Постанова № 69853127, 25.10.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2017 року Справа № 905/1748/16 Вищий господарський суд України у складі колегії:

головуючого: суддів:Студенця В.І., Вовка І.В., Карабаня В.Я.за участю представників:від позивача - Поліщук Н.Г., від відповідача - не з'явився, від ДВС - не з'явився,розглянувши касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Українина постанову від Донецького апеляційного господарського суду 19.04.2017та на ухвалу відГосподарського суду Донецької області 09.02.2017у справі№ 905/1748/16за скаргоюДочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"на діїоргану державної виконавчої служби за позовомДочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"доКомунального підприємства "Макіївтепломережа"простягнення 14 509 993, 19 грн,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Донецької області від 05.07.2016 у справі №905/1748/16 позовні вимоги Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України") до Комунального підприємства "Макіївтепломережа" (далі - КП "Макіївтепломережа") про стягнення 14 509 993,19 грн, у тому числі 3% річних за період з 13.05.2013 по 31.03.2016 в сумі 1 671 964,45 грн, суми на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за період з жовтня 2013 по квітень 2016 у розмірі 12 838 028,74 грн задоволено; стягнуто з КП "Макіївтепломережа" на користь ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" 14 509 993,19 грн, у тому числі 12 838 028,74 грн інфляційних втрат, 1 671 964,45 грн. 3% річних та 206 700,00 грн судового збору.

На примусове виконання вказаного рішення Господарським судом Донецької області 08.08.2016 видано відповідний наказ.

ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" подала до Господарського суду Донецької області скаргу на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якій просила визнати незаконними дії державного виконавця органу ДВС щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа від 17.11.2016 ВП №52077606; визнати недійсною та скасувати постанову про повернення виконавчого документа від 17.11.2016 ВП №52077606; зобов'язати державного виконавця органу ДВС відновити виконавче провадження №52077606 відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження".

Ухвалою Господарського суду Донецької області (суддя Кротінова О.В.) від 09.02.2017 скаргу ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" на дії органу державної виконавчої служби задоволено частково; визнано незаконними дії державного виконавця органу ДВС щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа від 17.11.2016 ВП №52077606; визнано постанову про повернення виконавчого документа від 17.11.2016 ВП №52077606 недійсною; у задоволенні решти вимог відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду (колегія суддів: Агапов О.Л. - головуючий суддя, судді Будко Н.В., Мартюхіна Н.О.) від 19.04.2017 ухвалу Господарського суду Донецької області від 09.02.2017 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою Донецького апеляційного господарського суду від 19.04.2017 та ухвалою Господарського суду Донецької області від 09.02.2017, Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подав касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення в частині задоволення вимог скарги ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" на дії органу державної виконавчої служби скасувати і прийняти нове рішення, яким у задоволенні скарги відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що при винесенні постанови про повернення виконавчого документа державний виконавець діяв у відповідності до вимог Закону України "Про виконавче провадження", а оскаржувані судові рішення прийняті із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 12.10.2017 прийнято касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби України Міністерства юстиції України до провадження та призначено до розгляду на 25.10.2017.

Від ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" на адресу суду 19.10.017 надійшло заперечення на касаційну скаргу Департаменту ДВС Міністерства юстиції України, в якій стягувач просив відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

Також, на адресу суду 24.10.2017 надійшло від Департаменту державної виконавчої служби України Міністерства юстиції України клопотання про відкладення розгляду справи на інший день, у зв'язку з великою кількістю справ, що призначено до розгляду на 25.10.2017, де учасником є Департамент ДВС Міністерства юстиції України, та неможливістю прибути уповноваженого представника у вказане судове засідання.

Відповідно до ст. 28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника.

Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище.

Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації (за наявності).

З огляду на викладене, оскільки Департаментом ДВС Міністерства юстиції України не наведено доводів та не надано відповідних доказів, що, з урахуванням положень ст. 28 ГПК України, Департамент був позбавлений об'єктивної можливості забезпечити представництво своїх інтересів в судовому засіданні, призначеному на 25.10.2017, в суді касаційної інстанції через іншого представника, чи керівника установи, з врахуванням тривалості строку розгляду касаційної скарги на ухвалу суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції, визначених ст. 1117 ГПК України, колегія суддів не знайшла підстав для задоволення клопотання Департаменту державної виконавчої служби України Міністерства юстиції України про відкладення розгляду справи.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, заслухавши пояснення представника стягувача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

У справі, яка розглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 01.09.2016 відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Донецької області від 08.08.2016 №905/1748/16 (ВП№52077606) про стягнення з КП "Макіївтепломережа" на користь ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" 14509993,19 грн., у тому числі 12838028,74 грн. інфляційних витрат та 1671964,45 грн. 3% річних, а також відшкодування сплаченого судового збору у розмірі 206700,00 грн.

Головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 17.11.2016 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.п.2, 9 ч.1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".

Постанова державного виконавця про повернення виконавчого документа винесена з підстав відсутності майна, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявились безрезультатними, крім того боржник зареєстрований за адресою: м. Макіївка, вул. Лебедєва, 72а, а також наявна заборона з приводу вчинення правочинів щодо нерухомого майна і державний виконавець позбавлений можливості звернути стягнення на майно боржника із вказівкою на положення Закону України "Про забезпечення прав та свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території".

ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" не погоджуючись з діями державного виконавця органу ДВС щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа та постановою про повернення виконавчого документа від 17.11.2016 ВП №52077606, подала в порядку ст. 1212 ГПК України скаргу, в якій просила суд визнати незаконними дії державного виконавця органу ДВС щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа від 17.11.2016 ВП №52077606; визнати недійсною та скасувати постанову про повернення виконавчого документа від 17.11.2016 ВП №52077606; зобов'язати державного виконавця органу ДВС відновити виконавче провадження №52077606 відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження".

Згідно із ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Частиною 2 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Конституційний Суд України у п.2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

У п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 у справі №11-рп/2012 зазначено, що невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.06.2004 у справі "Півень проти України" суд вказав, що право на судовий розгляд, гарантований ст.6 Концепції, захищає також виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які в країні, що поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи при цьому шкоди одній зі сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 по справі "Шмалько проти України" (заява №60750/00) зазначено, що для цілей ст.6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду". У рішенні від 17.05.2005 по справі "Чіжов проти України" (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії § 1 ст.6 Конвенції. Затримка у виконанні рішення може бути виправдана за виняткових обставин. Але затримка не повинна бути такою, що позбавляє сутності право, яке захищається п.1ст.6 Конвенції ("Іммобільяре Саффі проти Італії", заява №22774/93, §74, ЄСПЛ 1999-V).

Згідно з Рішенням Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції" Європейський суд наголосив, що "відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду". Європейський суд також зазначив, що "адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 стороні на судовому етапі, втрачають свою мету."

Закон України "Про виконавче провадження" регулює порядок здійснення виконавчого провадження, визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що виконавче провадження з примусового виконання рішення суду у справі №905/1748/16 розпочато державним виконавцем 01.09.2016, тобто під час дії Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999.

З 05.10.2016 набрав чинності Закон України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016.

Відповідно до ч. 6. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02.06.2016 рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження. Виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Оскільки ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" оскаржуються дії та бездіяльність органу ДВС в рамках виконавчого провадження з виконання рішення суду у справі №905/1748/16 за період з 01.09.2016 по 17.11.2016, то судами попередніх інстанцій обгрунтовано встановлено, що при розгляді даної скарги підлягають застосуванню, як Закон України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999, так і Закон України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02.06.2016.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999 державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює, зокрема: заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Так, згідно із ст.32 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999 заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.

Статтею 4 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999 передбачено, що під час виконання рішень державний виконавець має право на безпосередній доступ до баз даних і реєстрів, у тому числі електронних, що містять інформацію про боржників, їхнє майно та кошти. Порядок доступу до таких реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України спільно з відповідними центральними органами виконавчої влади, які забезпечують їх ведення (аналогічне положення міститься в п.5 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016).

Відповідно до ч.3 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999 державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну (аналогічні положення містяться у ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02.06.2016).

