Постанова № 69856547, 23.10.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" жовтня 2017 р. Справа№ 910/11401/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Коротун О.М.

Гаврилюка О.М.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 23.10.2017

розглядаючи апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство "Домінанта" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2017 (повне рішення складено 06.09.2017)

у справі №910/11401/17 (суддя Грехова О.А.)

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "ВіДі-Страхування"

до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство "Домінанта"

про здійснення страхового відшкодування в розмірі 63 866,02 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.09.2017 у справі №910/11401/17 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство "Домінанта" на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "ВіДі-Страхування" страхове відшкодування в розмірі 62 866,02 грн. та 1 600,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду Товариство з додатковою відповідальністю "Страхове товариство "Домінанта" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2017 у справі №910/11401/17 та прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити частково у частині стягнення страхового відшкодування в розмірі 54 240,66 грн., в іншій частині позову відмовити.

В своїх доводах апелянт посилався на те, що рішення суду першої інстанції прийняте із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2017 у складі колегії суддів: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Коротун О.М., Сулім В.В. прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи №910/11401/17 у судовому засіданні за участю уповноважених представників сторін.

Представником позивача на підставі ст. 96 ГПК України надано суду відзив на апеляційну скаргу, в якому ТОВ «СК «ВіДі-Страхування» просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення - без змін.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 23.10.2017, у зв'язку з перебуванням судді Суліма на лікарняному, для розгляду справи №910/11401/17 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Коротун О.М., Гаврилюк О.М.

Вказана судова колегія розпочала розгляд справи спочатку і прийняла постанову у даній справі.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2017 у справі № 910/11401/17 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким позовні вимоги задовольнити частково в частині стягнення страхового відшкодування в розмірі 54240,66 грн, в іншій частині відмовити.

Представник позивача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечив, вважає вимоги апеляційної скарги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII ГПК України.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 15.01.2014 між Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "ВіДі-Страхування" (страховик) та ОСОБА_2 (страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту АС № 008772 (далі - договір добровільного страхування), предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом - автомобілем марки "Форд", д.н.з. НОМЕР_1. Строк дії договору з 16.01.2014 по 15.01.2019.

11.01.2016 між страховиком та страхувальником було укладено додатковий договір № 2 про пролонгацію на наступний період страхування договору добровільного страхування.

Відповідно до п. 1 додаткового договору № 2 сторони домовились внести наступні зміни на період страхування, що починається з 16.01.2016 по 15.01.2017 та змінити страхову суму на період страхування відповідно та на підставі зміни дійсної вартості ТЗ порівняно зі страховою сумою, визначеною в спеціальній частині основного договору та встановити її у розмірі - 227 938 грн.

Пунктом 9.6.1 договору добровільного страхування передбачено, що у разі пошкодження ТЗ (ДО) внаслідок страхових ризиків ДТП, ПДТО, пожежа, стихійні лиха та ВП, (крім випадку конструктивної повної загибелі ТЗ та/або ДО) страхове відшкодування (СВ) визначається за формулою:

СВ=З-Ф (де З - розмір прямого матеріального збитку, який дорівнює вартості ремонтно-відновлювальних робіт, Ф- розмір безумовної франшизи, визначеної договором).

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про страхування" від 07.03.1996, №85/96-ВР (далі - Закон № 85/96-ВР) договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Аналогічна норма закріплена в частині першій статті 979 ЦК України.

Згідно із ст. 8 Закону № 85/96-ВР страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

10.01.2017 ОСОБА_3, керуючи автомобілем НОМЕР_2, порушив п. 2.3 (б), 12.1, 12.3 Правил дорожнього руху, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем "Форд", д.н.з. НОМЕР_1, що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів. Вказана обставина підтверджується постановою Оболонського районного суду міста Києва від 21.03.2017 у справі №3/756/672/17, якою визнано ОСОБА_3 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Таким чином, через пошкодження внаслідок ДТП застрахованого транспортного засобу у позивача виник обов'язок виплатити страхове відшкодування згідно з умовами договору.

Так, згідно з рахунком № КМдС-0004053 від 03.03.2017, виставленим власнику застрахованого транспортного засобу ТОВ "ВіДі-Край Моторз" (СТО), вартість відновлювального ремонту автомобіля марки "Форд", д.н.з. НОМЕР_1, в результаті його пошкодження при ДТП складає 65 893,40 грн. Крім того, 15.02.2017 ТОВ "ВіДі-Край Моторз" (СТО) було виставлено рахунок на суму 252 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що наведені в ремонтній калькуляції №1243 від 15.02.2017 роботи знаходяться у причинно-наслідковому зв'язку із тими пошкодженнями, що зазначені у довідці про дорожньо-транспортну пригоду.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач склав страховий акт № КР-012040 Регрес від 14.03.2017, згідно з яким пошкодження транспортного засобу автомобіля марки "Форд", д.н.з. НОМЕР_1, внаслідок ДТП визнано страховим випадком та призначено до виплати страхове відшкодування в розмірі 63866,02 грн.

На підставі складеного страхового акту № КР-012040 Регрес від 14.03.2017 позивач, виконуючи свої зобов'язання за договором, сплатив суму страхового відшкодування в розмірі 63 866,02 грн. на рахунок ТОВ "ВіДі-Край Моторз" (СТО). Вказане підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 793 від 20.03.2017.

