Постанова № 69853123, 04.10.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2017 року Справа № 922/153/17

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М.,суддівДанилової М.В., Корсака В.А.розглянувши матеріали касаційної скаргиДержавного підприємства "Завод ім. В.О. Малишева", м. Харківна постановуХарківського апеляційного господарського суду від 20.04.2017 рокуу справі господарського суду Харківської областіза позовомДержавного підприємства "Завод ім. В.О. Малишева", м. ХарківдоПриватного підприємства "Донком", м. Харківпростягнення 127 277, 96 грн.

за участю представників

позивача: не з'явився,

відповідача: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство "Завод ім. В.О. Малишева" (далі за текстом - ДП "Завод ім. В.О. Малишева") звернулось до господарського суду Харківської області з позовом (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) до приватного підприємства "Донком" (далі за текстом - ПП "Донком") про стягнення 2 069, 04 грн. 3 % річних, 8 114, 40 грн. інфляційних втрат, 16 038, 25 грн. пені, 7 056 грн. штрафу за неналежне виконання Договору про закупівлю № 1291дп від 24.10.2012 року.

Рішенням господарського суду Харківської області від 01.03.2017 року позовні вимоги задоволено у повному обсязі: припинено провадження в частині 100 800 грн.; присуджено до стягнення з ПП "Донком" на користь ДП "Завод імені В.О.Малишева" 2 069, 04 грн. 3 % річних, 8 114, 40 грн. інфляційних втрат, 16 038, 25 грн. пені, 7 056 грн. штрафу та судовий збір.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що невиконання умов Договору щодо поставки товару на суму попередньої оплати відповідно до ст. ст. 693, 712 Цивільного кодексу України є підставою для повернення такої оплати на вимогу замовника з застосуванням відповідальності, передбаченої цим Договором та цивільним законодавством, у зв'язку з чим на підставі положень ст. ст. 173, 193, ч. 1 ст. 222, ч. 1 ст. 230, ч. ч. 1, 4 та 6 ст. 231 Господарського кодексу України, ст. ст. 525, 629, 530, 549, 611 Цивільного кодексу України позовні вимоги про стягнення 3 % річних, інфляційних втрат, пені та штрафу є законними та обґрунтованими.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20.04.2017 року рішення господарського суду Харківської області від 01.03.2017 року - скасовано в частині стягнення з ПП "Донком" на користь ДП "Завод імені В.О.Малишева" 2 069, 04 грн. 3 % річних, 8 114, 40 грн. інфляційних втрат, 16 038, 25 грн. пені, 7 056 грн. штрафу та судовий збір; в цій частині прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано недоведеністю факту порушення відповідачем умов Договору про закупівлю № 1291дп від 24.10.2012 року в частині строків поставки товару, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для застосування господарсько-правової відповідальності у вигляді штрафу та пені, а також інфляційних втрат, погоджених сторонами в п. 7.2 Договору; при цьому, нарахування 3 % річних на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України не здійснюється на суму попередньої оплати, оскільки зобов'язання відповідача по Договору не є грошовим зобов'язанням.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ДП "Завод ім. В.О. Малишева" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.04.2017 року, а рішення господарського суду Харківської області від 01.03.2017 року - залишити без змін.

ПП "Донком" відзиву на касаційну скаргу подано не було.

Сторін згідно з приписами ст. 1114 ГПК України належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак вони не скористались передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 24.10.2012 року ПП "Данком" (постачальник) та ДП "Завод ім. В.О.Малишева" (замовник) укладено Договір про закупівлю № 129/дп (далі за текстом - Договір), за умовами п. п. 1.1, 2.1 якого постачальник зобов'язався надати замовнику товар, а замовник - прийняти та оплати такий товар; постачальник повинен поставити замовнику товар, передбачений цим Договором, якість якого підтверджується наявністю сертифіката якості заводу-виробника або копією завіреною в установленому порядку або паспортом виробника та відповідає Держстандартам, технічним або іншим умовам, які пред'являються до товару такого виду.

Відповідно до п. 3.1 Договору ціна даного Договору становить 12 000 000 грн., у тому числі ПДВ 2 000 000 грн.

За умовами п. п. 4.1. 4.2 Договору розрахунки за товар проводяться шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника як 100 % передплати від вартості товару. До рахунку додаються Специфікації.

Згідно з п. п. 5.3, 5.6 Договору поставка здійснюється силами та за рахунок постачальника. Постачальник зобов'язався повідомити покупця про готовність продукції до попередньої інспекції, письмово, не менше ніж за 10 днів до дати готовності продукції.

