Рішення № 69875314, 24.10.2017, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.10.2017р. Справа № 914/1837/17

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю підприємства з іноземними інвестиціями «ЕКОНІЯ», м.Золотоноша, Черкаська область

до відповідача: Приватного підприємства «ЗОРЕПАД-ЛЮКС», м. Львів

про стягнення 223 995, 56 грн. заборгованості

Суддя Н.Мороз

При секретарі М.Бурак

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1

Від відповідача: н/з

Суть спору:

Позовну заяву подано товариством з обмеженою відповідальністю підприємства з іноземними інвестиціями «ЕКОНІЯ», м. Золотоноша, Черкаська область до приватного підприємства «ЗОРЕПАД-ЛЮКС», м. Львів про стягнення 119 943, 63 грн. заборгованості.

Ухвалою господарського суду від 11.09.2017р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 10.10.2017р.

Заявою про збільшення позовних вимог від 05.10.2017р. позивач просив суд стягнути з відповідача 223 995, 56 грн. заборгованості, з яких 212 112, 64 грн. сума основного бору, 8 484, 46 грн. пеня, 89, 50 грн. інфляційні нарахування та 3 308, 96 грн. 3% річних.

Для всебічного, повного та об'єктивного вирішення спору, зясування всіх обставин справи, 10.10.2017р. та 19.10.2017р. розгляд справи відкладався з підстав, викладених у відповідних ухвалах суду.

В судове засідання 24.10.2017р. представник позивача зявився. Через службу діловодства Господарського суду подав заяву про зменшення позовних вимог, згідно якої просить стягнути з відповідача 211 525, 12 грн. основного боргу та 6 812, 95 грн. пені. Позовні вимоги підтримав у відповідності до поданої заяви.

Представник відповідача в судове засідання не зявився. Причин неявки суду не повідомив, відзиву на позов не подав. Відтак, суд вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача або його представника та за відсутності його відзиву на позов, в порядку ст.75 ГПК України, за наявними у справі доказами.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представника позивача, створивши у відповідності до ч. 3 ст. 4-3 ГПК України сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, суд встановив:

Згідно ст. 509 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона зобовязана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Однією з підстав виникнення зобовязань, згідно ст.11 ЦК України, зокрема є договори та інші правочини.

30.03.2012р. між товариством з обмеженою відповідальністю підприємством з іноземними інвестиціями «ЕКОНІЯ» (позивач, за договором постачальник) та приватним підприємством «ЗОРЕПАД-ЛЮКС» (відповідач, за договором покупець) укладено договір №04/12-Д постачання товарів.

Відповідно до умов п.1.2 договору, постачальник зобовязується окремими партіями передати у власність покупця товар, а покупець зобовязується прийняти товар та оплатити його в кількості та за цінами, вказаними у накладних та на умовах, передбачених даним договором.

Датою передачі товару покупцю, згідно п. 6.6 договору, вважається дата підписання уповноваженими представниками сторін видаткових накладних, які являються приймально-здавальними документами згідно з договором.

Згідно п. 7.3 договору, строк оплати товару попередня 100% оплата на підставі рахунків-фактур, або протягом 30 календарних днів з моменту передачі товару. В подальшому сторони можуть, шляхом підписання додаткових угод, змінити порядок розрахунків за поставлений товар.

На виконання умов договору, позивач передав у власність відповідача товар на загальну суму 220 321, 86 грн., що підтверджується видатковими накладними на отриманий товар, підписаними та скріпленими печатками сторін (в матеріалах справи).

Проте, відповідач в порушення умов договору взяті на себе зобовязання не виконав, за поставлений позивачем товар протягом передбаченого договором строку не сплатив, через що у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 220 321, 86 грн.

Внаслідок неналежного виконання приватним підприємством «ЗОРЕПАД-ЛЮКС» взятих на себе зобовязань щодо оплати за поставлений товар, позивач звернувся до господарського суду з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості за поставлену продукцію згідно договору №04/12-Д постачання товарів.

Відповідно до ст.526 ЦК України та ст.193 ГК України, зобовязання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Укладений між сторонами договір №04/12-Д постачання товарів, на підставі якого у сторін виникли взаємні права та обовязки за своєю правовою природою відноситься до договорів поставки.

