Рішення № 69870114, 18.10.2017, Фастівський міськрайонний суд Київської області

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

08500, м. Фастів, вул. Івана Ступака, 25, тел. (04565) 6-17-89, факс (04565) 6-16-76, email: inbox@fs.ko.court.gov.ua

______________

2/381/1043/17

381/2164/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМУКРАЇНИ

18 жовтня 2017 року Фастівський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді Чернишової Є.Ю., за участі секретаря Пруднікової П.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання кредитного договору припиненим, -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі за текстом Банк, ПАТ «Укрсоцбанк») звернулось до суду з первісним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, мотивуючи свої вимоги порушенням відповідачами взятих на себе зобов'язань відповідно до умов договору.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що 20 листопада 2007 року між ОСОБА_1 та Акціонерним-комерційним банком соціального розвитку «УКРСОЦБАНК», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «УКРСОЦБАНК», був укладений Договір кредиту № 380/1748/07-А, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 28435,00 доларів США.

В забезпечення виконання зобовязання позичальника ОСОБА_1, 20.11.2007 року між позивачем та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 380/110/07-Пор, відповідно до якого остання зобовязалася у повному обсязі солідарно відповідати за виконання ОСОБА_1 обовязків, що випливають з укладеного кредитного договору.

Банк свої зобовязання за Договором виконав в повному обсязі, умови щодо сплати кредиту та відсотків в строк передбачений Договором кредиту не виконуються Відповідачем, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором, тому станом 07.03.2017 року утворилася заборгованість, а саме: сума заборгованості за кредитом 19921,73 дол.США, сума заборгованості за відсотками 18315,47 дол. США.

На виконання вимог договору позичальнику та поручителю була направлена повідомлення-вимога про усунення порушення, але на дату подання позову повідомлення-вимога не виконана.

Виходячи з викладеного, позивач просить стягнути солідарно з відповідачів заборгованість в сумі 38237,20 доларів США, а також судові витрати в сумі 14984,06 грн.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_1 подав до суду зустрічний позов, відповідно до якого просить визнати кредитний договір від 20.11.20007 року № 380/1748/07-А припиненим з 14.07.2010 року. Свої вимоги мотивує тим, що розрахунки надані ПАТ "Укрсоцбанк до первісного позову підтверджують факт надання банком кредиту у розмірі у сумі 143 600,00 грн. виключно у гривні, а не в розмірі 28 435,00 дол. США, як це вказав представник ПАТ "Укрсоцбанк", тому оскільки кредит в сумі 28 435,00 дол. США ПАТ "Укрсоцбанк" фактично не видавався, а п. 1.1 кредитного договору від 20.11.2007 року № 380/1748/07-А був удаваним, а саме - укладеним з метою приховання звичайного гривневого споживчого кредиту, то в силу ст. 235 ЦК України, згідно якої відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили, у ОСОБА_1 немає обовязку щодо повернення банку кредитної суми у доларах США, а лише у гривнях, які він фактично отримав у кредит.

Крім того, ОСОБА_1В посилається на те, що спосіб видачі кредитних коштів ПАТ "Укрсоцбанк" шляхом перерахування за автомобіль прямо суперечить забороні використання іноземних грошових коштів в розрахунках на території України, тому кредитний договір від 20.11.2007 року № 380/1748/07-А в частині надання кредитних коштів у валютних цінностях є нікчемним і міг бути виконаним ПАТ "Укрсоцбанк" як кредитодавцем виключно шляхом відкриття валютного банківського рахунку, зарахуванню на нього валютних коштів, видачі цих валютних коштів за відповідною його письмовою заявою та перерахуванню конвертованої валюти в гривню за письмовою заявою в рахунок оплати автомобіля. Проте, фактично грошові кошти у гривні напряму були зараховані на адресу продавця - ВАТ "ЛУАЗ". Таким чином, ПАТ "Укрсоцбанк" фактично не надавав валютного кредиту. Кредит фактично було надано в розмірі 143 600,00 грн. (сто сорок три тисячі шістсот гривень 00 коп.) виключно у гривні.

Також позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1В вказує на те, що відповідачем за зустрічним позовом в порушення вимог кредитного договору в односторонньому порядку з 01.11.2008 року збільшив відсотки за користування кредитом з 11,00 відсотків до 13,50 відсотків, оскільки процентна ставка за надання кредиту може бути змінена лише за умови укладання письмової додаткової угоди.

Підсумовуючи, ОСОБА_1 вказав, що відповідно до його розрахунків, приймаючи до уваги факти, що відсотки за користування кредитом складають 11,00 відсотків, та те, що 14.07.2010 ПАТ "Укрсоцбанк" відповідно до статті 4 Договору застави майна від 20.11.2007 № 380/304/07-3А звернув стягнення на предмет застави - автомобіль марка: HYUNDAI TUCSON 2.0, заставною вартістю 28 435,00 дол. США (або 143 600,00 грн.), кредитний договір від 20.11.2007 року № 380/1748/07-А був виконаний ним у повному обсязі. А отже з врахуванням строку загальної та спеціальної позовної давностей, про які заявлено позивачем за зустрічним позовом, ПАТ "Укрсоцбанк" не має права оскаржувати таке виконання кредитного договору з його боку.

Представник позивач за первісним позовом в судове засідання не зявився, через канцелярію суду надав заяву, відповідно до якої просив розглядати справу за відсутності представника позивача, первісні позовні вимоги підтримує в повному обсязі. Просив застосувати позовну давність до зустрічної позовної зави та відмовити у її задоволенні.

Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 в судове засідання не зявився, надав суду письмові пояснення, відповідно до яких просив відмовити у задоволенні первісного позову про стягнення заборгованості за кредитним договором від 20.11.2007 року у звязку з відсутністю такого боргу та доказів його наявності, а також просив про застосування загального та спеціального строку позовної давності. Зустрічний позов про визнання кредитного договору припиненим просив задовольнити.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 в судове засідання не зявилася. Відповідно до письмових заперечень, вказала, що день подання позовної заяви, позивачем не дотримано строк предявлення вимоги за порукою. Просила відмовити у задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3 та ОСОБА_2, зокрема, в частині усіх позовних вимог, предявлених до неї.

Вивчивши матеріали справи і дослідивши надані докази в межах заявлених позовних вимог (ст.11 ЦПК України) суд встановив наступне.

Згідно з ч.1 статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що 20 листопада 2007 року між ОСОБА_1 та Акціонерним-комерційним банком соціального розвитку «УКРСОЦБАНК», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «УКРСОЦБАНК», був укладений кредитний договір №380/1748/07-А.

Відповідно до п. 1.1. кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 28435 доларів зі сплатою 11 процентів річних та порядком погашення суми основної заборгованості до 25-го числа кожного місяця згідно графіку з кінцевим терміном повернення останньої його частини в сумі 289 доларів не пізніше 18.11.2014 року, а також дострокового повернення кредиту відповідно до умов договору та/або договорів, забезпечують (забезпечуватимуть) виконання позичальником його обовязків за договором, та/або чинного законодавства (а.с. 6).

20 листопада 2007 року між Банком та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 380/110/07-Пор, відповідно до якого ОСОБА_2 поручається за виконання позичальником ОСОБА_1 обовязків, що виникли на підставі основного договору або можуть виникнути на підставі нього у майбутньому.

Банк стверджує, що свої зобовязання за Договором виконав в повному обсязі, умови щодо сплати кредиту та відсотків в строк передбачений Договором кредиту не виконуються Відповідачем, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором, доданому до позовної заяви, відповідно до якого станом на 07.03.2017 року ОСОБА_1 має прострочену заборгованість за кредитом 19921,73 дол. США та заборгованості за відсотками 18315,47 дол. США.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником(ч.1 ст.553 ЦК України).

За змістом ст.554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Банком на адресу відповідачів 09.06.2017 року була направлена вимога про усунення порушень(а.с. 15), яка залишена ними без реагування.

Відповідно до п. 3.3.8. договору позичальник зобовязаний протягом 30 календарних днів з дати одержання повідомлення кредитора згідно п. 3.2.3. цього договору про невиконання вимог п. 3.2.3.1.-3.2.3.6. договору, повернути в повному обсязі кредит, нараховані проценти з можливою неустойкою.

Отже, у порушення положень статті 1054 ЦК України та умов укладеного договору, свої зобов'язання щодо сплати кредиту та процентів у встановлені строки позичальникне виконував, що дає позивачу підстави для стягнення кредитних коштів та заборгованості за кредитом з відповідачів у розмірі 38237,20 доларів США.

Вирішуючи спір між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 з приводу виниклих між ними правовідносин суд виходить з наступного.