Відповідно до умов Договору сторонами підписано Специфікацію № 1 від 24.10.2012 року, в якій погоджено найменування та розмір товару "штамповані вироби ДРЦ 6" та "штамповані вироби ДРЦ 17", марки АК4-1Т1 в кількості 1000 шт. та 500 шт. на загальну суму 2 100 000 грн. Строки поставки товару у Специфікації № 1 сторонами не визначено.

На виконанням умов Договору позивачем здійснено попередню оплату товару на суму 432 000 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 6358 від 02.11.2012 року.

03.07.2013 року на підставі товарно-транспортної накладної № 03/07-01 здійснено часткову поставку товару, зокрема, штампованих виробів (штамповка) ДРЦ 6 (АК4-1Т1) в кількості 230 шт. на суму 331 200 грн., що підтверджується довіреністю № 751 від 01.07.2013 року та видатковою накладною № РН-0000067.

Поставку товару на суми попередньої оплати у розмірі 100 800 грн. відповідачем не здійснено, у зв'язку з чим позивачем на адресу відповідача направлено претензію № 2226/16 від 16.05.2016 року з вимогою повернути попередню оплату в сумі 100 800 грн. у 7-денний строк з дня отримання претензії, яку останній отримав 16.05.2016 року.

Відповідач у відповідь на дану претензію визнав наявність заборгованості у розмірі 100 800 грн., в той же час повідомив, що ДП "Завод ім. В.О. Малишева" має заборгованість перед ПП "Донком" у розмірі 15 882, 48 грн., у зв'язку з чим запропонував здійснити зарахування зустрічних однорідних вимог шляхом підписання відповідного акту зарахування зустрічних однорідних вимог.

З огляду на те, що відповідачем не здійснено поставку товару на умовах Договору та не повернуто попередню оплату на вимогу претензії від 16.05.2016 року, позивач звернувся до господарського суду з вимогою про стягнення попередньої оплати у розмірі 100 800 грн., з урахуванням нарахованих на суму неналежно виконаного зобов'язання 1 822, 68 грн. 3 % річних, 5 957, 28 грн. інфляційних втрат та 18 648 грн. пені.

Під час розгляду даного спору по суті ПП "Данком" здійснено повернення сплаченої попередньої оплати у загальній сумі 100 800 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 186 від 27.01.2017 року на суму 84 917, 52 грн. та № 989 від 07.02.2017 року на суму 15 882, 48 грн., у зв'язку з чим позивачем подано до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач просив стягнути з ПП "Донком" 2 069, 04 грн. 3 % річних, 8 114, 40 грн. інфляційних втрат, 16 038, 25 грн. пені та 7 056 грн. штрафу.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Предметом спору у даній справі є стягнення штрафних санкцій (пені та штрафу), інфляційних втрат та 3 % річних за неналежне виконання умов Договору про закупівлю (поставки), що нараховані на передоплату, на яку відповідачем не здійснено поставку товару, а, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших законодавчих актів, які регулюють спірні правовідносини.

При цьому, як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, місцевим господарським судом прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог в порядку ст. 22 ГПК України, яка не містила вимоги про стягнення з відповідача за Договором про закупівлю № 1294 дп від 24.10.2012 року сплаченої попередньої оплати у розмірі 100 800 грн., а ухвалою господарського суду Харківської області від 01.03.2017 року ДП "Завод ім. В.О. Малишева" повернуто судовий збір сплачений за дану вимогу, що вказує на відсутність процесуальних підстав для розгляду позовної вимоги в цій частині, у зв'язку з чим місцевим господарським судом безпідставно зазначено у судовому рішенні про припинення провадження в частині стягнення попередньої оплати у розмірі 100 800 грн. на підставі п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу приписів ч. ч. 1 та 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Аналогічні положення містяться і у ст. 265 Господарського кодексу України.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 662 Цивільного кодексу України передбачено обов'язок продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Господарськими судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що за умовами п. 2.1 Договору строк (термін) поставки товару має бути визначений у Специфікації. В той же час, Специфікація № 1 до Договору про закупівлю № 1291 дп від 24.10.2012 року не містить визначеного сторонами строку поставки зазначеного в ній товару.

За умовами пп. 6.4.2 п. 6.4 Договору постачальник має право на дострокову поставку товарів за письмовим погодженням замовника.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Доказів звернення позивача з вимогою до відповідача поставити товар на суму передплати суду не надано.

