Ухвала суду № 69858330, 25.10.2017, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/1853/16-а

Головуючий у 1-й інстанції:Дмитришена Р.М.

Суддя-доповідач: Білоус О.В.

25 жовтня 2017 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білоуса О.В.

суддів: Совгири Д. І. Курка О. П. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Мирошниченко С.О.,

представників позивача - Томенко Р.В., Супруна М.І.

представників відповідача - Островерха Р.В., Кривонос І.Г., Левчук Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 11 липня 2017 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гайсинський молокозавод" до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гайсинський молокозавод" звернулось з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України у Вінницькій області в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 27.10.2016 року №0003381401, яким збільшено товариству суму грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств та № 0003421402, яким застосовано до товариства штрафні санкції.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 11 липня 2017 року позовні вимоги ТОВ «Гайсинський молокозавод» задоволено в повному обсязі.

Не погодившись із прийнятим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Зокрема, в апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного її вирішення.

Представники відповідача в судовому засіданні підтримали вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити.

Представники позивача в судовому засіданні заперечили проти доводів апеляційної скарги, у зв'язку з чим просили залишити її без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача та представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах апеляційної скарги у відповідності до частини 1 статті 195 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ТОВ "Гайсинський молокозавод" зареєстровано як юридичну особу Гайсинською районною державною адміністрацією Вінницької області 17.04.2006 року. Позивач є платником податку на прибуток приватних підприємств.

В період з 25.08.2016 року по 05.10.2016 року Головним управлінням ДФС у Вінницькій області, відповідно до наказу від 12.08.2016 року за №501, проведено планову виїзну перевірку ТОВ "Гайсинський молокозавод" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 30.06.2016 року.

Результати перевірки оформлено актом від 12.10.2016 року за №150/1401/34309918 (том 3, а.с. 58-130).

Відповідно до висновків, викладених в зазначеному акті, в ході перевірки встановлено порушення позивачем, які полягають в наступному.

- в порушення підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пп.135.5.4 п.135.5 ст.135, п. 137.10 ст.137 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VІ (із змінами та доповненнями), підпункту 134.1.1. пункту 134.1. статті 134., пункту 138.2., пункту 138.4., підпункту 138.8.1 пункту 8 статті 138 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ (із змінами та доповненнями), пункту 15 П(С)БО 7 "Основні засоби", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України "Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку" від 27.04.2000 року №92 (із змінами та доповненнями), пункту 24 П(С)БО 9 "Запаси", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України "Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку" від 20.10.1999 №246 (із змінами та доповненнями), додатку 5 "Картка обліку пробігу (наробітку) пневматичної шини" та пункту 7.1 Наказу Міністерства транспорту і зв'язку від 20.05.2006 №48 "Експлуатаційні норми середнього ресурсу пневматичних шин колісних транспортних засобів спеціальних машин, виконаних на колісних шасі, для особливих умов експлуатації", пунктів 8.4, 8.5 та додатка 12 до "Правил експлуатування акумуляторних свинцевих стартерних батарей колісних транспортних засобів і спеціальних машин, виконаних на колісних шасі", затверджених наказом Мінтранспорту та зв'язку України від 02.07.2008 №795 підприємством занижено доходи, завищено витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування та витрати, що впливають на формування фінансового результату до оподаткування (прибуток або збиток), визначений у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності (відповідно до Звіту про фінансові результати (Звіту про сукупний дохід) на загальну суму, в результаті чого занижено додаток на прибуток за період з 01.01.2014 по 30.06.2016 всього в сумі 4 171 409 грн. в т.ч. за 2014 рік в сумі 3 617 637 грн., за 2015 рік в сумі 530 097 грн., за 1 квартал 2016 року в сумі 15779 грн., за 2 квартал 2016 року в сумі 7896 грн.;

