Ухвала суду № 69860757, 30.10.2017, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

30 жовтня 2017 рокум. ПолтаваСправа № 816/1896/17

Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Удовіченко С.О., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Банк Михайлівський" ОСОБА_2 , Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

27 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ"Банк Михайлівський" ОСОБА_2, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про:

- скасування рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" в частині визнання нікчемними операцій з переказу коштів (транзакцій), здійснених ТОВ "Кредитно-інвестиційний центр" (код ЄДРПОУ 39841850) 19 травня 2016 року в сумі 667,31 грн. з призначенням платежу "Оплата процентів по договору №980-024-000221107 від 13 квітня 2016 року" на рахунок №26202518733901, що належить ОСОБА_3 (іпн НОМЕР_1) та у сумі 24925,20 грн. з призначенням платежу "Повернення коштів згідно договором №980-024-000221107 від 13 квітня 2016 року" на рахунок №26202518733901, що належить ОСОБА_1,

- зобов'язання Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" внести додаткову інформацію про ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором №980-024-000221107 "Суперкапітал" (інвестиційний) з виплатою відсотків в кінці строку від 13 квітня 2016 року у загальному розмірі 25592,54 грн.

Відповідно до приписів пункту 4 частини першої статті 107 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до вимог статті 4 цього Кодексу правосуддя в адміністративних справах здійснюється адміністративними судами. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

За змістом статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Водночас, суб'єктивна оцінка порушення права не є абсолютною. У деяких випадках сам законодавець визначає коло осіб, права яких можуть бути порушені внаслідок бездіяльності, вчинення суб'єктом владних повноважень певних дій чи прийняття актів, правомірно обмежуючи право інших осіб на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод або інтересів.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктом 8 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України позивача визначено як особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" визначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного (господарського) судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Відповідно до частин 1, 3 статті 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України. Законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.

У свою чергу, частиною 1 статті 1 Закону України "Про банки та банківську діяльність" передбачено, що цей Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків.

У пункті 6 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" зазначено, що ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Колегія Судової палати в адміністративних справах і Судової палатою в господарських справах Верховного Суду України на спільному засіданні вирішила питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у спорі цієї ж категорії і у постанові від 16 лютого 2016 року (справа № 21-4846а15) вказала, що виходячи із системного аналізу частини третьої статті 2 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", статті 1 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-ІІІ "Про банки та банківську діяльність", пункту 6 статті 2 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VІ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та враховуючи положення статті 12 Господарського процесуального кодексу України, можна дійти висновку, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Аналогічну позицію висловила Судова палата в адміністративних справах Верховного суду України в постанові від 15 червня 2016 року по справі № 21-286а16 (826/20410/14).

Як слідує з матеріалів позовної заяви 30 квітня 2015 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством "Банк Михайлівський" укладено договір №980-024-000000528 банківського рахунку "Поточний рахунок для обслуговування строкового вкладу (депозиту)".

09 грудня 2015 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством "Банк Михайлівський" укладено договір №980-024-000160084, за умовами якого позивач передав у власність ПАТ "Банк Михайлівський", як повіреного ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" грошові кошти у розмірі 23964,22 грн.

В цей же день між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством "Банк Михайлівський" укладено договір поруки №980-024-000160084, за умовами якого ОСОБА_1 поручається перед ПАТ "Банк Михайлівський" за виконання ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" зобов'язань, що виникли/можуть виникнути в майбутньому на підставі договору про залучення коштів, протягом дії договору.

13 квітня 2016 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кредитно-інвестиційний центр" укладено договір "Суперкапітал", за умовами якого позивач передав ТОВ "Кредитно-інвестиційний центр" грошові кошти у розмірі 24925,20 грн. на строк не більше 181 дня.

13 квітня 2016 року грошові кошти у розмірі 24925,20 грн. за квитанцією №QS496601 перераховані з рахунку позивача на рахунок ТОВ "Кредитно-інвестиційний центр".

