Ухвала суду № 69797034, 19.10.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2017 року м.Київ К/800/25210/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя Голяшкін О.В. (доповідач),

судді Єрьомін А.В.,

Мороз В.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07 червня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2016 року у справі за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аеліта плюс» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аеліта плюс», в якому просило стягнути адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в сумі 25121,21 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що відповідачем, в порушення вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», не виконано нормативу робочих місць з працевлаштування інвалідів у 2015 році.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 07 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

При винесенні рішень суди попередніх інстанцій виходили із виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів, встановлених ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та відсутності підстав для застосування до підприємства адміністративно-господарських санкцій.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати судові рішення, позов задовольнити.

У касаційній скарзі позивач зазначає, що відповідач не звільняється від сплати адміністративно-господарських санкцій, оскільки ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» не ставить відповідний обов'язок підприємства у залежність від будь-яких обставин, за яких інвалід не працює на підприємстві.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

У відповідності зі ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частиною 1 ст.20 цього Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Діючим законодавством встановлюється обов'язковий для підприємств норматив робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів, а також передбачається сплата підприємствами адміністративно-господарських санкцій у разі порушення встановлених нормативів щодо створення робочих місць для інвалідів.

При цьому, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України, Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно ч.3 ст.18 Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом ст.18-1 Закону пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Аеліта плюс» перебуває на обліку в Харківському обласному відділенні фонду соціального захисту інвалідів, як підприємство, яке в своїй діяльності використовує найману працю.

Відповідно до наданого відповідачем до Харківського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2015 рік за формою 10-ПІ середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аеліта плюс» складає 33 особи; кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 1 особа, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність склала 1 особа.

Так, судами встановлено, що 15 лютого 2010 року у ТОВ «Аеліта плюс» на посаду швачки прийнята ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, якій з 01 вересня 2002 року встановлена ІІІ група інвалідності безстроково. Протягом спірного періоду зазначена особа перебувала у відпустці по догляду за дитиною. Трудовий договір із ОСОБА_2 не розривався та не припинявся, після відпустки вона приступила до роботи з 01 березня 2016 року.

Статтею 36 Кодексу законів про працю України визначені підстави припинення трудового договору, серед яких відсутнє знаходження працівника у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за бажанням жінки їй надається відпустка з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавства.

Отже, у спірний період на підприємстві вакансія працівника-інваліда була зайнятою і у відповідача був відсутній обов'язок щодо створення додаткового робочого місця для осіб з інвалідністю та відповідно відсутній обов'язок щодо щомісячного інформування центру зайнятості про вакантні місця інвалідів.

Враховуючи викладене колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про виконання ТОВ «Аеліта плюс» вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо нормативу працевлаштування інвалідів, підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій відсутні.

Рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог є правильними та підлягають залишенню без змін.

Доводи касаційної скарги встановлених обставин справи та висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст.220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07 червня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, передбачених ст.ст.237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді