Рішення № 69870024, 28.09.2017, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/6438/17

Провадження № 2/369/2988/17

РІШЕННЯ

Іменем України

28.09.2017 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді – Волчка А.Я.

за участю секретаря – Раситюк М.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Ідея Банк" про визнання недійсною умови кредитного договору, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» про визнання недійсною умови кредитного договору.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що 27.07.2016 року він, з метою отримання кредиту, звернувся до відділення ПАТ "Укрсоцбанк", що знаходиться за адресою: м. Вишневе Києво-Святошинського району Київської області по вул. Святошинська, 26. Спеціалістами банку мені було повідомлено, що на даний час кредити в їхньому приміщенні видає представник ПАТ "Ідея Банк", який являється їхнім партнером.

Таким чином, між ним та ПАТ "Ідея Банк", в особі Директора департаменту кредитного адміністрування ОСОБА_2, що діяв на підставі довіреності від 16.09.2015 року № 13.1/129702, укладено кредитний договір № Z99.259.70124, згідно якого він - ОСОБА_3, отримав від даної установи банку кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 24999,00 (двадцять чотири тисячі дев'ятсот дев'яносто дев'ять) грн.

Усно йому було повідомлено, що гроші по кредитному договору (періодичні платежі) він зможе сплачувати у будь-якому відділенні ПАТ "Ідея Банк".

У зв'язку з його юридичною необізнаністю та з нагальною потребою отримання коштів він не розумів значення умов даного кредитного договору та не усвідомлював наслідків його підписання.

Після консультації у юриста йому стало зрозумілим, що кредитний договір № Z99.259.70124 від 27.07.2016 року, який був укладений між ОСОБА_3 та ПАТ "Ідея Банк", в особі Директора департаменту кредитного адміністрування ОСОБА_2, що діяв на підставі довіреності від 16.09.2015 року № 13.1/129702, не відповідає вимогам Закону, умови якого є несправедливим по відношенню до споживача (позичальника), а тому підлягає визнанню частково недійсним з наступних підстав: Кредитний договір .№ Z99.259.70124 від 27.07.2016 року не містить жодного пункту, де зазначено реквізити кредитора - юридичної особи ПАТ "Ідея Банк". Відсутні будь-які відомості про адресу, номер ЄДРПОУ та інші реквізити ПАТ "Ідея Банк", що є порушенням вимог п. 2.1 Постанови Правління Національного Банку України № 168 від 10.05.2007 року про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, а саме: банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке: а) найменування та місцезнаходження банку - юридичної особи та його структурного підрозділу. Жодної письмової інформації про місцезнаходження банку ні перед підписанням кредитного договору ні після йому надано не було.

Згідно п. 3.4 Постанови правління НБУ №168 від 10.05.2007 року банки зобов'язані в кредитному договорі зазначити про відкриття рахунку, відкритого з метою зарахування на нього суми наданого кредиту або надання кредиту за рахунком (овердрафт), умови відкриття, ведення та закриття такого рахунку, тарифи та всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв'язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням.

Проте, всупереч даній вимозі у кредитному договорі № Z99.259.70124 від 27.07.2016 року взагалі відсутня умова про відкриття, ведення та закриття рахунку для зарахування на нього суми наданого кредиту.

У п. 1.2 кредитного договору зазначено, що датою видачі кредиту, є дата списання коштів з позичкового рахунку для зарахування на банківський поточний рахунок (при видачі кредиту у готівковій формі). При цьому в договорі відсутні будь-які відомості про відкриття та умови ведення чи закриття таких як вказані позичкового чи банківського поточного рахунку, номери таких рахунків також відсутні.

Пунктом 2.1 договору кредиту визначено, що платежі здійснюватимуться на транзитний рахунок № 29090425970124980 в Банку, МФО 336310, з якого проводиться погашення заборгованості за Договором. Але умови відкриття, ведення та закриття такого рахунку в кредитному договорі не визначені як того вимагає Постанова НБУ №168 від 10.05.2007 року. Відповідно до п. 1.4 кредитного договору за обслуговування кредиту Банком Позичальник сплачує плату за кредитне обслуговування щомісячно в розмірі: 3,7% від початкової суми кредиту.

В грошовому еквіваленті ця плата за кредитне обслуговування складає 924 грн. 96 коп. щомісяця. Тобто, якщо договором кредиту визначено строк кредиту 60 місяців, то плата за кредитне обслуговування за весь строк кредитного договору повинна скласти 55497.грн. 60 коп. При цьому кошти по тілу кредиту складають 24999 грн. 00 коп., а проценти за весь строк кредитного договору повинні скласти 31537 грн. 32 коп. Тому плата за кредитне обслуговування, яка перевищує майже в два рази розмір основного зобов'язання (тіло кредиту) є не тільки незрозумілою, а й несправедливою.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Згідно п. 3.6 Постанови НБУ №168 від 10.05.2007 року банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

07 квітня 2017 року він направив рекомендованим листом на адресу зазначену на інтернет сайті ПАТ "Ідея Банк" (м. Львів, вул. Валова, 11) заяву, в якій просив банк надати роз'яснення пункту 1.4 кредитного договору, а саме: що мається на увазі під визначенням "плата за кредитне обслуговування" та які дії здійснюються банком в розумінні кредитного обслуговування. Проте відповідь від ПАТ "Ідея Банк" він до даного часу не отримав, що є порушенням з боку банка вимог законодавства.

На підставі вищевказаного просив суд визнати умову (положення) пункту 1.4 кредитного договору № Z99.259.70124 від 27.07.2016 року, укладеного між ОСОБА_4 та ПАТ "Ідея Банк", що передбачає плату за кредитне обслуговування щомісячно в розмірі: 3,7% від початкової суми кредиту, недійсною.