Згідно ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з приписами ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. За умовами ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Як встановлено судом, між товариством з обмеженою відповідальністю підприємством з іноземними інвестиціями «ЕКОНІЯ» та приватним підприємством «ЗОРЕПАД-ЛЮКС» 18.08.2017р. було проведено зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 6 932, 16 грн. з ПДВ по Договору № 08/13-М, укладеного між позивачем та відповідачем 26.04.2013р., про що було укладено відповідно Угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог від 18.08.2017р. (в матеріалах справи). Відтак, відповідачем частково оплачено заборгованість за поставлений товар в розмірі 8 796, 74 грн. Зазначена сума складається з кількох оплат та проведення між сторонами зарахування зустрічних однорідних вимог на суму в розмірі 6 932, 16 грн. Таким чином, розмір заборгованості відповідача становить 211 525, 12 грн. основного боргу та підлягає стягненню. Доказів зворотнього суду не надано.

У відповідності до ст.599 ЦК України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Суд звертає увагу відповідача на приписи ч.1 ст.96 ЦК України згідно якої, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а також ст. 525 ЦК України та ст. 193 ГК України якими встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Як передбачено ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування саме до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених законами та договором. При цьому, у відповідності до ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобовязання контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Згідно ч.3 ст.549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст.551 ЦК України).

Відповідно до п. 8.2. договору №04/12-Д постачання товарів, у випадку якщо покупець у термін зазначений у пункті 7.3. цього договору, не оплатив, або оплатив не в повному обсязі отриманий Товар, він зобов'язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми боргу за кожен календарний день несплати.

Відтак, на підставі п. 8.2 договору, у звязку з невиконанням відповідачем зобовязань по оплаті товару, позивачем, згідно заяви про зменшення позовних вимог, нараховано відповідачу пеню у розмірі 6 812, 95 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафних санкцій за допомогою калькулятора штрафів системи «Ліга-Закон» суд встановив, що розмір пені, нарахованої виходячи з суми 14 856, 12 грн. за період з 26.07.2017р. по 29.09.2017р. становить 671, 58 грн., тобто є більшою, ніж вказав позивач.

Однак, у відповідності до норм господарсько-процесуального законодавства суд розглядає спір в межах заявлених позовних вимог та не вправі виходити за їх межі без заявленого клопотання відповідно до ч.1 п.2. ст. 83 ГПК України. Відтак, задоволенню підлягає нарахована позивачем пеня у розмірі 6 812, 95 грн.

02.10.2017р. через службу діловодства господарського суду надійшла заява про забезпечення позову, згідно якої представник позивача просить суд вжити заходів до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на нерухоме і рухоме майно, що належить ПП «ЗОРЕПАД-ЛЮКС» в межах суми у розмірі 215 444, 33 грн. та зобовязати Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області вжити заходів щодо встановлення відповідного нерухомого та рухомого майна відповідача та накладення арешту на таке майно в межах суми в розмірі 215 444, 33 грн.

Відповідно до ст. 66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно ст. 67 ГПК України, позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» розяснено, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Відповідно до приписів п. 3 вищезазначеної постанови, умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Позивачем не надано жодних доказів в підтвердження імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів, саме лише припущення позивача про те, що відповідачем може бути почато процедуру ліквідації або реалізації майна внаслідок наявності заборгованості перед іншими контрагентами, не підтверджене жодними доказами та не є підставою для вжиття заходів до забезпечення позову.

Враховуючи, що позивачем не наведено достатнього обґрунтування необхідності застосування заходів до забезпечення позову, не надано жодних належних та допустимих доказів в підтвердження викладених в заяві обставин та не наведено фактів, які б давали суду можливість дійти обґрунтованого висновку, що невжиття заходів до забезпечення позову утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Згідно ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 4-3 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового засідання, відтак, позовні вимоги підлягають до задоволення у відповідності до заяви про зменшення позовних вимог.

З огляду на те, що спір виник з вини відповідача, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на останнього.

Керуючись ст.ст. 11, 96, 509, 525, 526, 530, 549, 551, 612, 625, 629, 692 ЦК України, ст.ст. 193, 216, 218, 265 ГК України, ст.ст.43, 32, 33, 49, 66, 67, 82, 84, 116, 117 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити повністю.

2.Стягнути з приватного підприємства «ЗОРЕПАД-ЛЮКС», м. Львів, вул. Драгана, 26/13 (код ЄДРПОУ 25228655) на користь товариства з обмеженою відповідальністю підприємства з іноземними інвестиціями «ЕКОНІЯ», Черкаська область, м. Золотоноша, вул. Шевченка, 24 (код ЄДРПОУ 35233190) 211 525, 12 грн. основного боргу, 6 812, 95 грн. пені, та 3 275, 07 грн. судового збору.

3. В заяві про забезпечення позову відмовити.

4.Наказ видати згідно ст.116 ГПК України.

Рішення складено 30.10.2017р.

Суддя Мороз Н.В.