Постанова № 69852010, 23.10.2017, Харківський окружний адміністративний суд

61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код 34390710

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

23 жовтня 2017 р. № 820/4077/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Панченко О.В.

суддів - Тітова О.М., Старосєльцевої О.В.,

за участю секретаря судового засідання - Денисенко А.А.

за участю:

представника позивача - Прокоп`єва К. Є.,

представника відповідача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

третьої особи - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_4, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд: визнати незаконним та скасувати наказ В.о. Голови ДФС України ОСОБА_5 від 07.09.2017р. №2093-о «По особовому складу» про звільнення 15 вересня 2017 року полковника податкової міліції ОСОБА_4 (А-026383) з посади начальника управління внутрішньої безпеки Головного управління ДФС у Харківській області, зарахувавши у розпорядження Головного управління ДФС у Харківській області; визнати незаконним та скасувати наказ В.о. Голови ДФС України ОСОБА_5 від 07.09.2017р. №2075-о «Про призначення ОСОБА_3П.» про призначення ОСОБА_3 (М-035389) на посаду начальника управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Харківській області, звільнивши з посади заступника начальника відділу оперативних заходів управління внутрішньої безпеки Головного управління ДФС у Донецькій області, встановивши посадовий оклад згідно із штатним розписом та поновити полковника податкової міліції ОСОБА_4 (А-026383) на посаду начальника управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Харківській області ГУ ДФС у Харківській області.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при звільнені його з посади не дотримана встановлена трудовим законодавством процедура дій, зокрема: він не попереджений про можливе звільнення, не ознайомлений із наказом про звільнення з посади, йому не пропонувалась інша, тобто нова за штатним розписом посада, він не писав рапортів щодо згоди на призначення на новостворену посаду, так як фактично вона залишалась вакантною, бо змінювалась лише її назва. Також вказав, що його звільнено, за підпунктом «в» пункту 40 Положення № 114, який не може бути підставою для звільнення в силу того, що названий пункт 40 стосується правовідносин призначення на посаду. Таким чином, займана ОСОБА_4 до звільнення посада не скорочувалась та не виключалась, фактично змінилась тільки її назва, що обумовлено зміною назви самого Управління внутрішньої безпеки ГУ ДФС в Харківській області. Іншими словами, у даному випадку мало місце перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший структурний підрозділ із іншою назвою, але майже однаковими завданнями і функціями, та зміна назви посади позивача, що не може бути підставою для звільнення із займаної посади та зарахування в розпорядження органу внутрішніх справ. Також вказав, що він є учасником бойових дій, а тому мав переважне право на призначення його на перейменовану посаду начальника управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Харківській області. Водночас, прийняття оскаржуваних наказів, у тому числі і наказу про призначення ОСОБА_3 на вказану посаду, свідчить про не врахування відповідачем переважного права позивача на залишення на посаді. Також вказав, що під час звільнення знаходився на лікарняному.

Представник позивача ОСОБА_6 у судовому засіданні позов з підстав викладених у позовній заяві, підтримав та просив суд задовольнити позов в повному обсязі. (т.1 а.с.3-8)

Представники відповідача - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_7, у судовому засіданні проти задоволення позову заперечували, надали письмові заперечення (т.1 а.с.163-167), в яких вказали, що посада, яку обіймав ОСОБА_4 до зарахування у розпорядження ГУ ДФС у Харківській області - начальник управління внутрішньої безпеки Головного управління ДФС у Харківській області, виведена зі штатного розпису на 2017 рік. Головного управління ДФС у Харківській області, та, відповідно, призначення (переміщення) на зазначену посаду вже не є можливим. Отже, призначення ОСОБА_3 на посаду начальника управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Харківській області ГУ ДФС у Харківській області не створює умов для порушення прав, свобод та інтересів позивача.