- в порушення п. 185.1 ст.185, п. 186.1 ст.186, п. 187.1 ст.187, п. 188.1 ст.188 Податкового кодексу України від 02.12.2010 за №2755-VI із змінами та доповненнями та пункту 6 розділу VІ наказу Мінфіну України №966 від 23.09.2014 "Про затвердження форм та порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість" зареєстрованого Мін'юстом 23.01.2015 за №13 (із змінами та доповненими) ТОВ "Гайсинський молокозавод" занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в сумі 100497 грн. в т.ч.: січень 2015 року в сумі 54550 грн.; лютий 2015 року в сумі 9394 грн.; березень 2015 року в сумі 4630 грн.; квітень 2015 року в сумі 17847 грн.; травень 2015 року в сумі 8100 грн.; червень 2015 року в сумі 5976 грн.;

- ст.1 Закону України №185/94-ВР від 23.09.1994 "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (зі змінами та доповненнями), п.1 Постанови Правління Національного Банку України від 20.11.2014 №734 "Про врегулювання ситуації на валютному ринку України" та п.1 Постанови Правління Національного Банку України від 03.03.2016 №140 "Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України", - в частині порушення законодавчо встановлених строків надходження валютної виручки за розрахунками по контракту №080814 від 08.08.2014 із нерезидентом - "Madina Al-Salam Trade EST'", Хашимитское Королевство Иордания та по контракту №30 TR від 25.02.2015, із нерезидентом - "RISOIL BULGARIA LTD", Болгарія.

- ст.1 Указу Президента України №319/94 від 18.06.1994 "Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами"; п.1 ст.9 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" №15-93 від 19.02.1993 в частині порушення вимог щодо строків декларування валютних цінностей станом на 01.07.2016;

- п.п.39.4.2 п.39.4 ст.39 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (із змінами та доповненнями) в частині неподання Звіту про контрольовані операції за звітний період 2015 року;

- п. 3.5 та п. 7.24 Положення "Про ведення касових операцій у національній валюті в Україні", затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637 (із змінами та доповненнями) в частині перевищення ліміту залишку готівки в касі на суму 4056,13 грн.;

- вимог ст. 51, абз. б) п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України від 02.12.2010 за №2755-VI, а саме у Податковій звітності про суми доходів нарахованих (сплачених) на користь платника податку - І-IV квартали 2014 року не відображено виплати громадянам за реалізацію власної продукції тваринництва за 179 "ознакою доходу" та у Податковому розрахунку за II квартал 2015 року відображено виплату за 101 "ознакою доходу" працівнику з РНОКПГІ 2184705227, а фактичне достовірний РНОКПП 2164705227;

- вимог пункту 4 частини 2 статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року № 2464-VI із наступними змінами та доповненнями та вимоги п.1 розділу III Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 435 від 14 квітня 2015 року, а саме при граничному терміну подання звіту 22.06.2015 ТОВ "Гайсинський молокозавод" подано 23.06.2015.

З огляду на виявлені порушення ГУ ДФС у Вінницькій області 27 жовтня 2016 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0003381401, яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 5081737,00 грн., в тому числі основного платежу - 4171409,00 грн. та фінансової санкції 910328,00 грн., а також податкове повідомлення-рішення №0003421402, яким до товариства застосовано штрафні санкції в розмірі 365400,00 грн.

Позивач, вважаючи прийняті податковим органом податкові повідомлення-рішення протиправними, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги позивача, виходив з того, що відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції і не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги з огляду на наступне.

Визначаючись щодо протиправності податкового повідомлення-рішення від 27 жовтня 2016 року №0003381401, судова колегія апеляційної інстанції зважає на наступне.

Відповідно до матеріалів перевірки, контролюючим органом виявлено, що у перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з фіктивними суб'єктами господарювання - покупцями. Зокрема, контрагентами ТОВ "Торглайнсенд", ТОВ "Дайнекс", ТОВ Стайл ЛТД", ТОВ "Рокдейл" та ТОВ "Ромаростар".

