Рішення № 69847240, 25.10.2017, Вижницький районний суд Чернівецької області

Справа № 713/1158/17

Провадження №2/713/514/17

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.10.2017 м. Вижниця

Вижницький районний суд Чернівецької області у складі головуючого судді Пилип'юка І.В., з участю секретаря Паучек Є.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вижниця цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс», про захист прав споживача та визнання недійсним (нікчемним) договору фінансового лізингу, -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс», про захист прав споживача та визнання недійсним (нікчемним) договору фінансового лізингу.

У позові вказував, що 23.12.2014 року у простій письмовій формі був укладений договір фінансового лізингу №00112 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» та ним, згідно умов якого відповідач зобов'язався придбати та передати йому на умовах даного договору майно у користування, а саме транспортний засіб марки «Dоngfeng 404», а він зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами договору та у розмірах, встановлених у Додатку 1 до договору фінансового лізингу.

Відповідно до умов додатку 1 до цього договору вартість предмета лізингу становить 9673,52 доларів США; авансовий платіж - 4836,76 доларів США (50% вартості предмета лізингу); щомісячний авансовий платіж - 403,06 доларів США; адміністративний платіж - 967,35 доларів США (10% вартості предмета лізингу); комісія за передачу - 290,21 доларів США (3% вартості предмета лізингу), курс долара США на дату підписання договору.

На виконання умов договору 23.12.2014 року сплатив адміністративний платіж в розмірі 16000,00 грн. (за курсом долара США на дату підписання договору 16,54 еквівалентно 967,35 доларів США).

31.12.2015 року на адресу ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» надіслав заяву, у якій просив повернути йому сплачені по квитанціям 16000,00 грн., оскільки не бажав сплачувати платежі за даним договором.

23.01.2016 року від ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» отримав листа №651 від 12.01.2016 року, у якому його повідомлено, що станом на 12.01.2016 року вони розривають з ним договір фінансового лізингу №00112 від 23.12.2014 року в односторонньому порядку, оскільки ним було порушено умови цивільно-правової угоди. Також у вказаному листі зазначено, що оскільки на рахунок Лізингодавця ним не було сплачено Авансового платежу в розмірі 50% від вартості Предмету Лізингу, передбаченого додатком №1 до Договору, компанія залишає за собою право розірвати з ним договір, керуючись чинним договором та законодавством. У разі сплати ним комісії за організацію договору в розмірі 10% від вартості Предмету Лізингу, дана комісія не повертається. Якщо ним було сплачено частково авансовий платіж, просили надати належні банківські реквізити його особистого рахунку, відкритого в будь-якій банківській установі, для повернення коштів згідно умов договору.

05.08.2016 року на адресу ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» надіслав заяву, у якій зазначив, що 31.12.2015 року на їх адресу було направлено заяву про повернення йому виплаченої суми. Однак кошти не перерахували, оскільки не було реквізитів його особистого рахунку. На виконання листа №651 від 12.01.2016 року вказав реквізити особистого рахунку для перерахування коштів. Заява отримана представником ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» 12.08.2016 року.

На підставі його заяви та листа відповідача даний договір між ними був розірваний і відповідач відмовився повернути адміністративний платіж у сумі 16000,00 грн., що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Вважає, що між ним та ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» склалися правовідносини з приводу фінансового лізингу.

На його переконання у відповідача немає доказів, які б підтверджували наявність ліцензії на здійснення фінансового лізингу товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» на момент укладення спірного договору. Тому вважає, що договір фінансового лізингу №00112 від 23.12.2014 року між ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» та ним є нікчемним.

Також вважає, що договір фінансового лізингу №00112 від 23.12.2014 року, укладений між ним та ТОВ «Лізингова компанії «Автофінанс», містить несправедливі умови, а тому є підстави для визнання умов договору несправедливими в силу вимог ЗУ «Про захист прав споживачів», а договору - недійсним у відповідності до ст.215 ЦК України, що відповідає правовій позиції, викладеній з постанові Верховного Суду України від 08.06.2016 року №6-330цс16.

Крім того з договору фінансового лізингу №00112 від 23.12.2014 року між ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» та ним, нотаріально посвідчено не було, отже він є нікчемним, що відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 року №6-2766цс15.

Враховуючи, що договір фінансового лізингу №00112 від 23.12.2014 року є недійсним, адміністративний платіж у розмірі 16000,00 грн. підлягає стягненню з ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» на його користь.