Третя особа - ОСОБА_3, у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, про що склав письмові заперечення на позов (т.1 а.с.68-76), в яких зазначив, що звільнення позивача з посади начальника управління внутрішньої безпеки ГУ ДФС у Харківській області та зарахування його в розпорядження ГУ ДФС у Харківській області відбулось у порядку, визначеному чинним законодавством. Крім того, третя особа посилається на те, що відбулась зміна структури, що було зумовлено відповідними наказами ДФС України, тому, на думку ОСОБА_3, оскаржуваний наказ про звільнення не порушив конституційних прав позивача на працю. Також ОСОБА_3 зазначив у запереченнях на позов про те, що посадові обов'язки позивача зазнали змін відповідно нового Положення про Управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Харківській області ГУ ДФС у Харківській області, та у порівнянні з попереднім положенням є більш розширенними.

Третя особа - виконуючий обов’язки Голови Державної фіскальної служби України ОСОБА_5, у судове засідання не прибув.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом Голови Державної фіскальної служби України №1433-о полковник податкової міліції ОСОБА_4 20 квітня 2016 року був призначений на посаду начальника управління внутрішньої безпеки Головного управління ДФС у Харківській області. (т.1 а.с.238)

Відповідно до наказу В.о. Голови ДФС України ОСОБА_5 від 07.09.2017р. №2093-о «По особовому складу» у зв’язку із здійсненням організаційно-штатних заходів, відповідно до підпункту «в» пункту 40 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року №114 (із змінами): звільнено 15 вересня 2017 року полковника податкової міліції ОСОБА_4 (А-026383) з посади начальника управління внутрішньої безпеки Головного управління ДФС у Харківській області, зарахувавши у розпорядження Головного управління ДФС у Харківській області. Підстава: підпункт «в» пункту 40 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року №114 (із змінами). (т.1 а.с.14)

Відповідно до наказу В.о. Голови ДФС України ОСОБА_5 від 07.09.2017р. №2075-о «Про призначення ОСОБА_3П.» призначено 15 вересня 2017 року полковника податкової міліції ОСОБА_3 (М-035389) на посаду начальника управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Харківській області, звільнивши з посади заступника начальника відділу оперативних заходів управління внутрішньої безпеки Головного управління ДФС у Донецькій області, встановивши посадовий оклад згідно із штатним розписом. Підстава: подання ГУВБ ДФС. (т.1 а.с.15)

Надаючи правову оцінку вказаним наказам відповідача, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.7 Положення «Про Державну фіскальну службу України», Державна фіскальна служба України (далі – ДФС) здійснює повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. ДФС та її територіальні органи є органами доходів і зборів.

У складі ДФС та її територіальних органах діють підрозділи податкової міліції.

Згідно ст. 353 Податкового кодексу України, особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Порядок проходження служби в органах внутрішніх справ встановлений Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 №114 Про затвердження Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Згідно з ч.2 ст.22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Відповідно до ст.43 Конституції України, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до п.8 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів УССР від 29 липня 1991р. №114, дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться: за станом здоров'я - відповідно до висновків військово-лікарської комісії; у зв'язку із скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі; за власним бажанням - при наявності причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків; у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу в інші міністерства, відомства (організації, установи); за службовою невідповідністю; у зв'язку з набранням законної сили судовим рішенням щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного корупційного правопорушення, пов'язаного з порушенням обмежень, передбачених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції", або кримінального правопорушення; через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України; у зв'язку з не проходженням випробування в період іспитового строку; у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі.

Таким чином, пункт 8 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів УССР від 29 липня 1991р. №114, містить вичерпний перелік підстав дострокового звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ.

Підпунктом «в» пункту 40 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою КМ УРСР від 29.07.1991 року №114 (тут і надалі в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Положення) встановлено, що призначення на посади рядового і начальницького складу провадиться відповідними начальниками згідно з номенклатурою посад, що визначається Міністром внутрішніх справ відповідно до його компетенції. При цьому враховується таке: при здійсненні організаційно-штатних заходів особи начальницького складу можуть зараховуватися в розпорядження органу внутрішніх справ на строк не більше 15 діб.