20 листопада 2007 року між Банком та ОСОБА_1 було укладено договір застави майна № 380/304/07-ЗА, відповідно до якого останній у якості забезпечення виконання своїх зобовязань перед банком, що випливають з укладених між сторонами Договору кредиту № 380/1748/07-А на купівлю автотранспортних засобів від 20.11.2007 року та договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 380/1749/АКрЛ від 20.11.2007 року та забезпечення виконання своїх зобовязань перед заставодержателем, що випливає з Договору, передає в заставу транспортний засіб марки HYUNDAI TUCSON 2.0. Заставна вартість предмета застави 143600,00 грн., що становить еквівалент 28435,65 доларів США (а.с. 57-61).

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника (ст. 572 ЦК України).

Згідно ст. 589 ЦК України, у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язань, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Частинами 1, 2 статті 590 ЦК України встановлено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 592 ЦК України заставодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, а якщо його вимога не буде задоволена, - звернути стягнення на предмет застави в інших випадках, встановлених договором.

Умовами укладеного між сторонами договору застави передбачено, що заставодавець звертає стягнення на предмет застави в один із наступних способів, за своїм вибором: на підставі рішення суду; шляхом набуття права власності на предмет застави; шляхом продажу предмета застави будь-якій особі покупцеві на підставі договору купівлі-продажу; на підставі виконавчого напису нотаріуса; в інший спосіб (п. 4.4 ст.4).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до наданого відповідачем листа Регіонального сервісного центру в м. Києві від 27.07.2017 року (а.с. 95), автомобіль марки HYUNDAI TUCSON, номер кузова НОМЕР_1, номерний знак НОМЕР_2, 14.07.2010 року був знятий з обліку, а 16.07.2010 року на підставі довідки-рахунку серії КІМ 232086 від 16.07.2010 року, виданої ТОВ «Корн-Сервіс» був зареєстрований на іншого власника.

Доказів, які б спростовували наведені факти позивачем не представлено, хоча під час розгляду справи судом були створені всі необхідні умови для всебічного та повного дослідження обставин справи, зокрема, позивачу було запропоновано подати документи, які стосуються заставного майна, однак такі документи позивачем надані не були.

Банк відповідними заявами, які направляв на адресу суду, наполягав на проведені розгляду справи за відсутністю представника, обмежившись лише висловленням своєї позиції стосовно застосування наслідків спливу строку позовної давності до зустрічних позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущення.

Виходячи з наведеного вбачається, що відповідач ОСОБА_1 не виконував належним чином зобов'язання за кредитним договором та мав заборгованість, тому, на підставі ст. 589, п. 3 ч. 2 ст. 592 ЦК України, ст. ст. 19-20 Закону України «Про заставу», позивач набув право звернення стягнення на предмет застави, яке було реалізовано шляхом відчуження заставного автомобіля.

Відповідно до роз'яснення, яке міститься в п.9 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (ч.1 ст.20 ЦК, ст.3,4 ЦПК).

Задоволення позову кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави не є перешкодою для пред'явлення позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена.

Задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена.

В абз.2 п.42 згаданої постанови пленуму також вказано, що суд не може одночасно звернути стягнення на предмет іпотеки та стягнути суму заборгованості за кредитним договором.

Застосовуючи наведені розяснення до спірних правовідносин, суд вважає, що позивач має право захистити свої права за кредитним договором одночасно шляхом вимоги про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет застави лише при умові, що позичальник є відмінною особою від заставодавця, а у даному випадку це одна і та ж особа ОСОБА_1, тому звернувши стягнення на заставне майно та реалізувавши його, Банк у повній мірі захистив своє порушене право.

Наведених роз'яснень банк не врахував та прийшов до помилкового висновку про можливість стягнення заборгованості за кредитним договором при тому, що відбулось звернення стягнення на предмет застави, що належить позичальнику - відповідачу ОСОБА_1

Відтак, позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають відмові у задоволенні в цій частині вимог до позичальника ОСОБА_1, при цьому в такому випадку стягнення заборгованості підлягає лише з поручителя - відповідача ОСОБА_2

Разом з тим, згідно із частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, установлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора на задоволення його вимог. Останнє означає, що строк поруки належить до преклюзивних строків, основна властивість яких, на відміну від строків позовної давності, припиняє суб'єктивне право, та полягає в тому, що вони не можуть бути призупинені, перервані чи відновлені. Такі строки також не можуть бути змінені за домовленістю сторін договору та їх настання припиняє права кредитора та обов'язок боржника за договором.