Просив визнати недійсним (нікчемним) договір фінансового лізингу №00112 від 23.12.2014 року укладений між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» на його користь адміністративний платіж у розмірі 16000,00 грн., сплачений за договором фінансового лізингу №00112 від 23.12.2014 року. Судові витрати стягнути з відповідача.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не зявився, в адресованій суду заяві просив справу розглядати за його відсутності, позовні вимоги підтримує повністю. Проти винесення заочного рішення не заперечує.

Представник відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» у судове засідання не з'явився, будучи належно повідомленим про місце, день та годину слухання справи в порядку ч.5 ст.74 ЦПК України (судова повістка була надіслана поштою рекомендованим листом із повідомленням на вул. Щорса, 31 м. Київ, тобто за адресою місцезнаходження відповідача, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак повернулася з відміткою «вибув»), причини неявки суду не повідомив.

Оскільки позивач не заперечує проти винесення заочного рішення по справі, то суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.224 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з таких підстав.

З наданих позивачем доказів судом установлено, що 23.12.2014 року у простій письмовій формі був укладений договір фінансового лізингу №00112 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» та ОСОБА_1, згідно умов якого відповідач зобов'язався придбати та передати позивачу на умовах даного договору майно у користування, а саме транспортний засіб марки «Dоngfeng 404», а позивач зобов'язався прийняв предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами договору та у розмірах, встановлених у Додатку 1 до договору фінансового лізингу.

Відповідно до умов Додатку 1 до договору фінансового лізингу №00112 вартість предмета лізингу становить 9673,52 доларів США; авансовий платіж - 4836,76 доларів США (50% вартості предмета лізингу); щомісячний авансовий платіж - 403,06 доларів США; адміністративний платіж - 967,35 доларів США (10% вартості предмета лізингу); комісія за передачу - 290,21 доларів США (3% вартості предмета лізингу), курс долара США на дату підписання договору.

23.12.2014 року позивач сплатив згідно вказаного вище договору адміністративний платіж в розмірі 16000,00 грн. (за курсом долара США на дату підписання договору 16,54 еквівалентно 967,35 доларів США), що підтверджується копією квитанції №11 від 23.12.2014 року.

Листом №651 від 12.01.2016 року, отриманим позивачем 23.01.2016 року, ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» повідомило його, що станом на 12.01.2016 року вони розривають з ним договір фінансового лізингу №00112 від 23.12.2014 року в односторонньому порядку, оскільки ним було порушено умови цивільно-правової угоди. Зазначено, що оскільки на рахунок Лізингодавця позивачем не було сплачено Авансового платежу в розмірі 50% від вартості Предмету Лізингу, передбаченого додатком №1 до Договору, компанія залишає за собою право розірвати з ним договір, керуючись чинним договором та законодавством. У разі сплати ним комісії за організацію договору в розмірі 10% від вартості Предмету Лізингу, дана комісія не повертається. Якщо ним було сплачено частково авансовий платіж, просили надати належні банківські реквізити його особистого рахунку, відкритого в будь-якій банківській установі, для повернення коштів згідно умов договору.

05.08.2016 року, на виконання листа відповідача №651 від 12.01.2016 року, позивач надіслав на адресу ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» заяву, у якій вказав реквізити особистого рахунку для перерахування коштів та зазначив, що 31.12.2015 року на їх адресу було направлено заяву про повернення йому виплаченої суми. Заява отримана представником ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» 12.08.2016 року, однак сплачений позивачем адміністративний платіж йому не повернуто.

Закон України «Про фінансовий лізинг» визначає загальні правові та економічні засади фінансового лізингу.

Відповідно до ст.1 вказаного Закону, фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобовязується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно ст.6 даного закону договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЗУ «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Згідно зі ст.806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобовязується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Статтею 807 ЦК України передбачено, що предметом договору лізингу може бути не споживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Таким чином, судом встановлено, що між сторонами склалися правовідносини з приводу фінансового лізингу.

Відповідно до ч.1 ст.227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.4 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовий лізинг вважається фінансовою послугою.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 ЗУ «Про ліцензування видів господарської діяльності» надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів) підлягає ліцензуванню.

Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Представник відповідача в порушення ст.60 ЦПК України до початку розгляду справи по суті не надав суду докази, які б підтверджували наявність ліцензії на здійснення фінансового лізингу ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» на момент укладення спірного договору.

