Постанова № 69851756, 18.10.2017, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2017 р. Справа № 818/1366/17

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Павлічек В.О.,

за участю секретаря судового засідання - Прімової-Крикуненко О.В.,

позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Сумській області про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1І.), звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправним податкове повідомлення-рішення від 11.09.2017 року № 1262/13-08.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 18 вересня 2017 року отримав податкове повідомлення - рішення №1262/13-08, від 11.09.2017 року з вимогою сплатити податок на нежитлове нерухоме майно. Позивач не погоджується з вказаним рішенням, вважає, що воно прийнято з порушенням чинного законодавства України і Конституції України, оскільки в рішенні не вказано обєкт оподаткування (що оподатковується, в якій кількості і по яким тарифам). Позивач також зазначив, що є платником єдиного податку з 2012 р. та сплачує єдиний податок, свою нерухомість використовує в господарській діяльності як фізична особа-підприємець. Крім того, при набутті права власності на 1/2 частину нежитлової нерухомості, в порядку визначеному законом, ним було сплачено всі належні податки, а тому якщо платити окремо податок ще й на нерухомість, відповідно оскаржуваному рішенню, то це буде не єдиний податок, а два податки з одного і того ж доходу. При цьому, позивач вважає, що внесення змін до ст. 266 Податкового кодексу України щодо зобов'язання власників об'єктів нежитлової нерухомості сплачувати податок на нежитлову нерухомість є порушенням ст. 22 Конституції України.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечував та просив суд відмовити в їх задоволенні, зазначивши, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, а також із врахуванням усіх обставин, необхідних для прийняття рішення.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач з 01.01.2012 року є платником єдиного податку, що підтверджується свідоцтвом платника податку серія Б № 251098 (а.с. 7).

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, ОСОБА_1 має у власності 1/2 частку в нежитловому приміщенні загальною площею 2 551,2 кв.м за адресою: м. Суми, вул. Інтернаціоналістів, буд.5 (а.с. 9-10).

На підставі пп. 266.7.2 п. 266.7 Податкового кодексу України Головним управлінням ДФС у Сумській області прийнято податкове повідомлення - рішення від 11.09.2017 № 1262/13-08, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості у розмірі 1 215,86 грн. (а.с. 6).

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобовязаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

За приписами ст. 16.1.4 Податкового кодексу України до обовязків платників податків входить сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Статтею 8 Податкового кодексу України визначено, що в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Відповідно до п. 10.1 ст. 10 Податкового кодексу України до місцевих податків належать: податок на майно та єдиний податок.

Статтею 15 Податкового кодексу України визначено, що платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Статтею 265 Податкового кодексу України встановлено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України передбачено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

При цьому, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України), а базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (пп. 266.3.1 п. 266.3 ст. 266 Податкового кодексу України).

Зі змісту наведених законодавчих норм, суд вбачає, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки сплачують фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Водночас, підпунктом 291.1 статті 291 Податкового кодексу України встановлюються правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку.

Відповідно до підпункту 291.2 статті 291 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Згідно пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів:

1) податку на прибуток підприємств;

2) податку на доходи фізичних осіб у частині доходів (об'єкта оподаткування), що отримані в результаті господарської діяльності платника єдиного податку першої - третьої групи (фізичної особи) та оподатковані згідно з цією главою;

3) податку на додану вартість з операцій з постачання товарів, робіт та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, крім податку на додану вартість, що сплачується фізичними особами та юридичними особами, які обрали ставку єдиного податку, визначену підпунктом 1 пункту 293.3 статті 293 цього Кодексу, а також що сплачується платниками єдиного податку четвертої групи;

4) податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва;

5) рентної плати за спеціальне використання води платниками єдиного податку четвертої групи.

Отже, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки не входить в перелік податків і зборів, від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності яких звільняється платник єдиного податку. Таким чином, сплата єдиного податку не замінює сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відтак, суд зазначає, що єдиний податок та податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки це два різні податки щодо яких встановлено різні правила, різні об'єкти оподаткування та/або ставки оподаткування, а тому твердження позивача, що сплачуючи єдиний податок та податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки він сплачує два податки з одного і того ж доходу, суд вважає необгрунтованими.

Щодо посилання позивача, що Верховною Радою України 28.12.2014 року прийнято Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким внесено зміни до ст. 266 Податкового кодексу України, чим звужено зміст та обсяг існуючих прав і свобод позивача, суд зазначає наступне.

Статтею 85 Конституції України чітко визначено, що до повноважень Верховної Ради України належить, зокрема, прийняття законів.

Крім того відповідно п. 4.4 ст. 4 Податкового кодексу України, установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

А отже, суд зазначає, що Верховна Рада України має право приймати закони та вносити до них зміни, а також встановлювати перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Твердження позивача, що внесені зміни до ст. 266 Податкового кодексу України суперечать ст. 22 Конституції України, суд вважає також безпідставними, оскільки положення ст. 266 Податкового кодексу України не було визнано Конституційним судом неконституційними.

Посилання позивача на ст. 9 Конституції України, п. 2 ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" та п. 3.2 ст. 3 Податкового кодексу України, суд не бере до уваги, оскільки дія міжнародних договорів розповсюджується на правові відносини України з іноземними державами або іншими суб'єктами міжнародного права.

Водночас, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до положень пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Згідно п.п. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 Податкового кодексу України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує два відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Зі змісту наведених законодавчих норм суд вбачає, що встановлення місцевого податку, зокрема, в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Відповідно до п.п. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового Кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

З аналізу викладеного випливає, що для застосування рішення про встановлення місцевих податків на 2016 рік, таке рішення має бути прийняте до 15.07.2015 року.

Судом встановлено, що відповідно до пунктів 12.3 статті 12, статті 266 Податкового Кодексу України, керуючись пунктом 24 частини першої статті 26, статтею 69 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Сумська міська рада прийняла рішення від 24.06.2015 року № 4511-МР, яким затверджено Положення про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в м. Суми та встановлено ставки для обєктів житлової та нежитлової нерухомості згідно з додатками № 1 - 3 до цього рішення. В п. 3 цього рішення зазначено, що дане рішення набирає чинності з 01.01.2016. При цьому, п. 8 додатку № 3 до вищезазначеного рішення встановлено ставку податку (у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року ) на Інші обєкти нежитлової нерухомості, яка складає 0,125 %.

Отже, рішення про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2016 рік Сумською міською радою було прийнято в строк, передбачений законодавством.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що застосування контролюючим органом положень статті 267 Податкового Кодексу України з метою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки податком у 2016 році є законним, а отже оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України.

Відтак, позовні вимоги позивача є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Сумській області про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення від 11.09.2017 року № 1262/13-08 відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови складено 23.10.2017 року.

Суддя В.О. Павлічек