Рішення № 69852657, 17.10.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Унікальний № 758/11341/16-ц Головуючий в 1 інстанції - Супрун Г.Б.

Апеляційне провадження № 22-ц/796/10174/2017 Доповідач - Желепа О.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого Желепи О.В.

суддів Іванченка М.М., Рубан С.М.

при секретарі Задерей І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Подільського районного суду м. Києва від 29 травня 2017 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання договору іпотеки припиненим, -

Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач ПАТ «Дельта Банк» звернувся до суду з позовом, в якому просив звернути стягнення на предмет іпотеки та визнати право власності на квартиру АДРЕСА_1, в межах її вартості в сумі 690 000,00 грн., на підставі іпотечного договору від 10.08.2007 року, укладеного між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_3, в рахунок погашення заборгованості в сумі 3 809 314,53 грн.,

В грудні 2016 року ОСОБА_1 подано до суду зустрічний позов, в якому він як спадкоємець просив визнати припиненим договір іпотеки від 10.08.2007 року, укладений між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_3 Обґрунтував позов тим, що недотримання кредитором передбачених ст. 1281 ЦК України строків пред'явлення вимог, (які є присічними, преклюзивними) позбавило кредитора права вимоги до спадкоємця.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 29.05.2017 року в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання договору іпотеки припиненим - задоволено.

Визнано припиненим договір іпотеки №33/333/1333/07-СС від 10.08.2007 року, укладений між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_3.

Стягнуто з ПАТ «Дельта Банк» (код СДРПОУ 34047020) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) судовий збір в розмірі 551,20 грн.

Не погодившись з таким рішенням суду, представник ПАТ «Дельта Банк" подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким первісний позов задовольнити в повному обсязі, а в задоволенні зустрічного позову - відмовити.

В апеляційній скарзі посилався на те, що рішення суду є незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказував на те, що судом не вірно застосовано ст.1281. ЦК України, як підставу для припинення іпотечного договору, оскільки, вищевказана стаття регулює порядок пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців щодо виконання зобов'язань спадкодавця перед своїм кредитором, а не порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, порядок припинення іпотеки чітко визначено ст. 593 ЦК України та ст. 17 Закону України «Про Іпотеку». Також зазначив, що неотримання позичальником вимоги банку про повернення кредиту, унеможливлює звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовий спосіб.

В судовому засіданні апеляційного суду представник банку доводи скарги підтримав.

Представники відповідача доводи скарги заперечували.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи зустрічний позов про визнання іпотеки припиненою, суд вважав встановленими такі обставини.

10.08.2007 року між ВАТ «Кредитпромбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк») та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №49.35/333/07-СС на суму 70 000,00 доларів США, зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 12,83% річних, з терміном повернення кредиту до 10.08.2032 року (а.с. 7-13).

Банк виконав зобов'язання, надав грошові кошти на підставі кредитного договору.

Для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 10.08.2007 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та майновим поручителем ОСОБА_3 укладено іпотечний договір №33/333/1333/07-СС, за умовами якого іпотекодавець передав в іпотеку в порядку і на умовах, визначених цим договором, нерухоме майно житлового призначення, а саме: квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 38,40 кв.м., яка належала йому на праві власності. Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстровано в реєстрі №1769. Крім того, нотаріусом накладена заборона відчуження на квартиру до припинення договору іпотеки (а.с. 17-21).

ОСОБА_3 (батько позивача за зустрічним позовом), який діяв як майновий поручитель за виконання зобов'язань ОСОБА_2 перед ВАТ «Кредитпромбанк» за кредитним договором від 10.08.2007 р., помер ІНФОРМАЦІЯ_1 р. ( а.с.76).

Після його смерті спадщину прийняв ОСОБА_1 , який набув статусу іпотекодавця.

Як встановлено в судовому засіданні, ще за життя ОСОБА_3 звертався до банку з проханням повернути йому правовстановлюючі документи на квартиру, на що йому банк відмовив.

