Постанова № 69860362, 12.10.2017, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2017 року № 810/685/17

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панченко Н.Д., суддів Панової Г.В., Кушнової А.О., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Київської митниці ДФС про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державної фіскальної служби України (далі також відповідач-1), Київської митниці ДФС (далі також відповідач-2), у якому позивач, з урахуванням уточненої позовної заяви від 06.10.2017 (т.3, а.с. 79-91) просить суд:

- визнати протиправними та скасувати накази Державної фіскальної служби України від 10.01.2017 №03-о «Про звільнення ОСОБА_1В.» та Київської митниці ДФС від 23.01.2016 №44-о «Про проведення розрахунку»;

- поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Київської митниці ДФС або на іншій рівнозначній посаді державної служби;

- стягнути з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 компенсацію за час вимушеного прогулу.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказом ДФС України від 10.01.2017 №03-о його було звільнено з посади першого заступника начальника Київської митниці ДФС з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України у звязку з скороченням чисельності та штату працівників.

Позивач стверджує, що при його звільненні відповідач грубо порушив трудове законодавство, оскільки не вжив достатніх заходів для переведення його на іншу роботу. Позивач також звертає увагу суду, що оспорюваний наказ про звільнення було прийнято відповідачем у період його тимчасової непрацездатності та звільнення не було погоджено з первинною профспілковою організацією, членом якої є позивач.

Відповідачі позов не визнали, на обґрунтування заперечень проти позову зазначили, що позивача було правомірно звільнено з посади першого заступника начальника Київської митниці ДФС згідно з пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку з скороченням штату та чисельності працівників.

Відповідачі наполягають на тому, що звільнення позивача було обумовлене скороченням штату та відмовою позивача від запропонованих посад, що узгоджується з вимогами чинного трудового законодавства.

Враховуючи, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, відсутність потреби у заслуховуванні свідків чи експерта, суд за клопотанням позивача ухвалив розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 2005 року проходив службу у митних органах України.

Наказом Державної фіскальної служби України від 27.07.2015 №2254-0 ОСОБА_1 призначено на посаду першого заступника начальника Київської митниці ДФС (т.2, а.с. 143).

Наказом Державної фіскальної служби України від 10.01.2017 №03-о ОСОБА_1 з 10.01.2017 звільнено з посади заступника начальника Київської митниці ДФС у звязку зі скороченням чисельності та штату працівників відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (т.2, а.с. 155).

Наказом Київської митниці ДФС від 23.01.2017 №44-о Управління фінансування, бухгалтерського обліку та звітності Київської митниці ДФС зобовязано провести з ОСОБА_1 повний розрахунок та виплатити грошову компенсацію за невикористану відпустку і вихідну допомогу (т.2, а.с. 156).

Зі звільненням на підставі вказаного наказу позивач не погоджується, у звязку з чим звернувся до суду з даним позовом.

За загальним правилом, під час вирішення спорів, повязаних з припиненням публічної служби, пріоритетними є норми спеціальних законів, якими врегульовано порядок проходження публічної служби, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Надаючи правову оцінку оспорюваному наказу про звільнення суд виходить з того, що Законом України «Про державну службу» 10.12.2015 № 889-VIII, були врегульовані лише підстави припинення публічної служби, водночас порядок припинення трудових відносин з ініціативи субєкта призначення у разі скорочення чисельності або штату працівників та повязані з цим гарантії вказаним законом не врегульовані.

За цих обставин до спірних правовідносин, у вказаній частині, підлягають застосуванню загальні положення Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII (далі КЗпП).

Відповідно до статті 83 Закону України «Про державну службу», державна служба може бути припинена, у тому числі, за ініціативою субєкта призначення (пункт 4 частини 1 статті 83 Закону України «Про державну службу»).

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу», підставою для припинення державної служби за ініціативою субєкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Частиною 3 цієї ж статті передбачено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Відповідно до статті 36 КЗпП України, зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору.

У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).

За приписами пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Порядок вивільнення працівників, у тому числі з підстав змін в організації виробництва і праці, врегульовано статтею 49-2 КЗпП України.

Відповідно до частини 1 статті 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Частиною 3 статті 49-2 КЗпП передбачено, що одночасно з попередженням про звільнення у звязку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Отже, лише скорочення чисельності чи штату працівників, що поєднується з неможливістю переведення на іншу рівноцінну посаду державної служби, а у разі відсутності рівноцінної посади на іншу роботу у відповідному державному органі, є підставою для звільнення державного службовця за пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» та пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 26.05.2010 №753/11/13-10 «Про розв'язання спорів, що виникають з відносин публічної служби» наголошено, що розглядаючи справи про звільнення публічного службовця з посади, суди повинні зясувати, чи вжито адміністрацією публічного органу всіх зусиль для переміщення або переведення публічного службовця, чи іншого його працевлаштування, як це прямо передбачено частиною другою статті 40 КЗпП.

Тотожна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 01.04.2015 (справа 6-40цс15), де суд зазначив, що власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП, щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобовязаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Тобто субєкт призначення, попереджаючи особу про наступне вивільнення у звязку з скороченням чисельності або штату державних службовців, зобовязаний вжити заходів для переведення працівника за його згодою на рівноцінну посаду, а за відсутності такої посади на іншу роботу.

