Ухвала суду № 6979909, 04.11.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" листопада 2009 р.                               м. Київ                                        К-31601/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого                                                  Сергейчука О.А.

Суддів                                                            Ланченко Л.В.

                                                                      Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

секретар судового засідання                              Сватко А.О.

за участю представників:

позивача: неявка;

відповідача: неявка;

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси

на постанову Господарського суду Одеської області від 23.06.2006 р.

та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 31.08.2006 р.

у справі №14/119-06-3232А

за позовом          Приватного виробничо-торгового підприємства «Екстра»

до          Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси

про          скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Приватне виробниче-торгове підприємство «Екстра»(далі по тексту –позивач, ПП «Екстра») звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси (далі по тексту –відповідач, ДПІ у Приморському районі м. Одеси) про скасування податкового повідомлення-рішення від 20.02.2006 р. №00007723-60/0.

Постановою Господарського суду Одеської області від 23.06.2006 р. у справі №14/119-06-3232А (суддя Горячук Н.О.), яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 31.08.2006 р. (головуючий суддя –БойкоЛ.І., судді Величко Т.А., Жукова А.М.), позовні вимоги задоволено. Скасоване податкове повідомлення-рішення від 20.02.2006 р. №00007723-60/0 у сумі 3120 грн.

ДПІ у Приморському районі м. Одеси, не погоджуючись з постановою Господарського суду Одеської області від 23.06.2006 р. та ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 31.08.2006 р. у справі №14/119-06-3232А, звернулась з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ДПІ у Приморському районі м. Одеси підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20.02.2006 р. ДПІ у Приморському районі м. Одеси прийнято податкове повідомлення-рішення №00007723-60/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 3120 грн., в тому числі 2300 грн. основного платежу та штрафні (фінансові) санкції в сумі 820 грн.

Зазначене податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем на підставі акту «Про результати планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ПВТП «Екстра»за період з 01.10.2004 р. по 30.09.2005 р.»від 14.02.2006 р. №1892/23-60/22447463 (далі по тексту –Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки, позивачем в порушення вимог п.5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3, ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997р. № 283/97-ВР (із змінами та доповненнями) завищено суму валових витрат на суму 9000 грн.

Зокрема, Актом перевірки встановлено безпідставне віднесення до складу валових витрат вартості послуг зв’язку (міжнародні та міжміські переговори) та мобільного зв’язку, не підтверджених розшифровками телефонних розмов.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, послався, зокрема, на те, що перевіркою не зафіксовано дату користування працівниками ПП «Екстра»послугами мобільного зв’язку у цілях, що не пов’язані із господарською діяльністю підприємства. Використання цього виду послуг підтверджено матеріалами справи, в т.ч. актами по звітам за 2004-2005 роки. Також колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що розшифровки телефонних розмов не є такими документами, обов’язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Крім того, судом апеляційної інстанції вказано про спростування висновку податкового органу стосовно пов’язаності витрат на оплату послуг мобільного зв’язку з веденням господарської діяльності ТОВ «Акот»на підставі первинних бухгалтерських документах, які залучені до матеріалів справи.

Проте, суд касаційної інстанції не може в повній мірі погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вони зроблені без повного та всебічного з’ясування обставин справи.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»– валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Тобто, за змістом закону до валових витрат можна відносити лише ті, які закон визнає компенсацією вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7. цієї статті.

Відповідно до п. п. 5.3.1 п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не включаються до складу валових витрат підприємства витрати на потреби, не пов’язані з веденням господарської діяльності.

Пунктом 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Тобто, визначальною ознакою валових витрат є їх безпосередній зв’язок з господарською діяльністю платника податку. При цьому, господарська діяльність платника податку являє собою сукупність господарський операцій, які відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»визначаються як дії і події, які викликають зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства.

Судами попередніх інстанцій не було враховано вимоги ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», яка визначає, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо –безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, у даному випадку підприємство мало проводити відповідне коригування вартості мобільних розмов, а також міжнародних та міжміських розмов, що відносяться до складу валових витрат, на вартість розмов, які не пов’язані з господарською діяльністю. Крім того, підприємством не пред’явлено доказів щодо укладення договору на корпоративне обслуговування працівників оператором мобільного зв’язку, не наданий наказ по підприємству, квитанції за оплату отриманих послуг зв’язку тощо.

Суд касаційної інстанції вважає за необхідне вказати на ті обставини, що до матеріалів справи будь-які первинні бухгалтерські документи не залучені, крім звітів по дзвінкам.

Всупереч вимогам ст.138 Кодексу адміністративного судочинства України, судами попередніх інстанцій не були вжиті передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі.

Так, судом першої інстанції взагалі не надано оцінку доказам, які містяться у справі, а висновок суду ґрунтується виключно на позиції позивача, що роздруківки розмов за І квартал 2005 р. на момент перевірки були у наявності, а роздруківки за подальший період були витребувані та отримані від ТОВ «Волсбуд»в ході перевірки. Висновок суду першої інстанції щодо ТОВ «Акот»взагалі відсутній, а тому є незрозумілим посилання на дане товариство судом апеляційної інстанції.

Поряд з цим, судами не наведено будь-яких аргументів на підтвердження висновку про обґрунтованість формування позивачем валових витрат.

Також поза увагою судів залишилось питання, чи були укладені позивачем договори з визначеними у Акті перевірки ТОВ «Волсбуд»та у рішенні суду апеляційної інстанції ТОВ «Акот»і як це знайшло відображення в податковому та бухгалтерському обліку позивача.

Беручи до уваги наведене, суд касаційної інстанції вважає, що викладені в оскаржених судових рішеннях висновки про правомірність віднесення позивачем до валових витрат вартості послуг мобільного зв’язку є необґрунтованими та передчасними.

Крім того, Вищий адміністративний суд зазначає, що ухвала Одеського апеляційного господарського суду ухвалена та підписана різним складом суду, а саме у вступній частині рішення суду зазначено наступний склад суду: головуючий –Бойко Л.І., судді Величко Т.А., Жукова А.М., а підписане рішення іншим складом суду: головуючий –Бойко Л.І., судді Бандура Л.І., Величко Т.А.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Судами попередніх інстанцій при розгляді справи не були враховані приписи частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України щодо здійснення розгляду і вирішення справ в адміністративних судах на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно, частинами 4 та 5 цієї статті на суд покладається обов’язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи; зобов’язує суд запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим порушенням ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України та виключає можливість висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору, оскільки передбачені ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями.

Відповідно до вимог Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення»рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Вищий адміністративний суд України зазначає, що оскільки допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення спору та не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, то всі винесені судові рішення підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду слід врахувати викладене та вирішити спір відповідно до закону.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси на постанову Господарського суду Одеської області від 23.06.2006 р. та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 31.08.2006 р. у справі №14/119-06-3232А задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Одеської області від 23.06.2006 р. та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 31.08.2006 р. у справі №14/119-06-3232А скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Судді О.А. Сергейчук