Як пояснено представником відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, ТОВ "Гайсинський молокозавод" не здійснювало відвантаження молочної продукції вказаним контрагентам-покупцям, а лише надавало податкову вигоду останнім у вигляді технічного податкового кредиту за рахунок відображення операцій по поставці молочної продукції, яка фактично здійснена іншими особам.

На думку податкового органу, кошти від вказаних контрагентів не є оплатою за поставлену продукцію, а підпадають під визначення безповоротної фінансової допомоги.

Крім того, зі змісту Акту, складеного за наслідками проведення перевірки позивача, вбачається, що товариством включено до витрат суми вартості нових акумуляторних батарей та суми нових автомобільних шин при установці їх на транспортні засоби, в той час як податковий орган притримується думки, що шини та акумулятори списуються з балансу внаслідок невідповідності визнання активом.

Разом з тим судова колегія звертає увагу на той факт, що судом першої інстанції в ході розгляду даної справи, що не спростовано представниками відповідача в суді апеляційної інстанції, установлено, що розмір фінансової допомоги в ході перевірки визначався на підставі первинних документів позивача, а в Акті перевірки товариства податковий орган вказав про відображення проводками в бухгалтерському обліку взаємовідносин з контрагентами-покупцями та про відображення отриманих коштів, що у своїй сукупності дає підстави для спростування твердження представників відповідача про дефектність первинної документації позивача.

В призмі питання, яке розглядається, судова колегія апеляційної інстанції звертає увагу на той факт, що питання стосовно виконання вимог договорів та рух активів відповідно до первинної документації, зокрема, договорів, видаткових і податкових накладних, виписки банків, регістри були предметом дослідження в рамках призначення судово-бухгалтерської експертизи, внаслідок чого встановлено, що надані позивачем документи (копії яких знаходяться в матеріалах справи) є первинними документами в розумінні вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та у своїй сукупності повністю підтверджують факт здійснення спірних господарських операцій, що відображено у Висновку судового експерта від 04.05.2017 року №08/12/2016/02-03 (том 3).

Судова колегія апеляційної інстанції, проаналізувавши докази у справі, вважає, що наданий висновок експерта є обґрунтованим та таким, що підготовлений з урахуванням первинних документів позивача, внаслідок чого підстав для неврахування останнього при прийнятті рішення у даній справі не вбачається.

Так, відповідно до Висновку, проведеним дослідженням документально підтверджуються податкові зобов'язання ТОВ "Гайсинський молокозавод" за операціями з реалізації продукції (товарів) покупцям ТОВ "Торглайнсенд", ТОВ "Дай некс", ТОВ "Стайл ЛТД", ТОВ "Рокдейл", ТОВ "Ромаростар" за період з 01.01.2014 роки по 30.06.2016 роки та їх повне відображення в податкових деклараціях на додану вартість та податку на прибуток за відповідні періоди.

Зокрема, за результатом проведення аналізу первинної документації позивача, сформованої під час здійснення господарських операцій з контрагентами, експертом встановлено, що ТОВ "Гайсинський молокозавод" повністю відобразило в складі оподатковуваних доходів за 2014, 2015 роки та І півріччя 2016 року доходи від реалізації продукції та товарів по рахунку 70 "Доходи від реалізації" в складі якого, поза іншими, відображені операції продажу Підприємством продукції товарів покупцям ТОВ "Торглайнсенд", ТОВ "Дайнекс", ТОВ "Стайл ЛТД", ТОВ Рокдейл", ТОВ "Ромаростар".

Податкові накладні виписані на адресу покупців ТОВ "Торглайнсенд", ТОВ "Дайнекс", ТОВ "Стайл ЛТД", ТОВ "Рокдейл", ТОВ "Ромаростар" відображені Підприємством в Декларації з податку на додану вартість за відповідні періоди.