Судом встановлено, що наказом Державної фіскальної служби України від 11.12.2015 №978 затверджено чисельність працівників територіальних органів ДФС, відповідно до якої у штаті Київської митниці ДФС було передбачено 653 посади (т.3, а.с. 8-10), у тому числі посада першого заступника Київської митниці ДФС.

Наказом Державної фіскальної служби України від 13.06.2016 №520 затверджені зміни до чисельності працівників територіальних органів ДФС, затвердженої наказом Державної фіскальної служби України від 11.12.2015 №978, відповідно до яких чисельність працівників Київської митниці ДФС було зменшено до 652 осіб. (т.3, а.с. 6-7).

Наказом Київської митниці ДФС від 21.06.2016 №169 вирішено увести в дію з 21.06.2016 перелік змін №5 до організаційної структури та перелік змін №9 до штатного розпису на 2016 рік Київської митниці ДФС (т.3, а.с. 11).

Як вбачається з Переліку змін №5 до організаційної структури Київської митниці ДФС, який затверджено головою ДФС України від 13.06.2016, та Переліку змін №9 до штатного розпису на 2016 рік Київської митниці ДФС, який затверджено головою ДФС України від 15.06.2016, посаду першого заступника начальника Київської митниці ДФС виведено із організаційної структури та штатного розпису Київської митниці ДФС (т.3, а.с. 12-13).

10 листопада 2016 року позивачеві вручене письмове попередження про наступне вивільнення у звязку зі змінами в організації виробництва і праці з огляду на затвердження наказом ДФС України від 13.06.2016 №520 змін до чисельності працівників територіальних органів ДФС, затвердженої наказом Державної фіскальної служби України від 11.12.2015 №978 (т.3, а.с. 18).

Одночасно з попередженням про наступне вивільнення позивачеві було запропоновано переведення на іншу посаду в Київській митниці ДФС із переліку наявних вакантних посад.

Судом встановлено, що отримавши вказане попередження разом з пропозицією обійняти іншу посаду в Київській митниці ДФС, позивач висловив згоду на переведення на іншу рівнозначну посаду, про що письмово зазначив на попередженні про наступне вивільнення (т.3, а.с. 18).

Разом з цим, наказом Державної фіскальної служби України від 10.01.2017 №03-о позивача було звільнено з посади заступника начальника Київської митниці ДФС у звязку зі скороченням чисельності та штату працівників відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

У письмових запереченнях проти позову та у судових засіданнях представник відповідачів зазначив, що підставою для звільнення позивача зі служби стала відсутність станом на 10.11.2016 (момент попередження про наступне звільнення) посади, рівнозначної посаді першого заступника начальника митниці.

При цьому враховуючи, що у письмовому попередженні про наступне вивільнення від 10.11.2016 позивач висловив згоду на зайняття лише рівнозначної посади та не зазначав про згоду обійняти одну із запропонованих вакантних посад Київської митниці ДФС, заходи щодо переведення позивача на іншу роботу Державною фіскальною службою не здійснювались. Натомість зі спливом визначеного у частині 1 статті 49-2 КЗпП України двомісячного строку було прийнято наказ про звільнення позивача у звязку з скороченням чисельності та штату працівників.

У контексті викладених доводів представника відповідача суд зазначає, що висловлена позивачем на попередженні про наступне вивільнення згода обійняти рівнозначну посаду сама по собі не звільняє субєкта призначення від встановленого законом обовязку запропонувати позивачеві іншу роботу, якщо виявилось, що обрана ним посада не є вакантною або взагалі відсутня у штатному розписі.

Суд зауважує, що у випадку відсутності можливості запропонувати позивачеві рівнозначну посаду, відповідачі мали запропонувати позивачеві конкретний перелік вакантних посад (іншої роботи), а у випадку відмови позивача обійняти запропоновані посади зажадати від позивача письмової відмови від запропонованих посад.

Верховний суд України у згаданій постанові від 01.04.2015 (справа 6-40цс15) також наголосив, що оскільки обовязок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обовязок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які зявилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Тобто, у даному випадку, лише сукупність таких обставин як відсутність рівноцінної посади та документально підтвердженої відмови позивача обійняти іншу посаду з переліку вакантних посад Київської митниці ДФС, зумовили б настання обставин, за яких відповідач-1 мав би правові підстави для припинення публічної служби позивача з підстав, визначених пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» та пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.

З матеріалів справи слідує, що пропозиція позивачеві іншої роботи відповідачем була здійснена одноразово 10.11.2016, одночасно з попередженням про наступне вивільнення.

При цьому, отримавши від позивача письмову згоду на переведення на рівноцінну посаду та встановивши, що рівноцінні посади державної служби були відсутні, відповідач-1 жодних дій, направлених на пропозицію позивачеві іншої роботи не вчинив, хоча з самої згоди очевидно, що позивач бажав продовжити публічну службу.

