Ухвала суду № 69858480, 17.10.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2017 року м. Київ К/800/23605/17

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Маринчак Н.Є., Олендера І.Я., при секретарі судового засідання Савченко А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Офісу великих платників податків ДФС

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.02.2017 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2017 року

у справі № 826/92/16

за позовом Приватного акціонерного товариства «Датагруп»

до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Приватне акціонерне товариство «Датагруп» звернулось до суду з адміністративним позовом до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.02.2017 року у справі № 826/92/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2017 року, позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників від 21.10.2015 року № 0002164201, № 0002174201, № 00021842013.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

У судовому засіданні представник відповідача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник позивача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки Приватного акціонерного товариства «ДатаГруп» з питань правильності обчислення та своєчасності сплати до державного бюджету податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Сібол» за період 01.01.2013 року по 31.12.2014 року відповідачем складено акт від 07.10.20115 року № 54/28-10-42-10/31720260, яким встановлено порушення: - п.п. 138.1, 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2013 рік в сумі 4 656 642, 00 грн. та завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування за 2014 рік на загальну суму 184 371, 00 грн.; - п.п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 4 983 719, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 21.10.2015 року: - № 0002164201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 7 475 579, 00 грн., в тому числі за основним платежем - 4 983 719, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 2 491 860, 00 грн.; - № 0002174201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на 6 984 963, 00 грн., в тому числі за основним платежем - 4 656 642, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 2 328 321, 00 грн.; - № 0002184201, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 184 371, 00 грн.

Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу про нереальність господарських відносин позивача з його контрагентом.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем безпідставно, оскільки під час судового розгляду не доведено факту допущення порушень позивачем.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на таке.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

В силу п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між позивачем та ТОВ «Компанія Енергомаш» укладено договір купівлі-продажу, на виконання якого надано податкові накладні, видаткові накладні, рахунки, копії сертифікатів, товарно-транспортної накладної.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Сібол» укладені договори щодо надання послуг по технічному обслуговуванню обладнання. У додатку №1 до договорів наведено перелік обладнання (автоматичних телефонних станцій), щодо яких мають виконуватись по технічному обслуговуванню на ділянках у містах України.

Також між позивачем та ТОВ «Сібол» укладено договір на технічне обслуговування ліній зв'язку, за умовами якого виконавець приймає на себе зобов'язання по виконанню робіт з технічного обслуговування оптичних волокон, які належать замовнику у волоконно-оптичному кабелі на ділянках, згідно з переліком, що міститься у додатку №1 до цього договору.

Між позивачем та ТОВ «Сібол» укладено договір поставки та договір придбання обладнання.

Послуги по технічному обслуговуванню і товари замовлялись та придбавались у ТОВ «Сібол» з метою виконання зобов'язань позивача щодо надання телекомунікаційних послуг перед замовниками, зокрема такими як ДП ВАТ «Київхліб» «Хлібокомбінат», ВАТ «УБР».

На підтвердження реальності господарських операцій та мети придбання товарів та послуг для провадження господарської діяльності позивач надав: господарські договори виконання робіт та поставки товарів з додатками до них, акти приймання-передачі послуг, накладні, податкові накладні, декларації про відповідність продукції вимог Технічного регламенту з електромагнітної сумісності обладнання щодо операцій придбання; господарські договори щодо надання телекомунікаційних послуг, акти прийому-передачі цифрових каналів, акти на внутрішнє переміщення обладнання, акти прийому-передачі обладнання, довідки про відсутність скарг абонентів, про використання обладнання та щодо каналоутворюючого обладнання; бухгалтерські довідки щодо обліку обладнання та активів на балансі підприємства, ліцензії на здійснення господарської діяльності у сфері зв'язку.

Встановлено, що складені у межах спірних правовідносин акти приймання - передачі наданих послуг, податкові накладні, відповідають вимогам частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оформлені належним чином, містять відмітки та підписи уповноважених осіб, відображають суть спірних операцій, а тому вказані документи мають юридичну силу та підтверджують участь контрагента у наданні послуг та постачання товару.

Позивач здійснює діяльність у сфері зв'язку, у зв'язку із чим отримав ліцензію Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації на здійснення діяльності з надання послуг міжнародного фіксованого телефонного зв'язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання каналів електрозв'язку на всій території України, ліцензію Національної комісії з питань регулювання зв'язку України серії на здійснення діяльності з надання послуг фіксованого міжміського телефонного зв'язку з правом технічного обслуговування та експлуатації технічних мереж і надання каналів електрозв'язку на території Автономної Республіки Крим, м. Київ, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Київської, Миколаївської, Рівненської, Харківської, Хмельницької та Черкаської областей.

Враховуючи наведене, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що господарські операції позивача з зазначеними вище контрагентами здійснювались в межах господарської діяльності, є реальними, та підтверджуються необхідними документами.

Посилання податкового органу на відсутність інформації про трудові ресурси, складські приміщення, транспорт та устаткування є лише припущенням контролюючого органу та не підтверджується будь-якими доказами.

Крім того, постановою старшого слідчого з ОВС 4-го відділу слідчого управління кримінальних розслідувань Головного управління фінансових розслідувань ДФС від 01.04.2016 року закрито кримінальне провадження № 32013170000000044 в частині внесеного до ЄРДР за фактом ухилення від сплати податків службовими особами ПрАт «ДатаГруп» за ч.ч. 2, 3 ст. 212 Кримінального кодексу України у зв'язку з відсутністю в діях осіб складу злочину.

Таким чином, судами попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.02.2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2017 року у справі № 826/92/16 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Н.Є.Маринчак

І.Я.Олендер