Припинення поруки зі спливом строку, установленого в договорі поруки, означає, що кредитор позбавляється можливості звернутись із вимогою до поручителя про виконання його зобов'язання за договором поруки у зв'язку з припиненням такого зобов'язання поручителя.

Відповідно на вказані строки не поширюється положення частини п'ятої статті 267 ЦК України про захист судом порушеного права у разі, коли строк позовної давності пропущений із поважних причин.

Отже, сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, так само як закінчення строку, установленого договором поруки, та закінчення одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся до поручителя з позовом.

Так само, непред'явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов'язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов'язанням.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у своїй Постанові №6-170цс13 від 17.09.2014 року, і такий висновок є обов'язковим для всіх судів України (ч.2 ст. 214, ч.1 ст. 360-7 ЦПК України).

Як зазначалось, відповідно до кредитного договору, кінцевим терміном повернення останньої частини кредиту є 18.11.2014 року, тобто саме ця дата є строком виконання основного зобов'язання.

За таких обставин Банк мав право пред'явити вимогу до поручителя про виконання порушеного боржником зобов'язання щодо повернення кредиту, починаючи з 19.11.2014 року протягом наступних шести місяців.

Разом з тим, така вимога до ОСОБА_2 була предявлена вже після спливу встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячного строку.

Таким чином, оскільки в даному випадку в договорі поруки не встановлено строк його дії і банком не пред'явлено вимог до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання (несплати чергового платежу), то такий договір поруки є припиненим.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 17 вересня 20142 р. у справах № 6-6цс14, №6-53 цс14, строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки, тобто, строк існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може. Отже, кредитор не має права на задоволення позову, заявленого поза межами вказаного строку, оскільки із закінченням строку припинилося матеріальне право.

Крім того, згідно ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Термін «порука», застосований законодавцем у ч. 1 ст. 559 ЦК України, використовується в розумінні зобов'язальних правовідносин поруки, з припиненням яких втрачає чинність договір поруки.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки тощо. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 10.10.2012 р.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, 01.11.2008 року збільшено процентну ставку за користування кредитним коштами з 11% до 13,5 % (а.с.18).

Пунктом 6.3 договору поруки передбачено, що усі повідомлення за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином у разі, якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, курєром, телеграфом або вручені особисто за зазначеними адресами Сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділення звязку одержувача.

Виходячи із наведеного, банк повинен погодити збільшення відсоткової ставки за кредитним договором із поручителем, надіславши поручителю інформацію про зміну відсоткової ставки та пропозицію укласти відповідну додаткову угоду, як того вимагають положення ЦК України та умови договору. Проте, в матеріалах справи відсутні докази погодження Банку з поручителем про збільшення процентної ставки за кредитним договором.

У постанові Верховного Суду України від 05 червня 2013 року у справі № 6-43 цс 13 розяснено, що згода поручителя на збільшення обсягу своєї відповідальності має бути очевидною і наданою у спосіб, передбачений договором поруки.

Тобто випадкова поінформованість поручителя про внесення змін до основного зобов'язання і навіть відсутність з його боку заперечень про збільшення обсягу його відповідальності не може розглядатись як надання ним згоди на такі зміни.

Таким чином, договір поруки припиняється при наявності двох умов, а саме: внесення без згоди поручителя змін до основного зобовязання та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок таких змін.

Верховний Суд України сформулював правовий висновок у постановах від 21 травня 2012 року (№ 6-18цс11, № 6-69цс11), у яких зазначив, що за положеннями частини першої статті 559 ЦК України припинення поруки в разі зміни основного зобовязання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, презюмується, а тому в цьому випадку не обовязково звертатися до суду з позовом про визнання договору поруки припиненим, проте такі вимоги підлягають розгляду судом за наявності відповідного спору. Тобто порука має вважатися припиненою незалежно від реального настання чи ненастання збільшеного внаслідок змін кредитних договорів обсягу відповідальності поручителя.