В свою чергу, з метою врегулювання спору, на адресу ТДВ "Страхове товариство "Домінанта" позивачем було направлено заяву про страхове відшкодування вих. №15/04/8.04/104-17 від 18.04.2017, яка залишена відповідачем без розгляду.

У зв'язку з чим, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство "Домінанта" про здійснення страхового відшкодування в розмірі 63866,02 грн.

При прийнятті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду Товариство з додатковою відповідальністю "Страхове товариство "Домінанта" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2017 у справі №910/11401/17 та прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити частково у частині стягнення страхового відшкодування в розмірі 54 240,66 грн., в іншій частині позову відмовити.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду міста Києва - слід залишити без змін.

За змістом статті 980 ЦК, статті 4 Закону України «Про страхування» залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності.

Згідно з положеннями статті 999 ЦК і статей 6, 7 Закону України «Про страхування» за вольовою ознакою страхування може бути добровільним і обов'язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Отже, у справі, що розглядається, позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування за договором майнового страхування та набув права потерпілої особи.

На час настання страхового випадку (ДТП) цивільно-правову відповідальність особи, винної у скоєнні ДТП, було застраховано відповідачем за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/9842886.

Згідно з частиною другою статті 999 ЦК до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Водночас, як передбачено частиною третьою статті 985 ЦК, особливості укладення договору страхування на користь третьої особи встановлюються законом.

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, ЦК, Законом України «Про страхування», Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Положеннями статті 29 цього Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Отже, виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність відповідно до Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" покладено на страховика (винної особи), у межах, встановлених цим Законом, та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Таким чином, відповідач як страховик відповідальності винної у ДТП особи на підставі спеціальної норми ст.29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Полісу №АЕ/9842886 ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну становить 100 000,00 грн., франшиза - 1 000,00 грн.

Враховуючи наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що у відповідача у зв'язку з настанням страхового випадку (ДТП) виник обов'язок відшкодувати позивачеві шкоду в межах ліміту його відповідальності за страховим випадком і в межах суми (фактичних затрат), право на вимогу якої перейшло до позивача у зв'язку з виплатою страхового відшкодування, але виходячи з вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля, без урахуванням коефіцієнту зносу деталей, та за мінусом франшизи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22.03.2017 у справі №910/3650/16.

За таких обставин, враховуючи розмір права зворотної вимоги, який перейшов до позивача (63 866,02 грн.); визначені полісом №АЕ/9842886 розміри лімітів відповідальності (100 000,00 грн.) та франшизи (1 000,00 грн.), а також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу витрати в розмірі 62 866,02 грн.

Однак, як вбачається з апеляційної скарги, відповідач не погоджується із вказаною сумою та зазначає, що ринкова вартість пошкодженого автомобіля становить - 262110,64 грн, що підтверджується зі звіту про визначення вартості матеріального збитку вих. № 7028 від 27.02.2017

Колегія суддів не погоджується з даним висновком апелянта, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про страхування» розмір страхової суми визначається договором страхування або чинним законодавством під час укладання договору страхування чи зміни договору страхування. У разі якщо при настанні страхового випадку передбачаються послідовні довічні страхові виплати, у договорі страхування визначаються розміри таких послідовних довічних страхових виплат, а страхова сума по цих випадках не встановлюється. При страхуванні майна страхова сума встановлюється в межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладання договору, якщо інше не передбачено договором страхування або законом.

Як вже зазначалось вище, на підставі зміни дійсної вартості транспортного засобу, сторони домовились змінити та встановити страхову суму у розмірі - 227 938 грн., що підтверджується пунктом 1 додаткового договору № 2.

Тобто страхова сума на момент укладення додаткового договору відповідала дійсній (реальній) вартості майна-автомобіля «Ford Fiesta», д/н НОМЕР_3 про що і погодили сторони в договорі.

Крім того, апелянт вказує на те, що при визначенні суми страхового відшкодування необхідно вираховувати за мінусом франшизи за Полісом №008772, у розмірі - 2279,38 грн та франшизи за Полісом № АЕ/9842886 у розмірі - 1000 грн.

З даним твердженням колегія суддів не погоджується, з огляду на наступне.

Так, згідно з пунктом 12.1 статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.

В свою чергу, відповідно до ст. 9 Закону України «Про страхування» франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Як вбачається з розрахунку суми страхового відшкодування, позивач вже зменшив суму на розмір франшизи, передбаченої КАСКО, що підтверджується актом №КР-012040.

Враховуючи наведене, а також ст. 12, 29, 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» і лист Національної комісії з питань державного регулювання у сфері ринків фінансових послуг №3742/13-8 від 26.06.2015, колегія суддів прийшла до висновку, що зменшення страхового відшкодування за договором ОСЦПВВНТЗ на розмір франшизи, встановленої договором добровільного страхування наземного транспорту, за яким виникло право регресу, суперечить вимогам чинного законодавства.

Отже, з урахуванням норм статей 12, 22 та 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача страхового відшкодування у розмірі 62 866,02 грн.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 33 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно з нормами ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2017 у справі №910/11401/17 прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв'язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і є таким, що відповідає нормам закону.

Зважаючи на те, що доводи відповідача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2017 у справі №910/11401/17 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство "Домінанта" - без задоволення.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство "Домінанта" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2017 у справі №910/11401/17 - без змін.

2. Матеріали справи №910/11401/17 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.М. Коротун

О.М. Гаврилюк