За змістом ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Господарськими судами встановлено, що в порушення умов Договору про закупівлю відповідачем не здійснено поставку визначеного у Специфікації № 1 товару на суму попередньої оплати у розмір 100 800 грн., у зв'язку з чим позивач, скориставшись своїм правом, передбаченим ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, направив відповідачу повідомлення № 2226/16 від 16.05.2016 року про повернення попередньої оплати у розмірі 100 800 грн. в семиденний строк з дня отримання даної претензії.

При цьому, як вірно встановлено апеляційним господарським судом, позивачем не направлялась відповідачу вимога в порядку, передбаченому ст. 530 Цивільного кодексу України щодо здійснення поставки товару, визначеного в Специфікації № 1 на суму 100 800 грн. з зазначенням строку, в межах якого має бути вчинено дії, передбачені умовами укладеного між сторонами Договору.

Водночас, апеляційним господарським судом правомірно відхилено посилання позивача на положення ч. 4 ст. 267 Господарського кодексу України, якою зокрема встановлено, що у разі якщо сторонами передбачено поставку товарів окремими партіями, строком (періодом) поставки продукції виробничо-технічного призначення є, як правило, квартал, а виробів народного споживання, як правило, - місяць; сторони можуть погодити в договорі також графік поставки (місяць, декада, доба тощо), виходячи з того, що умовами укладеного Договору сторонами не визначено здійснення поставки товару окремими партіями, а тому зазначене виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень ст. 267 Господарського кодексу України щодо обчислення строків порушення зобов'язання. Крім того, укладаючи Договір сторони, користуючись положеннями ст. 627 Цивільного кодексу України щодо свободи договору, в п. 5.1 Договору визначили, що строк (термін) поставки товару має бути встановлений у Специфікації, а враховуючи не погодження строку поставки у Специфікації, останній має визначатись з урахуванням приписів ст. 663 Цивільного кодексу України.

В силу приписів ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексу України, іншими законами та договором.

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Згідно з п. 7.2 Договору у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язання при закупівлі товарів постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 % за кожен день прострочення, але не більше річної подвійної ставки НБУ, а у разі здійснення попередньої оплати постачальник, крім сплати зазначених штрафних санкцій, повертає замовнику кошти з урахуванням індексу інфляції.

Отже, господарсько-правова відповідальність настає у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Враховуючи те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами моменту з якого відбулось прострочення зобов'язання щодо поставки товару зі сторони відповідача, нарахування пені та інфляційних втрат, передбачених умовами п. 7.2 Договору є необґрунтованим, у зв'язку з чим апеляційний господарський суд дійшов правомірних висновків про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 16 038, 25 грн. та інфляційних втрат у розмірі 8 114, 40 грн.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Згідно з ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

З огляду на те, що штрафні санкції, передбачені ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, застосовуються за порушення господарського зобов'язання, а позивачем не доведено факту неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо поставки товару у строки, встановлені Договором, правові підстави для стягнення штрафу у розмірі 7 056 грн. - відсутні.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання у розумінні ст. 625 Цивільного кодексу України. За такі дії відповідач несе відповідальність, передбачену ч. 3 ст. 693 Цивільного кодексу України, згідно з якою на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ст. 536 Цивільного кодексу України).

Зважаючи на те, що умовами Договору розмір і порядок нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами не передбачено, а грошові кошти, перераховані позивачем відповідачу на підставі Договору, за своєю правовою природою є поверненням попередньої оплати вартості не поставленого товару у разі припинення зобов'язання, позовна вимога про стягнення 3 % річних не ґрунтується на вимогах закону.

Аналогічна правова позиція, яка на підставі ст. 11128 ГПК України є обов'язковою для судів при застосуванні таких норм права, викладена у постанові Верховного Суду України від 01.07.2015 року у справі за № 910/14120/14.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає вірними висновки апеляційного господарського суду про недоведеність факту неналежного виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару у строки, встановлені Договором про закупівлю № 1291 дп від 24.10.2012 року, що свідчить про відсутність правових підстав для застосування господарсько-правової відповідальності за порушення договірного зобов'язання та неправомірність нарахування відсотків річних, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України на суму попередньої оплати, оскільки зобов'язання постачальника не є грошовими, у зв'язку з чим судом правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафних санкцій (пені та штрафу), інфляційних втрат та 3 % річних за неналежне виконання умов Договору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що доводи інші ДП "Завод ім. В.О. Малишева", викладені у касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм та не спростовують законних і обґрунтованих висновків суду апеляційної інстанції.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового акту не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.04.2017 року у справі № 922/153/17 - залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіМ.В. Данилова В.А. Корсак