Так, рішенням Печерського районного суду м. Києва від 04.03.2010 року зобов'язано ВАТ «Кредитпромбанк» повернути ОСОБА_3 правовстановлюючий документ на квартиру АДРЕСА_3 - договір дарування від 26.11.2004 року, засвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Нізовцевою С.Г. Зустрічний позов ВАТ «Кредитпромбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_2 солідарно на користь ВАТ «Кредитпромбанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 175 000,00 доларів США, що еквівалентно 1 402 415,00 грн. та судові витрати у розмірі 1 820,00 грн. (а.с. 88-89). Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 03.03.2011 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15.05.2012 року вказане рішення залишено без змін.

Рішення суду, яке набрало законної сили, банком виконано не було.

Спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 є його син ОСОБА_1

Спадкову справу після смерті ОСОБА_3 заведено Чотирнадцятою київською державною нотаріальною конторою 23.01.2015 року (а.с. 77).

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 20.02.2017 року визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_4 в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року (а.с.127-129). Рішення суду набрало законної сили.

Як вбачається зі змісту рішення суду, 21.01.2015 року за №171/02-14, 28.05.2015 року за №2430/02-14, 05.08.2015 року за №3128/02-14 та 09.07.2015 року за №2907/02-14 державним нотаріусом були направлені запити до ПАТ «Дельта Банк» про повернення спадкоємцю правовстановлюючих документів на квартиру АДРЕСА_3, яка належала померлому ОСОБА_3 У зв'язку з тим, що ОСОБА_1 не було повернено документи на вищевказане майно, нотаріусом було відмовлено у вчиненні нотаріальних дій, про що свідчить лист державного нотаріуса Чотирнадцятої київської державної нотаріальної контори Іваненко P.C. від 03.08.2016 року №2236/02-14 (а.с. 78).

Встановивши, що до спадкоємця майнового поручителя, банк з вимогами звернувся з порушенням строку, передбаченого ст. 1281 ЦК України, суд дійшов висновку, що зобов'язання за договором іпотеки припинилось.

Колегія суддів з таким висновком погодитись не може, з огляду на те, що статтею 23 Закону України "Про іпотеку визначено, що в разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведено інформації про обтяження майна іпотекою. Особа до якої перейшло право власності на предмет іпотеки набула статусу іпотекодавця та має всі його права й несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі й на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

За змістом ст.11 Закону України "Про іпотеку"іпотекодавець несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання в межах вартості предмета іпотеки.

Підстави припинення іпотеки передбачено ст. 17 закону України "Про іпотеку", до яких зокрема належать: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору:, реалізація предмета іпотеки, набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, визнання іпотечного договору недійсним, знищення переданої в іпотеку будівлі, якщо іпотекодавець не відновив її.

Закон України "Про іпотеку" є спеціальним законом щодо врегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, а положення ст. 17 цього Закону містять виключний перелік підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленими підставами у статті 593 ЦК України.

Смерть іпотекодавця не визначена Законом як підстава для припинення іпотеки.

Частиною другою ст. 12 ЦК України передбачено, що нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою ля їх припиненя, крім випадків, установлених законом.

Стаття 1281 ЦК України регулює порядок пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців щодо виконання зобов'язань спадкодавця перед своїм кредитором, а не порядок звернення стягнення на предмет іпотеки. Строк в межах якого іпотекодержатель може звернутись з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки встановлюється загальними положеннями про позовну давність. (глава 19 ЦК України)

Так, як позивачем за зустрічним позовом не були доведені обставини, які свідчать про наявність підстав для припинення іпотеки, визначених ст. 17 Закону України "Про іпотеки", правових підстав для задоволення позову у суду не було.

Посилання представника позивача за зустрічним позовом на те, що внаслідок пропуску банком строку , визначеного ст. 1281 ЦК України для звернення з вимогами до спадкоємців майнового поручителя, припинилось основне зобов'язання є помилковим.