В позовній заяві позивач зазначив, що 19 травня 2016 року здійснено дострокове повернення коштів ТОВ "Кредитно-інвестиційний центр" у сумі 24925,20 грн. на поточний рахунок ОСОБА_1 №26202518733901, відкритий у ПАТ "Банк Михайлівський" з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором №980-024-000221107 від 13 квітня 2016 року", а також цього ж дня ТОВ "Кредитно-інвестиційний центр" перераховано відсотки по вказаному вище договору у сумі 667,34 грн.

Листом від 30 січня 2017 року №3Г1/13311 ПАТ "Банк Михайлівський" повідомило ОСОБА_1, що згідно частини другої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб наділена повноваженнями на здійснення дій, визначених статтею 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". В разі виявлення правочину, що є нікчемним, у відповідності до підпункту 1 частини 4 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (Уповноважена особа Фонду) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за правочинами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих правочинів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів. Враховуючи вище зазначене, на підставі статті 215, 216 Цивільного кодексу України та статті 37, пунктів 1, 2, 7, 9 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", переказ коштів (транзакція), здійснений ТОВ "Кредитно-інвестиційний центр" 19 травня 2016 року в сумі 667,34 грн. з призначенням платежу "Оплата процентів по договору №980/024-000221107 від 13 квітня 2016 року" та в сумі 24925,20 грн. з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором №980-024-000221107 від 13 квітня 2016 року" на рахунок №26202518733901, що належить ОСОБА_1 є нікчемними.

Так, згідно матеріалів позовної заяви та відповідно інформації, розміщеної на офіційному веб-сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, на підставі рішення Національного банку України від 23 травня 2016 року № 14/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі Фонд) прийнято рішення від 23 травня 2016 року № 812 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський"" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".

Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 12 липня 2016 року № 124-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі Фонд гарантування) прийнято рішення від 12 липня 2016року №1213, "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк Михайлівський" та делегування повноважень ліквідатора банку".

Так, відповідно до частин першої та другої статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб'єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду.

Згідно з пунктом 17 частини першої статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Частиною другою статті 37 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема: вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом; продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій; повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; зупиняти розподіл капіталу банку чи виплату дивідендів у будь-якій формі; вчиняти дії, спрямовані на виконання плану врегулювання, відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Фонду.

На виконання своїх повноважень уповноважена особа Фонду, зокрема діє без довіреності від імені банку, має право підпису будь-яких договорів (правочинів), інших документів від імені банку (частина четверта статті 37 цього Закону).

Аналіз наведених норм свідчить про те, що уповноважена особа Фонду в частині реалізації своїх повноважень щодо управління банком, до якого застосовано тимчасову адміністрацію та/або ліквідацію банку є, по суті керівником банківської установи, оскільки після призначення тимчасової адміністрації керівництво банку втрачає свої повноваження, а в правовідносинах банку, які виникають з договорів, ним укладених, уповноважена особа Фонду діє як представник сторони договірних відносин.

Отже, юрисдикція спорів, однією зі сторін яких є Фонд, визначається виходячи зі змісту правовідносин та функцій Фонду або його уповноваженої особи.

Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічні висновки зазначені в постанові Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 758/11078/14-ц.

Таким чином, у даному випадку, у зв'язку з тим, що позивач звернувся за захистом порушених прав, що виникли у зв'язку з укладенням цивільно - правової угоди, цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що цей адміністративний позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства України, натомість може бути розглянутий місцевим загальним судом згідно з нормами Цивільного процесуального кодексу України.

За таких обставин, даний спір не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства, а повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

На підставі викладеного, керуючись статтею 109 Кодексу адміністративного судочинства України, -

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ"Банк Михайлівський" ОСОБА_2 , Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії.

Роз'яснити позивачу право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства.

Копію ухвали направити особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом пяти днів з дня отримання копії ухвали з одночасним надісланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Суддя С.О. Удовіченко