Погашення дебіторської заборгованості перед Підприємством за отрима ну продукцію (товари) здійснювалось шляхом перерахування безготівкових коштів ТОВ "Торглайнсенд", ТОВ "Дайнекс", ТОВ "Стайл ЛТД", ТОВ "Рокдейл", ТОВ "Ромаростар", що документально підтверджується наданими на дослідження виписками з особових банківських рахунків Підприємства.

В наданих на дослідження документах відсутні будь-які документальні підтвердження зміни сторонами правочину правових підстав перерахування коштів.

Натомість, в розділі "Порядок розрахунків" договорів, укладених між Підприємством та ТОВ "Торглайнсенд", ТОВ "Дайнекс", ТОВ "Стайл ЛТД", ТОВ "Рокдейл", ТОВ "Ромаростар" передбачається безумовне зобов'язання покупця щодо повного розрахунку за отриману продукцію протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту поставки.

Таким чином, наданими на дослідження позивачем документами не підтверджено факт отримання ТОВ "Гайсинський молокозавод" від ТОВ "Торглайнсенд", ТОВ "Дайнекс", ТОВ "Стайл ЛТД", ТОВ "Рокдейл", ТОВ "Ромаростар" безповоротної фінансової допомоги, а навпаки, документально підтверджується операція з реалізації готової продукції та товарів, що повністю відображена у складі оподатковуваних доходів за 2014, 2015 та І півріччя 2016 року в декларації з податку на прибуток та декларації з податку на додану вартість (податкове зобов'язання) за відповідні періоди.

Також, документально підтверджена операція отримання коштів ТОВ "Гайсинський молокозавод" від ТОВ "Торглайнсенд", ТОВ "Дайнекс", ТОВ "Стайл ЛТД", ТОВ "Рокдейл", ТОВ "Ромаростар" в оплату за реалізовану продукцію в сумі 22 471 813,07 грн. протягом 2014 - 2015 років.

В свою чергу, відповідно до висновку експерта наданими документами та обліковими регістрами не підтверджуються висновки акту перевірки ГУ ДФС у Вінницькій області щодо не включення до складу "Інших доходів" в рядок 03 Декларації та рядок 03.10 Додатку ІД суму безповоротної фінансової допомоги.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідачем не заперечувалось наявність первинної документації у позивача, що відображено і в самому Акті перевірки, а підставою для висновку податкового органу про отримання безповоротної фінансової допомоги стало відсутність реальних господарських операцій із вищевказаними платниками податків-контрагентами.

Представник відповідача, стверджуючи про фіктивний характер господарських операцій товариства-позивача з контрагентами-покупцями, в своїх поясненнях наданих суду апеляційної інстанції, посилався на те, що відповідно до товарно-транспортних накладних, наданих до перевірки, вказано лише місто і не зазначено пункту розвантаження, що не дає можливість встановити місце розвантаження.

В даному випадку судом першої інстанції надано обгрунтовану та правомірну оцінку вищезазначеній аргументації податкового органу, з якої вбачається, що товарно-транспортна накладна є транспортною документацією, яка підтверджує операції саме з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання/продажу товару. Документи обумовлені правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом, зокрема, товарно-транспортна накладна, не є документом первинного бухгалтерського обліку, що підтверджує обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

До того ж, на думку судової колегії, посилання відповідача в обгрунтуваннях доводів апеляційної скарги на те, що платник не мав фактичної (реальної) господарської діяльності з названими контрагентами з огляду на відсутність працюючих на зазначених підприємствах є необгрунтованими та на разі не свідчать про сумнівність операцій, які розглядаються, оскільки, як правомірно зазначив суд першої інстанції, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції, необхідні для виконання операцій особи можуть бути залучені платником за цивільно-правовими договорами.