Окрім викладеного судом також встановлено, що з моменту виникнення обставин, що зумовили зміну штату та чисельності Київської митниці ДФС затвердження змін до чисельності працівників територіальних органів ДФС відповідно до наказу ДФС України від 13.06.2016 та до 02.11.2016 у Київській митниці ДФС існувала рівноцінна вакантна посада, а саме, посада заступника начальника Київської митниці ДФС.

З матеріалів справи судом зясовано, що 02.11.2016 позивач звернувся до начальника Київської митниці ДФС з службовою запискою, у якій проінформував, що його не було попереджено про наступне вивільнення у звязку з скороченням штату та чисельності Київської митниці ДФС (т.1, а.с. 28-30).

У цій же службовій записці позивач також повідомив про свою згоду обійняти вакантну посаду заступника начальника Київській митниці ДФС, для чого також додав відповідну заяву (т.1, а.с. 28-30).

Разом з цим, 02.11.2016 на вказану вакантну посаду наказом Державної фіскальної служби України №3556-о було призначено ОСОБА_2 заступника начальника Кіровоградської митниці ДФС шляхом переведення (т.1, а.с. 26).

Водночас причин, з яких вказана вакантна посада не могла бути запропонована позивачеві та причин, які б виправдовували зволікання відповідачів щодо повідомлення позивача про наступне вивільнення та пропозиції йому роботи, відповідачі під час розгляду справи не повідомили.

У контексті викладеного суд також зазначає, що матеріали справи не містять доказів, що віддаючи перевагу ОСОБА_2, відповідач-1 врахував кваліфікацію і продуктивність праці позивача та інші обставини, що свідчать про переважне право позивача на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці.

За таких обставин суд зазначає, що звільнення позивача відбулось з порушенням вимог, встановлених статтею 87 Закону України «Про державну службу» та з порушенням визначеної у статті 49-2 Кодексу законів про працю України процедури, а тому є незаконним.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Така ж позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 21.05.2014 та від 01.07.2014 (реєстраційні номери судових рішень в ЄДРСР - 39088425 та 39891898 відповідно).

Отже, вимоги позивача про визнання незаконним та скасування наказів Державної фіскальної служби України від 10.01.2017 №03-о «Про звільнення ОСОБА_1В.» та Київської митниці ДФС від 23.01.2016 №44-о «Про проведення розрахунку» є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про поновлення на посаді першого заступника начальника Київської митниці ДФС або на іншій рівнозначній посаді, суд зауважує наступне.

Згідно з частиною 1 статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Аналіз положень частини першої статті 235 КЗпП України свідчить, що незалежно від наступних змін в організації підприємства, установи, працівник підлягає поновленню на посаді, з якої він був незаконно звільнений.

Таким чином позивач підлягає поновленню на тій посаді та у тому органі, з якого він був протиправно звільнений, а саме, на посаді першого заступника начальника Київської митниці ДФС.

Частиною 2 статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Верховний Суд України у постанові від 14.01.2014 (справа №21-395а13) зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 Порядку №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку №100, усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, у якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

У пункті 6 Постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 №13 Пленум Верховного Суду України зазначив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з довідки Київської митниці ДФС від 27.02.2017 №37, середньоденна заробітна плата позивача складає 424,49 грн.

Суд зазначає, що період вимушеного прогулу позивача складає 180 днів та обчислюється починаючи з першого дня після звільнення - з 24.01.2017 по день прийняття рішення суду про поновлення позивача на роботі, тобто по 12.10.2017.

Таким чином, розмір середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 76408,20 грн. (181 х 424,49).

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно статті 5-1 Кодексу законів про працю України, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визначаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, на підставі встановлених судом фактів та обставин, враховуючи, що мотивація та докази, наведені відповідачами під час розгляду адміністративної справи, не дають суду підстав для висновків, які б спростовували доводи позивача, а позивачем доведено суду обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд дійшов висновку, що аміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Враховуючи зазначене, суд вважає за необхідне постанову суду у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Київської митниці ДФС та у частині стягнення з відповідача-1 суми середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах одного місяця допустити до негайного виконання.

Розглядаючи заяву позивача про встановлення судового контролю за виконанням цієї постанови, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень частини 1 статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, зобов'язання суб'єкта владних повноважень подавати до суду звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не обов'язком.

У даному випадку суд не знайшов, а позивачем не наведено достатніх підстав, які б свідчили про необхідність встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 128,159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати накази Державної фіскальної служби України від 10.01.2017 №03-о «Про звільнення ОСОБА_1В.» та Київської митниці ДФС від 23.01.2016 №44-о «Про проведення розрахунку».

Поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Київської митниці ДФС.

Стягнути з Державної фіскальної служби України (ідентифікаційний код 39292197, місцезнаходження: м. Київ, Львівська площа, буд. 8) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) суму середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі 76408 (сімдесят шість тисяч вісімсот тридцять дві) грн. 20 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Допустити негайне виконання постанови суду у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Київської митниці ДФС та у частині стягнення з Державної фіскальної служби України суми середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах одного місяця.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддяПанченко Н.Д.

СуддіПанова Г.В.

ОСОБА_3

Повний текст постанови виготовлено та підписано 12.10.2017.