У виняткових випадках, пов'язаних з особливими обставинами, перебування в розпорядженні органу внутрішніх справ понад 15 діб, але не більше двох місяців, допускається з дозволу Міністра внутрішніх справ. До цього строку не зараховуються періоди перебування в установлених цим Положенням відпустках (крім відпусток по вагітності, родах і догляду за дитиною), на лікуванні (обстеженні) у лікувальних закладах.

Згідно підпункту «г» пункту 40 цього Положення переміщення по службі осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу має здійснюватися, як правило, без зарахування їх у розпорядження відповідного органу внутрішніх справ; призначення на посади осіб, які перебувають у розпорядженні відповідного органу, провадиться в найкоротший строк, але не пізніше двох місяців із дня звільнення їх з посади.

У пунктах 42 - 43 Положення наведений вичерпний перелік підстав для переміщення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, жодна з яких не зазначена в наказі про звільнення позивача з посади.

У разі перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший або при його перепрофілюванні звільнення з публічної служби, зміна її істотних умов можуть мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності чи штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями тощо. Саме по собі перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший без скорочення штату не може бути підставою для звільнення з публічної служби чи зміни істотних умов її проходження. Скорочення штату встановлюється шляхом порівняння штатних розписів цієї юридичної особи до і після її реорганізації.

Так здійснення організаційно-штатних заходів відповідач підтверджує наказом ДФС України №591 від 07.09.2017 року «Про внесення змін до наказу ДФС від 11.01.2016р. №17», згідно з яким введено в дію Зміни до структур Головних управлінь ДФС в областях, Головного управління ДФС у м.Києві, Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби. (т.1 а.с.168)

Зміни до Структури головних управлінь ДФС в областях полягають у виведенні зі структури управлінь (відділів, секторів), внутрішньої безпеки та введення до структури управлінь (відділів) внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у області. (т.1 а.с.169-174)

Так, позивачем надана порівняльна таблиця Положення про Управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Харківській області ГУ ДФС у Харківській області, що було затверджено Наказом від 02.10.2017 № 5325 та Положення про Управління внутрішньої безпеки Головного управління ДФС у Харківській області, що було затверджено наказом від 01.08.2017 № 3763, яка свідчить про окремі відмінності між функціональними обов’язками як власне управління так і його керівника. (т.1 а.с.241-250, т.2 а.с.1-25)

Дослідивши зазначену порівняльну таблицю, а також положення про Управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Харківській області ГУ ДФС у Харківській області та Положення про Управління внутрішньої безпеки Головного управління ДФС у Харківській області, колегія суддів приходить до висновку, що усі зміни та нововведення являються фактичною оптимізацією існуючої системи підрозділів ДФС України, оскільки жодних змін в структурі ГУ ДФС України в Харківській області не відбулося, в той час як виведення зі структури управління внутрішньої безпеки та введення до структури управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Харківській області не може розцінюватись як реорганізація чи перетворення такого управління.

Крім того, колегія суддів приходить до висновку, що штатний розпис управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Харківській області в порівнянні з штатним розписом управління внутрішньої безпеки Головного управління ДФС у Харківській області не містить змін щодо посади керівника, а саме Начальника Управління внутрішньої безпеки

Таким чином, зарахування позивача у розпорядження, у зв’язку із здійсненням організаційно-штатних заходів, відбулось із одночасним звільненням його з посади.

Вищезгаданими спеціальними правовими актами (Положення «Про державну фіскальну службу України, Податковий кодекс України, Постанова Кабінету Міністрів України від 30.10.1998 №1716 Про проходження служби особами начальницького складу податкової міліції та обчислення їм вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги, Інструкція про проходження служби особами начальницького складу податкової міліції у розпорядженні органів державної податкової служби України, затверджена наказом Державної податкової адміністрації України від 26.08.2009 №459 "Про затвердження Інструкції про проходження служби особами начальницького складу податкової міліції у розпорядженні органів державної податкової служби України"), питання звільнення при проведенні організаційно штатних заходів не врегульовано, а тому в даній частині слід застосовувати норми трудового законодавства.