Загалом же, як вбачається з матеріалів справи, на момент складання податкових накладних контрагенти позивача були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку та були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Щодо розбіжностей задекларованих показників податкового обліку, то судова колегія апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо того, що порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків. Крім того, чинне законодавство не покладає на підприємство обов'язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів, оскільки у законодавстві України закріплено принцип персональної відповідальності, згідно якого особа має нести відповідальність за вчинені нею правопорушення, а не за правопорушення інших осіб.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

Наявність певної аналітичної інформації з інформаційних систем податкового органу або відомості, одержані від інших підрозділів податкової служби чи інших органів державної влади, можуть свідчити лише про наявність у податкового органу певних сумнівів, однак не доказують з достовірністю того факту, що в дійсності позивач не міг продати товар контрагентам.

В розрізі викладеного, судова колегія апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що висновки відповідача не можуть ґрунтуватися на податковій інформації по контрагентах позивача, та не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Щодо посилань представника відповідача в наданих поясненнях та в обгрунтуваннях апеляційної скарги на наявність матеріалів кримінального провадження, як на підставу вважати контрагентів позивача ТОВ "Стайл ЛТД", ТОВ "Рокдейл", ТОВ "Ромаростар" учасниками тіньового сектору, то судова колегія критично ставиться до останніх, з огляду на те, що факт наявності такого кримінального провадження не є безумовним доказом порушення саме позивачем податкового законодавства, оскільки норма частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України поширюється лише на особу, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову. Тому обов'язковими є лише обставини щодо безпосередньо цієї особи (засудженого (виправданого) або притягнутого (не притягнутого) до відповідальності), а не щодо інших осіб.

До того ж, судом першої інстанції встановлено, що вироками судів відносно посадових осіб контрагентів позивача ТОВ "Торглайнсенд" та ТОВ "Дайнекс" не установлено протиправної діяльності посадових осіб саме позивача за спірними операціями, а в судовому засіданні суду апеляційної інстанції представниками відповідача вказане не спростовано.

Щодо посилань відповідача в обгрунтуваннях доводів апеляційної скарги на правову позицію Верховного Суду України, то судова колегія апеляційної інстанції, враховуючи встановлені обставини даної справи, вважає останні помилковими, оскільки а ні судом першої інстанції, а ні судом апеляційної інстанції не встановлені обов'язкові для застосування даної позиції ВСУ обставини. Зокрема, не встановлено факту визнання вироком суду фіктивності підприємства контрагента платника податків і не встановлено факту формального складання первинних документів за відповідними господарськими операціями.

Згідно змісту вироку Печерського районного суду м. Києва та Солом'янського районного суду м. Києва, копії яких наявні в матеріалах справи, судом в межах цих справ не надавалась правова оцінка первинної документації, оформленої за наслідком господарських операцій з товариством-позивача.

В той же час, згідно вироку Печерського районного суду м. Києва затверджено угоду про визнання винуватості від 15.02.2016 року між прокурором Київської місцевої прокуратури та обвинуваченим ОСОБА_10 по кримінальному провадженню №32016100060000016 від 28.01.2016 року. Вироком Солом'янського районного суду м. Києва затверджено угоду про визнання винуватості від 22.07.2015 року між старшим прокурором прокуратури Шевченківського району та ОСОБА_11 по кримінальному провадженню №3201410010000150 від 30.09.2014 року.

В даному випадку, чинним законодавством розрізняються вироки в кримінальних справах та вироки на підставі угоди. Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.12.2015 року №13 визначено, що "вирок ухвалений на підставі угоди у такому випадку (стосовно однієї із декількох осіб) не має преюдиційного значення для кримінального провадження відносно інших осіб, а визнання винуватості першою не є доказом вини останніх". Тобто, фактично визначено, що вирок на підставі угоди не має преюдиційного значення для інших осіб, які не є учасниками такої угоди.

Також, згідно позиції ВАСУ при вирішенні адміністративної справи не може враховуватися вирок про визнання особи винною у скоєнні злочину, передбаченого ст. 205 Кримінального кодексу України, коли таким вироком не було встановлено жодних обставин стосовно підприємства-платника податків, а встановлені вироком обставини не спростовують реальність спірних господарських операцій, оскільки фінансово-господарські правовідносини між платником - позивачем і контрагентом у кримінальній справі не досліджувалися (Ухвали ВАСУ від 01.03.2016 р. № в ЄДРСРУ 56423070, від 01.12.2015 р. № в ЄДРСРУ 54018242).

