дорученнями № 16127 від 29.09.2017 та № 2907 (#109712070021) від 20.10.2017, копії яких містяться в матеріалах справи.

Правова позиція суду апеляційної інстанції повністю узгоджується з судовою практикою, викладеною у постановах Вищого господарського суду України у справах № 30/5005/10398/2012 від 22.12.2015, № 914/3841/14 від 09.02.2016, № 917/1591/14 від 30.04.2015, № 18/380/12 від 16.03.2016, № 904/11360/16 від 12.04.2017, № 927/468/15 від 05.04.2016, № 917/769/14 від 25.04.2016.

На підставі вищевикладеного, доводи викладені позивачем в апеляційній скарзі частково знайшли підтвердження в матеріалах справи, а тому, рішення господарського суду Харківської області від 06.09.2017 у справі № 922/1007/16 підлягає зміні, апеляційна скарга позивача задоволенню частково.

З огляду на зазначене та керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 4 ст. 103, п. 1 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача, Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ, на рішення господарського суду Харківської області від 06.09.2017 у справі № 922/1007/16 задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 06.09.2017 у справі № 922/1007/16 в частині розстрочення виконання рішення суду у справі №922/1007/16 в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства "Харківгаз" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" суми у розмірі 1896586,10 грн., на строк три роки, з щомісячною виплатою вказаної суми в рівних частинах, змінити.

Розстрочити виконання рішення суду у справі №922/1007/16 в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства "Харківгаз" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" суми у розмірі 1896586,10 грн., на строк 18 місяців, з щомісячною виплатою вказаної суми в рівних частинах.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Гребенюк Н.В.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Медуниця О.Є.