У відповідності до ч. 3 ст. 32 Кодексу законів України про працю, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Зміна найменування бюджетної установи, її структури та штатного розпису є її реорганізацією. В юридичній практиці така форма реорганізації називається перетворенням.

Переведення працівників з однієї посади на іншу чи з одного структурного підрозділу до іншого здійснюється в разі, якщо діяльність бюджетної установи не припиняється, але змінюються її повноваження, структура чи штатний розпис, тобто проводяться організаційно-штатні заходи, реорганізація.

У відповідності до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992р. №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", можливість для звільнення працівників у разі реорганізації підприємства, допускається тільки за умови скорочення штату або чисельності працівників.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що при звільнені ОСОБА_4 з посади, відповідачем була не дотримана встановлена трудовим законодавством процедура дій, зокрема: він не попереджений про можливе звільнення, не ознайомлений із наказом про звільнення з посади, йому не пропонувалась інша, тобто нова за штатним розписом посада, він не писав рапортів щодо згоди на призначення на новостворену посаду, так як фактично вона залишалась вакантною, бо змінювалась лише її назва.

При цьому, колегія суддів зазначає, що позивача звільнено, за підпунктом «в» пункту 40 Положення №114, який не може бути підставою для звільнення в силу того, що названий пункт 40 стосується правовідносин призначення на посаду.

Водночас, згідно з частинами 2 та 3 ст. 35 КЗпП України, зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору. У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується.

Встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 17.10.2011 року, від 28.10.2014 року.

Таким чином, з огляду на вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що займана ОСОБА_4 до звільнення посада не скорочувалась та не виключалась, та фактично змінилась тільки її назва, що обумовлено зміною назви самого Управління внутрішньої безпеки ГУ ДФС в Харківській області

Іншими словами, у даному випадку мало місце перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший структурний підрозділ із іншою назвою, але майже однаковими завданнями і функціями, та зміна назви посади позивача, що не може бути підставою для звільнення із займаної посади та зарахування в розпорядження органу внутрішніх справ.

Вказана правова позиція повністю узгоджується з позицію Вищого адміністративного суду України, викладеній у постанові від 30.10.2012 № к-56418/08 (К-56418/09) .

Відповідно до частин 1, 2 статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

У п.24 «Положення №114 зазначено, що у разі незаконного звільнення або переведення на іншу роботу особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній роботі (посаді). У разі поновлення на роботі (посаді) орган, який розглядає трудовий спір, одночасно вирішує питання про виплату особі рядового і начальницького складу середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 06.11.92 р. «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено (постанова Верховного Суду України від 28.10.2014 р.).

Оскільки відповідно до вимог ч. 2 ст. 162 КАС України суд може прийняти постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів, зважаючи на наведене в сукупності, суд вважає за необхідним поновити позивача на посаді начальника управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Харківській області, яку він на час звільнення не обіймав, і таке поновлення не може розцінюватись, як призначення особи на нове місце служби, адже мало місце фактичне перейменування Управління, а відтак і посади позивача.

Вказана правова позиція повністю узгоджується з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеній у постанові від 29 вересня 2015 року по справі №826/5265/15 (К/800/29560/15)

Крім того, відповідно до статті 42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При цьому, при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема, учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Згідно копії посвідчення, що міститься в матеріалах справи, ОСОБА_4 являється учасником бойових дій.

Відповідно до пунктом 13 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", учасникам бойових дій надаються такі пільги: переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці та на працевлаштування у разі ліквідації підприємства, установи, організації.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_4 також мав переважне право на призначення його на перейменовану посаду начальника управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Харківській області. Водночас, прийняття оскаржуваних наказів, у тому числі і наказу про призначення ОСОБА_3 на вказану посаду, свідчить про не врахування відповідачем переважного права позивача на залишення на посаді.