Таким чином, відповідачем не доведено, що позивач як платник податку, діяв без належної обачності й обережності при виборі контрагента. Також відповідачем не доведено, а ні освіченість позивача про можливі порушення, які допускали його контрагенти, а ні те, що його самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з цими підприємствами було одержання податкової вигоди.

Судом першої інстанції вірно та доцільно наголошено на необхідності дотримання позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Так, наведені відповідачем аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 КАСУ.

Щодо висновків податкового органу про завищення підприємством собівартості реалізованих товарів, робіт послуг за період з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року на загальну суму 188 358 грн., за період з 01.01.2015 року по 30.06.20016 року на загальну суму 514 324, 00 грн., то судова колегія зауважує наступне.

За результатами перевірки, товариством позивача включено до витрат суми вартості нових автомобільних шин пневматичних та суми вартості нових акумуляторних батарей при установці їх на транспортні засоби.

Притримуючись позиції стосовно того, що вартість шин та акумуляторів списується на витрати в момент визнання їх непридатними, фіскальним органом визначено, що позивачем порушено п. 138.2, п. 138.4, до п.п. 138.8.1 п. 138.8 ст 138 ПК, пункт 15 П(С)БО 7 "Основні засоби", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України "Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку" від 27.04.2000 року №92 (із змінами та доповненнями), пункт 24 П(С)БО 9 "Запаси" затвердженого Наказом міністерств фінансів України "Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку" від 20.10.1999 року №246 (із змінами та доповненнями), додаток 5 "Картка обліку пробігу (наробітку пневматичної шини" та пункту 7.1 Наказу Міністерства транспорту і зв'язку від 20.05.2006 року №488 "Експлуатаційні норми середнього ресурсу пневматичних шин колісних транспортних засобів спеціальних машин, виконаних на колісних шасі, для особливих умов експлуатації", пункти 8.4, 8.5 та додаток 12 до "Правил експлуатування акумуляторних свинцевих стартерних батарей колісних транспортних засобів і спеціальних машин, виконаних на колісних шасі", затверджених наказом Мінтранспорту та зв'язку України від 02.07.2008 року №795.

В даному випадку, судова колегія апеляційної інстанції погоджується з позицією суду першої інстанції щодо того, що накази не встановлюють правила ведення податкового обліку платника податків, а в одночасному застосуванні з положеннями Податкового кодексу припускають неоднозначне (множинне) трактування.

В силу п. 138.1 ст. 138 ПК, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно п. 138.4 ст. 138 ПК, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до п.п. 138.8.1 п. 138.8 ст 138 ПК, до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Як встановлено судом першої інстанції, TOB "Гайсинський молокозавод" за даними бухгалтерського обліку, в момент установлення пневматичних шин колісних транспортних засобів спеціальних машин на автомобіль та акумуляторних свинцевих стартерних батарей колісних транспортних засобів і спеціальних машин, складено акт списання із відтворенням інформації установлення шин та акумуляторів із зазначенням автомобіля (ТЗ). При цьому, позивачем при передачі шин та акумуляторів в експлуатацію, їх вартість списувалась на повну вартість придбання таких комплектуючих. В подальшому, підприємством вівся їх аналітичний облік у кількісному вираженні за матеріально відповідальними особами, що передбачено наказами підприємства про облікову політику та не суперечить вимогам п. 15 П(С)БО щодо обліку витрат, що здійснюються для підтримання транспортного засобу в робочому стані.

Крім того, правомірність такого обліку підтверджено висновками експерта за результатами проведення судового-економічної експертизи від 04.05.2017 року №08/12/2016/02-03.