Згідно з п.3.12. Інструкції з організації примусового виконання рішень (затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012р №512/5 в редакції, що діяла до 05.10.2016) організацію розшуку боржника - юридичної особи та майна боржника чи інформації про місце отримання боржником доходів державний виконавець здійснює шляхом направлення запитів до органів державної податкової служби, Державної реєстраційної служби України, банків, Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України, Державного агентства земельних ресурсів, бюро технічної інвентаризації, нотаріату, органів статистики тощо або перевірки інформації за даними електронних баз даних та реєстрів, що містять інформацію про майно чи доходи боржника, а також за даними інших джерел інформації як офіційних, так і неофіційних (засобів масової інформації, мережі Інтернет тощо).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України №17860-0-33-15/2.- 56/15 від 05.10.2015 було зроблено запити щодо надання інформації на адреси Департаменту ДАІ МВС України, Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, Державної інспекції сільського господарства України, Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України, Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Державної служби інтелектуальної власності України.

Однак, вказані звернення начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відбулись в рамках виконавчого провадження з виконання наказу господарського суду Запорізької області від 21.04.2015 №905/141/14 про стягнення з КП "Макіївтепломережа" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" суми основного боргу в розмірі 21197845,94 грн., пені в сумі 1465719,57 грн., штрафу в сумі 1483849,22 грн., 3% річних за несвоєчасні розрахунки в сумі 856174,29 грн., суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, в розмірі 17815,90 грн. та 68800,75 грн. судового збору, а не в рамках виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду у справі №905/1748/16.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що державний виконавець в рамках виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду у справі №905/1748/16 не звертався відповідно до ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02.06.2016 за інформацією про дебіторську заборгованість боржника до органів доходів і зборів.

Водночас, відділом примусового виконання рішень до господарського суду надано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №79909213 від 08.02.2017 відносно підприємства боржника, з якої вбачається наявність у КП "Макіїтепломережа" нерухомого майна.

Відповідно до ч.1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02.06.2016 виконавчий документ повертається стягувачу у разі, якщо зокрема, п.2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені протягом року виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; п.9) законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Про наявність обставин, зазначених у пунктах 2 - 6 частини першої цієї статті, виконавець складає акт (ч.2 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що органом ДВС не складався відповідно до ч.2 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016 акт про наявність обставин, які дають підстави для повернення виконавчого документа стягувача.

Отже, суди попередніх інстанцій встановивши, що органом ДВС в рамках виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду у справі №905/1748/16 не було вжито усіх необхідних та можливих заходів належного примусового виконання, а також не було реалізовано усіх передбачених Законом прав для досягнення необхідного позитивного результату (виконання рішення суду), дійшли обгрунтованого висновку, що винесення постанови про повернення виконавчого документа за вказаних обставин є передчасним.

Крім того, як встановлено судами попередніх інстанцій державним виконавцем було повернуто виконавчий документ стягувачу також на підставі того, що боржник зареєстрований за адресою: м. Макіївка, вул. Лебедєва, 72,а з посиланням на приписи Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" - заборона з приводу вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а відтак позбавлено можливості звернути стягнення на майно боржника.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначено: 1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій; 2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; 3) повітряний простір над територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини.

Цей Закону визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб (ст. 2 Закону).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з даними із спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №21961296 від 23.05.2016, місцезнаходженням боржника ДП "Макіївтепломережа" зазначено: Донецька область, м. Макіївка, Гірницький район, вул. Лебедєва, б.72а, що не є тимчасово окупованою територію в розумінні Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".

Отже, суди попередніх інстанцій встановивши, що Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" не поширює свою дію на спірні правовідносини, дійшли обгрунтованого висновку про безпідставність посилання державного виконавця у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу ВП №52077606 від 17.11.2016 на вказаний Закон.

На підставі фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, колегія суддів вважає обгрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про визнання незаконними дії державного виконавця органу ДВС України щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 17.11.2016 ВП №52077606 та про визнання недійсною постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 17.11.2016 ВП №52077606.

Згідно із ст. 11113 ГПК України ухвали місцевого та апеляційного господарського суду можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених частиною першою статті 106 цього Кодексу.

Касаційні скарги на ухвали місцевого або апеляційного господарських судів розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення місцевого господарського суду, постанови апеляційного господарського суду.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (ч.1 ст. 1117 ГПК України).

Доводи Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та передусім зводяться до переоцінки доказів, а суд касаційної інстанції відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України не має права додатково перевіряти докази.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судами попередніх інстанцій на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111, 1212 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 19.04.2017 та ухвалу Господарського суду Донецької області від 09.02.2017 у справі №905/1748/16 - без змін.

Головуючий - суддя Студенець В.І.

Судді: Вовк В.І.

Карабань В.Я.