Зобов'язати ПАТ "Ідея Банк"здійснити перерахунок суми заборгованості ОСОБА_3 по кредитному договору № Z99.259.70124 від 27.07.2016 року, шляхом зарахування сплачених коштів позичальником у формі плати за кредитне обслуговування до суми основного зобов'язання по кредитному договору.

Зобов'язати ПАТ "Ідея Банк"у відповідності до п. 3.4 Постанови правління НБУ №168 від 10.05.2007 року надати ОСОБА_1 інформацію про відкриття рахунку, відкритого з метою зарахування на нього суми наданого кредиту, умови відкриття, ведення та закриття такого рахунку, тарифи та всі суми коштів, які ОСОБА_3 має сплатити за договором у зв'язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням.

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги, з підстав, викладених в позовній заяві та поясненнях наданих в судовому засіданні.

Представник відповідача подали через канцелярію суду письмові заперечення проти позову, в якій просив суд провести розгляд справи без його участі.

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.07.2016 року між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_3, укладено кредитний договір № Z99.259.70124, згідно якого позивач отримав від даної установи банку кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 24999,00 (двадцять чотири тисячі дев'ятсот дев'яносто дев'ять) грн.

Як роз'яснено п.14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавств при вирішення спорів, що виникають з кредитних правовідносин», при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048 - 1052, 1054 - 1055), статті 18 - 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Зокрема, кредитний договір обов'язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз'яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними".

Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний) або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити виходячи з норм чинного законодавства (статті536, 638, 1056-1 ЦК).

Положеннями ч. 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

При цьому, відповідно до вимог ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно положень ч.ч. 1, 2, 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Окрім того, слід зазначити, що однією з засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в постанові від 11 вересня 2013 р. у справі № 6-40 цс 13 дійшла до висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по - перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3 , ч. 3 ст. 509 ЦК України); по - друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по - третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Так, в обґрунтування несправедливості умов кредитного договору сторона позивача посилається на те, що кредитний договір за № Z99.259.70124 від 27.07. 2016 рокуне відповідає вимогам Закону, умови якого є несправедливим по відношенню до споживача (позичальника), а тому підлягає визнанню частково недійсним з наступних підстав: Кредитний договір .№ Z99.259.70124 від 27.07.2016 року не містить жодного пункту, де зазначено реквізити кредитора - юридичної особи ПАТ "Ідея Банк". Відсутні будь-які відомості про адресу, номер ЄДРПОУ та інші реквізити ПАТ "Ідея Банк", що є порушенням вимог п. 2.1 Постанови Правління Національного Банку України № 168 від 10.05.2007 року про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, а саме: банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке: а) найменування та місцезнаходження банку - юридичної особи та його структурного підрозділу. Жодної письмової інформації про місцезнаходження банку ні перед підписанням кредитного договору ні після йому надано не було.

Відповідно до ч. 1 до ст. 627 ЦК України яка визначає, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, свобода договору означає право громадян вступати чи утримуватись від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору.

Виходячи із загальних умов, укладеного між сторонами кредитного договору, сторонами досягнуто домовленість про істотні умови договору даного виду, серед іншого, договір містить положення про можливість зміни відсоткової ставки в односторонньому порядку банком, визначення страхової компанії з числа акредитованих банком, розміру пені в разі порушення умов виконання кредитного договору, застосування можливості дострокового стягнення за кредитним договором. При цьому, позивачем підписано вказаний кредитний договір на кожному аркуші договору, що свідчить про ознайомлення з умовами кредитного договору та виразу повної згоди під час його підписання з умовами, викладеними у ньому. Щодо посилання сторони позивача на ненадання позивачу інформації про умови кредитування, орієнтовної сукупної вартості кредиту, не попередження про валюті ризик, то суд зазначає, що за умовами статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний, зокрема, повідомити споживача у письмовій формі про: наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Саме ненадання відповідної інформації до укладення договору може бути предметом оскарження на підставі цієї норми закону. Уклавши кредитний договір позичальник погодився на обсяг інформації та на його умови, у зв'язку з чим визнання умов договору недійсними та внесення доповнень до нього в односторонньому порядку є безпідставними.

Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, при підписанні спірного кредитного договору позивач погодився з його умовами, факт отримання кредитних коштів не заперечується стороною позивача, що свідчить про виконання з боку відповідача зобов'язань по кредитному договору, обставин для визнання положень кредитного договору несправедливими, також не було надано, у зв'язку з чим суд приходить до висновку, що умови кредитного договору не суперечать принципу добросовісності, у зв'язку з чим підстав для визнання окремих пунктів кредитного договору недійсними та доповнення умов кредитного договору, які наведені позивачем, судом не встановлено. У зв'язку з тим, що суд дійшов ґрунтовного висновку щодо відмови у задоволенні заявлених позовних вимог по суті їх пред'явлення, розгляд заявленого з боку сторони відповідача клопотання про застосування стоків позовної давності не здійснюється.

Відповідно до ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 212 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Ідея Банк" про визнання недійсною умови кредитного договору за № Z99.259.70124 від 27.07. 2016 року в повному обсязі.

На підставі вищевикладеного та та керуючись ст. ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 203, 215, 627, 1054 Цивільного кодексу України, Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавств при вирішення спорів, що виникають з кредитних правовідносин», ст.ст. 10, 11, 57-60, 64, 208, 209, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Ідея Банк" про визнання недійсною умови кредитного договору – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області через Києво-Святошинський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: А.Я. Волчко