Так, відповідно до Висновку судового експерта від 04.05.2017 року №08/12/2016/02-03 вказано, що проведеним дослідженням, із врахуванням прийнятих положень в Наказі про облікову політику, відповідно до положень пп.14, 15 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 року №92 та пункту 29 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 30.09.2003 року №561, документально підтверджуються операції ТОВ "Гайсинський молокозавод" щодо обліку витрат, які здійснюються для підтримання транспортного засобу в робочому стані відповідно до вимог Положення (стандарту) бухгалтерського обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 року №246 (із доповненнями та змінами), за період з 01.01.2014 року по 30.06.2016 року в сумі 514 324,00 грн.

З урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, судова колегія вважає обгрунтованим застосування судом першої інстанції при розгляді даної справи положень підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 без відповідного обмежувального тлумачення.

Зокрема, с силу п.п. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Таким чином, висновки податкового органу щодо завищення підприємством позивача витрат по рахунку 235 "Ремонти" на загальну суму 514 323,55 грн. свого підтвердження не знайшли, тому є безпідставними.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0003421402, то судова колегія апеляційної інстанції зазначає наступне.

Зі змісту акту перевірки вбачається, що у 2015 році TOB "Гайсинський молокозавод" було здійснено господарські операції з TOB "Шериф" (Республіка Молдова) та "RJNCOM-GRUP" SRL (Республіка Молдова), які є нерезидентами.

Згідно поданої TОB "Гайсинський молокозавод" до Гайсинської ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області податкової Декларації з податку на прибуток підприємств за 2015 рік (№9276428371 від 29.02.2016), дохід платника податків від будь-якої діяльності задекларований в сумі - 91 999 011 грн.

За даними бухгалтерського обліку, обсяг здійснених господарських операцій TOB "Гайсинський молокозавод" протягом 2015 року з кожним контрагентом - нерезидентом становить:

- по контрагенту-нерезиденту TOB "Шериф" (Республіка Молдова) в сумі - 6 116 226,69 грн.

- по контрагенту-нерезиденту "RINCOM-GRUP" SRL (Республіка Молдова) в сумі - 5 728 700,09 грн.

Враховуючи викладене, фіскальний орган дійшов висновку, що вищезазначені господарські операції, здійснені товариством позивача з нерезидентами TOB "Шериф" та "RINCOM-GRUP" SRL, Республіка Молдова, в розумінні положень п.п. 39.2.1.2, п.п 39.2.1.4, п.п. 39.2.1.7, п.п. 39.2.1, п. 39.2 ст.39, п.п. 39.4.2 п.39.2 ст.39 ПК України, є контрольованими і враховуючи факт неподання Звіту про останні, в ході проведення перевірки позивача, зазначив про невиконання платником податків вимог, установлених п. 39.4 ст. 39 ПК України, та вчинення податкового правопорушення, відповідальність за яке передбачена п. 120.3 ст. 120 ПК України.

Судова колегія апеляційної інстанції критично ставиться до вказаного висновку відповідача з огляду на таке.

Відповідно до п.п. 39.2.1.7 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 ПК України від 02.12.2010 №2755-VI (із змінами та доповненнями) господарські операції визнаються контрольованими, якщо одночасно виконуються такі умови:

- річний дохід платника податків від будь-якої діяльності, визначений за правилами бухгалтерського обліку, перевищує 50 мільйонів гривень (за вирахуванням непрямих податків) за відповідний податковий (звітний) рік:

- обсяг таких господарських операцій платника податків з кожним контрагентом, визначений за правилами бухгалтерського обліку, перевищує 5 мільйонів гривень (за вирахуванням непрямих податків) за відповідний податковий (звітний) рік.

З урахуванням положень пп. 39.2.1.2 пп. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 ПК України, для визнання господарських операцій платника податків з контрагентами-нерезидентами контрольованими, застосовується затверджений Кабінетом Міністрів України перелік держав (територій), чинний на час здійснення таких господарських операцій, за умови дотримання вартісного критерію, встановленого пп. 39.2.1.7 пп. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Кодексу.