В той же час, суд звертає увагу, що станом на момент прийняття наказу про звільнення позивача з посади, останній з 12.09.2017р. по 10.10.2017р. перебував на лікарняному, що підтверджується наявним в матеріалах справи листком непрацездатності серія АГЦ №761967. (т.1 а.с.239-240)

Згідно ч. 2 ст. 40 КЗпП України, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Таким чином, чинним законодавством встановлено заборону звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Судова колегія враховує доводи відповідача відносно того, що за загальним правилом пріоритетним є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Водночас, суд вважає за необхідне зауважити, що питання щодо можливості звільнення співробітника ДФС з займаної ним посади в період лікарняного не врегульовано нормами спеціального законодавства у цій сфері, тим більше нормами такого законодавства прямо не передбачено права звільняти особу, яка перебуває на лікарняному, тому на вказані правовідносини поширюються трудові гарантії Кодексу законів про працю України щодо недопустимості звільнення особи в період його тимчасової непрацездатності.

В даному випадку суд звертає увагу також на практику Вищого адміністративного суду України в ухвалі від 04.11.2014 №К/9991/43363/12.

Таким чином, оскільки колегія суддів дійшла до висновку про незаконність наказу від 07.09.2017р. №2093-о «По особовому складу» про звільнення ОСОБА_4, тобто посада начальника управління внутрішньої безпеки станом на 07.09.217 року не була вакантною, то суд приходить до висновку, що відповідач не мав права та законних підстав призначати на вказану посаду ОСОБА_3, в зв’язку з чим, суд також задовольняє вимогу щодо визнання незаконним та скасування наказу В.о. Голови ДФС України ОСОБА_5 від 07.09.2017р. №2075-о «Про призначення ОСОБА_3П.».

Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України, під час прийняття постанови суд вирішує чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень ст. ст. 69, 70, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Тобто, спосіб захисту має враховувати суть правопорушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем.

Відповідно до правової позиції палати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24.01.2006 року, суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до приписів ч. 1 ст.244-2 КАС України (в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" №192-VIII від 12.02.2015 року), висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Згідно частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі викладеного вище, суд приходить до висновку, що належним способом відновлення порушеного права позивача є саме: визнання незаконними та скасування вищевказаних наказів та поновлення позивача на посаді начальника управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Харківській області ГУ ДФС у Харківській області.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Суд також вважає за необхідне скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 12.09.2017 року, оскільки відпали обставини, що слугували підставою для їх вжиття.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.ст. 69-72, 158-163, 256 Кодексу адміністративного су3дочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_4 до Державної фіскальної служби України, треті особи: Виконуючий обов'язки Голови Державної фіскальної служби України ОСОБА_5; ОСОБА_3 про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на посаді, - задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ В.о. Голови ДФС України ОСОБА_5 від 07.09.2017р. №2093-о «По особовому складу» про звільнення 15 вересня 2017 року полковника податкової міліції ОСОБА_4 (А-026383) з посади начальника управління внутрішньої безпеки Головного управління ДФС у Харківській області, зарахувавши у розпорядження Головного управління ДФС у Харківській області.

Визнати незаконним та скасувати наказ В.о. Голови ДФС України ОСОБА_5 від 07.09.2017р. №2075-о «Про призначення ОСОБА_3П.» про призначення ОСОБА_3 (М-035389) на посаду начальника управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Харківській області, звільнивши з посади заступника начальника відділу оперативних заходів управління внутрішньої безпеки Головного управління ДФС у Донецькій області, встановивши посадовий оклад згідно із штатним розписом.

Поновити полковника податкової міліції ОСОБА_4 (А-026383) на посаду начальника управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Харківській області ГУ ДФС у Харківській області.

Допустити постанову до негайного виконання в частині поновлення полковника податкової міліції ОСОБА_4 (А-026383) на посаду начальника управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Харківській області ГУ ДФС у Харківській області.

Скасувати заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою суду від 12.09.2017 року. Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч. 3, ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні – з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб’єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлений 27 жовтня 2017 року.

Головуючий суддя Панченко О.В.

Судді Тітов О.М.

ОСОБА_8