Виходячи із наведеного, порука припинилася, оскільки збільшення процентної ставки за користування кредитом здійснено без згоди поручителя, що всупереч положенням частини першої статті 559 ЦК України збільшує обсяг відповідальності поручителя, що є підставою для відмови у позові в частині вимог до поручителя ОСОБА_2

Щодо вимог зустрічного позову, відповідно до якого ОСОБА_1 просив визнати кредитний договір від 20.11.20007 року № 380/1748/07-А припиненим з 14.07.2010 року, суд зазначає наступне.

Статтею 509 ЦК Українивизначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У статті 526 ЦК України визначено загальні умови виконання зобовязання, а саме: зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частина друга статті 598 ЦК України).

Відповідно достатті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач вважає, що здійснивши протягом 2007-2009 років часткове погашення кредиту, а вимога банку щодо іншої несплаченої частини кредитних коштів була задоволена за наслідком звернення стягнення на предмет застави, тому зобовязання за кредитний договором припинене його виконанням, що є підставою для визнати кредитного договору припиненим.

Виходячи зі змісту статей 526, 599 ЦК України зобовязання буде вважатися виконане належним чином, якщо таке виконання здійснене відповідно до умов договору та вимог законодавства, а якщо умови виконання не визначені у договорі або законі, то вони повинні бути виконані відповідно до звичаїв ділового обороту або до вимог, що зазвичай ставляться.

Таким чином, належним виконанням зобовязання за кредитний договором від 20.11.20007 року № 380/1748/07-Ам є повернення у встановлений строк грошових коштів (кредиту та відсотків за користування ними) або дострокове повернення кредиту відповідно до умов договору або договорів, що забезпечують його виконання.

При оцінці виконання боржником зобов'язання як юридичного факту, що призводить до припинення зобов'язання, суд враховує, що підчас розгляду справи достовірно встановлено, що відповідачем кредитні кошти виплачені не у повному обсязі, тому зобовязання за кредитним договором не може вважатися виконаним належним чином.

Подальше звернення стягнення на заставне майно лише свідчить про задоволення вимог заставодержателя-банку за рахунок предмета застави, однак не свідчить про повне виконання боржником взятих на себе зобовязань за кредитним договором.

Як зазначив Верховний суд України у своєму узагальнені судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з кредитних правовідносин, зважаючи на характер правовідносин сторін, які регулюються параграфом 2 гл. 71 ЦК («Кредит»), змісту норм статей 598599 та ст. 653 цього Кодексу, cудам слід звертати увагу на те, що законодавець розрізняє поняття «розірвання договору» і «припинення зобовязання/договору». Ці поняття не є тотожними через відмінні підстави їх виникнення та юридичні наслідки, які породжені цими правовими явищами. Розірвання договору слід розглядати як один з видів припинення договору.

Таким чином, у силу зазначених правових норм, за загальним правилом, розірвання договору припиняє його дію на майбутнє і не скасовує сам факт укладення та дії договору включно до моменту його розірвання, а також залишає в дії окремі його умови щодо зобовязань сторін, спеціально передбачені для застосування на випадок порушення зобовязань і після розірвання договору, виходячи з характеру цього договору, за яким кредитор повністю виконав умови договору до його розірвання.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту субєктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у ст. 16 ЦК України.

Звертаючись до суду із зустрічним позовом про визнання кредитного договору припиненими на підставі статті 599 ЦК України, у звязку з припиненням основного зобовязання через його виконання, ОСОБА_1 помилився з обраним способом захисту порушеного права.

Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Пунктом 7 ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено один зі способів захисту цивільних прав та інтересів припинення правовідношення. При цьому, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, однак такий спосіб має бути встановлений законом або договором. Отже, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. При цьому, обрання неналежного способу захисту може бути підставою для відмови у задоволенні позову.

Разом з тим, такого способу захисту, як визнання в судовому порядку кредитного договору поруки припиненим у звязку з припиненням зобовязання, законодавством не передбачено. Не передбачає такого способу захисту й укладений між сторонами кредитний договір.

Таким чином, оскільки позивачем за зустрічним позовом для захисту свого права обрано спосіб, який не передбачено ані законом, ані договором, заявлені вимоги задоволенню не підлягають.

На підставі ЦК України та керуючись ст. 3, 10, 11, 197, 208, 209, 212-215, 223, 294, 296, 360-7 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання кредитного договору припиненим відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Київської області через Фастівський міськрайонний суд Київської області, протягом десяти днів з дня його проголошення, а для осіб, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час його проголошення, протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Є.Ю.Чернишова