Разом з тим, засади визначення операцій контрольованими закріплені у нормі п. 39.2. ст. 39 ПК України (пункт 39.2 статті 39 в редакції Закону №609-VIII від 15.07.2015).

Так, згідно п.п. 39.2.1.1. пункту 39.2 статті 39 ПК України, для цілей нарахування податку на прибуток підприємств контрольованими операціями є:

а) господарські операції, що впливають на об'єкт оподаткування сторін (сторони) таких операцій, що здійснюються платниками податків з пов'язаними особами - нерезидентами;

б) зовнішньоекономічні господарські операції з продажу товарів через комісіонерів - нерезидентів.

Відтак, судова колегія апеляційної інстанції погоджується з наданою судом першої інстанції обгрунтованою оцінкою наведених вище норм, та також вважає, що основним критерієм визначення операцій контрольованими є аналіз контрагента - нерезидента та з'ясування його статусу пов'язаної для компанії особою.

В силу положень п.п. 39.2.1.6. пункту 39.2 статті 39 ПК України, неконтрольовані операції - будь-які господарські операції, не передбачені підпунктами 39.2.1.1, 39.2.1.2 і 39.2.1.5 підпункту 39.2.1 цього пункту, що здійснюються між непов'язаними особами.

Аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що питання критерію віднесення операції до контрольованої має досліджуватись одночасно на відповідність всім умовам, передбаченими підпунктами 39.2.1.1, 39.2.1.2 і 39.2.1.5 підпункту 39.2.1 пункту 39.2.

Натомість, відповідно до Акту перевірки не вбачається факту установлення фіскальним органом позивача із його контрагентами як пов'язаними особами.

При цьому, в суді першої інстанції представник позивача пояснював, що у 2015 році їхніми контрагентами TOB "Шериф" (Республіка Молдова) та "RINCOM-GRUP" SRL (Республіка Молдова) було сплачено податок на прибуток у розмірі 14,28 та 18 відсотків відповідно, що підтверджується листами.

До того ж, наявні в матеріалах справи листи від контрагентів TOB "Шериф" (Республіка Молдова) та "RINCOM-GRUP" SRL (Республіка Молдова), щодо ставки податку на прибуток вказаних юридичних осіб у 2015 році у розмірі 14,28 та 18 відсотків відповідно, в контексті раніше встановлених обставин, додатково спростовують викладені в Акті перевірки від 12.10.2016 року за №150/1401/34309918 висновки податкового органу про віднесення операцій з наведеними контрагентами ТОВ "Гайсинський молокозавод" до категорії контрольованих.

В суді апеляційної інстанції, представниками відповідача, жодних належних та допустимих доказів в спростування вказаних обставин не надано.

В даному випадку, судова колегія апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що відсутність факту дослідження відповідачем (в тому числі під час перевірки) ставки податку на прибуток контрагентів ТОВ "Гайсинський молокозавод" у 2015 році жодним чином не спростовує факту, що наведена обставина має безпосереднє відношення до встановлення наявності чи відсутності порушення вимог пп. 39.4.2, пп.39.2.1.2 з боку позивача.

Відтак, обов'язок щодо подання позивачем Звіту про контрольовані операції за 2015 рік є недоведеним відповідачем а ні в суді першої інстанції, а ні в суді апеляційної інстанції, що спростовує висновок допущення товариством податкового правопорушення, відповідальність за яке передбачена п. 120.3 ст. 120 ПК України.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "… адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

Таким чином, враховуючи все вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо того, що відповідачем не наведено об'єктивних доводів та не надано належних і допустимих доказів наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Наведені в суді апеляційній скарзі доводи апелянта не спростовують правомірності рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ТОВ "Гайсинський молокозавод".

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з статтею 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 11 липня 2017 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 27 жовтня 2017 року.

Головуючий Білоус О.В. Судді Совгира Д. І. Курко О. П.