Ухвала суду № 69859156, 25.10.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 жовтня 2017 року м. Київ К/800/25932/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого, суддіГорбатюка С.А.СуддівЄрьоміна А.В. Стрелець Т.Г. провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_4 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) "Банк "Київська Русь" Волкова Олександра Юрійовича про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року

в с т а н о в и л а :

У липні 2015 року ОСОБА_4 у Львівському окружному адміністративному суді пред'явила позов до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк "Київська Русь" Волкова О.Ю. про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2015 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2015 року скасовано та закрито провадження у справі.

ОСОБА_4 звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2015 року залишити в силі.

У касаційній скарзі зазначає, що характер спірних правовідносин та склад їх учасників, судове оскарження рішень, дій, бездіяльності Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк "Київська Русь" Волкова О.Ю., підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження, суд апеляційної інстанції, з посиланням на постанову Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі № 21-4846а15, виходив із того, що спір у справі не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки спірні відносини виникли між сторонами внаслідок невиконання стороною договору банківського вкладу та відшкодування шкоди за процедурою ліквідації банку.

Із такими висновками колегія суддів Вищого адміністративного суду України погодитись не може.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з пунктами 1, 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

Головною ознакою публічно-правового спору є участь у ньому хоча б однією із сторін суб'єкта владних повноважень - органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових чи службових осіб, іншого суб'єкта при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Владна управлінська функція розуміється як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань. Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним владних управлінських функцій та повноважень, при цьому ці функції та повноваження повинні здійснюватись суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Як встановлено частиною другою статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон № 4452-VI) встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України (частини перша, третя статті 1 Закону).

Відповідно до частини першої, другої статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку (частина перша статті 4 Закону № 4452-VI).

Відповідно до пункту 17 статті1 Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Як передбачено частиною другою статті 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, повідомляє про це рішення Фонд гарантування вкладів фізичних осіб для вжиття ним заходів, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

За правилами частини першої статті 34 Закону № 4452-VI Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Згідно з частиною восьмою статті 36 Закону № 4452-VI дія Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" на банки не поширюється.

За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Нормативне регулювання статусу Фонду та процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та їх ліквідації дозволяє зробити висновок, що Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду виконує від імені Фонду делеговані останнім повноваження щодо ліквідації банку та гарантування вкладів фізичних осіб, тому спори, які виникають у цих правовідносинах, зокрема щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності уповноваженої особи Фонду в межах здійснення тимчасової адміністрації та процедури ліквідації банку, є публічно-правовими та підлягають вирішенню за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Висновок суду апеляційної інстанції щодо непідвідомчості даного спору адміністративним судам є невірним.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне відзначити, що Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон № 2343-ХІІ) визначено умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

Цим Законом регулюються відносини щодо відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, які вирішуються у порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України.

Частиною третьою статті 2 Закону № 2343-ХІІ встановлено, що законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.

З матеріалів справи вбачається, що у даній справі розглядаються правовідносини, до яких підлягають застосуванню положення Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Вказаний Закон є спеціальним, ним регулюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України.

Тобто, в даному випадку ліквідаційна процедура, яка застосовується при ліквідації банку, в силу відмінного правового регулювання відрізняється від процедури, передбаченої нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Відповідно до статті 7 Закону № 2343-ХІІ порядок ліквідації банкрута здійснюється шляхом застосування судових процедур банкрутства.

Отже, необхідною умовою для застосування до спірних правовідносин у частині задоволення кредиторських вимог у рамках норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є безпосередня наявність порушення справи про банкрутство у господарському суді.

В даному випадку, ліквідація банку здійснюється на підставі постанови Правління Національного банку України відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", якими не передбачено порушення справи про банкрутство у господарському суді, а тому норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" до спірних правовідносин не застосовуються.

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Враховуючи зазначені норми та обставини справи, з метою забезпечення дотримання вимог статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відступлення від правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 16 лютого 2016 року у справі № 21-4846а15 та вирішення даної справи саме у порядку адміністративного судочинства.

Вищенаведені обставини у відповідності до частини першої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення апеляційного суду і направлення справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210, 220, 222, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року скасувати, а адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" Волкова Олександра Юрійовича про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії направити до суду апеляційної інстанції для продовження апеляційного розгляду.

Ухвала є остаточною, оскарженню не підлягає.

Судді Горбатюк С.А.

Єрьомін А.В.

Стрелець Т.Г.