Враховуючи викладене вище суд вважає, що договір фінансового лізингу №00112 від 23.12.2014 року між ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» та позивачем ОСОБА_1 є нікчемним.

Згідно зі ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч.1-3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Стаття 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною. Так, за змістом частини пятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч.6 ст.18 Закону). Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в ч.2 ст.18 цього Закону умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п.6 ч.1 ст.3, ч.3 ст.509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобовязань, включаючи умови про взаємозалік, зобовязання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обовязків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2, 3 ч.3 ст.18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у звязку з розірвання або невиконанням ним договору (п.4 ч.3 ст.18 Закону).

Зі змісту спірного договору фінансового лізингу №00112 від 23.12.2014 року, укладеного між сторонами (п.10.5, 10.13, 10.15, 12.1) вбачається, що в ньому виключені та обмежені права позивача, як споживача, по відношенню до лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості.

Крім того, згідно з п.1.4 договору лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмету лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобов'язаннями відповідає продавець.

При цьому в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатися позивач, як споживач, у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару.

У частині 1 ст.808 ЦК України зазначено, що якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Отже, оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, так як в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має завертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, тому пункт 1.4 договору, щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності та ін. суперечить положенням статті 808 ЦК України, і тому такі умови спірного договору фінансового лізингу є несправедливими.

Тому суд вважає, що договір фінансового лізингу №00112 від 23.12.2014 року, укладений між сторонами, містить несправедливі умови, а тому є підстави для визнання умов договору несправедливими в силу вимог Закону України «Про захист прав споживачів», а договору - недійсним у відповідності до ст.215 ЦК України.

Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній з постанові Верховного Суду України від 08.06.2016 року №6-330цс16.

Також згідно ч.2 ст.806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно ст.799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч.1 ст.220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Судом установлено, що договір фінансового лізингу №00112 від 23.12.2014 року між ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» та позивачем ОСОБА_1, нотаріально посвідчено не було, отже він є нікчемним.

Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 року № 6-2766цс15.

Відповідно до п.4, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У відповідності зі ст.60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Враховуючи зазначені вимоги закону та досліджені у судовому засіданні письмові докази Суд дійшов висновку, що оскільки між сторонами виник відповідний спір, то вимогу позивача про визнання спірного договору недійсним слід задовольнити повністю і визнати нікчемним договір фінансового лізингу №00112 від 23.12.2014 року між ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» та позивачем ОСОБА_1

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочинну (ч.1 ст.216 ЦК України).

Таким чином, враховуючи, що договір фінансового лізингу №00112 від 23.12.2014 року визнаний судом недійсним, адміністративний платіж у сумі 16000,00 грн. підлягає стягненню з ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» на користь ОСОБА_1

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги обґрунтовані та підлягають до задоволення із стягненням з відповідача на користь держави судових витрат у відповідності до ст.88 ЦПК України.

На підставі ст.ст.3, 6, 203, 215-216, 227, 627-628, 799, 806-808 ЦК України, ст.ст.1, 2, 6 ЗУ «Про фінансовий лізинг», п.5 ч.1 ст.4 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», п.2 ч.1 ст.7 ЗУ «Про ліцензування видів господарської діяльності», ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів», керуючись ст.ст.3, 8, 10, 11, 15, 60, 74, 79, 88, 212-215, 224-226, 360-7 ЦПК України, Суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати недійсним (нікчемним) договір фінансового лізингу №00112 від 23.12.2014 року укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс», код ЄДРПОУ 38104479, р/р 26006379153 в ПАТ «ОСОБА_2 Аваль», МФО 380805, юридична адреса: вул. Щорса, 31, м. Київ, інд. 01601 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, зареєстрованого та жителя ІНФОРМАЦІЯ_2 адміністративний платіж у розмірі 16000,00 грн. (шістнадцять тисяч гривень), сплачені за договором фінансового лізингу №00112 від 23.12.2014 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс», код ЄДРПОУ 38104479, р/р 26006379153 в ПАТ «ОСОБА_2 Аваль», МФО 380805, юридична адреса: вул. Щорса, 31, м. Київ, інд. 01601 в дохід держави 1280,00 грн. (одну тисячу двісті вісімдесят гривень 00 коп.) судового збору.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Чернівецької області через Вижницький районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом за заявою відповідача протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Суддя: І. В. Пилип'юк