Судом встановлено і це не заперечувалось сторонами, що боржник ОСОБА_2, свої зобов'язання не виконав, не припинились зобов'язання за договором кредиту і з інших підстав, а тому відповідно і іпотека, якою були забезпечені ці зобов'язання не припинилась.

Апеляційним судом також встановлено, що не закінчилась дія іпотечного договору, не настали інші обставини, зазначені в ст. 17 Закону України "Про іпотеку", а відповідно іпотека, незважаючи на зміну її власника не припинилась.

З огляду на те, що вирішуючи зустрічні вимоги суд не вірно застосував норми права, висновки суду не відповідають встановленим обставинам, рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України, в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову.

З огляду на те, що суд відмовляючи у вимогах про звернення стягнення на предмет іпотеки, виходив також з її припинення, колегія суддів також дійшла висновку, що в цій частині вимог, рішення суду має бути змінено з виключенням такого посилання, як підстави для відмови в позові про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновками районного суду про відмову в зверненні стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за позивачем права власності на іпотечне майно, через недоведеність та необґрунтованість цих вимог.

При цьому колегія суддів виходить з наступного :

За правилом ст. 36 Закону України "Про іпотеку" (позасудове врегулювання) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотеко держателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.

Відповідно до положень ст. 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Із правових позицій Верховного Суду України за наслідками розгляду заяв про перегляд судових рішень з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 11 грудня 2013 р. №6-124цс13 та постанові від 30 березня 2016 р. №6-1851цс15, які відповідно до ч.1 ст.360-7 ЦПК є обов'язковими для всіх судів України, вбачається наступне.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виходячи з положень частини другої статті 16 ЦК України, частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку" не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором (постанова ВСУ від 11 грудня 2013 р. №6-124цс13).

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

При вирішенні даної категорії справ судам слід встановити наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом, як правову підставу для реєстрації права власності іпотекодержателя, якщо такі умови передбачені умовами договору іпотеки (постанова ВСУ від 30 березня 2016 р. №6-1851цс15).

У даному конкретному випадку пунктом 4.3 Іпотечного договору , визначено, що іпотекодавець у разі невиконання боржником своїх зобов'язань на свій розсуд задовольняє свої вимоги набуваючи право власності на іпотечне майно. В даному пункті передбачений порядок реалізації такого права та зазначено що умови, викладені в цьому пункті мають силу договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Пунктом 4.4. договору іпотеки передбачено, що у випадку коли виконання п. 4.3 унеможливлюється діями іпотекодавця, іпотекодержатель має право здійснити звернення стягнення в інший спосіб, в тому числі звернутись за захистом своїх прав до суду.

Таким чином, іпотечним договором визначено, що задоволення вимог іпотекодержателя шляхом отримання права власності на предмет іпотеки є одним із позасудових способів врегулювання і здійснюється на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеного шляхом здійснення застереження, викладеного в п. 4.3 іпотечного договору.

З огляду на цю обставину у контексті положень Закону України "Про іпотеку" та правових позицій Верховного Суду України щодо застосування цього Закону, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявленого позову.

Посилання представника банку в скарзі на неотримання боржником вимоги банку, колегія суддів не приймає, так як представник позивача не надав суду докази про те, що вони звертались в позасудовому порядку, до реєстратора чи нотаріуса з метою реалізації своїх прав за договором іпотеки і їм було відмовлено. Тобто позивач не довів , що дії чи бездіяльність іпотекодавця унеможливила виконати пункт 4.3. договору іпотеки, яким передбачено перехід права власності на іпотечне майно до кредитора за договором.

Інші доводи скарги висновків суду не спростовують, рішення суду в іншій частині ухвалено без порушення норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування рішення суду в повному обсязі відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити частково.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 29 травня 2017 року в частині вирішення зустрічного позову скасувати та ухвалити нове рішення , яким в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання договору іпотеки припиненим - відмовити.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 29 травня 2017 року в частині вирішення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки змінити в частині обґрунтування підстав для відмови в задоволенні цих вимог.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20-ти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Судді: